Ухвала

від 12.11.2015 по справі 2а-9130/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2015 року м. Київ К/9991/76766/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 по справі № 2а-9130/12/2070

за позовом Приватного підприємства "Будтехнологія-Н"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2012 року Підприємством до суду заявлений позов про скасування податкових повідомлень - рішень від 09.07.2012 № 0000722220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 12 035,00 грн. та № 0000732220, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 10 467,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 2 616,75 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 позов задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення скасовано.

Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна виїзна позапланова перевірка Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Стромсервіс" за період з 01.09.2011 по 30.11.2011, за результатами якої складено акт від 27.06.2021 №1162/2220/3233605 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків викладених в акті перевірки позивачем порушено вимоги пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 та п. 198.4, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що, на думку контролюючого органу, полягало у не підтвердженні формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Крім того, контролюючий орган зазначив про порушення позивачем ст. 203, ст. 215 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину з контрагентом ТОВ "Стромсервіс", який не має реальної можливості здійснювати господарську діяльність, а отже такий правочин є нікчемним та не породжує правових наслідків, зокрема, і щодо формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань , на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з приписами пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до витрат, не відносяться не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

А, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат, пов'язаних із одержанням прибутку, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків та відсутність у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання договору будівельного підряду, укладеного з контрагентом, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " та п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, первинних документів (договір, додаткова угода, специфікаціями, податковими та видатковими накладними, подорожніми листами, платіжними документами), враховано також і правосуб'єктність сторін на час укладення спірного правочину, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договору та оформлення податкових накладних був належним учасником цивільних та господарських правовідносин та був платником ПДВ.

Доводи відповідача про нікчемність укладеного договору між позивачем та його контрагентом, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єкта господарювання (контрагента ТОВ "Стромсервіс") достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності не має своїм наслідком недійсність укладеного ним правочину чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 по справі № 2а-9130/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко