Постанова

від 26.04.2010 по справі 2-а-191/2010

ЮЖНОУКРАЇНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

м. Южноукраїнськ, вул. Дружби народів, 3a, 55001, (05136)5-66-16

Справа № 2а-191/2010 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2010 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючого - судді Бобровського І.М.

при секретарі Зацепіній І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнську Миколаївської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»

ВСТАНОВИВ:

02 березня 2010 року ОСОБА_1, в порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, звернулась до Южноукраїнського міського суду Миколаївської області із позовною заявою до управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнську Миколаївської області, в якій просить стягнути з відповідача недоплачену щомісячну соціальну допомогу як «Дитині війни» за 2008-2009 роки. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона є пенсіонером та дитиною війни і, відповідно до чинного законодавства України, має право на збільшення своєї пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте відповідач, порушуючи її право, відмовляється здійснити перерахунок пенсії.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, просить про задоволення позову. Пояснила, що відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є дитиною війни і має право на підвищенуня пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсіїі за віком, згідно ст.6 вказаного Закону. Однак відповідач відмовляється в здійсненні відповідного перерахунку. Таким чином сума невиплаченої соціальної допомоги з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2009 року становить 3530.70 грн.. Просить визнати неправомірними дії відповідача, стягнути недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу та зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України у м. Южноукраїнську надалі виплачувати їй вказану допомогу.

Відповідач направив до суду заперечення в якому зазначив, що позов не визнає, просить справу слухати в його відсутність.

Заперечуючи проти позову відповідач посилається на те, що хоча ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» й передбачає підвищення пенсії позивача на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але протягом 2008-2009 років, щомісячне підвищення до пенсії дітям війни, Управлінням Пенсійного фонду України в м. Южноукраїнську, починаючи із 22 травня 2008 року проводиться відповідно до п.8) Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» №530. Дана постанова діє у 2009-2010 роках. І саме в такому розмірі передбачено державне фінансування. Вказує, що пенсія за віком виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України, які використовувати на інші цілі забороняється. В той же час, Законом України "Про соціальний захист дітей війни" передбачається фінансування встановлених ним державних соціальних гарантій за рахунок коштів Державного бюджету України, до якого кошти Пенсійного фонду України не включаються. Крім цього вважає, що не має під собою підґрунтя застосовувати Закон України N 1058-IV від 9 липня 2003 року В«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування В» при визначенні цього підвищення, оскільки ч. 3 ст.28 вказаного Закону встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Вважає, що позивачем пропущено строк для звернення до суду за захистом своїх прав та просить відмовити в задоволенні її позову.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступного.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, позивач ОСОБА_1 відноситься до соціальної категорії - «Дитина війни» (а.с.6), має право на пільги та соціальні гарантії встановлені законодавством України, що визнається сторонами, а тому згідно ч.3 ст. 72 КАС України, ця обставина може не доказуватись перед судом.

Ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету.

Згідно з п. 41 розділу II Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актiв УкраїниВ» вiд 28.12.2007, який набрав чинності з 01.01.2008 року, ч. 1 ст. 6 Закону України „Про соцiальний захист дiтей вiйниВ» , викладена в новiй редакції, визначено, що дiтям вiйни (крiм тих, на яких поширюється дiя Закону України В«Про статус ветеранів війни, гарантiї їх соцiального захистуВ» ) до пенсiї або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соцiальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Ч.4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р № 3551-Х11 визначено, що учасникам війни пенсії підвищуються на 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір мінімальної пенсії за віком встановлено ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-У1 від 09.07.2003 року, відповідно до якого за наявності достатнього страхового стажу мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

22 травня 2008 року Конституційним Судом України прийнято рішення №10-рп/2008, згідно якого положення п. 36-100 роздiлу II Закону України В«Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актів УкраїниВ» визнані неконституційними, дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відновлено.

Тобто, з 22 травня 2008 року відновлено право позивача на нарахування їй підвищення до пенсії у розмiрi 30% мiнiмальної пенсiї за віком.

Підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача в 2009 р. нараховувати та виплачувати їй соціальну допомогу - підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дію якої не було зупинено.

Згідно ст. 71 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії повинні здійснюватися відповідно до норм ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Доводи відповідача про невизначеність законодавства з питання, яким саме органом (Пенсійним фондом або іншим органом), за рахунок яких коштів і джерел та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата підвищення до пенсії дітям війни, суд вважає необґрунтованими, оскільки Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Суд не бере до уваги посилання відповідача в запереченні на те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується «дітей війни» відповідно до ст. 6 Закону, оскільки вони є безпідставними та необґрунтованими. Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком , оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч. 1 вказаної статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Згідно абз. 8 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Абз. 1 ч. 1 ст. 28 цього Закону визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Частина 3 цієї ж статті встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Враховуючи викладене, суд вважає доводи відповідача про те, що порядок визначення розміру мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не може застосовуватися до визначення розміру підвищення пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», безпідставними, оскільки пенсію позивачу вже призначено згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а ст. 6 передбачає не призначення нової, а підвищення раніше призначеної пенсії. З викладеного слідує, що абз. 1 ч. 1 ст. 28 та ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не конкурують між собою і для визначення підвищення пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має застосовуватися абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людиниВ» , суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції В«Кожна фізична...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного праваВ» . Розглядаючи борги у сенсі поняття В«власностіВ» , яке міститься у ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як В«майнові праваВ» і, таким чином, як В«власністьВ» .

Виходячи з цього, при розгляді справи В«Кечко проти УкраїниВ» (заява №63134/00) Європейський суд з прав людини зауважив, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам із державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство, однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих випадках, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлено надбавки з бюджету і які є діючими, та Закону України В«Про державний бюджетВ» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.

Також, суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26 рішення суду).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково, а саме за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.

Вимога позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити їй доплату до пенсії в сумі - 3530.70 грн., як визначено в позовній заяві не підлягає задоволенню, оскільки така виплата не була нарахована позивачу, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому належать такі повноваження. Обов`язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України В«Про соціальний захист дітей війниВ» покладено на органи Пенсійного Фонду України.

Враховуючи, що позивач просить в своїй позовній заяві зобов'язати відповідача нараховувати та виплачувати дану доплату в подальшому при нарахуванні пенсії, то суд вважає, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки суд не може на майбутнє визначити протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень

Відповідно до статей 99 та 100 КАС України для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В своїй позовній заяві позивач ОСОБА_1 не ставить питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, тому суд виходячи з вимог ч. 2 ст. 11 КАС України, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та поновити їй строк звернення до суду, оскільки вищезазначені виплати є соціальними.

Керуючись ст.ст. 9-12, 15, 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнську Миколаївської області - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_2 пропущений строк для звернення до Адміністративного суду.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у м. Южноукраїнську Миколаївської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1, відповідно до вимог ст. 6 Закону України від 18.11.2004р. В«Про соціальний захист дітей війниВ» з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з вирахуванням різниці, яка була виплачена позивачу в цей період згідно Постанови Кабінету міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» № 530 від 28 травня 2008 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Южноукраїнський міський суд Миколаївської області шляхом подачі в десятиденний строк, з дня проголошення постанови, заяви про апеляційне оскарження і подачею після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до Одеського апеляційного адміністративного суду або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.

Суддя: І.М. Бобровський