Рішення

від 11.11.2015 по справі 910/26417/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2015Справа №910/26417/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БОГАЧ ПЛЮС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна»

про стягнення 49 323,56 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Оксимчук А.О. - представник за довіреністю від 01.10.15

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 11.11.2015, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БОГАЧ ПЛЮС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна» про стягнення 49 323,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03.08.2012 р. між сторонами було укладено договір купівлі-продажу №0656/2010, за умовами якого, позивач зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач зобов'язався прийняти товар і оплатити його. За доводами позивача ТОВ «БОГАЧ ПЛЮС» на виконання умов договору поставило відповідачу товар на загальну суму 293 688,00 грн, що підтверджується видатковими накладними, долученими до позовної заяви. Відповідачем в свою чергу товар прийнято та частково оплачено. На момент подачі позову до суду залишається не оплаченими у повному обсязі видаткові накладні № 21 від 10.09.2014 на суму 11 964,00 грн, № 22 від 10.09.2014 р. на суму 7380,00 грн, № 23 від 20.10.2014 р. на суму 8 400,00 грн та часткового залишається неоплаченою видаткова накладна № 20 від 10.09.2014 у сумі 1867,08 грн, відтак борг відповідача перед позивачем становить 29 611,08 грн. За неналежне виконання грошових зобов'язань позивач також просить стягнути з відповідача 18 088,27 грн - інфляційних втрат та 1624,21 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.10.2015 порушено провадження у справі № 910/26417/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 11.11.2015.

У судове засідання 11.11.2015 з'явився представник позивача, який надав документи на виконання вимог ухвали суду та пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0266006764460. Клопотання про відкладення від відповідач не надходило.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання 11.11.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

03 серпня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БОГАЧ ПЛЮС» (надалі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна» (надалі - практікер, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу № 0656/2010 (надалі - договір), відповідно до приписів якого сторони вирішили врегулювати умови поставки товарів практікер, постачальником та надання послуг постачальнику з боку практікер.

У п. 2.2. договір зазначено, що кількість, строки та місце поставок будуть визначені згідно з даною угодою у замовлені. Мінімальна вартість замовлення 15 000,00 грн.

Замовлення виконується у зазначений у замовленні строк. Строк поставки відраховується з дати замовлення, 1 складає 14 календарних днів (п. 3.1. договору).

Додатковою угодою № 2 від 01.03.11 сторонами вирішено змінити порядковий номер договору купівлі-продажу на 065611.

Згідно з п. 5.1 договору у редакції додатку № 1 від 18.03.2013 р. строк оплати визначається 35 днів з дня передачі товарів за даним договором, або з дня отримання усіх необхідних документів щодо поставленого товару головним офісом практікер. Залежно від того, яка з цих подій сталась пізніше.

За доводами позивача, ТОВ «БОГАЧ ПЛЮС» на виконання умов договору поставило відповідачу протягом грудня 2013 р. - вересня 2014 товар на загальну суму 293 688,00 грн, що підтверджується видатковими накладними. Відповідачем в свою чергу товар прийнято та частково оплачено, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача. На момент подачі позову до суду залишається не оплаченими у повному обсязі видаткові накладні № 21 від 10.09.2014 на суму 11 964,00 грн, № 22 від 10.09.2014 р. на суму 7380,00 грн, № 23 від 20.10.2014 р. на суму 8 400,00 грн та часткового залишається неоплаченою видаткова накладна № 20 від 10.09.2014 у сумі 1867,08 грн, відтак борг відповідача перед позивачем становить 29 611,08 грн, що також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Отже, спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням, на думку позивача, зобов'язань за договором щодо оплати товару з боку відповідача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 5.1 договору у редакції додатку № 1 від 18.03.2013 р. строк оплати визначається 35 днів з дня передачі товарів за даним договором, або з дня отримання усіх необхідних документів щодо поставленого товару головним офісом практікер.

Як свідчать матеріали справи, позивач поставив відповідачу товар на суму 293 688,00 грн, що підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін (належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи).

Відповідачем у свою чергу було прийнято товар та частково оплачено у сумі 257 015,38 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача. Крім цього, позивачем було вирахувано комісію, згідно п. п. 9.6.,9.8. договору на суму 7 061,54 грн, а тому на момент звернення позивача до суду з позовом, борг відповідача становив 29 611,08 грн (293 688,00 грн - 257 015,38 грн - 7 061,54 грн).

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України , договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 5.1. договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за отриманий товар за договором на момент розгляду справи по суті настав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був поставлений товар, що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами, копії яких містяться в матеріалах справи. Проте відповідач, в порушення дійсних домовленостей, не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим його заборгованість складає на момент вирішення спору 29 611,08 грн, що також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 29 611,08 грн.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача 18 088,27 грн - інфляційних втрат та 1624,21 грн - 3% річних.

Відповідно до ч. 2. ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставку товару, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 18 088,27 грн - інфляційних втрат та 1624,21 грн - 3% річних за розрахунком позивача, з яким погоджується суд.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна» (02660, м. Київ, проспект Визволителів, буд. 5, офіс 7; ідентифікаційний код 39320208) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БОГАЧ ПЛЮС» (03150, м. Київ, вул.. Володимиро-Либідська, буд. 25; ідентифікаційний код 37120349) 29 611 (двадцять дев'ять тисяч шістсот одинадцять) грн 08 коп. - основну суму заборгованості; 18 088 (вісімнадцять тисяч вісімдесят вісім) грн 27 коп. - інфляційних втрат, 1 624 (одну тисячу шістсот двадцять чотири) грн 21 коп. - 3% річних та 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.11.2015 року

Суддя Пукшин Л.Г.