Рішення

від 10.11.2015 по справі 910/25003/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2015Справа №910/25003/15 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКО-ПОЛО"

до Публічного акціонерного товариства Банк "Фінанси та Кредит"

про стягнення 87 987,16 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Сидоренко Ю.В. (довіреність б/н від 25.06.2015)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АРКО-ПОЛО" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства Банк "Фінанси та Кредит" про стягнення заборгованості за договором № 33820 на розрахунково-касове обслуговування від 04.07.2013 у розмірі 87 987, 16 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про розрахунково-касове обслуговування № 33820 від 04.07.2013 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження по справі № 910/25003/15, розгляд справи призначено на 13.10.2015.

07.10.2015 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

13.10.2015 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

У судовому засіданні представник позивача надав документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 р. розгляд справи відкладено на 10.11.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 10.11.2015 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 10.11.2015 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

Відповідно до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвалу про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу направлено на адресу місцезнаходження, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, судом, враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з огляду на визначені ст. 69 ГПК України строки вирішення спору, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 10.11.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.07.2013 р. між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРКО-ПОЛО» (далі - клієнт) укладено договір № 33820 на розрахунково-касове обслуговування (далі - Договір), відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточні рахунки №26008017527201 в гривнях; № 26007017527202 в доларах США; № 260060175227203 в євро та зобов'язується здійснювати їх розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку та на умовах, визначених договором. Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунків клієнта на умовах Тарифного Пакету «Активний бізнес» (п. 1.1., п. 1.2.).

Відповідно до п. 2.1 Договору, Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування Рахунків в операційний день Банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 Договору, банк має право використовувати грошові кошти на рахунках клієнта, гарантуючи при цьому право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що списання банком грошових коштів з рахунку здійснюється за дорученням клієнта або без його доручення у випадках, передбачених законодавством України.

Накладення арешту на рахунок або припинення операцій за ним, що обмежує право клієнта на розпорядження коштами, можливе тільки у випадках, встановлених чинним законодавством України. (п. 2.3. договору).

Згідно із пп. 3.1.5 п. 3.1 Договору, банк має право відмовляти клієнту в обслуговуванні рахунків у випадках невиконання чи неналежного виконання ним своїх обов'язків за договором та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до п. п. 3.2.1 Договору, клієнт має право самостійно розпоряджатися грошовими коштами на рахунку, окрім випадків обмеження такого права, встановлених чинним законодавством України.

Пунктом 3.3.2 Договору на банк покладено обов'язок вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунку та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами. Надання інших послуг, що безпосередньо не відносяться до розрахунково-касового обслуговування (кредитування, операції з цінними паперами, факторинг, лізинг та інші операції), здійснюється на підставі окремих договорів, укладених між банком та клієнтом.

Згідно з п.п. 3.3.3, 3.3.4. договору, банк зобов'язаний здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунку у визначений внутрішніми документами банку робочий час, крім суботи, неділі та святкових і неробочих днів, а також забезпечувати своєчасне зарахування грошових коштів на рахунки.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом невизначеного строку (п. 8.1 Договору).

04.07.2013 між сторонами була укладена додаткова угода до Договору, відповідно до якої, банк зобов'язується здійснювати розрахункове обслуговування клієнта з використанням системи електронних платежів "Клієнт-Банк".

Згідно п. 5.3 додаткової угоди до Договору, розрахункові документи, які прийняті банком від клієнта через систему "Клієнт-Банк" в операційний день з 9:00 до 17:15 проводяться по рахункам у той же день у сумі, що не перевищує кредитовий залишок на рахунку клієнта станом на 17:00. Документи, які прийняті після 17:15 позначаються поміткою "вечірня пошта" та проводяться на наступний день.

15.09.2015 р. позивач подав до банку платіжне доручення № 70 від 15.09.2015 р. на суму 87 987,16 грн., про перерахування зазначеної суми на власний рахунок, відкритий у ПАТ «Промінвестбанк».

Вказане платіжне доручення було прийняте Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", що підтверджується печаткою банку на вказаному платіжному дорученні, однак виконане не було.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом просить стягнути з відповідача суму коштів у розмірі 87 987,16 грн., яка міститься на рахунку позивача, відкритому у відповідача.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Нормами статті 1066 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно статі 1068 ЦК України, банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Положеннями статті 1071 ЦК України визначено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Відповідно до п. 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі (пункт 30.1 статті 30 зазначеного Закону).

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (стаття 1074 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом вище, на виконання договору відповідач відкрив позивачу рахунок № 26008017527201, на якому, станом на 15.09.2015, обліковувались грошові кошти в сумі 143 994,60 грн.

Факт перебування зазначених грошових коштів на банківському рахунку позивача підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку позивача за період з 18.05.2015 р. по 12.10.2015 р.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Однак, вищевказані платіжні доручення Банком у встановлений строк, усупереч вимогам діючого законодавства України та умовам Договору банківського рахунку, виконані не були.

Судом встановлено, що станом на момент подання до Банку спірного платіжного доручення, у останнього не було правових підстав для його невиконання.

Проте, як встановлено судом, на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 № 612 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.09.2015 № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", згідно з яким у Банку з 18.09.2015 по 17.12.2015 (включно) запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду.

Вказана інформація міститься на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб всесвітньої мережі Інтернет (http://www.fg.gov.ua), та у відповідності до ст. 35 ГПК України є загальновідомою та не потребує доказування.

Таким чином, станом на момент розгляду даного спору господарським судом, у відповідача запроваджено тимчасову адміністрацію.

Положеннями статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 № 2121-III передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Статтею 1 закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 № 4452-VI визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Частиною 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;

4) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;

5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Суд бере до уваги, що пунктом 1 частини 6 статті 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Однак, згідно з пункту 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значені "фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".

А тому, враховуючи дану норму, юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону.

Водночас, у пункті 5-4 статті 2 даного Закону під поняттям "кредитор" розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.

Відтак, виходячи з аналізу вищенаведених положень та положень статті 509 ЦК України, позивач є кредитором банку за договором на розрахунково-касове обслуговування № 33820 від 07.07.2013 на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому вимога позивача про перерахування залишку коштів, які знаходяться на його рахунку у відповідача, є саме вимогою кредитора та не може бути виконана відповідачем у силу зазначеної норми, у зв'язку із запровадженням у останнього тимчасової адміністрації.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду України від 25.03.2015 у справі №3-24гс15 та від 01.04.2015 у справі №3-25гс15.

Після запровадження у банку тимчасової адміністрації (з метою виведення цього банку з ринку) та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку, з дотриманням принципів черговості, передбаченої ст. 52 цього Закону, та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача про стягнення коштів у розмірі 87 987,16 грн. не підлягають задоволенню.

При цьому, суд звертає увагу на те, що позивач не позбавлений можливості захистити свої майнові права за договором на розрахунково-касове обслуговування в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Враховуючи вищенаведене, положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на те, що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, то судовий збір відповідно до положень статті 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (04050, м. Київ, вулиця Артема, будинок 60; код 09807856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКО-ПОЛО" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, будинок 18-А, код 21645830) 1319,81 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 16.11.2015 р.

Суддя С.О. Турчин