Рішення

від 06.11.2015 по справі 910/26166/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2015Справа №910/26166/15 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькстандартсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріоліт"

про стягнення 95330 грн. 95 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Чаруковський О.В. - керівник;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05.10.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькстандартсервіс" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріоліт" про стягнення 95330 грн. 95 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару за договором купівлі-продажу № 1/19/08 від 19.08.2013, а саме за видатковою накладною № 101 від 10.09.2013, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 56 068, 00 грн. Також позивачем у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання заявлено до стягнення 3267,30 грн. 3% річних та 35995,65 грн. - інфляційних збитків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 порушено провадження у справі № 910/26166/15 та справу призначено до розгляду на 23.10.2015.

20.10.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представники сторін у судове засідання 23.10.2015 не з'явились, вимоги ухвали суду не виконали, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи обґрунтованість клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та невиконання сторонами вимог ухвали; керуючись ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд відклав розгляд справи на 06.11.2015, про що виніс відповідну ухвалу.

У судове засідання 06.11.2015 з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання 06.11.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 21289271 від 07.10.2015, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення відправлення відповідачеві №0103035793775 та № 0103034890564.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судових засіданнях 23.10.2015 та 06.11.2015 до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 06.11.2015 за відсутності представника відповідача, та з урахуванням процесуальних строків розгляду справи відповідно до ст. 69 ГПК України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Згідно зі ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 06.11.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

19.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецькстандартсервіс» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тріоліт» (покупець, відповідач) був укладений договір купівлі-продажу № 1/19/08 (далі-Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору, сторони домовились, що постачальник зобов'язується передати товар (сільськогосподарські техніка, запчастини чи добрива) або здійснити послуги (ремонтні роботи, діагностика, сервіс), а покупець зобов'язується прийняти товар чи послуги та сплатити за нього відповідну грошову суму. Асортимент, кількість, якість, вартість та інші характеристики товару чи послуг визначені в додатках до Договору.

За змістом п. 3.1. Договору, ціни на товар чи послуги встановлюються в українських гривнях та вказуються в додатках до договору та рахунках-фактурах постачальника та видаткових накладних.

Як передбачено п. 5.1. Договору, оплата вартості товару чи послуг за цим договором здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування платежу на банківські реквізити постачальника протягом 2 робочих днів з дня отримання від постачальника рахунку-фактури або у порядку, визначеному ви повідним Додатком до Договору.

Додатком № 1 до Договору сторони погодили найменування, кількість та вартість товару, що поставляється за Договором, загальна ціна якого складає 69 568, 00 грн.

При цьому, п.п. 2.2., 2.3. Додатку № 1 до Договору передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем у два етапи: 13 500, 00 грн. до 20.08.2013, 56 068, 00 грн. до 15.10.2013.

Поставка товару здійснюється постачальником протягом 5-ти днів після першої передплати товару покупцем (п. 4.1. Додатку № 1 до Договору).

Умовами п. 12.1. Договору передбачено, що Договір набуває чинності з дати його укладення і діє до 31.12.2013 р. (включно).

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу № 1/19/08 від 19.08.2013, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що 10.09.2013 позивачем здійснено поставку передбаченого Додатком № 1 до Договору купівлі-продажу № 1/19/08 від 19.08.2013 товару, що підтверджується видатковою накладною № 101 від 10.09.2013 на суму 69 568, 00 грн. Вказана накладна підписана зі сторони відповідача представником за довіреністю ОСОБА_2 (копія довіреності № 49 від 05.09.2013 на ім'я ОСОБА_2 наявна у справі) і представником позивача та скріплена печаткою позивача.

Також, факт передання товару за Договором купівлі-продажу № 1/19/08 від 19.08.2013 відповідно до Додатку № 1 підтверджується актом прийому-передачі від 10.09.2013 до договору купівлі-продажу № 1/19/08 від 19.08.2013, який підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідач лише частково сплатив вартість поставленого за договором купівлі-продажу № 1/19/08 від 19.08.2013 товару, а саме в розмірі 13 500, 00 грн., у зв'язку з чим станом на час подання позову заборгованість за таким договором складає 56 068, 00 грн., які і просить стягнути.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, позивачем здійснено поставку передбаченого Додатком № 1 до Договору купівлі-продажу № 1/19/08 від 19.08.2013 товару, що підтверджується видатковою накладною № 101 від 10.09.2013 на суму 69 568, 00 грн.

Позивач вказував на часткову сплату відповідачем вартості поставленого за договором купівлі-продажу № 1/19/08 від 19.08.2013 товару, а саме у розмірі 13 500, 00 грн., в підтвердження чого надав банківську виписку по рахунку, з якої вбачається, що 02.04.2012 відповідачем перераховано на рахунок позивача 13 500, 00 грн. з призначенням платежу: часткова оплата за запчастини на сільгосптехніку згідно з рахунком № 2/21/03 від 20.03.2012.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що спірний договір купівлі-продажу товару укладено сторонами 19.08.2013, тобто після сплати 13 500, 00 грн., які позивач вважає частковим виконанням зобов'язання відповідача саме за спірним Договором. При цьому, з рахунку-фактури № 2/21/03 від 20.03.2012, який вказаний в призначенні платежу при сплаті відповідачем 13 500, 00 грн. на користь позивача, вбачається, що асортимент товару та загальна сума поставки повністю співпадає з переліком товару відповідно до Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу № 1/19/08 від 19.08.2013.

Наведене дає підстави для висновку про існуванням між сторонами договірних відносин стосовно поставки товару, що є аналогічним товару, погодженим за спірним договором купівлі-продажу № 1/19/08 від 19.08.2013, а тому позивачем самостійно віднесено сплату відповідачем 02.04.2012 суми 13 500, 00 грн. в рахунок часткового погашення заборгованості за договором купівлі-продажу № 1/19/08 від 19.08.2013. При цьому, жодних заперечень щодо порядку зарахування позивачем таких коштів відповідач суду не надав.

Спір у даній справі виник у зв'язку з несплатою відповідачем другого платежу у розмірі, передбаченому п. 2.3. Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу № 1/19/08 від 19.08.2013.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, п.п. 2.2., 2.3. Додатку № 1 до Договору передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем у два етапи: 13 500, 00 грн. до 20.08.2013, 56 068, 00 грн. до 15.10.2013.

Як зазначено в п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14, якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

З огляду на встановлення строку виконання відповідачем свого обов'язку з оплати другого платежу за поставлений товар - до 15.10.2013, останнім днем такої оплати за договором купівлі-продажу № 1/19/08 від 19.08.2013 слід вважати 14.10.2013, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обов'язку з оплати поставленого товару є таким, що настав.

Таким чином, зазначені вище докази підтверджують, що у відповідача виникла заборгованість за договором купівлі-продажу № 1/19/08 від 19.08.2013 за видатковою накладною № 101 від 10.09.2013 у розмірі 56 068, 00 грн., вказаний факт відповідачем не спростовано, зокрема не надано доказів сплати ним вказаної суми коштів.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріоліт» за договором купівлі-продажу № 1/19/08 від 19.08.2013 у розмірі 56 068, 00 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у вказаному розмірі, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькстандартсервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріоліт» про стягнення 56 068, 00 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3267,30 грн. 3% річних за період з 16.10.2013 по 24.09.2015 та 35 995,65 грн. інфляційних збитків за період з жовтня 2013 року по серпень 2015 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р., при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно потрібно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

З огляду на те, що судом встановлено факт невиконання грошового зобов'язання відповідачем щодо оплати вартості поставленого товару (другого платежу) в строк до 15.10.2013, суд дійшов висновку, що прострочення оплати суми грошових коштів у розмірі 56 068, 00 грн. настало 15.10.2013, а отже заявлений позивачем період щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованим.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що він є правильним, таким, що відповідає матеріалам справи та вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькстандартсервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріоліт» про стягнення суми 3% річних у розмірі 3267,30 грн. та інфляційних втрат у розмірі 35995,65 грн. підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав, у судові засідання не з'явився.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на встановлені судом обставини, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькстандартсервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріоліт» про стягнення 95 330, 95 грн. підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріоліт» (02152, м. Київ, Дніпровська набережна, 1-А, №1-№8, приміщення групи №150; ідентифікаційний код: 36947626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькстандартсервіс» (83076, м. Донецьк, вул. Герцена, 36, кв. 75; ідентифікаційний код: 36305831) суму основного боргу у розмірі 56 068 (п'ятдесят шість тисяч шістдесят вісім) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 3267 (три тисячі двісті шістдесят сім) грн. 30 коп., інфляційні збитки у розмірі 35 995 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 65 коп. та судовий збір у розмірі 1429 (одна тисяча чотириста двадцять дев'ять) грн. 96 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 11.11.2015

Суддя І.М. Отрош