Рішення

від 17.11.2015 по справі 904/8695/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.11.15р. Справа № 904/8695/15

За позовом Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ)

до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 313" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення № 7852 від 03.02.2012 у загальному розмірі 115 943 грн. 92 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 98/28-06 від 20.08.2015)

від відповідача: ОСОБА_2 - керівник (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних

осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 29.09.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 313" (далі - відповідач) заборгованість за договором на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення № 7852 від 03.02.2012 у загальному розмірі 115 943 грн. 92 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 96 327 грн. 39 коп. - основний борг;

- 18 239 грн. 79 коп. - інфляційні втрати;

- 1 376 грн. 74 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення № 7852 від 03.02.2012 в частині повної та своєчасної оплати наданих в період з серпня 2014 року по липень 2015 послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, наявністю боргу у сумі 96 327 грн. 39 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.11.2014 по 24.09.2015 в сумі 18 239 грн. 79 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.11.2014 по 24.09.2015 у сумі 1 376 грн. 74 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 21.10.2015.

У судове засідання 21.10.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 21.10.2015 не з’явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, крім того в матеріалах справи були відсутні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи.

У зв'язку з викладеними обставинами, ухвалою суду від 21.10.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 17.11.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 17.11.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представником відповідача письмового відзиву на позов до матеріалів справи долучено не було, але у судовому засіданні представник відповідача пояснив, що за спірним договором здійснюється надання послуг централізованого питного водопостачання та водовідведення на весь багатоповерховий житловий будинок, а у зв'язку з тим, що у декількох мешканців будинку наявна велика заборгованість з оплати вказаних послуг, відповідач був позбавлений можливості вчасно розрахуватись з позивачем. Так, представник відповідача наголошував на тому, що його вина у виникненні спірної заборгованості відсутня. Також представник відповідача просив суд врахувати, що він є неприбутковою організацією. Представник відповідача звертав увагу суду на те, що позивачем не були здійснені заходи досудового врегулювання спору.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 03.02.2012 між Міським комунальним виробничим підприємством "Дніпроводоканал", правонаступником якого, відповідно до пункту 1.1. статуту, є Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради (далі - водоканал, позивач) та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив № 313" (далі - абонент, відповідач) було укладено договір на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення № 7852 (далі - догові), відповідно до умов якого водоканал зобов'язався надавати абоненту, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - послуги), а абонент зобов'язався оплачувати послуги в порядку і на умовах, передбачених договором та діючим законодавством (пункт 2.1. договору).

Місцем надання послуг водоканалом абоненту є точка розподілу, визначена сторонами в акті визначення точки розподілу та розмежування балансової приналежності водопровідних та каналізаційних мереж (додаток № 1 до договору) (пункт 2.2. договору).

Згідно з умовами пунктів 2.3. та 2.4. договору об'єкт абонента, на який надаються послуги за договором, та його адреса: житловий будинок за адресою: вулиця Мініна, 5. Режим надання послуг абоненту - безперебійно, за винятком випадків, визначених пунктами 6.1.4, 6.1.5 та 6.1.6 договору.

У пунктах 9.1. та 9.2. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками, і в частині надання послуг діє до 03.02.2015, а в частині їх оплати - до повного ви конання. З моменту набуття чинності договору будь-які діючи до цього моменту договори, угоди, що укладені сторонами з правовідносин, що регулюються договором, втрачають чинність, крім зобов'язань абонента з оплати. Усі правовідносини, що виникають з договору, та не врегульовані ним, регламентуються відповідними нормами законодавства України, зокрема Правилами № 190, Інструкцією № 37, Правилами № 37, тощо, а також застосовуваними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

Доказів розірвання або припинення договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення № 7852 від 03.02.2012, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до умов пунктів 3.1. та 3.2. договору надання послуг здійснюється водоканалом в межах місячних норм централізованого питного водопостачання та водовідведення, які визначені відповідно до розрахунку об'ємів послуг (додаток № 3 до договору) а саме:

- норма споживання абонентом води питної за договором складає:

16 092 куб.метрів/рік;

1 341 куб.метрів/місяць;

44,11 куб.метрів/добу;

- норма прийняття від абонента стічних вод за договором складає:

16 092 куб.метрів/рік;

1 341 куб.метрів/місяць;

44,11 куб.метрів/добу.

Зміна режиму відпущення/одержання води питної/стічних вод (зменшення, збільшення) проводяться шляхом укладання додаткових угод до договору. У разі збільшення норм споживання/скиду абонентом води стічної/стічних вод за договором він повинен отримати технічні умови на ці обсяги (пункт 3.1. договору).

Облік послуг здійснюється приладами і засобами обліку, які повинні бути встановлені абонентом за власний рахунок на водопровідних вводах та каналізаційних випусках згідно технічних умов на проектування комерційного вузла обліку з подальшим узгодженням такого проекту з водоканалом (пункт 3.2. договору).

Згідно з пунктами 3.3. та 3.5. договору перелік приладів та засобів обліку, за якими здійснюється облік обсягів послуг, наданих абоненту, визначений в додатку № 2 до договору. Об'єм послуг, наданих абоненту, визначається за належним чином оформленими реєстрами за розрахунковий місяць (додаток № 3 до договору), де зазначаються показники приладів і засобів, які є повіреними і опломбованими та працювали в діапазоні вимірів з нормованою погрішністю.

У пунктах 4.2., 4.3. та 4.4. договору сторони дійшли згоди щодо наступного:

- до 5 числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем, абонент отримує в водоканалі реєстр (додаток № 3 до договору), де абонент визначає необхідні показники для проведення розрахунку за надані послуги з водопостачання та водовідведення. До 15 числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем, абонент надає водоканалу, відповідним чином заповнений реєстр за розрахунковий місяць за формою, наведеної у додатку № 3 до договору. У разі ненадання реєстру у встановлені цим пунктом строки, обсяги послуг визначаються відповідно до пункту 3.1. договору (пункт 4.2. договору);

- виходячи з даних реєстру, наданого абонентом водоканалу (пункт 4.2. договору), а також обстежень, не пізніше 5 числа місяця, другого за розрахунковим місяцем, водоканал визначає об'єм послуг за розрахунковий місяць та розмір оплати послуг за цей розрахунковий місяць та надає абоненту акт примірника акта-рахунку приймання наданих послуг, підписаних уповноваженою особою та скріплених печаткою водоканалу. Абонент зобов'язаний самостійно отримувати від водоканалу два примірника актів-рахунків приймання наданих послуг (пункт 4.3. договору);

- не пізніше 20 числа місяця, другого за розрахунковим, абонент повертає водоканалу один акт отриманих згідно пункту 4.3. договору, примірників акту-рахунку приймання наданих послуг за розрахунковий місяць. Цей примірник повинен бути підписаний уповноваженою особою абонента та скріплений печаткою абонента (пункт 4.4. договору).

На виконання умов договору у період з серпня 2014 року по липень 2015 року позивачем були надані відповідачу послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення на загальну суму 96 327 грн. 39 коп. , що підтверджується наступними актами-рахунками приймання наданих послуг:

- акт-рахунок № 75907 від 31.08.2014 на суму 7 700 грн. 36 коп. (а.с.48-49);

- акт-рахунок № 84074 від 30.09.2014 на суму 6 688 грн. 29 коп. (а.с.45-47);

- акт-рахунок № 92657 від 31.10.2014 на суму 12 631 грн. 20 коп. (а.с.43-44);

- акт-рахунок № 100765 від 30.11.2014 на суму 8 324 грн. 48 коп. (а.с.41-42);

- акт-рахунок № 108422 від 31.12.2014 на суму 8 536 грн. 35 коп. (а.с.39-40);

- акт-рахунок № 7436 від 31.01.2015 на суму 8 536 грн. 34 коп. (а.с.37-38);

- акт-рахунок № 17089 від 28.02.2015 на суму 7 908 грн. 97 коп. (а.с.35-36);

- акт-рахунок № 28038 від 31.03.2015 на суму 6 001 грн. 98 коп. (а.с.33-34);

- акт-рахунок № 37678 від 30.04.2015 на суму 6 436 грн. 88 коп. (а.с.31-32);

- акт-рахунок № 47057 від 31.05.2015 на суму 7 390 грн. 41 коп. (а.с.29-30);

- акт-рахунок № 55497 від 30.06.2015 на суму 6 980 грн. 55 коп. (а.с.27-28);

- акт-рахунок № 66508 від 31.07.2015 на суму 7 105 грн. 93 коп. (а.с.25-26).

Крім того, з урахуванням положень постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 30.05.2015 № 632 "Про встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення", позивачем було здійснено коригування на суму 2 085 грн. 65 коп., а саме: рахунок за липень 2014 року було відкориговано у вересні 2014 року на суму 2 085 грн. 65 коп., що було відображено в рахунку за вересень 2014 року.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач надав визначені договором послуги, а відповідач їх прийняв у спірний період на загальну суму 96 327 грн. 39 коп., що підтверджується вказаними вище актами.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно строку, вартості та якості наданих послуг. Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, відповідно до умов пунктів 4.1. та 4.7. договору оплата послуг здійснюється абонентом відповідно до тарифів, діючих на момент отримання послуг, затверджених органом, уповноваженим на це Законом України. У випадку зміни тарифів, оплата послуг здійснюється абонентом за новим тарифом без змін умов договору. Зміна тарифів відбувається з моменту набуття чинності відповідним рішенням уповноваженого органу. Розрахунок по оплаті послуг за розрахунковий місяць повинен бути проведений абонентом шляхом перерахування грошей на банківський рахунок водоканалу не пізніше останнього числа місця, другого за розрахунковим.

Крім того, у пункті 7.2.1. договору абонент зобов'язався оплачувати своєчасно, у встановлений договором строк, послуги та інші нарахування згідно умов договору та законодавства.

При цьому, надані в період з серпня 2014 року по липень 2015 року послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення на загальну суму 96 327 грн. 39 коп. відповідачем оплачені не були, що і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначає позивач, та що не заперечується відповідачем, останній надані у період з серпня 2014 року по липень 2015 року послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення на загальну суму 96 327 грн. 39 коп. не оплатив.

Щодо посилання у судовому засіданні 17.11.2015 представника відповідача на те, що позивач не вжив заходи щодо досудового врегулювання спору, суд зазначає наступне.

Вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Так, представники позивача та відповідача зазначали, що правовідносини за спірним договором існують між сторонами з 2012 року, та відповідач систематично порушує зобов'язання щодо вчасної та повної оплати наданих позивачем послуг, а саме: оплачує їх нерегулярно та не у повному обсязі, у зв'язку з чим за вказаним договором існують декілька судових рішень щодо примусового стягнення заборгованості з відповідача. Зокрема, останнім судовим рішенням від 12.02.2015 по справі № 904/8489/14 стягнуто заборгованість за спірним договором за період з листопада 2013 року по липень 2014 року.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, господарський суд виходив також із наступного.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З приводу посилання відповідача на наявність великої заборгованості з оплати послуг мешканців будинку та відсутність вини відповідача у виникненні спірної заборгованості, суд зазначає насупне.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища осіб, які залежать від оплати відповідних послуг кінцевими споживачами (населенням).

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність його вини з огляду на відсутність оплати зі сторони кінцевих споживачів (населення) є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а отже не може братися до уваги судом.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, господарському суду надано не було.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору, відповідач не виконав зобов'язання щодо своєчасної оплати наданих в період з серпня 2014 року по липень 2015 року послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, у зв'язку з чим факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 96 327 грн. 39 коп. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 96 327 грн. 39 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період з 01.11.2014 по 24.09.2015 у загальному розмірі 18 239 грн. 79 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок містить порушення у визначенні періоду прострочення (позивачем невірно визначено початок періоду прострочення, з урахуванням вище вказаних вимог), крім того, позивачем не було враховано, що останній день строку для оплати наданих в вересні, листопаді та грудні 2014 року, а також в березні 2015 року послуг припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а саме: 01.12.2014, 02.02.2015, 02.03.2015 та 02.06.2015, відповідно, а отже розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було визначено розмір інфляційних втрат, який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 18 239 грн. 79 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 18 239 грн. 79 коп., яка визначена позивачем.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 01.11.2014 по 24.09.2015 у загальній сумі 1 376 грн. 74 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, здійсненого позивачем, та встановлено, що позивачем під час його проведення не було враховано, що останній день строку для оплати наданих в вересні, листопаді та грудні 2014 року, а також в березні 2015 року припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а саме: 01.12.2014, 02.02.2015, 02.03.2015 та 02.06.2015, відповідно, а отже розрахунок позивача визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено наступне.

- за надані в серпні 2014 року послуги на суму 7 700 грн. 36 коп. граничний строк оплати - 31.10.2014, а отже, в період прострочення з 01.11.2014 по 24.09.2015 3% річних складають 207 грн. 59 коп. ;

- за надані в вересні 2014 року послуги на суму 8 773 грн. 94 коп. (з урахуванням корегування) граничний строк оплати, враховуючи положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 01.12.2014, а отже, в період прострочення з 02.12.2014 по 24.09.2015 3% річних складають 214 грн. 18 коп. ;

- за надані в жовтні 2014 року послуги на суму 12 631 грн. 20 коп. граничний строк оплати - 31.12.2014, а отже, в період прострочення з 01.01.2015 по 24.09.2015 3% річних складають 277 грн. 19 коп. ;

- за надані в листопаді 2014 року послуги на суму 8 324 грн. 48 коп. граничний строк оплати, враховуючи положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 02.02.2015, а отже, в період прострочення з 03.02.2015 по 24.09.2015 3% річних складають 160 грн. 10 коп. ;

- за надані в грудні 2014 року послуги на суму 8 536 грн. 35 коп. граничний строк оплати, враховуючи положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 02.03.2015, а отже, в період прострочення з 03.03.2015 по 24.09.2015 3% річних складають 144 грн. 53 коп. ;

- за надані в січні 2015 року послуги на суму 8 536 грн. 34 коп. граничний строк оплати - 31.03.2015, а отже, в період прострочення з 01.04.2015 по 24.09.2015 3% річних складають 124 грн. 19 коп. ;

- за надані в лютому 2015 року послуги на суму 7 908 грн. 97 коп. граничний строк оплати - 30.04.2015, а отже, в період прострочення з 01.05.2015 по 24.09.2015 3% річних складають 95 грн. 56 коп. ;

- за надані в березні 2015 року послуги на суму 6 001 грн. 98 коп. граничний строк оплати, враховуючи положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 02.06.2015, а отже, в період прострочення з 03.06.2015 по 24.09.2015 3% річних складають 56 грн. 24 коп. ;

- за надані в квітні 2015 року послуги на суму 6 436 грн. 88 коп. граничний строк оплати - 30.06.2015, а отже, в період прострочення з 01.07.2015 по 24.09.2015 3% річних складають 45 грн. 50 коп. ;

- за надані в травні 2015 року послуги на суму 7 390 грн. 41 коп. граничний строк оплати - 31.07.2015, а отже, в період прострочення з 01.08.2015 по 24.09.2015 3% річних складають 33 грн. 41 коп. ;

- за надані в червні 2015 року послуги на суму 6 980 грн. 55 коп. граничний строк оплати - 31.08.2015, а отже, в період прострочення з 01.09.2015 по 24.09.2015 3% річних складають 13 грн. 77 коп., а всього 1 372 грн. 26 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 372 грн. 26 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 2, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 313" (49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Мініна, будинок 5; ідентифікаційний код 23066214) на користь Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради (49101, м. Дніпропетровськ, вулиця Червона, будинок 21-А; ідентифікаційний код 03341305) - 96 327 грн. 39 коп. основного боргу, 18 239 грн. 79 коп. - інфляційних втрат, 1 372 грн. 26 коп. - 3% річних, 1 739 грн. 09 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3