Рішення

від 12.11.2015 по справі 904/9331/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.11.15р. Справа № 904/9331/15

За позовом Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бен Ре" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії № 010015 від 12.12.2012 у загальному розмірі 22 748 грн. 42 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт (довіреність № 1254/5 від 18.06.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Міське комунальне підприємство "Дніпропетровські міські теплові мережі" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бен Ре" (далі - відповідач) заборгованість за договором про постачання теплової енергії № 010015 від 12.12.2012 у загальному розмірі 22 748 грн. 42 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 15 816 грн. 48 грн. - основний борг;

- 3 441 грн. 86 коп. - пеня;

- 3 292 грн. 27 коп. - інфляційні втрати;

- 197 грн. 81 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про постачання теплової енергії № 010015 від 12.12.2012 в частині розрахунків за спожиту в період з жовтня 2014 року по квітень 2015 року теплову енергію у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 15 816 грн. 48 грн. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.2.3. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 17.11.2014 по 24.07.2015 в сумі 3 441 грн. 86 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 17.11.2014 по 24.07.2015 у сумі 197 грн. 81 коп., втрати від інфляції за період з 01.12.2014 року по 24.07.2015 року у сумі 3 292 грн. 27 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 12.11.2015.

У судове засіданні 12.11.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 12.11.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 26.10.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 14-А, кімната 15 на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 26.10.2015 було повернуто 10.11.2015 за зворотною адресою Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" з довідкою форми 20 від 06.11.2015 "За закінченням терміну зберігання".

Слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 26.10.2015 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 26.10.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 26.10.2015 та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

У судовому засіданні 12.11.2015 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Слід зазначити, що представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 12.12.2012 між Міським комунальним підприємством "Дніпропетровські теплові мережі" (далі - енергопостачальна організація, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бен Ре" (далі - споживач, відповідач) було укладено договір про постачання теплової енергії № 010015 (далі - договір), відповідно до умов якого енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання поставити споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (пункт 1.1. договору).

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 12 грудня 2016 року. Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункти 11.1., 11.3., 11.4. договору).

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений договір про постачання теплової енергії № 010015 від 12.12.2012 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до пункту 2.1. договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до договору (копія наявна в матеріалах справи - а.с.13) у вигляді гарячої води на такі потреби:

опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону (175 діб);

гаряче водопостачання - протягом 350 діб;

технологічні потреби - відповідно з виробничою програмою;

кондиціювання повітря - по мірі необхідності.

Згідно правил користування тепловою енергією споживач зобов'язаний встановити прилади обліку теплової енергії. Облік споживання теплової енергії здійснюється за показниками приладів обліку, встановлених на вводах, вул. Б.Хмельницького, 14а розрахунковим способом ТОВ "Бен Ре" (пункти 5.1., 5.2. договору).

Пунктом 7.6. договору передбачено, що для споживачів, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно з договірними навантаженнями (додаток № 1) з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин роботи теплопостачального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактичною спожитою тепловою енергією сплачується споживачем згідно з пунктом 7.4. договору.

Тариф для розрахунків за договором складає - теплова енергія (1 Гкал) - 1008 грн. 34 коп. (пункт 6.2. договору).

Відповідно до пунктів 7.1. та 7.2. договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів, або, за згодою сторін будь-яким іншим шляхом, не забороненим чинним законодавством України. Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт (в двох примірниках) на відпуск - отримання теплової енергії по формі додатку 4.

На виконання умов договору позивачем у період із 01.10.2014 по 30.04.2015 були надані послуги з теплопостачання на суму 16 716 грн. 48 коп. , що підтверджується наступними актами прийому-передачі виконаних робіт:

- акт за жовтень 2014 року на суму 289 грн. 28 коп. (а.с.30);

- акт за листопад 2014 року на суму 1 856 грн. 21 коп. (а.с.31);

- акт за грудень 2014 року на суму 4 441 грн. 03 коп. (а.с.32);

- акт за січень 2015 року на суму 2 975 грн. 11 коп. (а.с.33);

- акт за лютий 2015 року на суму 3 291 грн. 31 коп. (а.с.34);

- акт за березень 2015 року на суму 2 418 грн. 85 коп. (а.с.35);

- акт за квітень 2015 року на суму 1 444 грн. 69 коп. (а.с.36).

Судом було враховано, що вказані акти підписані лише зі сторони позивача, та кожний з перелічених актів містить позначку: "акт надісланий споживачу поштою, але споживач протягом 10 днів не надав енергопостачальній організації ані підписаного акту, ані письмового обґрунтування претензій до якості наданих послуг", яка скріплена підписами начальника відділу по роботі з ЮОСЗ та бухгалтера по роботі з ЮОСЗ (а.с.30-36).

У відповідності до вказаних актів позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки на оплату:

- рахунок № 010015 від 31.10.2014 за жовтень 2014 року на суму 289 грн. 28 коп. (а.с.23);

- рахунок № 010015 від 30.11.2014 за листопад 2014 року на суму 1 856 грн. 21 коп. (а.с.24);

- рахунок № 010015 від 31.12.2014 за грудень 2014 року на суму 4 441 грн. 03 коп. (а.с.25);

- рахунок № 010015 від 31.01.2015 за січень 2015 року на суму 2 975 грн. 11 коп. (а.с.26);

- рахунок № 010015 від 28.02.2015 за лютий 2015 року на суму 3 291 грн. 31 коп. (а.с.27);

- рахунок № 010015 від 31.03.2015 за березень 2015 року на суму 2 418 грн. 85 коп. (а.с.28);

- рахунок № 010015 від 30.04.2015 за квітень 2015 року на суму 1 444 грн. 69 коп. (а.с.29).

Вказані рахунки були направлені відповідачу поштою, докази відправлення наявні в матеріалах справи (а.с.40-45).

Відповідно до пунктів 7.3. - 7.4. договору споживач зобов'язаний не пізніше ніж за 5 діб до початку розрахункового періоду сплачувати енергопостачальній організації вартість теплової енергії згідно з її кількістю, передбаченою у додатку № 1 до договору, по власним платіжним дорученням із зазначенням періоду, за який він сплачує. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться споживачем впродовж 5 діб після одержання рахунку енергопостачальної організації, яка зобов'язана направити його споживачу не пізніше 10 числа місяця слідуючого за розрахунковим. У випадку утворення переплати, вона зараховується в рахунок наступних платежів.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем спожита в спірний період теплова енергія була оплачена лише частково, а саме: 03.03.2015 в сумі 900 грн. 00 коп. за лютий місяць, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 15 816 грн. 48 коп.

Так, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати поставленої теплової енергії за період з 01.10.2014 по 30.04.2015 у встановлений договором строк, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 15 816 грн. 48 коп., що і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Згідно статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони були порушені, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з оплати спожитої теплової енергії за період з 01.10.2014 по 30.04.2015 в сумі 15 816 грн. 48 коп. (16 716,48 - 900,00).

Так, судом були враховані положення Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та встановлено, що датами отримання відповідачем надісланих поштою рахунків слід вважати наступні:

- рахунок № 010015 від 31.10.2014 за жовтень 2014 року на суму 289 грн. 28 коп. отриманий відповідачем 10.11.2014, граничний строк оплати, враховуючи положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 17.11.2014;

- рахунок № 010015 від 30.11.2014 за листопад 2014 року на суму 1 856 грн. 21 коп. отриманий відповідачем 10.12.2014, граничний строк оплати - 15.12.2014;

- рахунок № 010015 від 31.12.2014 за грудень 2014 року на суму 4 441 грн. 03 коп. отриманий відповідачем 16.01.2015, граничний строк оплати - 21.01.2015;

- рахунок № 010015 від 31.01.2015 за січень 2015 року на суму 2 975 грн. 11 коп. отриманий відповідачем 11.03.2015, граничний строк оплати - 16.03.2015;

- рахунок № 010015 від 28.02.2015 за лютий 2015 року на суму 3 291 грн. 31 коп. отриманий відповідачем 11.03.2015, граничний строк оплати - 16.03.2015;

- рахунок № 010015 від 31.03.2015 за березень 2015 року на суму 2 418 грн. 85 коп. отриманий відповідачем 10.04.2015, граничний строк оплати - 15.04.2015;

- рахунок № 010015 від 30.04.2015 за квітень 2015 року на суму 1 444 грн. 69 коп. отриманий відповідачем 15.05.2015, граничний строк оплати - 20.05.2015.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії, господарський суд встановив, що строк оплати за вказаними вище рахунками є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 15 816 грн. 48 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 8.2.3. договору сторони погодили, що в разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі 1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожний день прострочки.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання в період з 17.11.2014 по 24.07.2015 в сумі 3 441 грн. 86 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що при визначенні періодів прострочення позивачем не були враховані положення Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, а також те, що якщо останній день строку для оплати припадає на вихідний день, то з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, після проведеного розрахунку, судом було визначено розмір пені, який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 3 441 грн. 86 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 3 441 грн. 86 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період з 01.12.2014 по 24.07.2015 у загальному розмірі 3 292 грн. 27 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що він відповідає вищевказаним вимогам та фактичним обставинам справи, проведений арифметично вірно, а отже, визнається судом обґрунтованим, а вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 3 292 грн. 27 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 17.11.2014 по 24.07.2015 у загальній сумі 197 грн. 81 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що він містить такі ж помилки, що і розрахунок пені, та у вказаному розрахунку також позивачем не було враховано положень Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, а також те, що якщо останній день строку для оплати припадає на вихідний день, то з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам законодавства.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено наступне.

- за рахунком № 010015 від 31.10.2014 за жовтень 2014 року на суму 289 грн. 28 коп. граничний строк оплати, враховуючи положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 17.11.2014, а отже, в період прострочення з 18.11.2014 по 24.07.2015 3% річних складають 5 грн. 92 коп. ;

- за рахунком № 010015 від 30.11.2014 за листопад 2014 року на суму 1 856 грн. 21 коп. граничний строк оплати - 15.12.2014, а отже, в період прострочення з 16.12.2014 по 24.07.2015 3% річних складають 33 грн. 72 коп.;

- за рахунком № 010015 від 31.12.2014 за грудень 2014 року на суму 4 441 грн. 03 коп. граничний строк оплати - 21.01.2015, а отже, в період прострочення з 22.01.2015 по 24.07.2015 3% річних складають 67 грн. 16 коп.;

- за рахунком № 010015 від 31.01.2015 за січень 2015 року на суму 2 975 грн. 11 коп. граничний строк оплати - 16.03.2015, а отже, в період прострочення з 17.03.2015 по 24.07.2015 3% річних складають 31 грн. 79 коп.;

- за рахунком № 010015 від 28.02.2015 за лютий 2015 року на суму 3 291 грн. 31 коп. граничний строк оплати - 16.03.2015, а отже, в період прострочення з 17.03.2015 по 24.07.2015 3% річних складають 25 грн. 55 коп.;

- за рахунком № 010015 від 31.03.2015 за березень 2015 року на суму 2 418 грн. 85 коп. граничний строк оплати - 15.04.2015, а отже, в період прострочення з 16.04.2015 по 24.07.2015 3% річних складають 19 грн. 88 коп.;

- за рахунком № 010015 від 30.04.2015 за квітень 2015 року на суму 1 444 грн. 69 коп. граничний строк оплати - 20.05.2015, а отже, в період прострочення з 21.05.2015 по 24.07.2015 3% річних складають 7 грн. 72 коп., а всього 191 грн. 74 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 191 грн. 74 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бен Ре" (49000, м.Дніпропетровськ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 14-А, кімната 15; ідентифікаційний код 38375502) на користь Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" (49044, м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, будинок 37; ідентифікаційний код 32082770) - 15 816 грн. 48 коп. - основного боргу, 3 441 грн. 86 коп. - пені, 3 292 грн. 27 коп. - інфляційних втрат, 191 грн. 74 коп. - 3% річних, 1 217 грн. 68 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2