Рішення

від 10.11.2015 по справі 922/5087/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2015 р.Справа № 922/5087/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калантай М.В.

при секретарі судового засідання Заводовій К.В.

розглянувши справу

за позовом Заступника прокурора Харківської області, м. Харків до Харківської міської ради, м. Харків , Споживчого товариства В«Житлово-будівельний кооператив "Авантаж", м. Харків за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державної інспекції сільського господарства в Харківській області, м. Харків про скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності за участю представників:

від прокуратури: ОСОБА_1 - посвідчення № 009115 від 13.10.2012

від першого відповідача: не з’явився

від другого відповідача: ОСОБА_2 - довіреність від 05.11.2014

від третьої особи: не з’явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Харківської області (далі за текстом - прокурор) звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до Харківської міської ради, м. Харків (далі за текстом - перший відповідач), та Споживчого товариства В«Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" (далі за текстом - другий відповідач), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати пп. 30.3 додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.10.2008 №274/08;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 16.08.2010 серія ЯЛ №184624, площею 0,7473 га, яка розташована за адресою: м.Харків, вул.Примакова, ріг пров. Урицького (кадастровий номер 6310138800:03:001:0046);

- визнати відсутність у Споживчого товариства "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: м.Харків, вул.Примакова, ріг пров. Урицького (кадастровий номер 6310138800:03:001:0046).

В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято всупереч вимогам ст.41 Земельного кодексу України, ст.ст.133,135,137 Житлового кодексу УРСР та примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186.

Ухвалою від 07.09.2015 даний позов прийнято до розгляду, а також залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державну інспекцію сільського господарства в Харківській області, м. Харків (далі за текстом - третя особа).

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві та наданих під час розгляду справи письмових поясненнях, просив позов задовольнити в повному обсязі. Заперечив проти клопотань відповідачів про залишення позову без розгляду та застосування строків позовної давності, оскільки вважає їх необґрунтованими.

Перший відповідач подав суду клопотання про залишення позову без розгляду, яке мотивоване тим, що прокурор не вказав обставин, пов’язаних із порушенням інтересів держави або з обґрунтуванням необхідності захисту таких інтересів. Також, прокурором не вказано органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Зазначене, на думку, першого відповідача є підставою для залишення позову прокурора без розгляду згідно пункту 1 частини 1 статті 81 ГПК України.

Крім того, перший відповідач у вищевказаному клопотанні зазначив, що доводи прокурора про те, що другий відповідач фактично не є житлово-будівельним кооперативом, з огляду на що не мав права на отримання у власність спірної земельної ділянки, не відповідають дійсності. Так, згідно пункту 1.1 Статуту другого відповідача він є споживчим житлово-будівельним кооперативом, тобто споживчим кооперативом за типом та житлово-будівельним за напрямком діяльності. Перший відповідач також вказує, що прокурор помилково посилається на положення Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, оскільки в даному випадку слід керуватися вимогами Законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", як спеціальними законами. Будь-яких доказів про те, що реєстрація другого відповідача була здійснена з порушенням законодавства прокурором не надано.

В судове засідання 10.11.2015 перший відповідач свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В судовому засіданні 29.09.2015 представник першого відповідача підтримав доводи, викладені в клопотанні про залишення позову без розгляду, вказував на відповідність оскаржуваного рішення чинному законодавству.

Другий відповідач у відзиві проти позову заперечив. Зазначив, що всі норми законодавства Союзу РСР, порушенням яких обґрунтовується позовна заява прокурора, на час виникнення спірних правовідносин не підлягали застосуванню у зв’язку з набранням чинності законів, якими по іншому врегульований порядок створення та державної реєстрації житлово-будівельних кооперативів. Також заперечив проти посилань прокурора на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 17.04.2014 у справі №21-195а14, оскільки правовідносини, які розглядались Верховним Судом України, та правовідносини щодо виділення земельної ділянки СТ «ЖБК «Авантаж» не є подібними. При цьому, другий відповідач вказав, що оскільки оскаржуване рішення Харківської міської ради вичерпало свою дію фактом його виконання, позовна заява прокурора щодо визнання незаконним спірного ненормативного акта підлягає відхиленню на підставах правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 11.11.2014 у справі 21-405а14. Крім того, другий відповідач зазначив, що з моменту свого заснування в 2000 році до теперішнього часу СТ «ЖБК «Авантаж» здійснює будівництво житлових будинків в м. Харкові та забезпечує їх подальшу експлуатацію з метою задоволення споживчих потреб його членів, а саме потреб у житлі та його експлуатації. Зокрема, в період з 2000 по 2014 роки другим відповідачем збудовано та здано в експлуатацію 8 житлових будинків.

10 листопада 2015 року від другого відповідача надійшла заява про відмову в позові на підставі частини 4 статті 267 ЦК України, яка мотивована тим, що прокурору стало відомо про прийняття першим відповідачем оспорюваного рішення 23.10.2008, оскільки на пленарному засіданні Харківської міської ради безпосередньо був присутній прокурор м. Харкова ОСОБА_3 Враховуючи виключення положень пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011, строк позовної давності, починаючи з 15.01.2012, за позовними вимогами прокурора складає три роки. Отже, строк позовної давності для звернення прокурора, як позивача, до суду з даним позовом починає свій перебіг з 15.01.2012 та закінчується 15.01.2015. Таким чином, прокурором подано позов у даній справі з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у його задоволенні.

Представник другого відповідача в судовому засіданні підтримав вищевказані заперечення проти позову, просив у його задоволенні відмовити.

Третя особа 23.09.2015 направила суду клопотання, в якому повідомила про те, що підтримує позовні вимоги прокурора та просила розглядати справу без її участі.

Стосовно клопотання першого відповідача про залишення позову без розгляду на підставі пункту 1 статті 81 ГПК України суд зазначає наступне.

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про прокуратуру" органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом б ч. 2 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Відповідно до статті 18 ГПК України прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Згідно із статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві (пункт 1 абз. 9 постанови пленуму Вищого Господарського суду України від 23.03.2012 року, № 7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що прокурор звернувся до суду в рамках чинного законодавства, у зв’язку з чим в задоволенні клопотання першого відповідача про залишення позову без розгляду слід відмовити.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши представників прокуратури та другого відповідача, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.

Згідно пп. 30.3 додатку 1 до рішення 26 сесії 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об’єктів» від 23.10.2008 № 274/08 Споживчому товариству "ЖБК "Авантаж" надано в приватну власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 0,7473 га (в межах договору оренди землі ПП «ФОРТЕ» від 01.11.2007 р. № 940767100078) для будівництва та подальшої експлуатації житлового будинку з офісними приміщеннями, магазином та паркінгом по вул.Примакова, ріг пров. Урицького.

На підставі вказаного рішення СТ "ЖБК "Авантаж" отримало державний акт від 16.08.2010 серія ЯЛ № 184624 на право власності на земельну ділянку, розташовану у м.Харкові, вул.Примакова ріг пров.Урицького, площею 0,7473 га (кадастровий номер 6310138800:03:001:0046).

Прокурор звернувся до суду 31.08.2015, вважаючи, що вищевказане рішення Харківської міської ради щодо надання у власність другого відповідача земельної ділянки прийнято всупереч вимогам ст.41 Земельного кодексу України, ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186 (далі за текстом - Примірний статут).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 41 ЗК України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Оскільки, докази щодо скасування державної реєстрації СТ "ЖБК "Авантаж" під час прийняття рішення міської ради та (або) оформлення державного акту на землю в матеріалах справи відсутні, у першого відповідача не було будь-яких підстав для відмови в передачі у власність спірної земельної ділянки.

Посилаючись на те, що обов'язком Харківської міської ради є з'ясування мети та підстав створення ЖБК, порядку організації його діяльності, правового статусу відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту при наданні земельної ділянки ЖБК як спеціальному суб'єкту, передбаченому статтею 41 ЗК України, прокурор не врахував, що Харківська міська рада не є органом державної реєстрації юридичних осіб та не має права надавати оцінку установчим документам суб’єктів господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, суд вважає, що першим відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення не було допущено порушень, на які посилається прокурор.

Разом із тим, суд вважає безпідставними посилання прокурора щодо невідповідності статуту СТ "ЖБК "Авантаж" вимогам ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту, на які посилається прокурор в позовній заяві, виходячи з наступного.

Відповідно до ОСОБА_4 Верховної ради України від 12 вересня 1991 року №1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Акти законодавства Союзу РСР можуть бути застосовані лише за наявності наступних умов: 1. правовідносини не врегульовані законодавством України; 2. акти не суперечать Конституції і законам України.

Правові підстави позовних вимог прокурора, ґрунтуються на нормах Житлового кодексу УРСР від 30 червня 1983 року N 5464-Х та Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу затвердженого ОСОБА_4 Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186. Згідно із п. 1 цієї ОСОБА_4 Примірний статут був затверджений на підставі ст. 137 ЖК.

Отже при розгляді цієї справи, суд, на підставі ст. 4 ГПК України має застосовувати акти, їх окремі норми (ЖК та Примірний статут), які не суперечать законодавству України.

На час винесення оскаржуваного рішення СТ «ЖБК «Авантаж» діяло на підставі статуту в редакції затвердженій протоколом від 16.04.2008, який визначав основи діяльності кооперативу у відповідності до Закону України "Про кооперацію" від 10.07.2003 № 1087-ІV (далі - Закон «Про кооперацію»), який набрав чинності з 27.08.2003.

Згідно статті 41 Закону України "Про кооперацію" кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому Закону.

Статтею 2 Закону «Про кооперацію» визначено термін споживчий кооператив. Так, споживчий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.

Статтею 6 Закону «Про кооперацію» встановлено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Таким чином, поняття споживчий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не можуть підмінятися.

Відповідно до п.3.3.1 «Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання» затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 28.05.2004, №97 визначено термін Кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Згідно пункту 1.1 Статуту Споживче товариство «ЖБК «Авантаж» є споживчим житлово-будівельним кооперативом, тобто споживчим кооперативом за типом та житлово-будівельним за напрямком діяльності.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності Споживчого товариства «ЖБК «Авантаж» є комплексне обслуговування об'єктів, організація будівництва будівель, а також будівництво житлових і нежитлових будівель.

Також, другим відповідачем надано докази того, що ним з моменту свого заснування, 13.12.2000, і до теперішнього часу здійснювалося будівництво житлових будинків в м. Харкові та забезпечувалася їх подальша експлуатація з метою задоволення споживчих потреб його членів, а саме потреб у житлі та його експлуатації.

Зокрема, в період з 2000 по 2014 роки другим відповідачем збудовано та задано в експлуатацію 8 житлових будинків, що підтверджується наявними у справі актами державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію житлових будинків по вул.Культури, 20-В, від 21.12.2005, по вул.Трінклера, 9, від 27.12.2006, по вул.Старицького, 23-а, від 27.12.2006, по вул.Соціалістичній, 8-а, від 05.12.2007, свідоцтвами та актами готовності об'єкта до експлуатації щодо житлового будинку по вул.Цілиноградській, 50-Е, від 01.07.2009 та по вул.Культури, 22-Б, від 01.07.2009, декларацією про готовність об'єкта до експлуатації щодо житлового будинку по вул.Косіора, 69-Е, від 27.06.2012, сертифікатом та актом готовності об'єкта до експлуатації щодо житлового будинку по вул. Культури, 22-В, від 25.03.2014.

Таким чином, твердження прокурора про те, що другий відповідач не є житлово-будівельним кооперативом, суд вважає безпідставними.

Стаття 7 Закону України «Про кооперацію» передбачає, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Згідно статті 8 Закону України «Про кооперацію» статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю. Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Стаття 10 Закону України «Про кооперацію» передбачає, що членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.

Отже, вищевказані положення місять інші вимоги до кооперативу, ніж ті, які були викладені у ЖК УРСР та Примірному статуті, відповідно, з моменту набрання чинності Законом України «Про кооперацію» кооперативи мають керуватися саме цими положеннями (стаття 41 цього Закону).

Доводи прокурора про те, що ЖК УРСР є спеціальним нормативним актом відносно Закону України «Про кооперацію» з посиланням на статтю 5 цього Закону не приймаються судом до уваги, оскільки вказана стаття визначає особливості функціонування лише сільськогосподарської кооперації з посиланням на Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію», особливостей функціонування житлового кооперативу вона не визначає та не містить відсилочних норм.

У зв’язку з цим, застосування Примірного статуту не може бути визнано обов'язковим, а його положення повинні відповідати нормам діючого законодавства України.

Суд наголошує, що станом на момент прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення та на час розгляду даного спору установчі документи другого відповідача в установленому порядку не визнано недійсними та його реєстрація за рішенням суду не скасована за підставами зазначеними прокурором щодо невідповідності процедури створення другого відповідача.

Разом із тим, суд звертає увагу, що питання скасування державної реєстрації другого відповідача можуть бути предметом окремого судового розгляду з іншим суб’єктним складом.

На підставі викладеного, суд вважає, що прокурором не доведено порушень вимог чинного законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення Харківської міської ради, що унеможливлює задоволення позовних вимог у даній справі.

Посилання прокурора на постанову Верховного Суду України від 17.06.2014 у справі №21-195а14 не приймаються судом, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 4 статті 82 ГПК України суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Зі змісту вищевказаної постанови вбачається, що підставами позову у справі №21-195а14 були інші обставини, ніж у даній справі а саме: надання земельних ділянок з перевищенням встановлених повноважень щодо права розпорядження землями комунальної власності територіальних громад.

Так, зі змісту даної постанови вбачається, що під час перегляду Верховним Судом України вищевказаної справи №21-195а14 колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду України на підставі аналізу пункту 12 Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133, 135, 137 ЖК, Примірного статуту дійшли висновку про те, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту.

При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК та Примірного статуту.

Разом з тим, зміст вказаної постанови дозволяє також зробити висновок про те, що в ході розгляду справи №21-195а14 жоден з учасників процесу на норми Закону України "Про кооперацію", як на правову підставу своїх вимог та/або заперечень, не посилався.

Верховний Суд України у постанові по справі №21-195а 14 висловив чітку правову позицію з питання розпорядження землями територіальних громад виключно в межах населеного пункту та зазначив про необхідність врахування вимог ЖК та Примірного статуту під час надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК.

У даній постанові Верховний Суд України не здійснював аналіз, які із норм ЖК та Примірного статуту є чинними в контексті ОСОБА_4 Верховної ради України від 12.09.1991 № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" та не вказував на те, що норми ЖК та Примірного статуту Союзу РСР є пріоритетними у порівнянні із Законом "Про кооперацію".

Крім того, згідно частини 4 статті 82 ГПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Однак з постанови Верховного Суду України від 17.06.2014 у справі №21-195а14 вбачається, що вона прийнята у адміністративній справі, відповідно до положень КАС України, а тому дана постанова не є такою, що прийнята за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 ГПК України.

Другий відповідач у відзиві та заяві про відмову в позові на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України наполягав на застосуванні позовної давності.

У зв’язку з цим, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У відповідності до положень ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно протоколу 26 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 23.10.2008 на пленарному засіданні міської ради був присутній прокурор міста Харкова ОСОБА_3, який відповідно до ст. 121 Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» здійснює нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими радами та їх виконавчими органами.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення.

Згідно ст. 21 Закону України «Про інформацію» інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування. Основними джерелами інформації органів місцевого і регіонального самоврядування є акти органів місцевого та регіонального самоврядування.

Інформація органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях, опублікування її в інших засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масової інформації.

Згідно вимог ст. 21 Закону України «Про інформацію» рішення Харківської міської ради та її органів розміщуються на офіційному сайті Харківської міської ради (www.сіty.kharkov.ua) та публікуються в газеті "Харьковские известия".

За таких умов, вищевказане рішення Харківської міської ради було офіційно опубліковано та вважається таким, що доведено до відома зацікавлених осіб.

Згідно із п. 10 Наказу Генеральної прокуратури України від 18.10.2010, № 3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів", з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись статтями 1, 15, 19-24 Закону України "Про прокуратуру", було наказано, зокрема: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Відповідним суб'єктом здійснення державою своїх цивільних прав в даному випадку є прокурор, який згідно із ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" здійснює Прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими ОСОБА_4, їх виконавчими органами, з відповідними наслідками прокурорського нагляду, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до ст. 1 ЗУ "Про прокуратуру", призводить до наслідків визначених ч. 2 ст. 12, ч. 4 ст. 267 ЦК України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

У мотивувальній частині постанови Верховного Суду України від 29.10.2014 №6-152цс14 визначено наступне: норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

У зв'язку із обізнаністю з 23.10.2008 прокурора м. Харкова про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, згідно із постановою Верховного Суду України від 29.10.2014 №6-152цс14, також обізнаними є й всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, прокурором не була реалізована об'єктивна можливість знати про підстави прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради у місячний строк з моменту його ухвалення, шляхом здійснення заходів прокурорського нагляду, яка між тим збігається із обов'язками прокурора згідно із п. 7 ст. 15 Закону України "Про прокуратуру".

Отже початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради від 23.10.2008, починається саме з цієї дати прийняття рішення, оскільки його прийняття відбувалось безпосередньо за участю прокурора міста Харкова який перебував на пленарному засіданні, та у відповідності до статті 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності за вимогами щодо оскарження цього рішення сплинув 23.10.2011.

Відповідна позиція зазначена у постанові Верховного Суду України №3-23гс14 від 27.05.2014, відповідно до якої Верховний Суд дійшов висновку, що перебування прокурора під час пленарного засідання, на якому було прийняте оскаржуване рішення є початком перебігу строку позовної давності згідно із ч.1 ст.261 ЦК, норми якої також розповсюджуються і на звернення прокурора до суду. Та початок перебігу строку позовної давності починає свій перебіг не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати, коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення.

Частиною 4 статті 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом із тим, з урахуванням встановлених судом обставин справи, на основі повного та всебічного розгляду всіх обставин справи та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування пп. 30.3 додатку 1 до рішення 26 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об’єктів» від 23.10.2008 №274/08.

Прокурор зазначає незаконність вказаного рішення Харківської міської ради як підставу щодо інших позовних вимог, а саме: про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 16.08.2010 серія ЯЛ №184624, площею 0,7473 га, яка розташована за адресою: м.Харків, вул.Примакова, ріг пров. Урицького (кадастровий номер 6310138800:03:001:0046), та визнання відсутності у Споживчого товариства "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: м.Харків, вул.Примакова, ріг пров.Урицького (кадастровий номер 6310138800:03:001:0046).

Отже, оскільки суд дійшов висновку про недоведеність позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення, інші позовні вимоги прокурора є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення може бути оскаржене в установленому законодавством порядку.

Повне рішення складено 16.11.2015 р.

Суддя ОСОБА_5