Ухвала

від 03.11.2015 по справі 804/3666/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2015 року м. Київ К/800/39312/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Приходько І.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С. ,

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року

та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року

по справі № 804/3666/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернулось до суду з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.10.2014 року №0000495103, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 7442548,99 грн., а також застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3721274,50 гривень та №0000505103, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 797560,31 гривень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету при здійсненні фінансово-господарської діяльності з контрагентами за період з 01.07.2012 року по 31.07.2014 року, за результатами якої зроблено висновки про порушення позивачем пп.14.1.18 п. 14.1 ст. 14, ст. 22, п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.6 ст. 201 ПК України.

На підставі висновків перевірки відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами, а саме - договорами, контрактами, додатковими домовленостями, специфікаціями, рахунками, актами прийому виконаних робіт, податковими накладними, довідками про вартість виконаних робіт, видатковими накладними, рахунками-фактурами, актами приймання-передачі товарів, товарно-транспортними накладними, прибутковими ордерами, розрахунками, рахунками на оплату та ін.

З приводу доводів податкового органу щодо ненадання до перевірки сертифікатів якості продуктів, судами вірно зазначено про те, що чинним законодавством не передбачено вимог стосовно обов'язкової сертифікації (оформлення сертифікатів відповідності) щодо придбаного товару за спірними договорами. Документи, які підтверджують якість товарів, за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам.

Посилання податкового органу як на підставу невизнання реальності господарських операцій на те, що позивачем не надано актів приймання продукції за кількістю та якістю, є також безпідставними, оскільки, з огляду на вимоги Інструкції про приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю та Інструкції про приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, такі акти складаються лише у разі виявлення недостачі, некомплектності, невідповідності якості товарів порівняно з даними, зазначеними у транспортних, супровідних документах, стандартах, технічних умовах тощо. Податковим органом не доведено, що такі обставини були встановлені, що б свідчило про обов'язок позивача скласти такі акти.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Також, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Посилання податкового органу на те, що податковим повідомленням-рішенням №0000393230 від 11.11.2013 року позивачу було зменшено розмір від'ємного значення ПДВ на суму 2975,38 грн., у зв'язку з чим позивач повинен був самостійно виправити помилку в декларації з ПДВ є також безпідставними, оскільки постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 року по справі №804/3197/14 вказане податкове повідомлення-рішення було визнано протиправним та скасовано.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року по справі № 804/3666/15 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписПриходько І.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 06.11.2015 р.