Рішення

від 03.11.2015 по справі 910/21333/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2015Справа №910/21333/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ ПРОЕКТ БУД"

до Приватного підприємства "Мегаполіс"

про стягнення грошових коштів у розмірі 116 600,00 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Синюк Г.А. (дов.№7 від 05.10.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ ПРОЕКТ БУД" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Мегаполіс" про стягнення грошових коштів у розмірі 116 600,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21333/15 та призначено її до розгляду на 10.09.2015 року.

За наслідками судового засідання 10.09.2015 суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 07.10.2015 року.

07.10.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

За наслідками розгляду справи 07.10.2015 суд, у задоволення клопотання представника позивача, продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 29.10.2015 року.

За наслідками розгляду справи 29.10.2015 суд виніс ухвалу про відкладення розгляду на 03.11.2015 року.

У судовому засіданні 03.11.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив задовольнити позов.

Відповідач не забезпечив явку свого представника для участі у судових засіданнях, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, шляхом направлення поштової кореспонденції на юридичну адресу відповідача. Оскільки, відзив на позовну заяву відповідач не надав, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з положеннями ст. 93 ЦК України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У п. 94 Правил надання послуг поштового зв'язку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009р. № 270) зазначено, що прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об'єкта поштового зв'язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти.

Згідно з п. 117 вказаних Правил, поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання; поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв'язку виконати обов'язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлант Проект Буд" (позивач, покупець) та Приватним підприємством "Мегаполіс" (відповідач, постачальник) вчинено усний правочин щодо поставки вугілля марки антрацит (горіх АО) у кількості 44 тони.

26.11.2014 відповідач виставив позивачу рахунок №РФ-00016на оплату обумовленого домовленістю товару, а саме вугілля марки антрацит (горіх АО) у кількості 44 тони та вартістю 116000,00 грн. у т.ч. ПДВ 19433,33 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що вказаний рахунок оплачено позивачем 27.11.2014, що підтверджується випискою з особового рахунку позивача та платіжним дорученням №1001079582 від 27.11.2014 із призначенням платежу «сплата за вугілля згідно рах.№16 від 26/11/2014 в т.ч. ПДВ 19.433,33 грн.».

Ураховуючи, що поставка товару відповідачем так і не відбулась, позивач направив 22.12.2014 відповідачу лист із проханням повернути сплачені 116000,00 грн.

Надалі, позивач звернувся до відповідача із претензією №20/05/2015 від 20.05.2015, яка направлена 26.05.2015, у якій просив виконати домовленості за усним договором та поставити оплачене вугілля позивачу.

Оскільки, відповідач поставку товару не здійснив, сплачені позивачем грошові кошти не повернув, позивач звернувся із даним позовом до суду. Також, під час розгляду справи судом, позивач направляв відповідачу для підписання акт звірки взаємних розрахунків станом на 05.10.2015, проте даний акт залишено відповідачем поза увагою.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Приписами статті 202 ЦК України визначено поняття правочину як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. (ст.205 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правовідносини, що склалися між сторонами, мають ознаки правовідносин щодо перевезення та підпадають, зокрема, під регулювання Глави 64, 65 ЦК України.

Правовідносини, що склалися між сторонами, мають ознаки правовідносин щодо поставки, в яких ТОВ "Атлант Проект Буд" є покупцем, а ПП "Мегаполіс" постачальником.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Із наявних у матеріалах справи документів вбачається, що між сторонами існували фактичні відносини по поставці товару, обумовлені вчиненим усно правочином, факт щодо погодження якого жодною із сторін під час розгляду спору судом не заперечувався.

Так, на виконання взаємної домовленості, відповідачем виставлено рахунок №РФ-00016на оплату вугілля марки антрацит (горіх АО) у кількості 44 тони та вартістю 116000,00 грн. у т.ч. ПДВ 19433,33 грн., який оплачено позивачем 27.11.2014, що підтверджується випискою з особового рахунку позивача та платіжним дорученням №1001079582 від 27.11.2014 року.

У порушення договірних зобов'язань, відповідач поставку вугілля так і не здійснив, у зв'язку із чим позивачем направлялись відповідні претензії відповідачу та що у подальшому спричинило звернення із даним позовом до суду.

Відтак, виходячи із існуючих між сторонами правових відносин, підтверджених діями обох сторін, зокрема відповідачем виставленням рахунку та прийняттям грошових коштів, а позивачем, відповідно, оплатою такого рахунку, суд дійшов висновку про наявність у відповідача, як постачальника, який порушив виконання договірних зобов'язань, обов'язку повернення суми грошових коштів розміром 116000,00 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32- 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ ПРОЕКТ БУД" до Приватного підприємства "Мегаполіс" про стягнення грошових коштів у розмірі 116 600,00 грн. - задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Мегаполіс" (04073, місто Київ, вулиця Фрунзе, будинок 154; ідентифікаційний код 39163468) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ ПРОЕКТ БУД" (04080, місто Київ, вулиця Олексія Терьохіна, будинок 8, офіс 15; ідентифікаційний код 37038916) 116000 (сто шістнадцять тисяч) гривень 00 копійок основного боргу та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 03.11.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 09.11.2015 року

Суддя К.В. Полякова