Ухвала

від 10.11.2015 по справі 813/3563/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2015 року Справа № 876/8448/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Хобор Р.Б., Сеника Р.П.

за участю секретаря судового засідання Мартинишина Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційної фірми «Абеліт» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційної фірми «Абеліт» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнати протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

15.05.2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Комерційної фірми «Абеліт» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 14.01.2015 року: 0000082201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 555 810,00 грн., в т.ч. 481916 грн. - за основним платежем, 73894,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000092201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 425 107,00 грн., в т.ч. 341875 грн. - за основним платежем, 83 232,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що документи, подані позивачем на підтвердження фактичного отримання товарів (робіт, послуг) за договорами, укладеними з контрагентами ТзОВ «БК «АТР Груп», ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», ТзОВ «БТК «Євробуд», ТзОВ «Гарант-буд-сервіс», ТзОВ «Нові технології ТПВ», ТзОВ «Фінанс Пан Трейд», ТзОВ «А-Знак», ТзОВ «ТПК Груп», ТзОВ БК «Адена», ТзОВ «Укрміксі» не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», а тому не можуть мати юридичної сили та посвідчувати факт реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Суд першої інстанції зазначає, що встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків..

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість реального виконання господарської операції між позивачем та його контрагентами: ТзОВ «БК «АТР Груп», ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», ТзОВ «БТК «Євробуд», ТзОВ «Гарант-буд-сервіс», ТзОВ «Нові технології ТПВ», ТзОВ «Фінанс Пан Трейд», ТзОВ «А-Знак», ТзОВ «ТПК Груп», ТзОВ БК «Адена», ТзОВ «Укрміксі», з урахуванням відсутності доходу як кваліфікуючої ознаки господарської діяльності позивача, з урахуванням обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт, відсутність у контрагентів необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської операції в силу відсутності технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, а також відсутність інших доказів реального виконання господарської операції.

При цьому суд першої інстанції зазначає, що виключно обставини щодо розрахунку за надані послуги не можуть братися судом як доказ реального виконання господарської операції.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її прийнятою з не повним з'ясуванням обставин справи, не доведеністю обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального права, Товариство з обмеженою відповідальністю Комерційної фірми «Абеліт» оскаржило її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2014 року та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт вказує на те, що його правочини з контрагентами носять реальний характер, що підтверджується: договорами, укладеними належним чином та у відповідній формі; наявністю первинної документації по господарських операціях з контрагентами; рухом активів в процесі здійснення господарських операцій. Крім того, позивач зазначає, що на момент вчинення дій, визначених у договорах, сторони були зареєстровані у визначеному законом порядку, а також були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Апелянт звертає увагу на те, що податковим органом в акті перевірки підтверджено той факт, що субпідрядні роботи були придбані підприємством для ведення господарської діяльності, а саме - виконання генпідрядних будівельних. Підтвердив орган податкової служби і наявність у ТзОВ Комерційної фірми «Абеліт» первинних документів (актів виконаних робіт), які свідчать про фактичне отримання субпідрядних робіт. При цьому, жодних зауважень щодо оформлення чи відсутності первинних документів в акті перевірки не зафіксовано.

Крім того, апелянт вважає, що твердження відповідача про відсутність доходу в господарських операціях ТзОВ КФ «Абеліт» є безпідставним, необгрунтованим і недоведеним, оскільки позивачем були подані суду першої інстанції докази про наявність прибутку по всіх виконаних генпідрядних роботах із замовником. До матеріалів справи були долучені первинні документи по субпідрядних роботах (договори і акти), а також первинні документи, які свідчать про виконання ТзОВ КФ «Абеліт» робіт для замовників із використанням субпідрядників.

Також апелянт зазначає, що витрати в сумі 418 314 грн., які фактично були понесені підприємством у 2008-2009 роках, знайшли своє відображення у Декларації з податку на прибуток за 4 квартал 2010 року на підставі пп.5.2.7 п.5.2 ст.5 Закону України про прибуток, у якому зазначено, що «до складу валових витрат включаються суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання».

Отже, законом надано право платнику включити до декларації за звітний період, без подання уточнюючого розрахунку, суму витрат, невраховану у попередніх звітних періодах. А той факт, що вона була відображена у рядку 04.1 «Витрати на придбання товарів, робіт, послуг» Декларації за 2010 рік, а не в рядку 05.2 «Самостійно виявлені помилки за результатами минулих звітних періодів», на податкове зобов'язання не впливає і не є підставою для невизнання податковим органом суми цих витрат.

Таким чином, керуючись лише інформацією, отриманою з актів перевірок інших органів ДПС, на обліку яких перебувають дані контрагенти, про здійснення ними діяльності, спрямованої на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, неправомірно стверджуючи про факт відсутності доходу у ТзОВ КФ «Абеліт» по операціях з реалізації будівельно-монтажних робіт від вищенаведених контрагентів, ДПІ у Сихівському районі м. Львова неправомірно стверджує про нереальне вчинення операцій з придбання ТОВ КФ «Абеліт» будівельно-монтажних робіт та матеріалів від ТзОВ «Нові технології ТПВ» ТОВ «БК «АРТ Груп», ТОВ «Будівельна компанія «Свробуд», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «А-Знак», ТзОВ «ТПК Груп», ТОВ «БК «Адена», ТзОВ «Фінанс пан трейд», ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», ТзОВ «Укрміксі».

При цьому належних доказів на підтвердження висновків податкового органу про відсутність в діяльності ТОВ КФ «Абеліт» операцій з поставки товарів (робіт, послуг), неправильного визначення об'єкту оподаткування ПДВ та дати виникнення податкового кредиту з ПДВ згідно з п.7.5 Закону про ПДВ та ст. 185, 198 ПКУ в акті перевірки не наведено. А посилання в акті перевірки ТзОВ Комерційної фірми «Абеліт» на факти, викладені в акті перевірки іншого підприємства, як обґрунтування вчиненого позивачем порушення, чинним законодавством не передбачено.

Апелянт посилається на те, що оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Крім того, стверджує, що укладені між ТзОВ КФ «Абеліт» та вищенаведеними контрагентами договори не віднесено Законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійснимими.

Таким чином, апелянт вважає, що висновок ДПІ у Сихівському районі м. Львова базується лише на припущеннях, які жодним чином не стосуються ТзОВ Комерційної фірми «Абеліт».

31.03.2015 року на адресу Львівського апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про закриття провадження в справі у зв'язку із досягненням податкового компромісу в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000082201 від 14.01.2014 року в частині визначеній рішенням ДПІ у Сихівському районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області від 17.03.2015 року №4387/10/13-20-22-02/200 та в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000092201 від 14.01.2014 року в частині визначеній рішенням ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області від 17.03.2015 року №4387/10/13-20-22-02/200.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.194 КАС України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду. У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.113 КАС України сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову.

За приписами п.11-2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 1 підрозділу 9-2 розділу - XX Перехідних положень Податкового кодексу України, податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу.

Згідно положень п.7 підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.

Податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом. Після досягнення податкового компромісу, згідно із цим підрозділом, такі зобов'язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

У матеріалах справи знаходиться рішення податкового органу від 17.03.2015 року про погодження застосування податкового компромісу за результатами розгляду заяви позивача від 10.03.2015 року № 10/03-15 та докази сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань.

Загальна сума заниження податкового зобовязання з податку на прибуток у податковому повідомленні-рішенні відповідача від 14.01.2015 року № 0000082201 складає 555 810,00 грн., в т.ч. 481 916 грн. - за основним платежем, 73894,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Перевіркою встановлено заниження податку на прибуток за 4 квартал 2010 року в сумі 113404,00 грн. та 1 квартал 2011 року в сумі 11188,00 грн., що не підлягає врахуванню в період податкового компромісу. Сума заниження податку на прибуток, що підлягає податковому компромісу, становить 357324,00 грн.

Загальна сума заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість у податковому повідомленні-рішенні відповідача від 14.01.2015 року №0000092201 складає 425 107,00 грн., в т.ч. 341875,00 грн. - за основним платежем, 83 232,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Перевіркою встановлено заниження ПДВ за грудень 2010 року в сумі 7060,00 грн. та березень 2011 року - 8950,00 грн., що не підлягає врахуванню в період податкового компромісу. Сума заниження ПДВ, що підлягає податковому компромісу, становить 325865,00 грн.

Відповідно пункту 11.2 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо сторони досягли примирення.

З огляду на викладене, на думку суду апеляційної інстанції, клопотання Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про закриття провадження у справі № 813/3563/14 в частині позовних вимог у зв'язку з примиренням сторін шляхом досягнення податкового компромісу слід задовольнити.

Керуючись вимогами ч.2 ст.203 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що провадження у даній справі в частині позовних вимог підлягає закриттю, а судове рішення у зазначеній частині визнанню нечинним.

Що стосується позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо визначення сум податкового зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ, що не підлягають податковому компромісу, суд апеляційної інстанції зазначає:

Встановлено, що відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області проведена планова документальна перевірка ТзОВ КФ «Абеліт» (код ЄДРПОУ - 23273097) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.20.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 13.12.2013 року №536/22-10/23273097.

В ході перевірки встановлено порушення ТзОВ КФ «Абеліт»:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року №283/97-ВР та п.44.1, п.44.3 ст.44, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п. 138.6 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 481988 грн.;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, п.п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1. п.201.4 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 341 875 грн.

На підставі Акта перевірки ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області винесено оспорювані податкові повідомлення-рішення від 14.01.2014 року:

1) №0000082201, яким позивачу занижено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 555810 грн., в т.ч.: 481916 грн. за основним платежем та 73894 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

2) №0000092201, яким позивачу занижено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 425107 грн., в т.ч.: 341875 грн. за основним платежем та 83232 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як слідує з матеріалів справи, в періоді, який підлягав перевірці, ТзОВ КФ «Абеліт» було укладено ряд договорів, в тому числі і з ТзОВ «БК» АТР Груп» та ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж».

Так, між позивачем та ТзОВ «БК «АТР Груп» укладено було договір №19 від 22.02.2011 року, відповідно до умов якого замовник (позивач) доручає, а виконавець - ТзОВ «БК «АТР Груп» бере на себе зобов'язання виконати роботи по технологічному гарячому водопостачанні цеху з установкою баку-акумулятора; договір №21 від 01.03.2011 року, відповідно до умов якого замовник (позивач) доручає, а виконавець - ТзОВ «БК «АТР Груп» бере на себе зобов'язання виконати роботи по монтажу трубопроводу для багатоповерхового житлового комплексу в с. Зубра.

Вказані договори з ТзОВ «БК «АТР Груп» позивачем укладено для виконання договорів генерального підряду, укладених з ТзОВ «Краст Інвест Груп» та ТзОВ «Львівцентробуд» на об'єктах замовників.

На підтвердження фактичного виконання робіт за договорами, укладеними з ТзОВ «БК «АТР Груп», позивач надав суду, крім інших документів, копії податкових накладних №218 від 31.03.2011 року на суму 15855,00 грн., №236 від 31.03.2011року на суму 37847,00 грн., отриманих від ТзОВ «БК «АТР Груп» та підписані керівником вказаного товариства - ОСОБА_2

Однак, згідно протоколу допиту свідка ОСОБА_2 від 26.07.2012 року - керівника ТзОВ «БК «АТР Груп» видно, що реєстрація ТзОВ «БК «АТР Груп» здійснювалась невстановленими особами за винагороду. В подальшому, він жодного стосунку до діяльності вказаного підприємства не мав, не підписував жодних первинних документів та не подавав жодної податкової звітності.

Крім того, в матеріалах справи знаходиться акт ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби України від 17.05.13 року №1707/22.8/37241554 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «БК «АТР Груп» (код за ЄДРПОУ 37241554) щодо підтвердження господарських відносин», яким встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.08.2010 року по 31.03.2013 року.

Встановлено також, що між позивачем та ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» укладено договір №28/0125 від 02.11.2010 року, відповідно до умов якого замовник (позивач) доручає, а виконавець - ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» бере на себе зобов'язання виконати роботу по монтажу паливної, системи опалення, газопостачання, водопостачання та каналізації будинку відпочинкового типу в с. Волиця Пустомитівського району Львівської області по вул. Озерна. 79.

Вказаний договір з ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» позивачем укладено для виконання договору генерального підряду, укладеного з ФЛК «Електрон-лізинг» ДП ВАТ «Електрон».

З аналізу актів виконаних будівельно-монтажних робіт форми КБ-2В, відповідно до яких ТзОВ «КФ «Абеліт» - генпідрядник, а ЛФК «Електрон-лізінг» ДП ВАТ «Концерн-електрон» - замовник вбачається, що позивач здійснив реалізацію будівельно-монтажних робіт замовнику за ціною, ідентичною ціні їх придбання від ТзОВ «Лугпромстройсантехмонтаж».

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 2 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість реального виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами з урахуванням обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт, відсутність у контрагента необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської операції в силу відсутності технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, а також відсутність інших доказів реального виконання господарської операції.

Податкові накладні, отримані позивачем від ТзОВ «БК «АТР Груп», підписані невстановленою особою.

Згідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», обов'язковим реквізитом первинних документів є особистий підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 ст.2 «Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (зі змінами та доповненнями), первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи від імені яких складений документ, назву документа (форми), код форми, дату і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на купівлю товарів (робіт, послуг) повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне відвантаження таких товарів, виконання тих чи інших робіт (послуг).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

При цьому, наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Пунктом п. 5 Порядку встановлено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п.18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

У постанові Верховного Суду України від 21.01.2011року у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення вказано, що неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність здійснення господарської операції;

Вказана правова позиція зазначена також у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року у справі за позовом ТзОВ «Нафта» до Шостківської МДПІ Сумської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Із змісту постанови видно, що контрагенти позивача за своїми юридичними адресами не знаходяться, мають ознаки фіктивного підприємництва, податкові декларації вони подавали за підписами осіб, які відмовилися від своєї участі у звітуванні, а директори та засновники цих товариств заперечують свою причетність до їх створення та фінансово-господарської діяльності. Податкові накладні, які стали підставою для формування ТзОВ «Нафта» податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а тому, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними уповноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Як було встановлено, податкові накладні отримані позивачем від ТзОВ «БК «АТР Груп» складені невстановленою особою, яка не була керівником такого підприємства та не мала права на їх складання (дані обставини стверджуються протоколом допиту свідка).

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін. визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку: придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи зі змісту п.198.3 ст.198 ПК України правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання: коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентами. Господарські операції між позивачем та його контрагентами не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально невстановленими особами, що в свою чергу призвело до встановлення податковим органом порушень формування позивачем податкового кредиту.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що сам факт наявності у платника податків податкових накладних і платіжних доручень не може бути єдиною та беззаперечною підставою для формування податкового кредиту, при наявності встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентами.

У зв'язку з вищевикладеним, перевіривши реальність договорів, укладених позивачем з контрагентами, колегія суддів погоджується з висновками податкового органу та суду першої інстанції щодо відсутності підстав для включення до складу валових витрат сум сплачених за цією угодою, а до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених відповідно до податкових накладених, оформлених його контрагентом.

Наведені обставини та досліджені судом апеляційної інстанції документальні докази в їх сукупності, є достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально невстановленими особами, що в свою чергу призвело до встановлення податковим органом порушень формування позивачем податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст.72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду апеляційної інстанції, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

З огляду на викладене, на думку апеляційного суду, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.ст. 195, 194,196,198, 200, 203, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційної фірми «Абеліт» задовольнити частково.

Клопотання Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про закриття провадження у справі № 813/3563/14 в частині позовних вимог у зв'язку з примиренням сторін шляхом досягнення податкового компромісу задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2014 року у справі №813/3563/14 в частині відмови в задоволені позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Сихівському районі м.Львова від 14.01.2014 року №0000082201 та 0000092201 в частині визначеній рішенням ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області №4387/10/13-20-22-02/200 від 17.03.2015 року щодо заниження податку на прибуток у розмірі 357324,00 грн. та податку на додану вартість у розмірі 325865,00 грн. визнати нечинною та закрити провадження у справі в цій частині у зв'язку з примиренням сторін шляхом досягнення податкового компромісу.

В решті постанову залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Я.С. Попко

Судді Р.Б. Хобор

Р.П. Сеник

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 11.11.2015 року.