Рішення

від 03.11.2015 по справі 910/26159/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2015Справа №910/26159/15 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій» до про Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус - Груп» стягнення 107 777 грн. 31 коп. Представники:

від Позивача: Терновецький М.Я. (представник за Довіреністю);

від Відповідача: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Публічне акціонерне товариство «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус - Груп» (надалі також - «Відповідач») про стягнення 107 777 грн. 31 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 10.09.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Статус - Груп» (Покупець) було укладено Договір купівлі - продажу №3414, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався виготовити і відпустити готову продукцію (збірний залізобетон), а Покупець прийняти та оплатити в установленому даним Договором порядку продукцію (збірний залізобетон) за ціною та переліком наведеними у рахунках, накладних, специфікацій, що є невід'ємною частиною Договору. Як зазначає Позивач, на виконання умов Договору він здійснив поставку товару на загальну суму в розмірі 179 208 грн. 40 коп., що підтверджується видатковими накладними, проте Відповідач здійснив остаточний розрахунок за поставлений товар лише 21.08.2015 року. Таким чином, враховуючи неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором Позивач просить Суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус - Груп» 3% річних у розмірі 1 304 грн. 98 коп., інфляційні у розмірі 2 531 грн. 15 коп., пеню у розмірі 79 386 грн. 16 коп., штраф у розмірі 11 505 грн. 24 коп. та проценти за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 536 Цивільного кодексу України у розмірі 13 049 грн. 78 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.10.2015 р. порушено провадження у справі № 910/26159/15, судове засідання призначено на 21.10.2015 року.

21.10.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 07.10.2015 року.

21.10.2015 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 07.10.2015 року не виконав.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.10.2015 року відкладено розгляд справи на 03.11.2015 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду.

03.11.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли додаткові пояснення по суті позову.

В судовому засіданні 03 листопада 2015 року представник Позивача надав усні пояснення по суті спору, якими підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою про відправлення на Ухвалі Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року у справі № 910/26159/15.

За змістом пункту 32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус - Груп» є 03142, м.Київ, ВУЛ.АКАДЕМІКА ДОБРОХОТОВА, будинок 15, квартира 239.

Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/26159/15 направлялись на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус - Груп», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Згідно з абзацем 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, Суд приходить до висновку, Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 03 листопада 2015 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

10.09.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Статус - Груп» (Покупець) було укладено Договір купівлі - продажу №3414, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався виготовити і відпустити готову продукцію (збірний залізобетон), а Покупець прийняти та оплатити в установленому даним Договором порядку продукцію (збірний залізобетон) за ціною та переліком наведеними у рахунках, накладних, специфікацій, що є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору ціна на продукцію є договірною з урахуванням ПДВ згідно виставлених рахунків, накладних.

Згідно з п.5.1 Договору датою прийому продукції є дата, що вказана в видатковій накладній про прийняття товару, підписана уповноваженими представниками Сторін.

У п.6.2 Договору визначено, що розрахунки за продукцію здійснюються Покупцем шляхом попередньої оплати ціни продукції у грошовій формі банківським переказом на поточний рахунок Постачальника.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що за прострочення строків оплати продукції, встановлених в Договорі та додатках до нього, Покупець сплачує Постачальникові пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення. Крім сплати пені за той самий період Покупець сплачує Постачальникові штраф у розмірі 10% від суми простроченої, неоплаченої продукції по Договору та додатках до нього після строку - один календарний місяць з останньої дати надходження коштів на поточний рахунок Постачальника.

Крім сплати пені та штрафу Сторона, що порушила умови Договору, відшкодовує іншій Стороні заподіяні в результаті цього збитки, а за порушення грошового зобов'язання також сплачує проценти за неправомірне користування коштами. (п.7.4 Договору)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору купівлі - продажу №3414 від 10.09.2014 року Позивач поставив, а Відповідач в свою чергу прийняв продукцію, що підтверджується видатковими накладними №РН-0000243 від 23.02.2015 р. на суму 23 586 грн. 00 коп., №РН-0000447 від 31.03.2015 р. на суму 24 750 грн. 00 коп., №РН-0000588 від 03.04.2015 р. на суму 16 038 грн. 00 коп., №РН-0000586 від 03.04.2015 р. на суму 31 370 грн. 40 коп., №РН-0000702 від 30.04.2015 р. на суму 26 730 грн. 00 коп., №РН-0000784 від 30.04.2015 р. на суму 25 363 грн. 20 коп., №РН - 0000798 від 05.05.2015 р. на суму 31 370 грн. 40 коп., а загалом на суму 179 208 грн. 00 коп., проте Відповідачем була оплачена вказана продукція з прострочкою лише 21.08.2015 року, що підтверджується виписками по рахунку Позивача за період з 25.03.2015 р. по 21.08.2015 р.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що враховуючи неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором Позивач просить Суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус - Груп» 3% річних у розмірі 1 304 грн. 98 коп., інфляційні у розмірі 2 531 грн. 15 коп., пеню у розмірі 79 386 грн. 16 коп., штраф у розмірі 11 505 грн. 24 коп. та проценти за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 536 Цивільного кодексу України у розмірі 13 049 грн. 78 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору купівлі - продажу №3414 від 10.09.2014 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору купівлі - продажу №3414 від 10.09.2014 року Позивач поставив, а Відповідач в свою чергу прийняв продукцію, що підтверджується видатковими накладними №РН-0000243 від 23.02.2015 р. на суму 23 586 грн. 00 коп., №РН-0000447 від 31.03.2015 р. на суму 24 750 грн. 00 коп., №РН-0000588 від 03.04.2015 р. на суму 16 038 грн. 00 коп., №РН-0000586 від 03.04.2015 р. на суму 31 370 грн. 40 коп., №РН-0000702 від 30.04.2015 р. на суму 26 730 грн. 00 коп., №РН-0000784 від 30.04.2015 р. на суму 25 363 грн. 20 коп., №РН - 0000798 від 05.05.2015 р. на суму 31 370 грн. 40 коп., а загалом на суму 179 208 грн. 00 коп. Вказана продукція була отримана представником Відповідача на підставі довіреностей №24 від 23.02.2015 р., №35 від 20.03.2015 р., №49 від 02.04.2015 р., №61 від 05.05.2015 р., про що зазначено у вищезазначених видаткових накладних, проте Відповідачем була оплачена вказана продукція з прострочкою лише 21.08.2015 року, що підтверджується виписками по рахунку Позивача за період з 25.03.2015 р. по 21.08.2015 р.

У п.6.2 Договору визначено, що розрахунки за продукцію здійснюються Покупцем шляхом попередньої оплати ціни продукції у грошовій формі банківським переказом на поточний рахунок Постачальника.

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Враховуючи положення чинного законодавства України, а також те, що Покупцем не була здійснена попередня оплата за спірним Договором, відповідно до норм статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, обов'язок Відповідача по здійсненню оплати за Договором купівлі - продажу №3414 від 10.09.2014 року виник з моменту прийняття товару за кожною видатковою накладною, проте останній здійснив погашення заборгованості у повному обсязі лише 21.08.2015 року, що підтверджується випискою по рахунку Позивача, тобто з прострочкою оплати за отриманий товар.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 06.05.2015 р. по 20.09.2015 р. у розмірі 1 304 грн. 98 коп. та інфляційні в розмірі 2 531 грн. 15 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за Договором купівлі - продажу №3414 від 10.09.2014 року за загальний період прострочки з 06.05.2015 р. по 20.09.2015 р. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення періоду закінчення прострочки Відповідача, оскільки вірною є дата 21.08.2015 року. Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 3% річних у розмірі 1 021 грн. 29 коп., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання Відповідачем його грошового зобов'язання за загальний період з 06.05.2015 року по 21.08.2015 року.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов»язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних за період з 06.05.2015 р. по 20.09.2015 р. у розмірі 2 531 грн. 15 коп. підлягають частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення періоду закінчення прострочки Відповідача та до стягнення підлягають інфляційні за період з 06.05.2015 р. по 21.08.2015 р. у розмірі 885 грн. 96 коп.

Також Позивач стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 06.05.2015 р. по 20.09.2015 р. у розмірі 79 386 грн. 16 коп.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань» №14 від 17.12.2013 року)

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що за прострочення строків оплати продукції, встановлених в Договорі та додатках до нього, Покупець сплачує Постачальникові пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв»язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 06.05.2015 р. по 20.09.2015 р. у розмірі 79 386 грн. 16 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення періоду закінчення прострочки Відповідача та застосуванням пені у розмірі, яка не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає пеня лише в розмірі 20 425 грн. 74 коп. за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 06.05.2015 року по 21.08.2015 року.

Також Позивачем заявлена вимога про стягнення з Відповідача штрафу відповідно до п.7.3 Договору у розмірі 11 505 грн. 24 коп.

Відповідно до п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду України у постановах від 27.04.2012р. № 06/5026/1052/2011, Суд вважає правомірним застосування до відповідача одночасно штрафу та пені.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України пеня та штраф є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У зв»язку з чим, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що не суперечить положенням ст. 61 Конституції України і відповідає встановленій статтею 627 Цивільного кодексу України свободі договору, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що крім сплати пені за той самий період Покупець сплачує Постачальникові штраф у розмірі 10% від суми простроченої, неоплаченої продукції по Договору та додатках до нього після строку - один календарний місяць з останньої дати надходження коштів на поточний рахунок Постачальника.

За таких підстав, Суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 11 505 грн. 24 коп. з урахуванням правової позиції Верховного Суду України щодо застосування до Відповідача одночасно штрафу та пені.

Позивачем також заявлено до стягнення з Відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 536 Цивільного кодексу України за загальний період прострочки з 06.05.2015 р. по 20.09.2015 р. у розмірі 13 049 грн. 78 коп.

За змістом ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України в разі прострочення оплати товару за вимогою продавця покупець зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до статті 536 Цивільного Кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.

Суд звертає увагу, що право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом. Проте, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону. Крім того, проценти у розумінні зазначених правових норм застосовуються тільки у випадках користування чужими, тобто залученими на певний строк, коштами за відсутності прострочення виконання грошового зобов'язання або при умові про відстрочення чи розстрочення оплати за отриманий товар, виконані роботи чи надані послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Суд зазначає, що нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 13 049 грн. 78 коп. на підставі ст.ст. 536, 692, 1048 Цивільного кодексу України, виходячи з того, що умовами укладеного між сторонами договору розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, договори поставки і договори позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, а тому застосування до договору поставки положень про договір позики (зокрема, ст. 1048 Цивільного кодексу України) є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02 липня 2013 року у справі №3-11гс13, від 20 серпня 2013 року у справі 5016/1355/2012 (4/44).

За таких підстав, Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус - Груп» процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 536 Цивільного кодексу України за загальний період прострочки з 06.05.2015 р. по 20.09.2015 р. у розмірі 13 049 грн. 78 коп.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус - Груп» на користь Публічного акціонерного товариства «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій» підлягає стягненню 3% річних в розмірі 1 021 грн. 29 коп., інфляційні у розмірі 885 грн. 96 коп., пеня в розмірі 20 425 грн. 74 коп. та штраф у розмірі 11 505 грн. 24 коп.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 року № 484-19 внесено зміни до Закону України «Про судовий збір», зокрема, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 року № 484-19 набрав чинності з 1 вересня 2015 року.

Таким чином, враховуючи те, що при зверненні до господарського суду з вказаною позовною заявою 01.10.2015 року Позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1 616 грн. 66 коп., проте останнім було сплачено судовий збір у розмірі 3 899 грн. 60 коп., надмірно сплачений судовий збір відповідно до платіжного доручення № 1232 від 13 серпня 2015 року в розмірі 2 282 грн. 94 коп. підлягає поверненню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус - Груп» (03142, м.Київ, ВУЛ.АКАДЕМІКА ДОБРОХОТОВА, будинок 15, квартира 239, Ідентифікаційний код юридичної особи 34761446) на користь Публічного акціонерного товариства «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій» (35331, Рівненська обл., Рівненський район, село Городок, ВУЛИЦЯ ПРОМИСЛОВА, будинок 1, Ідентифікаційний код юридичної особи 05505696) 3% річних у розмірі 1 021 (одна тисяча двадцять одна) грн. 29 (двадцять дев'ять) коп., інфляційні у розмірі 885 (вісімсот вісімдесят п'ять) грн. 96 (дев'яносто шість) коп., пеню у розмірі 20 425 (двадцять тисяч чотириста двадцять п'ять) грн. 74 (сімдесят чотири) коп., штраф у розмірі 11 505 (одинадцять тисяч п'ятсот п'ять) грн. 24 (двадцять чотири) коп. та судовий збір у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Повернути Публічному акціонерному товариству «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій» (35331, Рівненська обл., Рівненський район, село Городок, ВУЛИЦЯ ПРОМИСЛОВА, будинок 1, Ідентифікаційний код юридичної особи 05505696) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2 282 (дві тисячі двісті вісімдесят дві) грн. 94 (дев'яносто чотири) коп., сплачений відповідно до платіжного доручення № 1232 від 13 серпня 2015 року.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 09 листопада 2015 року.

Судя О.В. Чинчин