Рішення

від 17.11.2015 по справі 904/9350/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.11.15р. Справа № 904/9350/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сейвінг Солюшн" (м. Харків)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олів-2014" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором поставки № ЕСС 15/15 від 15.04.2015 у загальному розмірі 95 141 грн. 74 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність б/№ від 19.10.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сейвінг Солюшн" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олів-2014" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № ЕСС 15/15 від 15.04.2015 у загальному розмірі 95 141 грн. 74 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 93 780 грн. 00 коп. - основний борг;

- 437 грн. 75 коп. - інфляційні втрати;

- 923 грн. 99 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № ЕСС 15/15 від 15.04.2015 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений 18.06.2015 товар - світильники світлодіодні, у встановлений договором строк, та, відповідно, наявністю боргу у сумі 93 780 грн. 00 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 24.06.2015 по 19.10.2015 в сумі 437 грн. 75 коп., а також 3% річних за період прострочення з 24.06.2015 по 19.10.2015 у сумі 923 грн. 99 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 17.11.2015.

У судове засідання 17.11.2015 з'явився представники позивача.

Представник відповідача у судове засідання 17.11.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.10.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Сімферопольська, будинок 21, офіс 310, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 27.10.2015 було повернуто 05.11.2015 за зворотною адресою Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" з довідкою форми 20 від 04.11.2015 "За закінченням терміну зберігання".

Слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 27.10.2015 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль для отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 27.10.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.10.2015 та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

У судовому засіданні 17.11.2015 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Слід зазначити, що представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 15.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сейвінг Солюшн" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олів-2014" (далі - дилер, відповідач) було укладено договір поставки № ЕСС 15/15 (далі - договір) (а.с.10-13), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався протягом строку дії договору постачати дилеру товар, а останній зобов'язався його приймати та оплачувати. Сторонами договору було підписано додаток № 1 до договору (а.с.14-15).

Також, 15.04.2015 між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 1 до договору, якою сторони дійшли згоди змінити додаток № 1 до договору та викласти його в новій редакції. Вказані зміни стосуються умов щодо вартості товару (а.с.16).

У пункті 9.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2015.

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору № ЕСС 15/15 від 15.04.2015, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У пунктах 1.2., 1.3. та 3.1. договору сторони досягли згоди щодо наступного:

- товар передається дилеру з метою наступного його продажу кінцевим споживачам підприємствам (пункт 1.2. договору);

- найменування, асортимент, ціна одиниці товару зазначаються у прайс-листах постачальника до договору, а кількість товару, що поставляється, узгоджується сторонами в заявках на кожне постачання і накладних на відповідну партію товару (пункт 1.3. договору);

- поставка товару за договором відбувається окремими партіями на підставі погоджених постачальником замовлень від дилера, у формі, що визначає усі суттєві умови щодо замовленої партії товару та порядок її доставки. Замовлення передаються за допомогою електронної пошти або телефонного зв'язку. Замовлення складаються на підставі переліку товарів, який міститься у прайс-листах постачальника до цього договору та є наявними на складі (пункт 3.1. договору).

Згідно з пунктом 4.1. договору вартість товару, що відвантажується за договором дилеру, визначається відповідно до додатку № 1 до договору за цінами, наведеними у прайс-листах постачальника до договору. У разі виникнення розбіжності між цінами, зазначеними у прайс-листі, та цінами, зазначеними у накладній, погодженими дилером вважаються ціни, зазначені у накладній .

Підписанням договору дилер підтверджує свою згоду з цінами на товар, зазначеними у прайс-листах постачальника до цього договору (пункт 4.2. договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 6.2. договору поставка вважається здійсненою у день передачі товару дилеру. Днем передачі товару вважається дата отримання товару, що зазначена дилером у видатковій накладній. У разі не вказівки дилером дати отримання товару, днем передачі товару є дата складання видаткової накладної. Підписана дилером накладна є підтвердженням поставки постачальником товару згідно з замовленням дилера.

При передачі товару постачальник зобов'язується надати дилеру необхідний пакет товаросупровідних документів (видаткові накладні, податкові накладні, транспортні накладні, та інші документи. які потрібні для подальшого продажу товару відповідно до вимог чинного законодавства України). Кожна одиниця товару супроводжується технічною документацією (технічним паспортом та керівництвом з експлуатації), а партія товару, що постачається - декларацією відповідності та податковою накладною. Факт отримання дилером зазначених у цьому пункті документів підтверджується підписаною дилером накладною на відповідну партію товару (пункт 6.6. договору).

У пунктах 6.7. та 7.1. договору сторони досягли згоди, що право власності на товар переходить до дилера з дня отримання ним товару, що підтверджується підписаною дилером видатковою накладною. Товар вважається переданим постачальником і прийнятим дилером відповідно до кількості, зазначеній у накладній.

Позивач на виконання умов договору 18.06.2015 здійснив відповідачу поставку товару - світильників світлодіодних, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видатковою накладною № 61800007 від 18.06.2015 на суму 98 227 грн. 80 коп. (а.с.18);

- видатковою накладною № 61800008 від 18.06.2015 на суму 20 861 грн. 40 коп. (а.с.19).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписані представником відповідача та скріплені його печаткою.

Судом також враховано, що у розділі 7 договору сторони передбачили умови щодо прийому товару за кількістю та якістю.

Зокрема, у пункті 7.6. договору сторони визначили, що акти, які підлягають складанню відповідно до умов договору, або поправки, що вносяться до накладних, завіряються підписами особи, уповноважених від імені дилера приймати товар, і водія транспортного засобу, що доставив товар.

До матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару, а також відомостей щодо складення актів, передбачених розділом 7 договору, суду не повідомлено.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пунктах 4.5. та 4.6. договору сторони погодили, що дилер зобов'язаний оплатити 100% вартості відповідної партії товару протягом строку дії рахунку, а саме протягом 5 календарних днів з дня оформлення рахунку, якщо інший порядок оплати не зазначений у специфікації на відповідну партію товару. У разі, якщо день оплати припадає на неробочий день (вихідний або святковий), оплата товару здійснюється дилером у день, який є останнім перед неробочими днями.

У відповідності до вказаних умов договору, позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату, а саме:

- рахунок на оплату № 61800005 від 18.06.2015 на суму 98 227 грн. 80 коп. (а.с.20);

- рахунок на оплату № 61800006 від 18.06.2015 на суму 20 861 грн. 40 коп. (а.с.21).

При цьому, у судовому засіданні 17.11.2015 представником позивача були надані усні пояснення щодо отримання вказаних рахунків відповідачем разом з кожною партією товару. Так, вказані рахунки були передані відповідачу разом з іншими документами, передбаченими пунктом 6.6. договору.

Суд також зауважує, що відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати отриманого товару, який у розумінні статті 692 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту його прийняття.

Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити отриманий товар (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).

Позивач надав до суду видаткові накладні, які підписані зі сторони позивача та зі сторони відповідача. Дані видаткові накладні містять чітко зазначений вид товару, вартість одиниці товару та загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

При цьому, поставлений 18.06.2015 позивачем товар був оплачений відповідачем лише частково - в сумі 25 309 грн. 20 коп. наступним чином:

- 26.06.2015 в сумі 4 447 грн. 80 коп., що підтверджується банківською випискою за 26.06.2015;

- 02.07.2015 в сумі 20 861 грн. 40 коп., що підтверджується банківською випискою за 02.07.2015, доданими позивачем разом з клопотанням (вх.суду 73453/15 від 09.11.2015).

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд виходив також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, судом було враховано, що сторонами було обумовлено передачу разом з товаром певного пакету документів (перелік наведений у пункті 6.6. договору), з приводу чого суд зазначає наступне.

Так, статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Так, матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені пунктом 6.6. договору документи, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору поставки № ЕСС 15/15 від 15.04.2015;

- доказів повного повернення отриманого за 18.06.2015 товару на суму 119 089 грн. 20 коп. чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у договорі порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав 23.06.2015.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 93 780 грн. 00 коп. (119 089,20 - 25 309,20) відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував. Крім того, в матеріалах справи міститься лист відповідача вих. № 05/08/15, в якому він пояснює затримку у розрахунку з позивачу на суму 93 780 грн. 00 коп. затримкою розрахунків з відповідачем кінцевими споживачами, а також зазначає, що запланована ним дата повного розрахунку з позивачем - не пізніше 31.08.2015 (а.с.23).

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 93 780 грн. 00 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати отриманого товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з 24.06.2015 по 19.10.2015 в сумі 437 грн. 75 коп. та 3% річних за період прострочення з 24.06.2015 по 19.10.2015 в сумі 923 грн. 99 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку.

Так, за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, здійсненого позивачем, та встановлено, що при його проведенні були враховані положення вказаних вище постанов Пленуму Вищого господарського суду України та арифметично вірно розраховано інфляційні втрати за період прострочення з липня 2015 року по вересень 2015 року в сумі 437 грн. 75 коп., а отже розрахунок інфляційних втрат визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а, отже, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 437 грн. 75 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що він також відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, арифметично проведений вірно. Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а вимоги позивача про стягнення 3% річних є правомірними та обґрунтованими в сумі 923 грн. 99 коп.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо сплати судового збору та розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент звернення із позовом до суду) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 218 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (182 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 95 141 грн. 74 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 1 427 грн. 13 коп. (1,5 відсотка ціни позову), а позивачем згідно з платіжним дорученням № 691 від 20.10.2015 сплачено 1 427 грн. 14 коп.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи , яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 0 грн. 01 коп. (1 427,14 - 1 427,13).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олів-2014" (49000, м.Дніпропетровськ, вулиця Сімферопольська, будинок 21, офіс 310; ідентифікаційний код 39278921) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сейвінг Солюшн" (61099, м. Харків, вулиця Лодзька, будинок 8-А; ідентифікаційний код 39444058) - 93 780 грн. 00 коп. - основного боргу, 437 грн. 75 коп. - інфляційних втрат, 923 грн. 99 коп. - 3% річних, 1 427 грн. 13 коп. витрат по сплаті судового збору.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сейвінг Солюшн" (61099, м. Харків, вулиця Лодзька, будинок 8-А; ідентифікаційний код 39444058) надмірно сплачений судовий збір у сумі 0 грн. 01 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 691 від 20.10.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2