Постанова

від 06.11.2015 по справі 826/14074/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 листопада 2015 року                     № 826/14074/15

          Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна будівельна компанія» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення.

ВСТАНОВИВ:

          До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Приватне акціонерне товариство «Національна будівельна компанія» (далі по тексту також – позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі також – відповідач), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати повідомлення - рішення №0002032204 від 08 червня 2015 року винесене ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

          В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що дії Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва щодо прийняття та розгляду заперечень до акту перевірки, є протиправними, позаяк здійснені усупереч приписам п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України. Крім того зазначав, що висновки перевірки не відповідають існуючим фактам та чинному податковому законодавству, а отже і податкове повідомлення – рішення, прийняте на основі таких висновків, є неправомірним та підлягає скасуванню у судовому порядку.

          Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності. При цьому, звертав увагу суду, на те, що платником податків у перевіряюємому періоді допущено порушення приписів податкового законодавства, а відтак податкове повідомлення – рішення №0002032204 від 08.06.2015 року прийнято на законних підставах. З огляду про що у задоволенні позову просив відмовити.

18.08.2015р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Національна будівельна компанія» з питання питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати передбачених Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами та доповненнями), податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014, вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ «Бреап» (код ЄДРГЮУ 38905415), ТОВ «БК» Астонбудсервіс» (код ЄДРПОУ 38871711) за період 01.10.2012 по 31.12.2014.

За результатами перевірки складено акт від 20.05.2015 №237/26-57-22-04-10/33057292.

Документальною плановою виїзною перевіркою встановлені наступні порушення: - пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 п. 138.2, п. 138.4. п.138.11 ст. 138. пп.139.1.1, пп. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього у сумі 853 962, 0 грн., завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік в сумі 54 600, 0 грн.; - пп. 44.1 ст. 44. п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188. п. 198.2 п.198.3. п. 198.6 ст. 198 п. 201, 201.6, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 687 833, 0 грн.

На підставі висновків перевірки, відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення – рішення від 08 червня 2015: - №0002022204, згідно якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 031749, 50грн.; - №0002042204, згідно якого позивачеві зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у розмірі 54 600,0 грн.; - №0002032204, якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 280 943,0 грн.

Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю податкового повідомлення – рішення №0002032204 звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Завданням адміністративного суду у межах спірних правовідносин є перевірка правомірності (легальності) рішень відповідача, з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

          Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

          Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

          Як свідчать матеріали справи, позивач у перевіряємому періоді мав господарські правовідносини з ТОВ «Бреап», ТОВ «БК «Астонбудсервіс».

          Відповідач, у свою чергу за наслідком проведеної перевірки, дійшов до висновку, що позивачем за будівельними операціями з даними контрагентами лише оформлювались окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування та податкового кредиту, наслідком чого є отримання ПрАТ «НБК» необґрунтованої податкової вигоди у вигляді сум витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування і а податкового кредиту з ПДВ.

          Суд відхиляє такі доводи контролюючого органу, зважаючи на наступне.

          Матеріалами справи підтверджено, що позивачем з ТОВ «Бреап» укладено договір виконання підрядних робіт від 28.01.2014р. №6, на підставі якого ТОВ «Бреап» зобов'язувався виконувати будівельно - монтажні роботи на будівельному об'єкті замовника. Предметом даного договору є врегулювання взаємовідносин між сторонами, які виникають в процесі виконання Підрядником (ТОВ «Бреап») завдань Генпідрядника (ПрАТ «Національна будівельна компанія»). Виконання комплексу будівельно-монтажних робіт, в об'ємах, видах строках та по вартості, узгоджених Сторонами по даному Договорі, на будівельному об'єкті: «Забудова території між бул.Кольцова, вул.Картвелішвілі та вул. Ульянова житловими будинками з комплексом соціально-побутового обслуговування в Святошинському районі м. Києва». Об'єкт знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Святошинський район, бульвар Кольцова, 14. Зазначені роботи виконані в повному об'ємі, розрахунки проведені в повному об'ємі. Підтвердженням виконаних робіт є складені відповідні акти, які були пред'явлені інспекторам.

Разом з тим, відповідно до договору №4 на виконання підрядних робіт від 24.01.2014р., укладеного з ТОВ «БК «Астонбудсервіс» останнім виконувалися будівельно-монтажні роботи на будівельному об'єкті замовника. Предметом даного договору є врегулювання взаємовідносин між сторонами, які виникають в процесі виконання Підрядником (ТОВ «БК «Астонбудсервіс») завдань Генпідрядника (ПрАТ «Національна будівельна компанія»). Виконання комплексу будівельно-монтажних робіт, в об'ємах, видах строках та по вартості, узгоджених Сторонами по даному Договорі, на будівельному об'єкті: «Забудова території між бул. Кольцова, вул. Картвелішвілі та вул. Ульянова житловими будинками з комплексом соціально-побутового обслуговування в Святошинському районі м. Києва». Об'єкт знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Святошинський район, бульвар Кольцова, 14. Зазначені роботи виконані в повному об'ємі, розрахунки проведені в повному об'ємі. Підтвердженням виконаних робіт є складені відповідні акти, які були пред'явлені інспекторам. Претензій по виконаним роботам ні до ТОВ «Бреап», ні до ТОВ «БК «Астонбудсервіс» зі сторони ПрАТ «Національна будівельна компанія» немає.

При цьому, суд звертає увагу на те, що при встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Так, на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «БРЕАП» та ТОВ «Будівельна компанія «АСТОНБУДСЕРВІС», позивачем подано копії наступних документів: - договору № 6 на виконання підрядних робіт від 28 січня 2014 року між ПрАТ «НБК» та ТОВ «БРЕАП»; - договірної ціни між ПрАТ «НБК» та ТОВ «БРЕАП» Форма №9, Форма № 4, Форма №1; - договору № 4 на виконання підрядних робіт від 24 січня 2014 року між ПрАТ «НБК» та ТОВ «Будівельна компанія «АСТОНБУДСЕРВІС»; - договірної ціни між ПрАТ «НБК» та ТОВ «Будівельна компанія «АСТОНБУДСЕРВІС» Форма №9, Форма № 3, Форма №1; - податкових накладних ; - довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за березень 2014 року по договору ПрАТ «НБК» та ТОВ «БРЕАП»; - довідок про вартість виконаних будівельних робіт за лютий 2014 року за договором року між ПрАТ «НБК» та ТОВ «Будівельна компанія «АСТОНБУДСЕРВІС» № 4; платіжного доручення № 283 від 14 лютого 2014 року; платіжного доручення № 284 від 17 лютого 2014 року; - платіжного доручення № 8460 від 17 лютого 2014 року; - платіжного доручення № 8485 від 19 лютого 2014 року; - платіжного доручення № 285 від 20 лютого 2014 року.

Як встановлено статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

          Крім того, суд звертає увагу на те, що особливості виникнення, зміни та припинення договірних зобов'язань, вимоги до правочинів, умови та наслідки їх недійсності регламентовані нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. Отже, правочин, укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята ст. 203 ЦК України). Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з частиною третьою ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.          

          Разом з тим, суд звертає увагу на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

          Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вже судом зазначалось, до суду на підтвердження реальності вчинених господарських операцій, позивачем надані належним чином засвідчені копії первинних документів, які на переконання суду містять обов'язкові вимоги, визначені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що акт перевірки не містить жодних застережень щодо належності оформлення первинної документації позивача, проте все ж приходить до висновку про нереальність вчинюваних господарських операцій, які ґрунтуються виключно на висновках, викладених у Актах перевірок контрагентів.

Суд критично ставиться до висновків відповідача про нереальний характер господарських правовідносин, що ґрунтуються виключно на актах інших контролюючих органів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача з їхніми контрагентами, з огляду про наступне.

Акти перевірок контрагентів позивача не можуть бути безумовним доказом нереальності чи то фіктивності вчинених правочинів, оскільки силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість, а відтак мають нести індивідуальну відповідальність за порушення відповідних приписів законодавства.

При цьому, у розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що відповідно до відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Виходячи з положень ПКУ покупець як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності, за невиконання чи неналежне виконання обов'язків щодо сплати податків іншими контрагентами.

Також, суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідачем за правилами частини 2 статті 71 КАС України, як суб'єктом владних повноважень, не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих позивачем на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Згідно з п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст.198 Податкового кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про відсутність у діях позивача порушень пп. 138.10.3 п. 138.10 ст.138 п. 138.2, п. 138.4. п.138.11 ст. 138. пп.139.1.1, пп. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, з огляду про що збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі є неправомірним, відтак податкове повідомлення – рішення №0002032204 є таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність оспорюваного податкового повідомлення – рішення.

Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0002032204 від 08 червня 2015 року винесене ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Національна будівельна компанія» понесені судові витрати в розмірі 487, 20грн.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                               І.А. Качур