Рішення

від 11.11.2015 по справі 233/1283/15-ц

КОСТЯНТИНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

233 № 233/1283/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Малінова О.С.

при секретарі Поварніциній А.С.,

за участю :

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Костянтинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Клингер» «Про зміну формулювання причин звільнення, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходу та моральної шкоди», -

В С Т А Н О В И В :

23 березня 2015 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Клингер» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення моральної шкоди, обгрунтовуючи свої вимоги наступними обставинами.

З 2010 року вона працювала головним бухгалтером на двох підприємствах: згідно наказу від 10.08.2010 року № 12/2010 за основним місцем роботи у ТОВ «Клінгер», директором якого є ОСОБА_3, а згідно наказу від 01.04.2010 р. №4-к/2010 працювала головним бухгалтером ТОВ «Арматрейд» за сумісництвом, засновником і директором якого є ОСОБА_4

Зазначені підприємства знаходяться в одному офісному приміщенні, яке розташоване за адресою: 85102, м. Костянтинівка, вул. Шкільна,3, де знаходилося її робоче місце.

07 травня 2014 року, коли вона працювала на своєму робочому місці, до кабінету бухгалтерії зайшов директор ТОВ «Арматрейд» ОСОБА_4, який став обговорювати з нею останні події в місті, викликані політичною ситуацією в країні. Висловлена нею точка зору на ці події ОСОБА_4 не сподобалася, і він заявив, що звільняє її з роботи, оскільки не потребує працівників, що не поділяють його точку зору, та попросив негайно звільнити офіс. На це вона дістала з сейфу свою трудову книжку і запитала, за якою статтею він її звільняє. ОСОБА_4 відповів, що поставить свій підпис лише під записом про її звільнення за власним бажанням. Вона зробила у трудовій книжці відповідний запис, під яким ОСОБА_4 власноруч поставив свій підпис, і який з його дозволу і у його присутності вона завірила печаткою підприємства.

Директора ТОВ «Клінгер» ОСОБА_3 на місці не було і ОСОБА_4 сказав їй, що той заїде до неї додому розписатись у трудовій книжці за ТОВ «Клінгер», тому вона з відом і у присутності ОСОБА_4 внесла у свою трудову книжку запис про звільнення з ТОВ «Клінгер» за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України і поставила печатку. Але ОСОБА_3 ввечері до неї не приїхав, а наступного дня взагалі відмовився із нею спілкуватись з цього приводу.

Таким чином, 07.05.2014 р. без її письмової заяви на звільнення, без відповідного наказу на це, без належного розрахунку її було звільнено з роботи за власним бажанням.

Оскільки підприємство відповідача не розрахувалося із нею при звільненні, вона звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача всіх належних їй сум.

25.02.2015 р. у судовому засіданні з розгляду позовних вимог про стягнення належних їй при звільненні сум представником відповідача було надано суду наказ підприємства від 07.05.2014 р. № 5/05-2014 про її звільнення за ч.4 ст.40 КЗпП України, тобто за прогул.

До цього судового засідання про наявність такого наказу їй відомо не було. З жодним наказом про її звільнення її не було ознайомлено, в особистій картці П-2 вона не розписувалась. Також цей наказ не надходив їй і поштою.

З таким формулюванням причин звільнення вона не згодна, тому просила визнати формулювання причини її звільнення у наказі підприємства від 07.05.2014 р. № 5/05-2014 за п.4 ст.40 КЗпП (прогул) невірною та безпідставною; змінити формулювання причини її звільнення у наказі підприємства від 07.05.2014 р. № 5/05-2014, вказавши формулювання причини звільнення - за власним бажанням по ст.38 КЗпП України; зобов'язати керівництво ТОВ «Клінгер» протягом 3-х календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили внести відповідний запис у наказ підприємства і надати їй копію цього наказу; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 3000 грн..

У судовому засідання позивачка ОСОБА_1 уточнила підстави та обсяг позовних вимог обгрунтовуючи їх наступним. Так, із наказом від 07.05.2014 р. № 5/05-2014 про її звільнення за ч.4 ст.40 КЗпП України вона не згодна, оскільки він суперечить запису у її трудовій книжці, жодних підстав та фактичних даних про порушення з її боку трудової дисципліни у відповідача не має.

В табелі використання робочого часу 5 та 6 травня 2014 року у неї стоять прогули, про що вона дізналася лише 25.02.2015 р. під час судового засідання по справі № 233/6868/14-ц, в порушення п.2 ст.47 КЗпП України підприємство копію наказу про прогул їй не надіслало. Із згоди керівників підприємства вона виконувала на підприємстві також і кадрову роботу, готувала необхідні накази та вносила записи до трудової книжки. 07 травня 2014 року під час звільнення вона поставила до своєї трудової книжки відповідний номер наказу згідно із журналом реєстрації наказів по підприємству.

Щодо відсутності її на робочому місці 05.05.2014 р.:

На травневі свята вона із сім'єю виїхала до родичів в іншу область, планували повернутися 4 травня (у неділю), за розкладом руху потяг мав прибути до Костянтинівки о 21.00. Проте вранці 4 травня 2014 року вона з телевізійних новин дізналася, що в ніч з 3 на 4 травня 2014 року у Костянтинівці почалися бойові дії, залізничний вокзал закрили для руху потягів. Вона зв'язалася з ОСОБА_4, який повідомив їй, що у місті неспокійно, і у понеділок підприємство скоріше за все працювати не буде, тож він не заперечує, якщо вона не вийде на роботу 5 травня 2014 року.

До Костянтинівки вона виїхала 6 травня 2015 року, куди дісталася о 2-й ночі, а вже вранці о 8-00 вона була на роботі.

Вважає причини відсутності її на роботі поважними через відсутність її вини і з огляду на конкретні обставини та роз'яснення, що містяться у листі Міністерства праці та соціальної політики від 20.11.2006 р. №270/06/187-06, а також у листі Мінсоцполітики від 08.07.2014 р. № 7302/14- 14/13, згідно якому працівники, які не виходять на роботу у зв'язку з переміщенням із районів проведення антитерористичної операції і не мають змоги виходити на роботу у зв'язку з небезпекою для життя та здоров'я, не можуть бути звільнені із зазначенням підстави «прогул». Таким чином, заборона звільняти за прогул обумовлена необхідністю збереження життя і здоров'я таких працівників та їх сімей і розцінюється як відсутність на роботі з поважних причин. Мінсоцполітики рекомендує роботодавцям за необхідності надавати працівникам на їх прохання оплачувані відпустки, відпустки без збереження заробітної плати, що надаються працівникам в обов'язковому порядку, та відпустки без збереження заробітної плати, які надаються за угодою сторін у порядку, визначеному законодавством.

З огляду на зазначене, зауважує, що на час її звільнення у неї було 95 днів невикористаної відпустки, що встановлено рішенням суду від 18 травня 2015 року по справі №233/6869/14-ц.

Крім того, за весь час судового процесу по стягненню належних їй виплат при звільненні з ТОВ «Клінгер» з січня місяця 2015 року відповідач не спростував шляхом оскарження у встановленому законом порядку факту її звільнення з 07.05.2014 р., самого запису в трудовій книжці про звільнення за ст.38 КЗпП України за власним бажанням.

Незаконні протиправні дії відповідача по відношенню до неї, що полягають у неправомірному звільненні, складанні незаконного наказу про звільнення за ч.4 ст.40 КЗпП України без дотримання вимог законодавства задля дискредитації її у суді і серед колег, призвели до її моральних переживань, вона втратила душевний спокій, постійно перебуває у нервовому стані, не мала засобів для забезпечення належного рівня життя, що негативно відобразилося на її здоров'ї. За станом здоров'я вона перебуває на обліку у невропатолога та ревматолога, має два рази на рік проходити курс лікування. Незаконним звільненням вона була позбавлена можливості отримати відпускні та компенсацію і своєчасно пройти курс лікування, що призвело не тільки до моральних, а і до фізичних страждань. Раптовим звільненням з роботи вона попала в дуже скрутне становище, коли було складно жити, і лікуватися, і сплачувати кредит. А коли вона почула в судовому засіданні ще і про її звільнення за ч.4 ст.40 КЗпП, то взагалі впала в розпач, і вважає все це застосуванням директором владної управлінської поведінки до неї, зловживанням своїм службовим становищем, вважає це знущанням над нею. Завдана їй моральна шкода обумовлюється переживаннями внаслідок почутого про нібито її прогули під час судового засідання 25.02.2015 р. по справі № 233/6868/14-ц, що розцінює як намагання відповідача дискредитувати та принизити її у суді. Крім того, у судовому засіданні по цій же справі представник відповідача надав до суду характеристику на неї у побуті, підписану дільничним інспектором, з приводу чого вона звернулася до Костянтинівського МВ ГУМВС України в Донецькій області зі скаргою на дії дільничного інспектора міліції ОСОБА_5, де дізналася, що останній вже 2 місяці як не працює. Подання зазначеної вище характеристики на неї підтвердило її висновок про намагання керівництва підприємства принизити її, зіпсувати її ділову репутацію у суді і серед колишніх колег. Посягання на її права мали негативні наслідки для неї, які виразилися у фізичних та моральних стражданнях. Маючи проблеми зі здоров'ям, та беручи до уваги її вік, їй не раз довелося відчути нервові переживання, підвищення тиску та головний біль. Неправомірне застосування законів про працю, небажання з'ясовувати причини та обставини її відсутності, підробка табелю робочого часу за травень 2014 року, через що вона була незаконно звільнена за статтею «прогул» - все це вважає застосуванням владної управлінської поведінки до своїх підлеглих, зловживанням та перевищенням своїм службовим становищем власником підприємства. За викладених обставин вважає, що усі дії підприємства, наведені вище, - це умисне бажання керівництва підприємства заподіяти їй моральну шкоду через її громадянську позицію, принципову позицію під час роботи і за її позови до суду.

Тому, просила суд: визнати формулювання причин її звільнення у наказі підприємства від 07.05.2014 року №5/05-к за п. 4 ст. 40 КЗпП (прогул) невірним та безпідставним; змінити формулювання причин звільнення у наказі підприємства від 07.05.2014 року №5/05-к , вказавши формулювання причин звільнення - за власним бажанням; стягнути з відповідача ТОВ «Клінгер» заробітну плату за 07 травня 2014 року в сумі 94 грн. 74 коп.; стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, стягнути компенсацію втрати частини доходу в сумі 55 грн. 71 коп.; стягнути з ТОВ «Клінгер»моральну шкоду в сумі 3000,00 грн.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі за наступних підстав:

У відповідності до наказу ОСОБА_1 була прийнята на посаду головного бухгалтера ТОВ «Клінгер» за основним місцем роботи з посадовим окладом відповідно до штатного розкладу з 10.08.2010 року. Згідно до наказу № 5/05/-2014 від 07.05.2014 р. - звільнена з займаної посади головного бухгалтера ТОВ відповідно до ч.4 ст.40 КЗоТ України (прогул, у тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважної причини).

Від позивача до Товариства не надходила заява про звільнення, звільнений позивач не передав документацію і взагалі у подальшому усіма доступними засобами уникав контакту з керівником ТОВ «Клінгер». Факт самовільного внесення запису до трудової книжки позивача щодо підстав її звільнення, який не відповідає дійсності, факт самовільного посвідчення такого запису печаткою Товариства (Позивач мала доступ до факсимільного підпису Товариства, печатки для фінансових документів, основної печатки Товариства, оскільки вони всі зберігались у сейфі, який знаходився у робочому кабінеті останньої) свідчать про попередню спланованість дій. Директор підприємства ОСОБА_3 взагалі нічого не знав про звільнення позивачки і згоди на внесення будь-яких записів до трудової книжки не надавав. Також позивач зазначає, що про наявність наказу про її звільнення з підстав п.4 ст.40 КЗпП, вона дізналась 25 лютого 2014 року, про що й подала Позовну заяву 23 березня 2014 року. Однак, копію наказу про звільнення позивача було надано до суду як по справі 233/6869/14-ц, так і по справі 233/6868/14-ц у десятих числах січня місяця 2015 року. А фактично, маючи на руках трудову книжку з двома самостійно зробленими та такими, що не відповідають дійсності, записами, позивачка була попереджена ще у травні 2014 року. Тобто, Позивач умисно вводить в оману щодо дати, коли вона дізналась про дійсний наказ про звільнення. Зважаючи на це, Товариство вважає, що строк, передбачений ст.233 КЗпП, подачі позову про зміну формулювання у наказі Товариства повинен (фактично про приведення чинного наказу Товариства у відповідність до самовільно зробленого запису) бути обчислений з дня самовільного внесення Позивачем безпідставного запису та давно сплинув. Причин для його поновлення немає.

До Товариства заяви про звільнення за самовільно власноруч внесеним позивачкою записом про звільнення, тобто за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗоТ, не надходило ані у день звільнення, ані за два тижні до цього. Наказ про звільнення за власним бажанням, відповідно, на Товаристві ніколи не видавався та взагалі не існує. Тобто, у конкретній ситуації, позивачка не мала права без дозволу Директора з основного місця роботи робити будь які записи у своїй трудовій книжці, тим більше про роботу за сумісництвом від імені Товариства, вимагаючи при цьому постановки підпису. Також вважає, що позивачка після вчинення власноруч усіх маніпуляцій із трудовою книжкою, посилатися на норму ст.235 КЗоТ, яка встановлює строк для оскарження зміни причини формулювання звільнення у три місці, не може, оскільки під час вчинення зазначених дій вона завідомо знала про фіктивність зробленого власноруч запису, тобто мала передбачити невідповідність внесеного запису фактичним обставинам.

Просив у задоволенні позову відмовити.

На підтвердження своїх заперечень проти позову представник відповідача послався на:

- письмові пояснення Директора ТОВ «Клингер» ОСОБА_3, який зазначив, що бухгалтер ТОВ «Арматрейд» (за сумісництвом) та ТОВ «Клингер» (за основним місцем роботи) ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Директора/учасника ТОВ «Арматрейд» ОСОБА_4, який також є учасником ТОВ «Клингер» з вимогою про надання їй у розстрочку безвідсотково значної суми грошей для вирішення особистих питань, в чому їй було відмовлено, і після чого ОСОБА_1 змінила ставлення до ОСОБА_4 і до нього, як керівника ТОВ «Клингер» на негативне. Йому також відомі ті факти, що ОСОБА_1 на початку травня вчинила на робочому місці скандал, неодноразово у робочий час без його дозволу залишала робоче місце в особистих справах. Підтвердив, що він не робив запис у трудовій книжці позивачки, дозволу на постановку печатки ТОВ «Клингер» у трудовій книжці не давав (печатки обох Товариств зберігалися у одному сейфі), довідка із місця роботи за сумісництвом йому для подальшого внесення запису до трудової книжки ОСОБА_1 надана не була, про бажання отримати такий запис у своїй трудовій книжці позивач йому особисто не заявляла; після порушення позивачкою трудової дисципліни, він був повідомлений останньою телефоном в ультимативній формі про звільнення за власним бажанням, що не відповідає фактичним обставинам, з вимогою «негайно» підписати самовільно внесений запис;а також що ОСОБА_1 відмовилась від будь яких пояснень, відмовилась з'явитися на роботу для передачі справ (а.с. 66);

- письмові пояснення Директора ТОВ «Арматрейд» ОСОБА_4, в яких останній зазначив, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до нього, як до засновника ТОВ «Арматрейд» та ТОВ «Клингер» з вимогою надати їй у борг безвідсотково на великий строк значну суму грошей, у чому він щоразу позивачу відмовляв. Після його неодноразових відмов у вимозі надати гроші у борг позивачка змінила своє ставлення до нього з нейтрального на різко негативне, почала конфліктувати, зайнялась безпідставною критикою на його адресу, почала безпідставно постійно сперечатися навіть з питань, що не стосуються роботи, що також негативно впливало як на робочий процес, так й на відношення до неї трудового колективу, почала у робочий час без відома керівництва залишати робоче місце в особистих справах. Причини такої поведінки пояснити відмовилась. Згодом позивачка демонстративно почала ставити його рішення щодо управління Товариством під сумнів. У результаті конфлікту, спровокованого ОСОБА_1, на ґрунті особистої неприязні до нього, вона порушила трудову дисципліну, що призвело у подальшому до її звільнення відповідно до викладеної у Наказі Товариства статті КЗпП. 07 травня 2014 року він застав Позивачку у приміщенні офісу й зажадав від неї пояснень. Вона у грубій формі відмовилася від написання будь яких пояснень. Поки він намагався зрозуміти, що саме сталося, позивачка швидко поставила печатки Товариств (без його відома) на вже внесені до трудової книжки записи (він не бачив, як вона робила записи) про роботу за сумісництвом й основним місцем роботи (усі трудові книжки працівників зберігалися разом з печатками та факсимільними підписами керівництва у сейфі бухгалтерії Товариства, до якого позивачка мала вільний доступ). Він взагалі не зрозумів що сталося через влаштований позивачкою скандал (а.с. 61);

- ОСОБА_6 Наказу № 5/05/-2014 від 07.05.2014 р. ТОВ «Клингер», підписаний директором ТОВ «Арматрейд», яким бухгалтер за сумісництвом ОСОБА_1 з 07 травня 2014 року згідно з п.4 ст.40 КЗпП (прогул, у тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом дня без поважної причини) звільнена (а.с. 51);

- ОСОБА_6 Табелів обліку використання робочого часу, в тому числі за травень 2014 року (а.с. 52);

- ОСОБА_6 про встановлення факту відсутності працівника - головного бухгалтера ТОВ «Клингер» за основним місцем роботи та головного бухгалтера ТОВ «Арматрейд» за сумісництвом ОСОБА_1, на робочому місці - №№ 01/05-05 від 05.05.2014 р., 01/06-05 від 06.05.2014 р., 01/07-05 від 07.05.2014 р. (а.с. 106-108);

- ОСОБА_6 Наказу за підписом директора ТОВ «ОСОБА_3 № 1ДВ від 07.05.2014 р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1Л.», яким до головного бухгалтера ТОВ «Клінгер» ОСОБА_1 у порядку, передбаченому ст.147 КЗпП застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за п.40 ст.40 КЗпП (прогул, в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин) з займаної посади з 07 травня 2014 року (а.с.109).

З'ясувавши вищенаведену позицію сторін, дослідивши надані сторонами письмові докази, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Згідно Наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Клінгер» № 12/2010 від 10.08.2010 р. ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера з 10.08.2010 р. з окладом 500 грн. на місяць (а.с.49). Тобто між сторонами існували трудові правовідносини, що регулюються нормами трудового законодавства України.

7 травня 2014 року позивачку було звільнено з ТОВ «Арматрейд» та ТОВ «Клінгер», що визнано сторонами у справі.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості вимог позивачки в частині відповідності запису у наказі про звільнення вимогам діючого трудового законодавства, суд виходив з наступного.

7 травня 2014 року безпосередньо після суперечки з директором ТОВ «Арматрейд» ОСОБА_4 позивачкою у своїй трудовій книжці власноруч було зроблено запис під №24 від 07.05.2014 р. про звільнення, згідно якому позивачку звільнено з ТОВ «Арматрейд» за власним бажанням за ст.38 КЗпП України на підставі Наказу №5/05-2014 від 07.05.2014 р.

Цей запис завірений підписом директора ТОВ «Арматрейд» ОСОБА_4 і містить печатку підприємства, що не спростовано стороною відповідача у судовому засіданні (а.с.9). Аналогічний запис про звільнення з ТОВ «Клінгер» за власним бажанням зроблено за № 25 на цьому ж аркуші трудової книжки позивачки ОСОБА_1 та завірено печаткою підприємства. Підпис директора, або іншої уповноваженої особи підприємства відсутній.

Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.93 р., зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за №110, передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні (…) повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (п.2.3.). Усі записи в трудовій книжці про (…) звільнення, вносяться власником або уповноваженим ним органом (…) в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) - (п.2.4.). З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про (…) звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма N П-2, затверджена наказом Мінстату України від 27 жовтня 1995 року N 277, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).

За твердженням представника відповідача позивачку звільнено за підстав ч.4 ст.40 КЗпП України, тобто за прогул, на підставі наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Клінгер» № 5/05/-2014 від 07.07.2014 р., підписаного директором ТОВ ОСОБА_3, згідно якому звільнено «Могиленец ИринуЛеонидовну, - Главного бухгалтера предприятия, - с 07 мая 2014 года согласно п.4 ст.40 КЗоТ (прогул, в том числе отсутствие на работе более трех часов в течение дня без уважительной причины без уважителной причины» (а.с.51).

За копією Наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Клінгер» № 1ДВ від 07.05.2014 р. до головного бухгалтера ТОВ «Клінгер» ОСОБА_1 у порядку, передбаченому с.147 КЗпП, застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за п.40 ст.40 КЗпП (прогул, в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин) з займаної посади з 07 травня 2014 року (а.с. 109).

У відповідності до п.2 ч.1 статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення, зокрема звільнення.

У відповідності до ч.1 ст.147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

У відповідності до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці (ч.1). Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (ч.2).

У відповідності до статті 149 КЗпП України «До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку».

Тобто приймаючи рішення щодо накладення на позивачку стягнення у вигляді звільнення, відповідачем не був дотриманий передбачений ст.149 КЗпП України порядок, а саме відповідач не зажадав від позивачки письмових пояснень, не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну нею шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, що є неприпустимим.

Згідно з положеннями ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже не спростовані відповідачем обставини звільнення позивачки і обставини виникнення запису в трудовій книжці про звільнення позивачки після суперечки з керівником спорідненого підприємства ОСОБА_4, порушення порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбаченого ст.149 КЗпП України. Зазначене свідчать про те, що оскаржуваний наказ про звільнення виник вже після внесення відповідного запису про звільнення до трудової книжки ОСОБА_1 та її фактичного звільнення.

Суд не бере до уваги заперечення представника відповідача щодо необізнаності безпосередньо директора ТОВ «Клінгер» ОСОБА_3 щодо звільнення позивачки з цього підприємства, оскільки як встановлено у судовому засіданні і не оспорюється сторонами, обидва товариства «Клінгер» і «Арматрейд» розташовані в одному приміщенні за вищевказаною адресою, а їх керівники ОСОБА_4 і ОСОБА_3 є одночасно засновниками (власниками) обох підприємств. Тобто доводи позивачки щодо наявності згоди директора ТОВ «Арматрейд» ОСОБА_4 на одночасне звільнення за власним бажанням з обох підприємств також не спростовано. Тим більш, що печатки на відповідні записи у трудовій книжці позивачці були проставлені у безпосередній присутності ОСОБА_4, після чого позивачки покинула приміщення офісу підприємства.

Крім того, вищенаведеними письмовими поясненнями ОСОБА_4 фактично підтверджені доводи позивачки щодо її знаходження на робочому місці 07 травня 2014 року, а, відповідно, суд не приймає до уваги ОСОБА_6 про встановлення факту відсутності працівника - головного бухгалтера ТОВ «Клингер» за основним місцем роботи та головного бухгалтера ТОВ «Арматрейд» за сумісництвом ОСОБА_1, на робочому місці 01/07-05 від 07.05.2014 р.

За таких обставин позовні вимоги в частині оскарження формулювання наказу про звільнення з підстав, передбачених ч.4 ст.40 КЗпП України позов підлягає задоволенню зі зміною формулювання причини звільнення і зазначенням підстави розірвання трудового договору за ст.38 КЗпП України - за власним бажанням.

Одночасно суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо пропуску позивачкою строку звернення до суду за тих підстав, що за ствердженням позивачки про наявність наказу про її звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України вона дізналася 25.02.2015 р. у судовому засіданні з розгляду позовних вимог про стягнення належних їй при звільненні сум. Дана обставина стороною відповідача не спростована. До суду з дійсним позовом позивачка звернулася 23.03.2015 р. Отже строк звернення позивачки до суду не є порушеним.

Вимоги про визнання формулювання причини звільнення у наказі підприємства від 07.05.2014 р. № 5/05-2014 за п.4 ст.40 КЗпП (прогул) невірним та безпідставним, а також зобов'язання керівництва ТОВ «Клінгер» протягом 3-х календарних днів з дня набрання рішення суду законної сили, внести відповідний запис у наказ підприємства і надати позивачці копію цього наказу, - задоволенню не підлягають, оскільки вони є тотожними із задоволеними судом вимогами щодо зміни формулювання причини звільнення.

У зв'язку із встановленням судом вищенаведених обставин, з урахуванням вимог законодавства - п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, днем звільнення вважається останній день роботи, - задоволенню підлягають також вимоги позивачки про стягнення денного заробітку за 07 травня 2014 року в сумі 94,74 грн. на підставі наведеного позивачкою ОСОБА_1 розрахунку у заяві про уточнення позовних вимог, який не оспорював ся представником позивача (а.с. 39).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 квітня 2015 року у цивільній справі № 233/6868/14-ц, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Клингер» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, індексації та моральної шкоди, яке залишено без змін Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 17 червня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_7 задоволені частково: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Клингер», на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки в сумі 3129 грн. 42 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 травня 2014 року по 23 березня 2015 року в сумі 5033 грн. 29 коп., за вирахуванням всіх необхідних податків і зборів, та стягнуто моральну шкоду в сумі 500 грн. 00 коп. (а.с. 68-70, 71-74). Вказаним рішенням визначений також розмір середньоденного заробітку позивачки при звільненні в сумі 83 грн. 94 коп.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за останній робочий день 07 травня 2014 року в сумі 94,74 грн., виходячи з визначеного розміру середньоденної заробітної плати при звільненні у сумі 83,94 грн., а також кількості робочих днів у ТОВ «Клингер» в період з 24.03.2015 року (тобто наступного дня за тим, що не ввійшов у вищенаведене рішення суду) по 11.11.2015 року включно, згідно наданої представником відповідача в судовому засіданні довідки про кількість робочих днів бухгалтера на ТОВ «Клингер» за цей період, вих.. № 01/10-11 від 10.11.2015 року (а.с. 121), складає 97 робочих днів, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню 8142 грн. 18 коп.

Щодо позовних вимог в частині стягнення індексації, то слід зазначити наступне.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачає, що індексація грошових доходів населення це - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно ст. 2 ЗУ України «Про оплату праці» структуру зарплати становить основна та додаткова зарплата, яка включає в себе доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, тощо. З приписів п. 1.3 Розділу 1, п. 2.2.7 Розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики № 5 від 13 січня 2004 року, вбачається, що суми виплат, пов'язаних з індексацію заробітної плати, входять до структури заробітної плати.

Суд вважає, що дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» не розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки проіндексовані можуть бути поточні доходи працівників, а на прострочену заробітну плату може бути нарахована лише компенсація, наявність факту порушення трудового законодавства відповідачем в частині невиплати позивачці індексації вже отриманої заробітної плати не надано, тому в задоволенні позовних вимог в частині стягнення індексації на несвоєчасно виплачену заробітну плату та компенсацію за невикористані відпустки необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи те, що судом встановлено нові, суттєві порушення відповідачем вимог законодавства про працю щодо необґрунтованого формулювання причин звільнення, своєчасного розрахунку з позивачем при звільненні, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення на її користь з відповідача суми моральної шкоди знайшли своє підтвердження, оскільки погоджується з тим, що безпідставне звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України - за прогул, несвоєчасний розрахунок вплинув на організацію нормального життя позивача, можливість своєчасно забезпечувати свої побутові потреби шляхом придбання продуктів харчування, ліків, певних матеріальних цінностей, оплати необхідних послуг, але, одночасно з цим, приходить до висновку, що розмір такої шкоди позивачем значно завищений, тому з урахуванням глибини моральних страждань позивача, на користь ОСОБА_1 слід стягнути 300,00 грн.

Крім того, в зв'язку з тим, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка звільнена від сплати судового збору, відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

На підставі ст.ст. 117, 147-149, 237-1 КЗпП України, керуючись ст. ст. 8, 10, 11, 15, 60, 61, 88, 209, 212, 214, 215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Клингер» «Про зміну формулювання причин звільнення, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходу та моральної шкоди» - задовольнити частково.

Змінити формулювання причини звільнення головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Клингер» ОСОБА_1 у наказі підприємства від 07.05.2014 р. № 5/05-2014, зазначивши підставою розірвання трудового договоруст.38 КЗпП України - за власним бажанням.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Клингер», ЄДРПОУ 32832415, на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1) заробітну плату за 07 травня 2014 року в сумі 94 (дев'яносто чотири) грн. 74 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8142 (вісім тисяч сто сорок дві) гривні 18 копійок, а всього 8236 (вісім тисяч двісті тридцять шість) гривень 92 копійки за вирахуванням всіх необхідних податків і зборів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Клингер», ЄДРПОУ 32832415, на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1) моральну шкоду в сумі 300 (триста) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Клингер», ЄДРПОУ 32832415, на користь держави судовий збір в сумі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Вступна та резолютивна частина рішення проголошені 11 листопада 2015 року, у повному обсязі рішення буде виготовлене до 16 листопада 2015 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду подається в Апеляційний суд Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя :