Рішення

від 05.11.2015 по справі 357/12384/15-ц

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/12384/15-ц

2/357/3781/15

Категорія 22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2015 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Жарікова О. В. ,

при секретарі - Гавриш О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 в м. Біла Церква цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерський комплекс «Агро-Лідер-Україна», третя особа: Реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з цивільним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерський комплекс «Агро-Лідер-Україна», третя особа: Реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, обґрунтовуючи його тим, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, серії ЯА № 222667, вона є власником земельної ділянки площею, 3,7478 га., яка розташована на території Іванівської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Кадастровий номер земельної ділянки 3220481600:03:011:0009. Цільове призначення земельної ділянки: ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з договором оренди земельної ділянки № 1000 від 12.09.2012 року, зареєстрованому в Державному реєстрі земель від 19.10.2012 року за № 322040004005563 позивач передала земельну ділянку відповідачу в оренду, терміном на три роки до 11.09.2015 року. 26.05.2015 року позивач зверталась до відповідача з письмовою заявою, в якій поставила останнього до відома, що дію договору оренди від 12.09.2012 року продовжувати не буде, і тому просить після закінчення терміну дії договору звільнити належну їй земельну ділянку. Відповідач повідомив позивача, що між ними існує додаткова угода від 01.08.2013 року до договору оренди землі, яка зареєстрована в Реєстраційній службі Білоцерківського міськрайонного управління юстиції 25.03.2015 року, і в якій строк оренди продовжено до 11.09.2025 року (тобто на 10 років). Позивач стверджує, що ніколи не укладала і не мала намір укласти з відповідачем договір оренди на 10 років. Окрім того, позивач категорично проти зміни істотних умов первісного договору оренди землі. Позивач просить суд визнати недійсною додаткову угоду від 01.08.2013 року до договору оренди землі № 1000 від 12.08.2012 року, укладену між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ ФК «Агро-Лідер -України» і зареєстровану Реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області 25.03.2015 року; зобов'язати відповідача ТОВ ФК «Агро-Лідер-Україна» повернути їй належну земельну ділянку, площею 3,7478 га., яка розташована на території Іванівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер якої 3220481600:03:011:0009, цільове призначення: ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯА № 222667 та скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки внесеної на підставі додаткової угоди від 01.08.2013 року (індексний номер 20308553 від 26.03.2015 року) до державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

В відкритому судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, які є аналогічними наведеним у позовній заяві та просили позов задовольнити. Також, позивач та представник позивача зазначили в судовому засіданні, що позивач не підписувала оскаржувану додаткову угоду.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, вважаючи його не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, свою позицію мотивував письмо викладеними запереченнями проти позову, які долучені до матеріалів справи.

Представник третьої особи до суду не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, подали до суду, через канцелярію суду письмове клопотання, в якому просили розглянути справу в відсутність їх представника.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Цивільним процесуальним Кодексом.

Суд, заслухавши думку учасників судового процесу, свідків, оглянувши та дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку, серії ЯА № 222667, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 3,7478 га., яка розташована на території Іванівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯА№ 222667. Кадастровий номер земельної ділянки 3220481600:03:011:0009, цільове призначення земельної ділянки: ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з договором оренди земельної ділянки № 1000 від 12.09.2012 року, зареєстрованому в Державному реєстрі земель від 19.10.2012 року за № 322040004005563 позивач ОСОБА_1 передала земельну ділянку відповідачу ТОВ ФК «Агро-Лідер-Україна» в оренду, строком на три роки.

Орендодавець передав в користування орендарю, а орендар прийняв в користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 3,7478 га., що підтверджується копією акту прийому-передачі земельної ділянки до договору № 1000 оренди земельної ділянки від 12.09.2012 року.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п.1.1. договору оренди, термін дії договору складає три роки.

Відповідно до п.3.1. договору оренди, даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 11.09.2015 року.

Крім того, відповідно до п.11.1. договору оренди, зміна умов даного договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Заявою від 26.05.2015 року позивач зверталася до відповідача з письмовою заявою, в якій поставила останнього до відома, що дію договору оренди від 12.09.2012 року продовжувати не буде і тому просить звільнити її земельну ділянку до 12.09.2015 року. У відповідь на вказану заяву відповідачем надано відповідь за вих. № 136 від 29.05.2015 року, в якій відповідач повідомив позивача, що після збору урожаю 2015 року ТОВ ФК «Агро-Лідер-Україна», рекомендували позивачу прибути до товариства для вирішення порушеного нею питання по суті, у відповідності до наявних документів на земельну ділянку та у відповідності до вимог діючого земельного законодавства України. Крім того, лише після вказаного звернення до відповідача з зазначеною заявою відповідач повідомив її, що між ними існує додаткова угода від 01.08.2013 року до договору оренди землі, яка зареєстрована в Реєстраційній службі Білоцерківського міськрайонного управління юстиції 25.03.2015 року і в якій строк оренди продовжено до 11.09.2025 року (тобто на 10 років). Позивач та представник позивача зазначили, що позивач не укладала ніякі додаткові угоди до договору оренди землі та не мала наміру укладати будь-які додаткові угоди до даного договору.

За положенням ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Разом із тим, цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Спірну додаткову угоду було зареєстровано Реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції 25.03.2015 року за № 9191606, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 26.03.2015 року о 16:10 год., індексний номер витягу № 35517714. Крім того, відповідно до розписки від 29.07.2015 року, яка написана позивачем встановлено, що додаткову угоду до договору оренди землі № 1000 від 12.09.2012 року та витяг з державного реєстра речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35517714 вона отримала. В даній розписці вона не зазначила, що дана угода нею не укладалася та не підписувалася. Ніхто, як встановлено в судовому засіданні, не примушував позивача написати дану розписку.

Як зазначено в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача вказує на те, що сторони дійшли всіх істотних умов договору, додаткову угоду підписали за своєю внутрішньою волею, що підтверджується підписами сторін, і тому правові підстави для задоволення позову відсутні.

В позовній заяві та в судовому засіданні позивач та представник позивача зазначили, що позивач не укладала додаткову угоду з позивачем до договору оренди землі та що відповідач в односторонньому порядку, без погодження з позивачем, в порушення вимог ст. 30 Закону України "Про оренду землі", змінив умови даного договору оренди землі.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про оренду землі", зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Суд не погоджується з вказаними твердженнями позивача та представника позивача з огляду на те, що в додатковій угоді до вказаного договору оренди землі міститься підпис позивача. В разі незгоди з умовами додаткової угоди, позивач мала право не підписувати дану угоду. Своїм підписом позивач фактично підтвердила, що погоджується з умовами додаткової угоди та зі змінами, внесеними до договору оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач та її представник стверджують, що оспорювана додаткова угода від 01.08.2013 року не містить підпису позивача ОСОБА_1, однак це не відповідає дійсності, оскільки на копії цієї угоди, яка міститься в матеріалах справи підпис позивача поставлено. Крім того, в судовому засіданні позивач стверджувала, що восени 2013 року, під час отримання від відповідача доплати до паю в розмірі 600,00 гривень, вона підписувала лише чистий аркуш паперу, а не будь-які документи, ніяких додаткових угод до договору оренди землі вона не підписувала. Однак, судом встановлено, що додаткова угода від 01.08.2013 року була укладена в трьох примірниках, один з яких зберігається у позивача, другий у відповідача, а третій в Управлінні Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області і на них містяться підписи позивача.

Покази свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з цього приводу різняться, чіткої однозначної відповіді на поставлені питання вони надати не змогли.

В рекомендаціях, наданих в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 року, зазначено, що розглядаючи і вирішуючи цивільні справи на засадах змагальності та диспозитивності, суди відповідно до положень статей 10, 11 ЦПК повинні роз'яснювати особам, які беруть у ній участь, їх права та обов'язки, попереджувати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58, 59 ЦПК про належність і допустимість доказів. Зокрема, статтею 57 ЦПК передбачено, що доказом у справі є пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, допитаних як свідків. Тому пояснення зазначених осіб, отримані не за процедурою допиту свідків (стаття 184 ЦПК), не можуть використовуватися як засіб доказування.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач ОСОБА_1 та її представник не надали суду жодного належного та допустимого доказу, оцінивши який, суд мав би дійти висновку про те, що поставлений під додатковою угодою від 01.08.2013 року підпис не належить позивачу.

Таким чином, підстави визнавати недійсною додаткову угоду від 01.08.2013 року відсутні, отже не підлягають задоволенню і інші вимоги позивача, зокрема щодо зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку, та про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Встановлені по справі обставини та наведені вимоги закону свідчать про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підтверджені належними та допустимим доказами, викладені у позовній заяві обставини не підтвердились в ході судового розгляду справи, а отже у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. ст.79, 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне понесені судові витрати залишити за позивачем.

Враховуючи вищевикладене, роз'яснення надані в Постанові пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9, керуючись до ст.ст.203, 215, 638, 792 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 57, 60, 79, 88, 212-215, 294, 296 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фермерський комплекс «Агро-Лідер-України», третя особа: Реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя ОСОБА_4