Рішення

від 05.11.2015 по справі 910/23504/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2015Справа №910/23504/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь Енерго Транс»

Про стягнення 125,50 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Дорожинський О.А. представник за довіреністю № 7-69/08 від 09.09.15.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь Енерго Транс» (далі - відповідач) про стягнення 125,50 грн., з яких: 111,94 грн. - заборгованість за комісійною винагородою та за послуги з розрахунково-касового обслуговування, 13,56 грн. - пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.15. порушено провадження у справі № 910/23504/15 та призначено її до розгляду на 24.09.15.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 24.09.15. та 13.10.15. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 13.10.15. та 05.11.15.

В судовому засіданні 05.11.15. позивачем було підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 05.11.15. втретє не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду в даній справі не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на викладене вище та на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/23504/15.

В судовому засіданні 05.11.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.03.12. між позивачем (далі - банк) та відповідачем (далі - клієнт) укладено договір банківського рахунка № 13052 (далі - Договір), відповідно до умов якого банк відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України та внутрішніх положень банку, зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видавання відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з п.1.2 Договору, банк відкриває клієнту поточний рахунок № 2600430113052 у національній валюті України та в іноземній валюті відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюті та здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

Відповідно до п.2.4.7 Договору, клієнт зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за надані банком послуги відповідно до Тарифів, а також компенсувати витрати Банку у разі, якщо дії при виконанні доручення клієнта пов'язані з витратами, які не передбачені Тарифами Банку.

Згідно з п. 3.3 Договору, у разі неможливості здійснення розрахунків в порядку, встановленому п. 3.2 цього Договору, клієнт розраховується з банком за надані послуги готівкою або через здійснення переказу на користь банку в строки, визначені у Тарифах.

Договір укладений на невизначений строк і набуває чинності з дня його підписання сторонами (п.6.1 Договору).

Додатковою угодою №1 від 14.03.12. (далі - Додаткова угода) до Договору клієнт доручив, а банк взяв на себе забезпечення виконання розрахункового обслуговування за допомогою програмно-технічного комплексу електронних платежів "Клієнт-Банк" (iFOBS) за відкритим клієнту поточним рахунком, відкритими на підставі Договору банківського рахунку № 13052 від 14.03.12.

Відповідно до п.5.1 Додаткової угоди, за послуги розрахункового обслуговування по каналах зв'язку клієнт сплачує банку плату не пізніше останнього робочого дня поточного місяця у розмірах, встановлених тарифами Банку на момент оплати. Тарифи Банку є невід'ємною частиною Договору банківського рахунку.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, зазначає, що ним належним чином виконані зобов'язання за Договором та Додатковою угодою до нього, однак відповідач, в порушення покладеного на нього Договором і законом обов'язку вчасно та у повному обсязі не розрахувався за надані послуги, у зв'язку з чим в останнього існує заборгованість по сплаті комісійної винагороди за користування рахунком та за послуги розрахунково-касового обслуговування у розмірі 111,94 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, контррозрахунок ціни позову не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунку.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України визначено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору банківського рахунку позивачем відкрито відповідачу рахунок № 2600430113052.

Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором (ч. 4 ст. 1068 ЦК України).

Відповідно до ч 1, ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували сплату відповідачем комісійної винагороди за користування рахунком та за послуги з розрахунково-касового обслуговування у строки, передбачені Договором, у розмірі 111,94 грн.

Отже, відповідач належним чином не виконав взятого на себе зобов'язання за Договором, а тому вимога про стягнення 111,94 грн. заборгованості є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 13,56 грн. пені. На підставі п. 5.9 Договору.

Пунктом 5.9 Договору передбачено, що за прострочення клієнтом розрахунків за послуги, що надаються банком, останній має право стягнути з клієнта пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період такого прострочення.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Суд, здійснивши перерахунок пені, встановив, що він є невірним, оскільки відповідачем нараховано пеню з порушенням приписів, встановлених ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України. За розрахунком суду, розмір пені складає 12,32 грн. внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. В іншій частині в розмірі 1,24 грн. нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

При цьому, відповідачем не оспорено надані позивачем розрахунки.

Судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно із п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (у редакції чинній на час подання позову) від сплати судового збору звільняється уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 17.11.2014 № 725 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.11.2014 № 121, "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Європейський газовий банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Європейський газовий банк" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк".

Враховуючи, те що ПАТ "Європейський газовий банк" звільнене, від сплати судового збору згідно статті 5 Закону України "Про судовий збір", то у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір стягується з відповідача в доход Державного бюджету України в розмірі 1 827,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь Енерго Транс» (04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, б. 23, кв. 17; ідентифікаційний код 36800832) на користь Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» (04073, м. Київ, проспект Московський, буд. 16, ідентифікаційний код 34693790) 111 (сто одинадцять) грн. 94 коп. - заборгованості за комісійною винагородою та за послуги з розрахунково-касового обслуговування, 12 (дванадцять) грн. 32 коп. - пені.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь Енерго Транс» (04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, б. 23, кв. 17; ідентифікаційний код 36800832) в доход Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір у розмірі 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.11.15.

Суддя Т.М. Ващенко