Рішення

від 10.11.2015 по справі 922/5399/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2015 р.Справа № 922/5399/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.

розглянувши справу

запозовом Публічного акціонерного товариства "Глухівський завод "Електропанель", м. Глухів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплота-Холдинг", смт. Пісочин проповернення товару за участю представників сторін:

від позивача: Масіч Ю.В (дов. № 01/633 від 12.10.2015 року).

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Глухівський завод "Електропанель" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Теплота-Холдінг" (відповідач) про зобов'язання повернення майна, яке було передано відповідачу на зберігання згідно договору зберігання № 636-2012 від 23.02.2012 року, а саме: котел піролізний 12,5 кВт в кількості 1 шт.; котел піролізний 25 кВт в кількості 1 шт.; теплоаккумулятор 250 л.в кількості 1 шт.; гідромодуль ГМ2 в кількості 1 шт., агрегат зварювальний АДД-3001 в кількості 1шт. та стягнення штрафу у розмірі 17 969,60 грн. за несвоєчасне повернення майна та судові витрати (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог вх. 43340 від 27.10.2015 року).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором зберігання № 636-2012 від 23.02.2012 року у частині повернення переданого на зберігання майна.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.09.2015 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 5.10.2015 року.

У межах строків передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

05.11.2015 року позивач через канцелярію суду надав документи для долучення до матеріалів справи та заяву у якій зазначає, що господарський договорів з відповідачем окрім договору зберігання № 636-2012 від 23.02.2012 року не укладалось та не виконувалось.

Позивачем надано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачу.

Суд, у судовому засіданні 10.11.2015 року дослідивши заяву позивача про забезпечення позову, керуючись статтями 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких стаття 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, відмовляє у її задоволенні оскільки позивачем не обґрунтовано у чому саме можуть виникнути труднощі при виконанні рішення суду, чи неможливість його виконання.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився, витребувані судом документи не надав, про причину неявки на час розгляду справи суд не повідомив, про час та місце розгляду справи відповідно до пункту 3.9.1. Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Представник позивача у судовому засіданні 10.11.2015 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 10.11.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

23.02.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Глухівський завод «Електропанель» (далі позивач, поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Теплота-Холдінг» (далі відповідач, зберігач) було укладено договір зберігання № 636-2012, у відповідності до умов якого, позивач за накладною на зберігання товару, яка є невід`ємною частиною договору, передає, а відповідач приймає на зберігання протягом строку дії цього договору продукцію, що далі іменується майно, найменування вартість та кількість якої визначається у специфікації (т. 1, а.с. 10-11).

Пунктом 1.3 договору сторонами було встановлено строк зберігання майна з 23 лютого 2012 року до 31 грудня 2012 року.

Відповідно до пункту 2.1.4 договору відповідач зобов'язаний повернути майно, яке знаходиться на зберіганні позивачу за першою вимогою останнього.

Згідно пункту 2.1.3. договору відповідач несе відповідальність за втрату (нестачу) або ушкодження майна яке належить Позивачу, переданого на зберігання, у відповідності з зговором та чинним законодавством України з моменту одержання майна та до моменту його повернення.

Пунктом 4.2. договору визначено, що відповідач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту його здачі на зберігання, і до моменту його повернення позивачу. У випадку втрати (нестачі) пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, відповідач повинен відшкодувати позивачу всі пов'язані з цим збитки.

Пунктом 4.3. договору визначено, що у випадку неповернення майна позивачу за першою вимогою, відповідач повинен виплатити позивачу штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості несвоєчасно повернутого майна.

Відповідно до пункту 4.4. договору, у разі пошкодження відповідачем або іншими особами майна переданого на зберігання, відповідач зобов'язується, сплатити позивачу грошові кошти рівні вартості пошкодженого в результаті зберігання майна, а також додатково сплатити штраф у розмірі двадцяти відсотків його вартості.

Пунктом 4.5. передбачено, що в разі неповернення відповідачем майна отриманого на зберігання, останній відшкодовує позивачу збитки завдані неповерненням майна в повному обсязі, та додатково сплачує штраф у розмірі двадцяти відсотків його вартості.

Згідно пункту 4.6. договору, визначено, що у разі просрочки строку перерахування грошових коштів отриманих за реалізацію майна, вказаному у пункті 2.5. договору, більш ніж на десять календарних днів відповідач, повинен оплатити позивачу вартість реалізованого майна та додатково сплатити штраф у розмірі десяти відсотків вартості реалізованого майна.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до договору зберігання № 636-2012 від 23.02.2012 року позивач відправив на зберігання за накладною № 00000003 від 28.02.2012 року: котел піролізний 12,5 кВт в кількості 1 шт. загальною вартістю - 13999,93грн.; котел піролізний 25 кВт в кількості 1 шт. загальною вартістю - 20130,00грн.; теплоаккумулятор в кількості 1 шт. загальною вартістю - 5613,98грн.; гідромодуль ГМ в кількості 1 шт. загальною вартістю - 5377,09грн.; та агрегат зварювальний АДД-3001 в кількості 1шт. загальною вартістю - 44727,00грн., загальною вартістю 89848,00 грн. (з ПДВ) (т. 1, а.с. 12).

Наявність майна, що належить позивачу у відповідача підтверджується актом звірки товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на зберіганні станом на 18.12.2014 року та 01.08.2012 року. Який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств. (т. 1, а.с. 14-15).

Листом вих. № 14/09-126 від 20.02.2015 року позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про повернення переданого на зберігання майна, та про прибуття 24.02.2015 року представника позивача для вирішення питання про повернення товару, а також оплату реалізованого майна, якщо таке має місце (т. 1, а.с. 16).

Відповідно до листа вих. № 09/355 від 27.05.2015 року позивач письмово просив відповідача підтвердити наявність майна, що знаходиться на зберіганні та підготувати його до транспортування (т. 1, а.с. 17).

Як зазначає позивач, даний лист крім відправки поштою, додатково вручений особисто представнику відповідача, про що є відмітка на листі із печаткою представника відповідача(т.1, а.с. 17).

За твердженням позивача, відповідач відповіді на вимогу позивача не надав, своїх зобов`язань за договором зберігання № 636-2012 від 23.02.2012 року належним чином не виконав, майно, яке знаходилось у нього на зберіганні не повернув, що й стало підставою для звернення позивача до суду.

При цьому, суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем позивачу вказаного майна, та докази втрати чи пошкодження такого майна відповідачем.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем позивачу майна переданого на зберігання за договором, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині повернення майна, яке було передане відповідачу на тимчасове зберігання згідно договору зберігання № 636-2012 від 23.02.2012 року, а саме: котел піролізний 12,5 кВт в кількості 1 шт.; котел піролізний 25 кВт в кількості 1 шт.; теплоаккумулятор 250 л.в кількості 1 шт.; гідромодуль ГМ2 в кількості 1 шт., агрегат зварювальний АДД-3001 в кількості 1 шт., загальною вартістю 89 848,00 грн. судом визнаються обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором зберігання № 636-2012 від 23.02.2012 року позивачем у відповідності до пункту 4.3. договору нараховано штраф у розмірі 17 969,60 грн.

Згідно пункту 4.3. договору визначено, що у випадку неповернення майна позивачу за першою вимогою, відповідач повинен виплатити позивачу штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості несвоєчасно повернутого майна.

Пунктом 6.3 договору сторони узгодили, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності з його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Відповідно до частини 1 статті 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Згідно статей 949, 953 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Як свідчать матеріали справи, позивачем направлено на адресу відповідача у відповідності до пункту 4.3. договору вищезазначені претензії. Відповідні претензії були повернуті підприємством зв'язку із відміткою "за закінченням терміну зберігігання"(т.1, а.с. 18-19, 99-104).

Відповідно до пункту 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року № 14, зазначено, що оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Розглянувши частину позовних вимог про стягнення 17 969,00 грн. штрафу, відповідно до пункту 4.3. договору спірного договору, перевіривши розрахунок наданий позивачем, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення із відповідача 17 969,00 грн. штрафу є обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 509, 525, 629, 936 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 35, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплота Холдінг" (61000, Харківська область, сел. Пісочин, вул. Некрасова, 41, кв. 20, ЄДРПОУ 33133485) повернути Публічному акціонерному товариству «Глухівський завод «Електропанель» (41400, Сумська область, м. Глухів, вул. Індустріальна, 7, ЄДРПОУ 00213764) майно, яке було передане на тимчасове зберігання згідно Договору зберігання № 636-2012 від 23.02.2012 року, а саме: котел піролізний 12,5 кВт в кількості 1 шт.; котел піролізний 25 кВт в кількості 1 шт.; теплоаккумулятор 250 л. в кількості 1 шт.; гідромодуль ГМ2 в кількості 1 шт., агрегат зварювальний АДД-3001 в кількості 1шт.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплота Холдінг" (61000, Харківська область, сел. Пісочин, вул. Некрасова, 41, кв. 20, код ЄДРПОУ 33133485) на користь Публічного акціонерного товариства «Глухівський завод «Електропанель» (41400, Сумська область, м. Глухів, вул. Індустріальна, 7, ЄДРПОУ 00213764) 17 969,60 грн. штрафу за несвоєчасне повернення майна та 1 617,26 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 16.11.2015 р.

Суддя О.О. Ємельянова