Рішення

від 11.11.2015 по справі 910/26752/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2015Справа №910/26752/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел" до Приватного підприємства "Автотранспортна фірма-Транзит ЧП" провідшкодування збитків 1 812 104,16 грн. суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Можаєв С.О. - представник за довіреністю від 05.01.15; від відповідачане з'явились

В судовому засіданні 11.11.15, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел" до Приватного підприємства «Автотранспортна фірма - Транзит ЧП» про стягнення збитків в розмірі 1 812 104,16 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 30.06.2015 між сторонами було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 135/15, Вантаж був прийнятий відповідачем до перевезення, проте в порушення умов договору вантаж до місця призначення доставлений не був. Претензія позивача про відшкодування вартості вантажу № 7 від 11.08.15 була залишена відповідачем без відповіді, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з перевізника як особи, що є відповідальною з повну або часткову втрату вантажу, 1682677,89 грн. збитків , 82176,27 грн. штрафу за прострочення доставки вантажу, 47250,00 грн. передоплати вартості перевезення.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.10.2015 порушено провадження у справі № 910/26752/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 11.11.2015.

У судове засідання 11.11.2015 з'явився представник позивача, який на виконання вимог ухвали про порушення провадження у справі надав через канцелярію суду документи, що були долучені до матеріалів справи.

Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалу Господарського суду міста Києва було надіслано на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві - 01042, м. Київ, вул. І. Кудрі, буд. 38-Б, оф.22 та у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Таким чином, відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

30 червня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел" (далі - позивач, замовник) та Приватним підприємством «Автотранспортна фірма - Транзит ЧП» (далі - відповідач, перевізник) було укладено договір № 135/15 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до умов якого замовник доручає, а перевізник бере на себе зобов'язання здійснити на рахунок замовника перевезення вантажів замовника в міжнародному сполученні.

Відповідно до п.1.2 договору перевезення умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг перевізника, а також інші умови пов'язані з виконанням даного договору, вказуються в заявках на перевезення вантажу, які є його невід'ємною частиною.

Згідно з п.1.4 перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюються відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, «Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ/CMR)» (Женева, 19 травня 1956р.) і протоколу до неї від 05.07.1978р. та Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП».

Пунктом 2.1.5 договору передбачено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж відповідно до поданої заявки до пункту призначення і здати його вантажоодержувачу. У разі вимушеного простою автомобіля на прикордонних переходах з причини, що не залежать від перевізника та замовника (черга, закриття прикордонних переходів) терміни доставки вантажу автоматично збільшуються на час простою, що повинно підтверджуватись відповідними відмітками в ЦМР.

Відповідно до п.2.1.8 договору перевезення перевізник зобов'язаний надати замовнику за фактом виконання доручення оригінал рахунку на сплату суми доручення, оригінал акту виконаних робіт, оригінал ЦМР з позначкою вантажоодержувача про одержання вантажу.

Вартість послуг перевізника, що надаються, вказуються в Заявці на перевезення (п.3.2 договору).

Пунктом 5.1 договору передбачено, що сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором відповідно до його умов, а у випадках, не врегульованих цим договором - чинним законодавством України.

Згідно з п. .5.3.1 договору перевізник несе відповідальність за справний стан пломби, а у разі її пошкодження - за нестачу вантажу.

Відповідно до п.5.3.4 договору перевезення у разі несвоєчасної доставки перевізник сплачує штраф у розмірі 1177,00 грн., що еквівалентно 50 євро на дату укладення договору, за кожний день прострочення доставки вантажу.

При втраті, нестачі або пошкодженні вантажу, перевізник відшкодовує замовнику завдану шкоду шляхом переказу на рахунок замовника грошових коштів в сумі завданої шкоди, що визначається відповідно до чинного законодавства України. У випадку, якщо після здійснення вказаного переказу втрачений вантаж буде знайдено, перевізник пред'являє його замовнику. За умови відсутності пошкоджень і придатності вантажу, замовник приймає даний вантаж і повертає перевізнику його вартість за вирахуванням своїх витрат, пов'язаних з невчасною доставкою вантажу одержувачу (п.5.4 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору № 135/15 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, позивачем було подано заявку № 45811 від 30.06.15 на перевезення вантажу (медичної продукції) вагою 6 т з місця завантаження: Україна, м. Харків, вул. 17-го Партз'їзду, 36 (вантажовідправник - ПАТ «Лекхім») до місця розвантаження: Узбекистан, Самарканд, вул. Гагаріна, 128 (вантажоодержувач - ТОВ «Samarqand Farm»), яка була прийнята та погоджена відповідачем, про що свідчить підпис його представника та печатка підприємства на примірнику заявки. Відповідно до вказаної заявки вартість фрахту зазначена - 4500 дол. США, 50% передоплата після отримання оригіналу договору.

Відповідачем було виставлено рахунок-фактуру на оплату послуг з перевезення № 2-07/1 від 02.07.15 на загальну суму 94500,00 грн., який був оплачений позивачем в розмірі 59%, про що свідчить платіжне доручення № 758626059 від 06.0715 на суму 47250,00 грн. (копія знаходить в матеріалах справи).

Як вбачається з інвойсу № 15067 від 22.06.2015 поставка здійснювалась за Контрактом № АО-15057 від 18.06.2015 на умовах CІР-Самарканд (Інкотермс 2010), а вартість вантажу - 80107,61 дол. США євро (що еквівалентно 1682677,89 грн. за курсом НБУ станом на 01.07.2015 р.: 1 долар = 21,005219 грн.)

Вантаж (лікарські засоби) був завантажений 01.07.2015р. за адресою АТ «Лекхім», м. Харків на транспортний засіб наданий відповідачем - НОМЕР_1, за кермом якого був ОСОБА_2 та виїхав з місця завантаження 01.07.2015 р. о 15 год. 00 хв., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями пропуску, міжнародної товарно-транспортної накладної № 110043 від 01.07.15 та вантажно-митної декларації № 807100000/2015/021714 від 01.07.2015 року, а також підписом водія ОСОБА_2 у Протоколі відвантаження готової продукції.

Проте, вказаний вантаж за митною декларацією № 807100000/2015/021714 від 01.07.2015 не був вивезений з митної території України, про що свідчать копії листів Харківської митниці ДФС № 20-70-24-02/00-4/5581 від 31.07.15 та № 20-70-26-03/26/3700 від 20.08.15 на адресу ПАТ «Лекхім».

Як вбачається з листа вантажоодержувача від 26.08.15 № 62 станом на 26.08.15 вантаж за (лікарські засоби) згідно інвойсу № 15067 від 22.06.15 на суму 80107,61 дол. США за контрактом № АО-15057 від 18.06.15 на адресу ТОВ «Samarqand Farm» доставлений не був.

Згідно заявки на перевезення вантажу № 45811 від 30.06.15 датою доставки вантажу на склад вантажоодержувача є 10.07.2015р., у зв'язку з чим позивач направив на адресу відповідача претензію від 11.08.2015 року № 7, відповідно до якої запропонував перевізнику відшкодувати вартість недоставленого вантажу згідно заявки № 45811 від 30.06.15. у розмірі 1703087,79 грн. та суму передоплати в розмірі 47250 грн. протягом 3-х банківських днів з моменту отримання претензії. Факт направлення відповідної претензії підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0870200893675, а також копією поштового конверту, який 11.09.15 повернувся на адресу позивача без вручення відповідачу з відміткою - повернення у зв'язку з закінченням терміну зберігання.

31.08.2015 р. вантажовідправник направив позивачу претензію № 01/536 з вимогою відшкодувати завдану шкоду в розмірі вартості вантажу - 1682677,89 грн., а також неустойку у розмірі 8356,19 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, а відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Загальні положення про перевезення викладені в ст.908 ЦК України , відповідно до котрої перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Частиною першою статті 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено: обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом; зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу; забезпечення відправки і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору (ст. 932 Цивільного кодексу України ).

Частиною 3 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" також передбачено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

За порушення обов'язків за договором транспортного експедирування, відповідно до статті 934 Цивільного кодексу України , експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу (Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання).

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525 , 526 ЦК України , відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України ).

При цьому, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків (ч. 4 ст. 611 ЦК України ).

Збитками в силу вимог статті 22 Цивільного кодексу України є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з частиною першою ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Статтею 614 ЦК України визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ст. 623 ЦК України ).

Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень, яким, зокрема, є Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДГІВ) від 19.05.1956 (далі - Конвенція),яка була ратифікована Україною Законом "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006.

Статтею 1 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце Прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 3 Конвенції визначено, що перевізник відповідає як за свої власні дії та упущення, так за дії та упущення своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення.

Згідно зі статтею 4 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Частиною статті 5 Конвенції передбачено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Згідно з частиною 1 статті 31 Конвенції, в усіх судових провадженнях, які виникають у зв'язку із перевезенням, яке здійснюється відповідно до цієї Конвенції, позивач може звернутися до будь-якого суду або арбітражу договірної країни, визначеної угодою між сторонами, і на додаток до цього, до судів або арбітражів країни, на території якої: а) .відповідач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою яких був укладений договір перевезення, або b) знаходиться місце отримання вантажу перевізником, або місце передбачене для його доставки, і не може звертатися до будь-яких інших судів або арбітражів.

Відповідно до ст. ст. 929 ЦК України , 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. За цим договором може бути встановлений обов'язок експедитора укладати від свого імені договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Положеннями Закону України «Про транспортно - експедиторську діяльність» встановлене, що експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно - експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до положень статті 932 Цивільного кодексу України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором, до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до положень ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування.

Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Згідно ст. 308 ГК України вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством.

У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов'язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем.

Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Відповідно до положень статті 924 Цивільного кодексу України , перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. При цьому, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що цесталося не з його вини. Аналогічні за змістом положення містить і стаття 314 Господарського кодексу України .

Пунктами 1, 2 ст.17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду замовника, внаслідок інструкцій замовника, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути. Відповідно до ст. 18 Конвенції та ст. 924 ЦК України перевізник має довести, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало, тобто діє презумпція вини перевізника.

Перевізник повинен відшкодувати шкоду, спричинену повною або частковою втратою вантажу в розмірі, що визначається на підставі вартості вантажу в місці та в час прийняття його до перевезення (ст. 23 Конвенції).

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Прийнявши вантаж до перевезення без претензій та зауважень, відповідач тим самим взяв на себе відповідальність за схоронність вантажу, тому враховуючи обставини справи та вимоги діючого законодавства саме відповідач повинен відшкодувати понесені позивачем .збитки (аналогічна позиція викладена в постановах ВГСУ від 17.11.2010 у справі №14/42 та від 30.06.2010 у справі № 29/281-09).

Відповідно до ст. 618 ЦК України боржник відповідає за порушення зобов"язання іншими особами, на яких було покладено його виконання(ст. 528 цього Кодексу ), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосередньо виконавця.

Пунктами 5.3.1, 5.4 договору № 135/15 передбачена відповідальність перевізника за нестачу/втрату/пошкодження/псування вантажу.

Суд зазначає, що відповідач не довів, що ним зобов'язання перед позивачем були виконані у відповідності до умов договору № 135/15 від 30.06.2015 на перевезення вантажів автомобільним транспортом і що невидача вантажу в пункті призначення сталась поза його волею і не з його вини.

Суд вважає, що позивачем у відповідності до ч. 1 та 2 ст. 614 ЦК України , якою передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом, доведено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом, наявності та розміру збитків, наявності причинно-наслідкового зв'язку між порушенням зобов'язання та понесеними збитками.

Отже, факт завдання позивачу відповідачем збитків у вигляді вартості недоставленого вантажу належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу зазначені збитки та повернути аванс за послуги перевезення в розмірі 47250,00 грн., сплачений платіжним дорученням № 758626059 від 06.07.2015р., що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача 1682677,89 грн. збитків та 47250,00 грн. передоплати.

Крім того, позивач з посиланням на п. 5.3.4 договору перевезення просить стягнути з відповідача штраф за несвоєчасну доставку вантажу в розмірі 82176,27 грн. Вказана позовна вимога підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 5.3.4 договору перевезення у разі несвоєчасної доставки перевізник сплачує штраф у розмірі 1177,00 грн., що еквівалентно 50 євро на дату укладення договору, за кожний день прострочення доставки вантажу.

Згідно заявки на перевезення вантажу № 45811 від 30.06.15 датою поставки вантажу на склад вантажоодержувача є 10.07.2015р., таким чином позивачем було нараховано неустойку за несвоєчасну доставку вантажу за період з 11.07.15 по 15.09.15. При цьому суд не погоджується з перерахунком позивачем розміру гривневого еквіваленту штрафу в залежності від курсу гривні до євро, що встановлений НБУ станом на момент складання позовної заяви, та за розрахунком позивача має складати 24,9019 грн. Суд зазначає, що пунктом 5.3.4 договору перевезення чітко встановлено розмір штрафу - 1177,00 грн. за кожен день прострочення доставки вантажу. Крім того, умови договору не містять положень про можливість збільшення та/або зменшення розміру штрафних санкцій в залежності від зміни курсової різниці. Враховуючи викладене, судом здійснено перерахунок суми штрафу, який підлягає стягненню з відповідача в межах періоду нарахування, який зазначений позовній заяві - 66 днів: 1177 х 66 = 77686, 62 грн. таким чином, вимоги позивача про стягнення штрафу підлягають задоволенню в розмірі 77868 грн. 62 коп., в частині стягнення 4489,65 грн. штрафу слід відмовити.

Відповідно до ст. ст. 43 , 33 , 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва,-

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел" задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Автотранспортна фірма - Транзит ЧП» (01042 м. Київ, вул. І. Кудрі, 38-Б, ідентифікаційний код 37101022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел" (08702 Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, 18, ідентифікаційний код 24893416) 1 682 677 (один мільйон шістсот вісімдесят дві тисячі шістсот сімдесят сім) грн. 89 коп. - збитків, 47 250 (сорок сім тисяч двісті п'ятдесят) грн. 00 коп. - передоплати вартості перевезення, 77 868 (сімдесят сім тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 62 коп. - штрафу та 27 116 (двадцять сім тисяч сто шістнадцять) грн. 95 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.11.2015 р.

Суддя Л.Г. Пукшин