Рішення

від 05.11.2015 по справі 684/638/15-ц

СТАРОСИНЯВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 684/638/15-ц

РІШЕННЯ

іменем України

05 листопада 2015 року

Старосинявський районний суд Хмельницької області в складі:

головуючої судді Галиш І.Б.

за участі

секретаря Білань Г.В.

прокурора Галузи А.В.,

представника відповідача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт. Стара Синява цивільну справу за позовом прокурора Старосинявського району в інтересах держави в особі Сьомаківської сільської ради Старосинявського району до ОСОБА_3 районної державної адміністрації та ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

Прокурор Старосинявського району Хмельницької області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Сьомаківської сільської ради Старосинявського району до до ОСОБА_3 районної державної адміністрації та ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки .

В обґрунтування вимог посилається на те, що вивченням інформації, отриманої із відділу Держземагенства у ОСОБА_3 районі встановлено, що ОСОБА_2 отримала земельну ділянку із земель резервного фонду Сьомаківської сільської ради. Так, розпорядженням ОСОБА_3 районної адміністрації від 05.09.2008 року №286/2008-р надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту Сьомаківської сільської ради та перебуває у державній власності. 03.06.2009 року видано розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації №147/2009-р «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Сьомаківської та Харковецької сільських рад», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,87 га. для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Сьомаківської сільської ради за межами населених пунктів та передано у власність. На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯЖ №86118 від 15.06.2009 року, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування, договорів оренди землі за №010976100083.

Прокурор в позовній заяві зазначає, що передача зазначеної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відбулася з порушенням вимог Земельного кодексу України та Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» , оскільки згідно інформації відділу Держземагенства у ОСОБА_3 районі земельна ділянка, яку отримала ОСОБА_2 належить до державної власності та відноситься до земель резервного фонду, а земельним законодавством встановлено, що за рахунок земель резервного фонду виділяються земельні ділянки виключному переліку осіб, а саме громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств, або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання. Однак, ОСОБА_2 не була зайнятою у соціальній сфері на території Сьомаківської сільської ради та не проживає на території даної сільської ради, а проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, а крім того, на території сільської ради проживають громадяни, які мають право на отримання земельних ділянок з резервного фонду, та які ще не отримували земельні ділянкиу власність. Тому вказані розпорядження відповідача на думку прокурора слід визнати незаконними та скасувати в частині надання права ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою, затвердження проекту та передачу їй у власність земельної ділянки. Зважаючи на те, що відповідачем спірний державний акт на право власності на земельну ділянку зареєстровано у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення можливо лише шляхом визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування запису в книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі та повернення земельної ділянки на користь держави, а тому звернувся в суд з даним позовом.

У судовому засіданні прокурор прокуратури Старосинявського району ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.

Представник Сьомаківської сільської ради ОСОБА_5 у судовому засіданні позов не підтримав та не вбачав підстав для його задоволення, а в подальшому в судове засідання не з'явився.

Представник відповідача ОСОБА_3 РДА ОСОБА_6 у судовому засіданні позов не визнав, заперечив проти позову, зазначивши, що в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, відповідач має право у відповідності до ст.121 Земельного кодексу України має право на безоплатну передачу земельної ділянки у власність не більше 2,0 га. Також, зазначив, що п. 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95, на який посилається прокурор, суперечить нормам, ст.ст. 116, 121 Земельного кодексу України, не встановлює заборони отримувати громадянам земельних ділянок у власність на території адміністративно-територіальної одиниці, де вони не зареєстровані. Крім того, просив до вказаних правовідносин застосувати строк позовної давності.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що набула права власності на земельну ділянку у визначеному законодавством порядку.

Судом встановлено наступні обставини.

Так, розпорядженням ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 05.09.2008 року №286/2008-р на підставі заяви ОСОБА_2 останній надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га із земель державної власності за межами населеного пункту Сьомаківської сільської ради Старосинявського району Хмельницької області.

В подальшому, розпорядженням ОСОБА_3 районної адміністрації від 03.06.2009 року № 147/2009 «Про надання земельних ділянок у власність» відповідачу ОСОБА_2 погоджено проект із землеустрою та передано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,87 га за межами населеного пункту на території Сьомаківської сільської ради Старосинявського району Хмельницької області.

На підставі вищевказаного розпорядження ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 03.06.2009 року № 147/2009 відповідачу ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №186118 від 15 червня 2009 року на земельну ділянку площею 1,87 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 6820384500:06:002:0084, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 6824487000:05:017:0020.

Із листа відділу Держземагенства у ОСОБА_3 районі від 13 липня 2015 року № 10-2218-0.6-1631/2-15 земельна ділянка з кадастровим номером 6824487000:05:017:0020 знаходиться на території Сьомаківської сільської ради Старосинявського району Хмельницької області за межами населеного пункту, відноситься до земель сільськогосподарського призначення та перебувала у державній власності земель резервного фонду.

Згідно листа Сьомаківської сільської ради Старосинявського району від 09 липня 2015 року № 166 відповідач ОСОБА_2 на території сільської ради не зареєстрована, не проживає та ніколи не була задіяна у соціальній сфері на території сільської ради. На території сільської ради проживають громадяни, які не отримували земельних ділянок і мають на це право.

Як вбачається із листа відділу Держземагенства у ОСОБА_3 районі від 02 жовтня 2015 року № Б-576/0-533/6-15 земельна ділянка, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_2 розташована на території Сьомаківської сільської ради за межами населених пунктів в земельному масиві, на якому при передачі в колективну власність земель був створений резервний фонд. Згідно звітності 6-зем станом на 01.07.2015 року на території сільської ради залишається 108,49 га. земель резервного фонду, не наданих в постійне користування.

Також згідно із проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок з метою надання їх у власність із земель резервного фонду для ведення особистого селянського господарства, в тому числі і ОСОБА_2, земельна ділянка, яка планувалась для передачі згідно із наявною викопіровкою знаходилась у землях резервного фонду на території Сьомаківської сільської ради.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч. 1ст.33 Земельного кодексу України, громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Частиною 1 ст.116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

В силу п. 12 розділуХ Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів-відповідні органи виконавчої влади.

У відповідності до статті 5 Земельного кодексу України в редакції від 18 грудня 1990 року сільські і селищні ради народних депутатів створюють на своїй території резервний фонд земель за погодженням місце розташування з землекористувачем у розмірі до 15 процентів площі усіх сільськогосподарських угідь, включаючи угіддя в межах відповідних населених пунктів.

Резервний фонд земель перебуває у державній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Згідно з ч. ч. 1, 4, 10, 11 ст. 25 Земельного кодексу України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю); площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарське призначення, водний фонд, резервний фонд); органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій; резервний фонд земель перебуває у державній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Відповідно до п. 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Реалізація вказаними особами права на отримання у власність (користування) земельної ділянки здійснюється ними добровільно, а саме: за їх клопотанням.

Таким чином, резервний фонд перебуває у державній власності та підлягає перерозподілу в першу чергу між працівниками державних та комунальних закладів, підприємств та організацій культури, освіти, охорони здоров'я та пенсіонерам з їх числа, які проживають у сільській місцевості та лише такі, що мають право на подачу клопотання про виділ землі з резервного фонду.

Викладена позиція щодо необхідності та правомірності застосування при вирішенні даного спору саме приведених вище положень законодавства знайшла своє відображення у судовій практиці вищих судових інстанцій України по аналогічним спорам ( ухвали ВССС від 24.12.2014 року 42010221, від 09.04.2015 року 44015116, від 11.03.2015 року 43266797).

Судом встановлено, що землі резервного фонду у даному випадку були передані ОСОБА_2, яка не відноситься до соціальної сфери життя села Сьомаківської сільської ради, не проживає в ньому, а зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_2.

Однак, як вбачається із листа відділу Держземагенства у ОСОБА_3 районі від 02 жовтня 2015 року № Б-576/0-533/6-15 згідно звітності 6-зем станом на 01.07.2015 року на території Сьомаківської сільської ради сільської ради залишається 108,49 га. земель резервного фонду, не наданих в постійне користування.

Даних та належних доказів щодо осіб, які мають переважне право на отримання у власність земельних ділянок із резервного фонду Сьомаківської сільської ради, права яких були порушені внаслідок отримання відповідачем у власність земельної ділянки в ході розгляду справи суду не надано, зважаючи при цьому на кількість земель резервного фонду, не наданих в постійне користування, а саме вільних 108,49 га. Так, у листі Сьомаківської сільської ради від 09 липня 2015 року № 166 не зазначено інформації про громадян села, які мають право на отримання земельних ділянок саме із резервного фонду, а інформація органів Держгеокадастру свідчить про звернення лише 10 громадян протягом 2014-2015 років для отримання земель із резервного фонду.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У ст. 261 цього Кодексу зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

На підставі ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В матеріалах справи міститься заперечення проти позову, згідно якого представник відповідача заявляє про застосування строків позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся до суду з позовом 14.07.2015 року, тобто більше, ніж через шість років з дня прийняття спірних розпоряджень ОСОБА_3 райдержадміністрації від 05.09.2008 року №286/2008-р, від 03.06.2009 року № 147/2009 та видачі державного акта на землю серії ЯЖ №186118 від 15 червня 2009 року.

Як на підставу для звернення до суду прокурор Старосинявського району посилався на той факт, що йому стало відомо про дані порушення земельного законодавства лише після отримання розпоряджень 09.07.2015 року та ознайомлення з документами, на підставі яких їх видано, а тому з цих причин строки звернення до суду позивачем не порушено. Однак, вказані посилання є необґрунтованим, оскільки прокуратурою району з 2012 року здійснювалися перевірки щодо дотримання вимог земельного законодавства, про що свідчать запити до райдержадміністрації з метою отримання інформації для перевірки додержання вимог земельного законодавства, які направлялись прокуратурою району у березні та травні 2012 року, тому вказані порушення могли бути виявлені у межах строку позовної давності.

Так, Верховний Суд України у постанові по справі № 6-152цс14 від 29.10.2014 року дійшов висновку, що для визначення початку обчислення позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення його прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення його прав. Тобто, доводи прокуратури про те, що звернення до суду обумовлене результатами прокурорської перевірки, в ході якої виявлено порушення державних прав та інтересів, не повинні братися до уваги, оскільки прокуратура мала всі права і передбачені можливості дізнатися про порушення державних інтересів в рамках позовної давності.

Крім того, про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства було також відомо Сьомаківській сільській раді, в інтересах якої заявлено позов прокурором, оскільки акт вибору земельної ділянки погоджувався із сільською радою, викопіровка щодо місця розташуваня землі на території Сьомаківської сільської ради погоджувалась Сьомаківськи сільськм головою. Крім цього, у судовому засіданні голова Сьомакіської сільської ради пояснив, що про наявність у власності відповідача спірної земельної ділянки сільській раді було відомо з 2009 року, з цього часу ОСОБА_2 щорічно сплачувала до сільської ради податки, про що надана довідка, що підтверджує обізнаність Сьомаківської сільської ради, в інтересах якої пред'явлено позов, про порушення права в межах строку позовної давності.

Такого висновку прийшов і Верховний Суд України у постановах у справі № 3-194гс14 від 23.12.2014 року, у справі № 3-23гс14 від 27.05.2014 року та № 6-178 цс15 від 01.07.2015 року, висловивши позицію, що висновок про обчислення строку позовної давності з моменту виявлення прокуратурою при проведенні перевірки факту порушення державних інтересів є помилковим.

Також Верховний Суд України у постанові № 6-68 цс15 від 16.09.2015 року прийшов до висновку про те, що Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Так, судом встановлено, що при подачі прокуратурою району позовної заяви про скасування розпоряджень ОСОБА_3 райдержадміністрації від 05.09.2008 року №286/2008-р, від 03.06.2009 року № 147/2009 та визнання недійсним державного акта на землю серії ЯЖ №186118 від 15 червня 2009 року без поважних причин пропущено строк позовної давності і питання щодо продовження даного терміну позивачем не ставилося, а тому, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 169, 212-215, 292, 294 ЦПК України, ст.ст. 16, 256,257, 261 ЦК України, ст.ст. 25,33, 78, 116, 118, 121 ЗК України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову прокурора Старосинявського району в інтересах держави в особі Сьомаківської сільської ради Старосинявського району до ОСОБА_3 районної державної адміністрації та ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Хмельницької області через Старосинявський районний суд Хмельницької області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуюча Галиш І.Б.