Рішення

від 18.11.2015 по справі 623/4327/15-ц

ІЗЮМСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 623/4327/15-ц

Номер провадження 2/623/1161/2015

РІШЕННЯ

іменем України

18 листопада 2015 року м. Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Бутенка В.М.

при секретарі судового засідання - Костенко В.В.

судового розпорядника - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізюмі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 сільської ради Ізюмського району Харківської області, про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаною позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 сільської ради Ізюмського району Харківської області, про визнання права власності на житловий будинок № 10 по вул. Центральна в селі Розсохувате Ізюмського району Харківської області, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6, померлого 18 грудня 2014 року (а.с. 3-7).

Позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилися, надали заяву про розгляду справи буз участі позивача та її представника, підтримують позовні вимоги і просять суд позов задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, представник відповідача ОСОБА_5 сільської ради Ізюмського району Харківської області в судове засідання не з'явилися, про час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, надали суду заяви про розгляд справи без участі відповідачів та представника відповідача, заперечень на позов не мають, просять позовні вимоги задовольнити.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні судового засідання за відсутності сторін та без здійснення фіксації судового засідання технічними засобами, що відповідає положенням ст. 197 ЦПК України.

Перевіривши і дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлені факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статей 3, 4, 15 ЦПК України особа має конституційне право на судовий захист своїх цивільних прав і може звернутися із позовом про захист порушеного, оспореного або невизнаного права у спосіб, передбачений ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч.1 ст. 11 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 57-60 ЦПК України.

Як установлено судом і підтверджується матеріалами справи, 18 грудня 2014 року помер ОСОБА_6, про що 19.12.2014 року зроблено актовий запис за № 28 виконавчим комітетом ОСОБА_5 сільської ради Ізюмського району Харківської області та видано свідоцтво про смерть ОСОБА_8 І-ВЛ № 472974 (а.с. 13).

Спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року; законами України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат», від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право»; іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.

Главою 86 ЦК, а також спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про нотаріат», підзаконними нормативними актами, визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину, що відповідає встановленій законодавством сукупності функцій, притаманній юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів. Це знайшло також підтвердження у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику в справах про спадкування».

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно положень частин 1, 2 ст. 1220, ч. 1 ст. 1222, ч. 3 ст. 1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, часом відкриття спадщини в такому випадку є день смерті особи. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частинами 1, 3 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або, в разі відсутності наведених вище обставин - поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк.

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_6 протягом 1962-1982 років побудував житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташованих за адресою: Харківська область, Ізюмський район, село Розсохувате, вул. Центральна, будинок № 10, де постійно мешкав, що підтверджується: технічним паспортом, виготовленим 20.07.2015р. КП «Архітектурне бюро та бюро технічної інвентаризації Ізюмського району», де в характеристиці будинку, господарських будівель та споруд вказано рік побудови - 1962-1982 роки (а.с. 15-17); довідками виконкому ОСОБА_5 сільської ради від 18.08.2015р. № 631 та № 02-30/531, де зазначено, що ОСОБА_6 проживав та був зареєстрований на день смерті у вказаному будинку № 10 по вул. Центральна в селі Розсохувате Ізюмського району Харківської області, з 11.05.1978 року по день смерті, разом з ним ніхто не був зареєстрований і не проживав, та про те, що згідно погосподарської книги ОСОБА_5 сільської ради по селу Розсохувате Ізюмського району, номер об'єкта 0457, житловий будинок № 10 по вул. Центральна в селі Розсохувате Ізюмського району Харківської області належить ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 19-20, 23-24). Крім цього ОСОБА_6 належала земельна ділянка, розташована в селі Розсохувате Ізюмського району Харківської області, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯА № 643604, виданого на підставі рішення № 13 від 14 липня 2005 року ХХУІІІ сесії ІУ скликання ОСОБА_5 сільської ради Ізюмського району Харківської області, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010667200023, кадастровий номер 6322882003:01:001:0037, площею 0,2500 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 25).

Відповідно до змісту ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до змісту ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Судом установлено, що після смерті спадкодавця ОСОБА_6, померлого 18 грудня 2014 року, є його дочки - позивач ОСОБА_2 (а.с. 11), та відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4. Інших спадкоємців першої черги спадкування за законом або за заповітом не має.

Як установлено судом і підтверджується матеріалами справи, за життя ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, склав заповіт від 21 жовтня 2014 року, посвідчений виконавчим комітетом ОСОБА_5 сільської ради Ізюмського району Харківської області 21.10.2014 року за реєстром № 24, за яким на випадок його смерті зробив розпорядження, яким все його майно, де б таке не було, та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті та на що він за законом буде мати право, заповідає дочці ОСОБА_4 та дочці ОСОБА_3. Заповіт на день смерті заповідача не відмінено, не змінено, не скасовано (а.с. 12).

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, право на оформлення спадщини у судовому порядку пов'язане звідмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до п.1 Глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Відповідно до п. 3 Глави 13 Порядку нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження.

Відповідно до Листа Верховного Суду України від 29 жовтня 2008 року № 19-3767/0/8-08 (пункт 11) при розгляді справ про визнання права власності на спадкове майно необхідно враховувати, що за наявності правовстановлюючих документів на нього, документального підтвердження місця, часу відкриття спадщини, підстав закликання до спадкування та за відсутності спору між спадкоємцями свідоцтво про право на спадщину на підставі статей 1296, 1297 Цивільного кодексу України, ст. 34 Закону України від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ «Про нотаріат» видається нотаріусом.

Згідно листа Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області від 20.10.2015 року № 2898/01-16 підтверджується, що після смерті гр. ОСОБА_6, померлого 18 грудня 2014 року, заведена спадкова справа приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_9, та 07 вересня 2015 року за реєстровим № 2432 було видано свідоцтво про право на спадщину (а.с. 46-47).

Відповідно відповіді приватного нотаріуса Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_9 щодо оформлення спадщини від 02.09.2015 року за № 2391/02-14 вбачається, 30 січня 2015 року нотаріусом відкрита спадкова справа № 40/2015 після смерті ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер 18 грудня 2014 року, на підставі заяви доньки спадкодавця ОСОБА_3 про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька. До нотаріуса надійшли наступні заяви: від доньки спадкодавця ОСОБА_10 про прийняття спадщини за законом після смерті батька від 13 травня 2015 року, від доньки спадкодавця ОСОБА_4 про відмову від спадщини після смерті батька від 10 квітня 2015 року. Вбачається, що заяв від інших спадкоємців до нотаріуса не надійшло. На підставі Закону України «Про нотаріат», гл. 10 розділу ІІ Порядку відмовлено у вчиненні нотаріальної дії. Рекомендовано звернутися до суду (а.с. 14, 22).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 прийняла спадщину від померлого батька шляхом звернення із відповідною заявою до нотаріуса протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, що підтверджується спадковою справою № 40/2015 та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 07.09.2015 року, яке складається з земельної ділянки, розташованої в селі Розсохувате Ізюмського району Харківської області, належної спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯА № 643604, виданого на підставі рішення № 13 від 14 липня 2005 року ХХУІІІ сесії ІУ скликання ОСОБА_5 сільської ради Ізюмського району Харківської області, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010667200023, кадастровий номер 6322882003:01:001:0037, площею 0,2500 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 27-28).

Але нотаріус не має можливості оформити позивачу свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташованих за адресою: Харківська область, Ізюмський район, село Розсохувате, вул. Центральна, будинок № 10, й їй було рекомендовано звернутися до суду з питання визнання права власності на вказаний будинок у порядку спадкування.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

На момент створення жилого будинку, розташованого за адресою: Харківська область, Ізюмський район, село Розсохувате, вул. Центральна, 10 (1962-1982 роки), державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типуУкраїнської РСР,затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від13 грудня 1995 року № 56.

Зазначений нормативний акт передбачав державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухомемайно та їх обтяжень» .

Так, на момент закінчення спадкодавцем будівництва у 1982 році діяло наступне законодавство, яке регулювало виникнення права власності, зокрема положеннями ЦК УРСР1963 року, Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-ХІІ «Про місцеві ОСОБА_1 народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських ОСОБА_1 народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищахміського типу Української РСР від 31 січня 1966 року , Інструкцією про порядок вчиненнянотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР,та іншими нормативними актами. За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державниминотаріальними конторами Української РСРпідтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської ОСОБА_1 депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських ОСОБА_1 депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

До компетенції виконкомів місцевих ОСОБА_1 відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих ОСОБА_1.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР,затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказуДержжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56,передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги про належність спадкового майна у вигляді жилого будинку за ОСОБА_6, він за життя так і не зареєстрував (не оформив) своє право власності в БТІта в Державному реєстрі речових прав відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, яке діяло з 01.01.2013 року.

Відповідно до пункту 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24.06.2011 №91, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 11.07.2011 за № 830/19568 (далі - Порядок), документом , який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992р. індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Слід відмітити, що Порядок було прийнято на виконання пункту 9 розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон), дія якого мала тимчасовий характер - до 31.12.2012р..

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання містобудівної діяльності» від 20.11.2012р. № 5496 до Закону були внесені зміни, якими було продовжено дію пункту 9 розділу V Прикінцеві положення Закону до 31.12.2013р..

Згідно ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч.3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину.

Таким чином, незважаючи на те, що у спадкодавця відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок, який збудовано у 1962-1982 роках,тобто до 05.08.1992р. (моменту прийняття нормативних актів щодо введення в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів) та до 01.01.2004 р . (моменту набрання чинності норм, які пов'язували набуття права власності з моментом державної реєстрації), враховуючи наявність записів у погосподарській книзі про належність домоволодіння ОСОБА_6, відповідних довідок ОСОБА_5 сільської ради Ізюмського району Харківської області, письмових доказів, а також технічного паспорту, складеного за результатами інвентаризації, суд вважає, що після смерті ОСОБА_6 залишилося спадкове майно у вигляді: житловий будинок під літера «А-1», загальною площею - 70,0 кв.м., в тому числі житлова - 35,7 кв.м.; господарські будівлі та споруди: сарай під літ. «Б», убиральня під літ. «В», сарай під літ. «Г», сарай під літ. «Д», літній душ під літ. «Е», погріб під літ. «Ж», літня кухня під літ. «З», огорожа під № 1, 2, колодязь під № 3, які розташовані за адресою: Харківська область, Ізюмський район, село Розсохувате, вул. Центральна, будинок № 10, вартістю 115 тис. 837 гривень (а.с. 18).

Вказане майно входить до складу спадщини та позивач ОСОБА_2 має право на визнання за нею право власності у вказаному вище порядку.

У задоволенні позовних вимог відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не заперечували, заявили суду про відмову від вказаного спадкового майна на користь ОСОБА_2 (а.с. 43-44).

Порушень чиїх або законних прав, свобод чи інтересів не виявлено.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати суд, які позивач сплатила за судовий збір, не компенсується їй у зв'язку із вимогами про це позивача (а.с. 2).

Керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 197, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 сільської ради Ізюмського району Харківської області, про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, право власності на:

житловий будинок під літера «А-1», загальною площею - 70,0 кв.м., в тому числі житлова - 35,7 кв.м.; господарські будівлі та споруди: сарай під літ. «Б», убиральня під літ. «В», сарай під літ. «Г», сарай під літ. «Д», літній душ під літ. «Е», погріб під літ. «Ж», літня кухня під літ. «З», огорожа: паркан під № 1, ворота з хвірткою під № 2, колодязь під № 3, які розташовані за адресою: Харківська область, Ізюмський район, село Розсохувате, вул. Центральна, будинок № 10, вартістю 115 тис. 837 гривень, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6, померлого 18 грудня 2014 року.

Правовстановлюючі документи на право приватної власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, розташованими за адресою: Харківська область, Ізюмський район, село Розсохувате, вул. Центральна, будинок № 10, на ім'я ОСОБА_6, - визнати втративши силу.

Судові витрати по справі залишити за позивачкою ОСОБА_2

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в 10-денний строк з дня отримання копії рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд.

Головуючий: суддя -