Постанова

від 09.11.2015 по справі 910/8803/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2015 р. Справа№ 910/8803/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Боргун Т.С., довіреність №01/15 від 03.02.2015;

від відповідача - Шитюк Н.М., довіреність № 918.4-2345-15 від 06.11.2015;

від третьої особи - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі № 910/8803/15-г (суддя Підченко Ю.О.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальна установа "Військові меморіали" до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної казначейської служби України, про стягнення 167 935,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціальна установа "Військові меморіали" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про стягнення 167 935,11 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), з яких: 98 270,00 грн. - основна заборгованість, 69 665, 11 грн. - інфляційні.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі №910/8803/15-г позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 98 270,00 грн. основної заборгованості та 66 050, 07 грн. інфляційних.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з того, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання з оплати коштів за договором про надання послуг.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі №910/8803/15-г скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що строк оплати відповідачем коштів не настав, у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 09.11.2015 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача в судовому засіданні 09.11.2015 проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа правом на участь представника в даному судовому засіданні не скористалася, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином; про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутньою в даному судовому засіданні від третьої особи до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка третьої особи не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення третьої особи, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, як замовником та товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціальна установа "Військові меморіали", як виконавцем 27.08.2013 укладено договір про надання послуг з тематичного виявлення документів в архівах з метою встановлення місць необлікованих воєнних поховань співвітчизників №І-17/164-2013.

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язується у 2013 р. надати замовникові послуги з тематичного виявлення документів в архівах з метою встановлення місць необлікований воєнних поховань співвітчизників (далі - послуги), а замовник - прийняти та оплатити такі послуги.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна цього договору складає 98 270,00 грн. без ПДВ, яка розрахована згідно з калькуляцією кошторисної вартості (додаток 3), що є невід'ємною частиною до договору, а саме: вартість послуги з виявлення та аналізу документів щодо військових поховань; переведення виявлених паперових документів в електронний вигляд; оброблення даних обчислювальними засобами; вилучення даних з паперових носіїв та введення їх в окремий електронний реєстр - 78 366,75 грн.; вартість складання та друк аналітичного звіту на папері, що включає виявлені копії документів про загиблих - 11 633,25 грн.; вартість накладних витрат - 3 356,50 грн.; єдиний податок (5%) - 4 913,50 грн., а всього на суму - 98 270,00 грн.

Розрахунки проводяться шляхом оплати замовником наданих послуг на підставі відповідних актів здачі-приймання послуг, підписаних сторонами (п. 4.1 договору).

Згідно п. 4.3 договору умови оплати за договором - по факту надання послуг при наявності бюджетного фінансування з відстрочкою платежу до 30 календарних днів з дати підписання акту.

У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за надання послуг здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання замовником бюджетних коштів (п. 4.4 договору).

На виконання умов Договору позивачем у 2013 році було надано відповідачу послуги з тематичного виявлення документів в архівах з метою встановлення місць необлікованих воєнних поховань співвітчизників на загальну суму 98 270,00 грн., що підтверджується актом здачі-приймання послуг №1 від 25.12.2013 р., який підписано представниками сторін та скріплено печатками.

Позивач 26.11.2014 р. звернувся до відповідача з листом № 19 щодо належного виконання останнім умов договору та оплати наданих послуг.

Листом № 7/11-15019 Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України повідомило позивача про те, що станом на 01.11.2014 р. за бюджетною програмою КПКВК 2751230 "Пошук і впорядкування поховань жертв війни та політичних репресій" обліковується кредиторська заборгованість загального фонду державного бюджету у сумі 703 682,47 грн, у тому числі за укладеними договорами з ТОВ "Спеціалізована установа "Військові меморіали" в сумі 396 074,64 грн, з них за результатами державних закупівель - 297 804,64 грн.

Також, відповідач повідомив, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" видатки за бюджетною програмою 2751230 "Пошук і впорядкування поховань жертв війни та політичних репресій" вилучено у повному обсязі.

Отже, відповідач зазначив, що враховуючи відсутність бюджетних призначень на поточний рік за зазначеною бюджетною програмою, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України позбавлене можливості погасити зазначену заборгованість.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині оплати послуг, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 98 270,00 грн. боргу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 4.3 договору умови оплати за договором - по факту надання послуг при наявності бюджетного фінансування з відстрочкою платежу до 30 календарних днів з дати підписання акту.

У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за надання послуг здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання замовником бюджетних коштів (п. 4.4 договору).

Разом з тим, відповідач після підписання зазначеного акту, оплату не здійснив.

Стосовно положення договору про те, що виплати здійснюються після отримання замовником відповідних бюджетних коштів, слід зазначити наступне.

За своєю правовою природою договір про надання послуг є відплатним договором, при цьому право виконавця вимагати оплати наданих послуг, якому кореспондується відповідний обов'язок замовника, обумовлене наданням послуг належним чином та у погоджений строк і виникає після їх прийняття замовником, якщо інший порядок оплати не погоджений сторонами у договорі.

В силу ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Подія є явищем об'єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб'єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Поряд з цим ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

З аналізу наведеної норми слідує, що відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.

Отже, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що положення договору щодо оплати наданих послуг після отримання замовником бюджетних коштів не є відкладальною обставиною.

Так, дана умова, по-перше, стосується лише обов'язку відповідача, при цьому ніяким чином не обумовлюючи відповідного обов'язку позивача з надання послуг, а по-друге, не відповідає критерію невідомості щодо можливості її настання, оскільки має характер вірогідної, тобто укладаючи договір з такою умовою сторони припускали і розраховували саме на належне виконання положення договору про перерахування коштів державного бюджету.

Водночас слід зазначити, що умова про надходження коштів з державного бюджету не може вважатися строком виконання відповідачем взятого на себе обов'язку з оплати наданих послуг, оскільки її настання залежить від суб'єктивної поведінки особи та її вольових дій, а відтак не носить неминучого характеру, який притаманний поняттю строку.

Враховуючи вищевикладене, а також умови п. п. 4.3, 4.4 договору в частині визначених ними строків оплати вартості наданих послуг, встановивши, що наявним у матеріалах справи актом підтверджується надання позивачем послуг відповідачу, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про прострочення відповідачем виконання взятого на себе грошового зобов'язання, а відтак і наявність підстав для стягнення з останнього заборгованості в заявленій до стягнення сумі. Аналогічної позиції про те, що положення договору про можливість здійснення оплати лише після надходження бюджетних коштів не є відкладальною обставиною дотримується Вищий господарський суд України в своїх постановах, зокрема: від 12.08.2014 у справі №910/1606/14.

Так, доводи апелянта про ненастання строку оплати за договором через відсутність доказів отримання підприємством відповідача коштів з державного бюджету судом відхиляються.

При цьому, також слід зазначити наступне.

Згідно зі ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Також відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зі змісту рішення від 18.10.2005р. Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" вбачається, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника.

У постанові від 15.05.2012р. у справі №11/446 Верховний Суд України зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення останнього від своїх грошових зобов'язань та від відповідальності за їх порушення.

Аналогічну позицію наведено у постановах Вищого господарського суду України, зокрема від 03.02.2014р. по справі №910/9231/13.

До того ж, між сторонами укладеного договору виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов'язань.

Наведене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постанові від 23.08.2012 р. у справі № 15/5027/715/2011.

З огляду на викладене, посилання апелянта на не настання строку виконання зобов'язання є необґрунтованими.

Слід також зазначити, що Вищим господарським судом України здійснювався касаційний перегляд судових актів, прийнятих за результатом розгляду аналогічної справи між тими ж сторонами (відмінність з даною справою полягає лише у договорах, на підставі яких заявлено вимоги про стягнення заборгованості).

При цьому, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України також (як і у даній справі) посилалось на не настання строку виконання зобов'язання, у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування.

Вищий господарський суд України (постанова від 21.10.2015 у справі №910/8805/15-г) визнав обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції в частині того, що відсутність бюджетних коштів у Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України не може бути підставою для звільнення його від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що строк виконання відповідачем грошових зобов'язань настав.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, що наведено вище у даній постанові.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 98 270,00 грн обґрунтовано задоволена судом першої інстанції.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення інфляційні в сумі 69 665, 11 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних в сумі 66 050, 07 грн., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі №910/8803/15-г - без змін.

2. Матеріали справи № 910/8803/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко