Ухвала

від 03.11.2015 по справі 804/3914/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

03 листопада 2015 рокусправа № 804/3914/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Чепурнова Д.В. Поплавського В.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Олійник Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року

у адміністративній справі № 804/3914/15 за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства Ніколь до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року задоволено адміністративний позов Приватного виробничо-комерційного підприємства Ніколь , визнано протиправним та скасовано винесене Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення від 04.12.2013 року №0005292202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1151300 грн. (за основним платежем 921040 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 230260 грн.)

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального права, відповідач просить постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову позивача у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на неправильне застосування судом першої інстанції приписів статей 185, 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи відповідача про нереальність проведення господарських операцій між Приватного виробничо-комерційного підприємства Ніколь та його постачальниками: ПП Технорубит і ТОВ ГЕО , а також на юридичну дефектність наявних у позивача первинних документів, що свідчить про відсутність у позивача об'єкту оподаткування ПДВ операцій з вищезазначеними постачальниками в розумінні ст.22 та ст.185 Податкового кодексу Україна

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги і заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що фахівцями Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на підставі наказу №330 від 10.10.2013 року, та згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України було проведено документальну невиїзну перевірку приватного виробничого комерційного підприємства Ніколь з метою перевірки дотримання вимог податкового законодавства України під час взаємовідносин з ПП Технорубит та ТОВ ГЕО за період липня 2012 року, за результатом якої було складено акт перевірки №330/04-61-22-2/20303464 від 16.10.2013 року, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме: статей 185, 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України шляхом завищення податкового кредиту у липні 2012 року по операціях з придбання товарів від ПП Технорубит на суму 804373,50 грн. та ТОВ ГЕО на суму 116666,67 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 921040,17 грн. (а.с.25-39 т.1)

На підставі зазначеного акту перевірки від 04.12.2013 року, контролюючим органом було винесено податкове повідомлення-рішення №0005292202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1151300 грн., з них за основним платежем 921040 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 230260 грн.

Висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства фактично ґрунтується на підставі отримання актів про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача.

Так, відповідно до акту про неможливість проведення зустрічної звірки приватного підприємства Технорубит щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за березень-грудень 2012 рік від 14.02.2013 року №218/15.3-9/36224124, дане підприємство за місцезнаходженням відсутнє у зв'язку з чим 14.02.2013 року підприємству було змінено стан на 9 (направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням), на цьому підприємстві чисельність працюючих за основним місцем роботи згідно даних 1-ДФ складає п'ять осіб, середня заробітна плата яких складає 1006,67 грн., а згідно баз даних ДАІ за ПП Технорубит не зареєстровано транспортні засоби, і відсутня інформація про оренду складських приміщень або використання їх на правах власності ПП Технорубит , що податковим органом розцінено як не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із постачальниками та покупцями, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, тобто, вказаними обставинами податковий визнав встановленою відсутність об'єктів оподаткування, та неможливість реального здійснення платником податків операцій ПП Технорубит по ланцюгу постачання, у зв'язку з чим відповідач по цій справі визнав, що документи щодо відображення операцій між позивачем та ПП Технорубит не можуть вважатись первинними з метою ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Відносно контрагента ТОВ ГЕО відповідачем отримано акт від 25.02.2013 року №220/22-710/23370426 Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ ГЕО (код за ЄДРПОУ 23370426) щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ Дидактика (код за ЄДРПОУ 34735238) за лютий, квітень, травень, червень, липень 2012 року , яким відповідач вважає підтвердженими факти: відсутності цього підприємства за місцезнаходженням, у зв'язку з чим 22.02.2013 р. було складено акт про відсутність підприємства за місцезнаходженням № 955 та передано до ВПМ ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника

податків №57 від 25 лютого 2013 року, що податковими органами визнано як порушення ТОВ ГЕО вимог статті 185 Податкового кодексу України в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій по ланцюгу постачання товару, робіт/послуг з контрагентами постачальниками та контрагентами покупцями.

Суд першої інстанції повторно розглядаючи дану адміністративну справу, з урахування наведених в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2015 року зауважень та правової позиції, повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданих позивачем доказів та доводів відповідача. Висновки суду, якими спростовано обставини, на які посилався відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти вимог та доводів позивача, ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду першої інстанції, та відповідають положенням чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги Приватного виробничо-комерційного підприємства Ніколь у цій справі, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування податкового кредиту у липні 2012 року за наслідками здійснення господарських операцій з контрагентами ПП Технорубит та ТОВ ГЕО .

Наведені висновки суду першої інстанції, з якими погоджується суд апеляційної інстанції, ґрунтуються на детальному дослідженні фактичних обставин здійснення господарських операції: між позивачем та ПП Технорубит у період липень 2012 року на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.2012 року №13 (а.с.40-41 т.1) і договору про відповідальне зберігання № 33 від 02.07.2012 року та додаткової угоди до договору про від повільне зберігання від 30.10.2012 року (а.с.42-44, 48 т.1); а також між позивачем та ТОВ ГЕО на підставі договору капітального ремонту б/у тягових електричних двигунів типу ДТ-9Н в кількості 8 шт. за №ТД/КР1005 від 10.05.2012 року і додаткової угоди від 24.12.2012 року (а.с.208-210, 211-212 т.1).

Перевіряючи формування позивачем податкового кредиту у липні 2012 року за наслідками здійснення господарських операцій з контрагентами ПП Технорубит та ТОВ ГЕО , судом першої та апеляційної інстанцій було перевірено: рух активів у процесі здійснення зазначених вище господарських операцій; та зв'язок між фактом придбання позивачем товарів (послуг) і його господарською діяльністю.

Так, судом першої та апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено:

Реальність господарських операцій по взаємовідносинам позивача з ПП ТЕХНОРУБИТ підтверджується: договором купівлі-продажу від 02.07.2012 року №13, за умовами якого поставка товару здійснюється за рахунок продавця (п.2.5 Договору), оплата товару вексельною формою розрахунку (п.3.2 Договору); договором про відповідальне зберігання № 33 від 02.07.2012 року та додатковою угодою до договору про відповідальне зберігання від 30.10.2012 року, за умовами яких об'єкт передається на зберігання на підставі акту приймання-передачі (п.2.1 Договору), виконавець своїми силами здійснює транспортування об'єкту зберігання від замовника до складу зберігання (п.2.6 Договору), строк дії договору до 31.12.2013 р (п.7.1 Договору) був додатковою угодою продовжений до 31.06.2014 року (п.1); належним чином оформленими видатковими та податковими накладними (а.с.49-207 т.1), про які також зазначено в акті перевірки (а.с.28-29 т.1); фактом відображення сум податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним у реєстрі отриманих податкових накладних (а.с.242-246 т.1), які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за відповідні періоди; векселем АА №1845653 від 01.08.2012 року на суму 4859416,80 грн., у тому числі ПДВ 709902,80 грн.; Актами прийому-передачі товару шафран № 0000033 від 02.07.2012 року в кількості 80 кг на суму 4799424 грн. з ПДВ, від 02.07.2012 року № 0000033 та від 03.07.2012 року № 0000033 в кількості 1 кг на суму 59992,80 грн. з ПДВ. (а.с.45-47 т.1); рахунком 281 щодо зберігання товару на складі; а також актом пред'явлення векселя до платежу від 01.12.2013 року (а.с.75 т.3), актом виконаних обов'язків до акту пред'явлення векселя до платежу від 01.12.2013 року (а.с.76 т.3), уголою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 15.12.2013 року (а.с.77 т.3)

Реальність господарських операцій по взаємовідносинам позивача з ТОВ ГЕО підтверджується: договором №ТД/КР1005 від 10.05.2012 року і додаткової угоди від 24.12.2012 року (а.с.208-210, 211-212 т.1) про капітальний ремонт б/у тягових електричних двигунів типу ДТ-9Н в кількості 8 шт., по яким розрахунки проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.213-222 т.1), про що також зазначено в Акті перевірки; актами прийому-передачі до ремонту електродвигунів (а.с.228-229 т.1); актами прийому-передачі з ремонту електродвигунів (а.с.230-231 т.1); актами прийому-передачі виконаних робіт до договору №ТД/КР1005 від 10.05.2012 року (а.с.232-233 т.1); та податковими накладними (а.с.223-227 т.1), які внесені до реєстру отриманих податкових накладних (а.с.242-246 т.1), що відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за відповідні періоди.

Первинні документи, надані позивачем, за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, спричинили втрату ними юридичного статусу первинних документів, податковим органом не доведено.

Таким чином, під час судового розгляду спору у цій справі безспірно підтвердженим є реальне здійснення позивачем вищенаведених господарських операцій з його контрагентами перевіряємий період, та належне оформлення по цим операціям первинних документів, які повністю відповідають вимогам статей 1, 3, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пунктів 2.4, 2.14 - 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, і ст.44 Податкового кодексу України, та до оформлення яких податковим органом в Акті перевірки також не наводилося будь-яких зауважень.

Судом першої інстанції правомірно також відхилено доводи податкового органу про нереальність проведення господарських операцій між ПВКП Ніколь і його постачальниками: ПП Технорубит та ТОВ ГЕО із-за юридичної дефектність первинних документів, у зв'язку з тим, що діяльність ПП Технорубит та ТОВ ГЕО не є господарською діяльністю

Такі твердження податкового органу є помилковими, про що правильно зазначив суд першої інстанції, оскільки позивачем для підтвердження даних податкового обліку позивачем були взяті до уваги первинні документи, які складені внаслідок фактичного здійснення господарських операцій, а доводи відповідача про неправомірність формування позивачем податкового кредиту ґрунтуються виключно на підставі актів перевірок контрагентів позивача - ПП Технорубит та ТОВ ГЕО , отриманих від податкових органів за місцем реєстрації вказаних суб'єктів господарювання.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у даній справі є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

За змістом ст.ст.198-200 Податкового кодексу України, для декларування податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними та довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Відповідачем під час судового розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів про відсутність факту здійснення позивачем господарських операцій з ПП Технорубит та ТОВ ГЕО

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідач, зазначаючи про відсутність контрагентів позивача за їх місцезнаходженням станом на момент виписки на адресу позивача податкових накладних по спірним господарським операціям, посилається на відомості лютого 2013 року, при цьому не зважаючи на ту обставину, що господарські відносини між позивачем та ПП Технорубит і ТОВ ГЕО відбувались у 2012 році.

Крім того, судова колегія бере до уваги з'ясовані судом першої інстанції факти щодо діяльності ТОВ ГЕО , та рішення Вищого адміністративного суду України у справі К/800/9945/14, в якому обговорювалися висновки податкового органу по результатам проведення звірки ПП Технорубит , та зазначено про неможливість використання такого акту як безумовної підстави для визнання господарських операцій між ПП Технорубит та їх контрагентами такими, що не мали фактичного виконання, оскільки податковим органом первинні документи вказаного підприємства не перевірялися. Зазначені обставини не заперечуються сторонами у справі, а тому в силу приписів ч. 3 ст. 72 КАС України не підлягають додатковому доказуванню.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення від 04.12.2013 року №0005292202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1151300 грн. (за основним платежем 921040 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 230260 грн.), було прийняте відповідачем без дотримання вимог визначених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з положеннями частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для його скасування.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду у цій справі відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, судова колегія -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року - залишити без змін

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: Д.В. Чепурнов

Суддя: В.Ю. Поплавський