Рішення

від 12.11.2015 по справі 530/1474/15-ц

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1474/15-ц

Номер провадження 2/530/750/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2015 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., при секретарі Кравченко М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1 до ТОВ "Агро-Ханф" про зобов"язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до ТОВ "Агро-Ханф" про зобов"язання вчинити певні дії.

Заслухавши:

- предствника позивача, який підтримав позовні вимоги, та вказав, що ОСОБА_1, у письмовій формі, звернувся до товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Ханф» з заявою-вимогою, в якій просив протягом 5-ти днів з дня отримання листа надіслати на його адресу, як представника позивача, довідку про розмір виплаченої орендної плати за оренду землі за 2009-2014 р. р., про обсяги внесених мінеральних та органічних добрив, про обсяги проведених робіт по підтриманню корисних властивостей орендованої земельної ділянки, про заплановану та фактично проведену сівозміну на єдиному земельному масиві по місцю знаходження земельної ділянки, яка належить йому на праві особистої власності. Крім цього просив здійснити з ним повний розрахунок з орендної плати за 2009-2014 р.р. та запропонував привести у відповідність договір оренди землі шляхом внесення до нього змін.

Заяву-вимогу відповідач отримав поштовою кореспонденцією 14.03.2015 р., що підтверджується повідомленням про вручення листа та описом вкладень в лист.

Звернення до відповідача було реалізацією заявником своїх прав наданих йому Законом України «Про звернення громадян» та реалізацією своїх прав встановлених Законом України «Про оренду землю».

23 березня 2015 року відповідач надіслав відповідь за №23/03-1, в якій зазначив, що у зв'язку із значним обсягом запитуваної інформації відповідь буде надана протягом 40 днів.

На час звернення з цим позовом заявник не отримав відповіді на своє звернення, тому, вважає, що права його довірителя на звернення є порушеними і підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання ТОВ «Агро-ханф» надати обґрунтовану письмову відповідь на заяву-вимогу;

- представника відповідача, який позовні вимоги не визнав, вказавши, що відповідь направив позивачу 29.10.2015 року;

розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі і давши їм належну оцінку, суд знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.

Відповідно ст. 213 ЦПК України, - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: "кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності".

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи «майна» за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини «майном» в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права за укладеним договором.

В судовому засіданні було встановлено, що, ОСОБА_1, є власником земельної ділянки площею 2,92 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на території Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Право власності на земельну ділянку посвідчено державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданий 27 грудня 2001 року на підставі рішення 26 сесії 23 скликання Лютенсько-Будищанської сільської ради від 14 грудня 2001 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №781.

У 2007 році ОСОБА_1 уклав з відповідачем договір оренди землі строком на 15 років, який зареєстровано 27 листопада 2007 року у Державному реєстрі земель за № 040755500982, Зіньківським районним відділом Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України.

ОСОБА_1, у письмовій формі, звернувся до товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Ханф» з заявою-вимогою, в якій просив протягом 5-ти днів з дня отримання листа надіслати на його адресу, як представника позивача, довідку про розмір виплаченої орендної плати за оренду землі за 2009-2014 р. р., про обсяги внесених мінеральних та органічних добрив, про обсяги проведених робіт по підтриманню корисних властивостей орендованої земельної ділянки, про заплановану та фактично проведену сівозміну на єдиному земельному масиві по місцю знаходження земельної ділянки, яка належить йому на праві особистої власності. Крім цього просив здійснити з ним повний розрахунок з орендної плати за 2009-2014 р.р. та запропонував привести у відповідність договір оренди землі шляхом внесення до нього змін.

Заяву-вимогу відповідач отримав поштовою кореспонденцією 14.03.2015 р., що підтверджується повідомленням про вручення листа та описом вкладень в лист.

Звернення до відповідача було реалізацією заявником своїх прав наданих йому Законом України «Про звернення громадян» та реалізацією своїх прав встановлених Законом України «Про оренду землю».

23 березня 2015 року відповідач надіслав відповідь за №23/03-1, в якій зазначив, що у зв'язку із значним обсягом запитуваної інформації відповідь буде надана протягом 40 днів.

На час звернення з цим позовом заявник не отримав відповіді на своє звернення, тому, вважає, що права його довірителя на звернення є порушеними і підлягають судовому захисту шляхом зобов'язання ТОВ «Агро-ханф» надати обґрунтовану письмову відповідь на заяву-вимогу.

Проект договору оренди землі та пропозиція його укласти на умовах викладених у проекті надійшли позивачу від відповідача. Дії щодо реєстрації підписаного договору оренди землі проведено відповідачем, як стороною договору - орендарем.

За умовами договору оренди землі, орендодавець, має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки з цільовим призначенням, дотримуватися екологічної безпеки землекористування та збереження родючості грунтів та своєчасного внесення орендної плати (п.28 договору). Вказані права власника земельної ділянки, кореспондуються з обов'язком орендаря - ТОВ «Агро-ханф» зазначених в п.31 договору оренди землі та в приписах норм Законів України «Про охорону земель», «Про оренду землі», Земельного кодексу України.

Порядку та способу, у відповідності до яких орендодавець міг реалізувати своє право встановлене в п.28 договору оренди в самому договорі не прописані. Тому виходячи зі свого права на звернення, гарантоване йому Конституцією України та Законом України «Про звернення громадян», власник земельної ділянки-орендодавець і звернувся до відповідача з заявою-вимогою.

Поставлені вимоги в отриманні відомостей, довідок та копій документів мають пряме відношення до власності заявника, як об'єкта оренди так і орендної плати, тому їх ігнорування відповідачем порушує законні права власника земельної ділянки.

Так, ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Статтею 18 цього Закону встановлено право громадянина, який звернувся з заявою, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви. Одночасно норма ст.19 цього Закону зобов'язує органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб в межах своїх повноважень об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Терміни розгляду звернень встановлені ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Відповідно до ст. 24 Закону «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; своєчасного внесення орендної плати. Цей обов'язок орендаря, як землекористувача, визначений і ч.1 п. в) ст.96 Земельного Кодексу України.

Правовідносини у сфері використання земель, а саме їх охорону як складову національного багатства України врегульовано в Законі України «Про охорону земель», яким встановлено обмеження, дотримання яких є обов'язковими для всіх учасників земельних правовідносин. Зокрема ст. 35 Закону встановлено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо.

З аналізу наведених нормативних актів слідує, що власник земельної ділянки - орендодавець має право на отримання відомостей щодо дотримання відповідачем вимог земельного законодавства та про повноту виплаченої орендної плати. А бездіяльність відповідача щодо повідомлення заявника про розгляд звернення у встановлені законом терміни, є протиправною, тому право заявника на отримання відповіді на заяву-вимогу підлягає судовому захисту.

За нормами ст.55, ст.124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Ця правова позиція щодо захисту особою цивільних прав у будь-який спосіб не заборонений законом сформована і Верховним Судом України у постанові від 12.06.2013 р. в справі №6-32цс13.

Представник відповідача надав у судовому засіданні копію квитанції №3735315061769 від 29.10.2015 року, де як він вказав, що надіслав документи представнику позивача, згідно запиту.

Згідно повідомлення представника позивача, ОСОБА_2 він вказав, що частину документів він отримав, але за період 2014 рік, згідно запиту ніяких документів не отримав, та отримав частину документів за 2013 рік, згідно запиту.

Представник відповідача, Момот М.Ю. не міг надати суду копію опису вкладених в лист документів направлених ОСОБА_2.

На запитання головуючого, які саме документи було направлено згідно запиту пояснити не зміг вказавши, що він особисто даних документів не відправляв.

Під час судового засідання відповідачем не було надано доказів того, що саме всі документи згідно письмового запиту було направлено позивачу ( представнику позивача). З чого слідує, що відповідач не виконав свої обов'язки, як орендарь.

За змістом ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

В даному випадку документально підтверджені судові витрати щодо сплати позивачем судового збору в сумі 243,60 грн., які в силу статті 88 ЦПК України, підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача у даній справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 10,15,30, 57-61, 88, 212-223 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Агро-Ханф" про зобов"язання вчинити певні дії - задоволити.

Визнати бездіяльність товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Ханф", місцезнаходження юридичної адреси с. Лютенька, вул. М.Хоменко, буд. 68, Гадяцького району, Полтавської області з розгляду звернення громадянина ОСОБА_4, протиправною та зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Ханф" письмово повідомити заявника про результати розгляду заяви-вимоги, яка отримана відповідачем поштовою кореспонденцією 24.03.2015 року.

Стягти із товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Ханф", місцезнаходження юридичної адреси: 37356, с. Лютенька, вул. М.Хоменко, буд. 68, Гадяцького району, Полтавської області ідентифікаційний код 34463469, код ЕГРПОУ 34463469, ИНН 344634616118 на користь ОСОБА_1, який проживає в АДРЕСА_1 судовий збір в сумі 243 грн. 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 12.11.2015 р.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко