Рішення

від 09.11.2015 по справі 922/5052/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2015 р.Справа № 922/5052/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_1", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія "Торгівельна база № 1", м. Харків про стягнення 5128892,58 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, за довіреністю № 285 від 14.04.2015 року;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський ОСОБА_1" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія "Торгівельна база № 1" про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов кредитного договору № 7-К/08 від 06.03.2008 року в сумі 5128892,58 грн., що складається з 1196000,00 грн. заборгованості за кредитом, 1467611,12 грн. заборгованості за процентами, 344054,80 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 403071,15 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 208082,88 грн. 3% річних, 722901,93 грн. інфляційних збитків за несвоєчасне погашення кредиту, 787170,70 грн. інфляційних збитків за несвоєчасну сплату процентів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 вересня 2015 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 21 вересня 2015 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.09.2015 року розгляд справи було відкладено на 05.10.2015 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 05.10.2015 року від позивача надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи за межами двомісячного строку, встановленого ст. 69 ГПК України (вх. № 39952).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.10.2015 року розгляд справи було відкладено на 03.11.2015 року.

Представник позивача в судовому засіданні 03.11.2015 року позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 03.11.2015 року не з'явився, документів, витребуваних судом та відзиву на позовну заяву, не надав, на адресу суду повернулась ухвала суду про порушення провадження у справі від 02.09.2015 року з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання". Дану ухвалу суду було направлено на адресу вказану у позовній заяві, та яка співпадає з адресою вказаною у витягу з ЄДРПОУ

Відповідно до п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228 від 02.06.2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а саме в пункті 3.9.1 Постанови зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що сторони, зокрема відповідач, належним чином повідомлені про час та місце проведення розгляду справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне.

06.03.2008 року між Публічним акціонерним товариством В«Всеукраїнський ОСОБА_1В» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничою компанією «Торгівельна база № 1» (відповідач) було укладено кредитний договір № 7/К/08, у відповідності до умов якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 1200000,00 грн., з терміном користування до 05 березня 2010 року та процентною ставкою за користування кредитом 17 процентів річних, а з 02 червня 2008 року процентна ставка за згодою сторін збільшена до 19 процентів річних (додаткова угода № 2 від 02.06.2008 року).

Згідно з п. 1.2 кредитного договору, цільовим використанням кредиту було поповнення обігових коштів.

Надання кредиту, відповідно до п. 1.1.4 та п. 2.2 кредитного договору та додаткової угоди від 06.03.2008 року здійснюється одним «траншем» в сумі 120000,00 грн., шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів з відкритого банком позичкового рахунку на поточних рахунок відкритий в ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Відповідно до п. 2.3 кредитного договору, повернення кредиту здійснюється згідно, викладеного в додатку № 1 кредитного договору.

Згідно з п. 4.6 кредитного договору визначено, що у разі прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за цим договором , він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та подвійну процентну ставку за цим договором на суму боргу.

Умовами п. 2.8 кредитного договору визначено, що відповідач зобов`язаний щомісяця не пізніше 03 календарного числа місяця, наступного за тим, за який вони нараховані сплачувати на рахунок № 29093201210005 відкритий в ПАТ «ВіЕйБі Банк» проценти за користування кредитом/траншем, що нараховані за місяць відповідно до п. 2.7 цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 06.03.2008 року надав позивачу заяву на отримання траншу в сумі 1 200 000,00 грн., згідно укладеного договору № 7/К/08 від 06.12.2008 року (а.с. 15).

Позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором та надав відповідача кредит в межах ліміту, що підтверджується банківськими виписками та меморіальними ордерами, які наявні в матеріалах справи (а.с. 35).

Проте відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором та несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював погашення кредиту та процентів за договором, у зв`язку з чим у нього утворився борг, який станом на 12.08.2015 року за розрахунком позивача становить 5128892,58 грн., з яких:

- прострочена заборгованість за кредитом - 1196000,00 грн.;

- заборгованість за процентами - 1467611,12 грн.;

- пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 344054,80 грн.;

- пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту - 403071,15 грн.;

- заборгованість по 3% річних - 208082,88 грн.;

- інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту - 722901,93 грн.;

- інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів - 787170,70 грн.

Такі дії відповідача на думку позивача є порушенням його законних прав та інтересів, що і стало підставою для звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 року № 188 В«Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства В«Всеукраїнський ОСОБА_1В» і рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.03.2015 року № 63 В«Про початок процедури ліквідації ПАТ В«ВіЕйБі БанкВ» , в Публічному акціонерному товаристві В«Всеукраїнський ОСОБА_1В» строком на 1 рік з 20 березня 2015 року по 19 березня 2016 року включно призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію - ОСОБА_3. У зв'язку з призначенням уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку та відповідно до частини першої пункту 2 статті 46 Закону України В«Про систему гарантування вкладів фізичних осібВ» , з 20 березня 2015 року всі повноваження органів управління (загальних зборів, спостережної ради і правління) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту) ПАТ "Всеукраїнський ОСОБА_1" припинились.

Згідно до частини першої пункту 1 статті 48 Закону України В«Про систему гарантування вкладів фізичних осібВ» та наказу Тимчасової адміністрації ПАТ В«ВіЕйБі БанкВ» №1-п від 20.03.2015 року, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку ОСОБА_3 з 20 березня 2015 року виконує повноваження органів управління банку.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності через неможливість виконання ним грошевого зобов'язання, та повинен у встановлений термін та на вимогу кредитора сплатити суму боргу.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно до ч. 2 ст. 1050 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України, якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості або обґрунтованих заперечень проти позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний ОСОБА_1" в частині стягнення з відповідача суму кредиту в розмірі 1196000,00 грн. та суму процентів - 1467611,12 грн. обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем пені за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 344054,80 грн., пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту в сумі 403071,15 грн., 3% річних в сумі 208082,88 грн., інфляційних збитків за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 722901,93 грн. та інфляційних збитків за несвоєчасну сплату процентів в сумі 787170,70 грн., суд зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 02.09.2015 року було зобов`язано позивача надати суду докладний і обґрунтований розрахунок ціни позову окремо за основним боргом, окремо за відсотками (із зазначенням усіх періодів нарахування, усіх нарахованих сум, усіх сплачених сум, сальдо за кожним періодом, підсумкового сальдо); докладний і обґрунтований розрахунок пені (із зазначенням дат з яких починається нарахування пені, дат в які закінчується нарахування, кількості днів прострочення, сум боргу на які нараховується пеня (із зазначенням нарахованих та сплачених сум), розміру ставки пені (із зазначенням розміру облікової ставки на НБУ на рік та відповідно розрахованої ставки пені на день) підсумкової суми пені за кожний період нарахування та підсумкової суми пені заявленої до стягнення).

Відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.0.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

В даному випадку, судом було зобов`язано позивача надати обґрунтований розрахунок ціни позову та штрафних санкцій, проте позивачем даного розрахунку надано не було.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що період прострочення відповідача є досить великим, а саме з 2008 року по 2015 рік.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд залишає позов без розгляду в разі, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору,

Враховуючи вищевикладене та те, що позивачем не було надано обґрунтованого розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат, а суд не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо, у зв`язку чим відсутня можливість встановити правильність періоду та суми нарахування, заявленої позивачем до стягнення, суд залишає без розгляду позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 344054,80 грн., пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту в сумі 403071,15 грн., 3% річних в сумі 208082,88 грн., інфляційних збитків за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 722901,93 грн. та інфляційних збитків за несвоєчасну сплату процентів в сумі 787170,70 грн. на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати по даній справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим, з відповідача підлягає стягненню 39954,17 грн. витрат зі сплати судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530, 611, 625, 629, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Торгівельна база № 1" (61171, м. Харків, Салтівське шосе, б. 240-Б, кв. 57, код ЄДРПОУ 32440062) на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_1" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27-Т, код ЄДРПОУ 19017842) 1196000,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом та 1467611,12 грн. заборгованості за процентами.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Торгівельна база № 1" (61171, м. Харків, Салтівське шосе, б. 240-Б, кв. 57, код ЄДРПОУ 32440062) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м.Харкова, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 39954,17 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 344054,80 грн., пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту в сумі 403071,15 грн., 3% річних в сумі 208082,88 грн., інфляційних збитків за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 722901,93 грн. та інфляційних збитків за несвоєчасну сплату процентів в сумі 787170,70 грн. позов залишити без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України.

Повне рішення складено 12.11.2015 р.

Суддя ОСОБА_4

922/5052/15