Постанова

від 11.11.2015 по справі 914/1120/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 рокуСправа № 914/1120/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М., суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 та на рішеннягосподарського суду Львівської області від 12.03.2015 у справі№914/1120/14 господарського суду Львівської області за позовомУправління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до 1. Державного комунального підприємства кінотеатр "Київ"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінокомплекс-Київ"; 3. Львівської міської ради; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Куйбіда-Кришкевич Христини Василівни за участю прокуратури Львівської області провизнання недійсними договорів в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Рубель С.П.,

- відповідача -1 Різник О.Р.,

- відповідача -2 Ломага Ю.Т.,

- відповідача -3 повідомлений, але не з'явився,

- третьої особи повідомлений, але не з'явився,

- прокуратури Онуфрієнко М.В. - прокурор відділу Генеральної прокуратури України (посв. №036 179 від 04.11.2015),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.03.2015 у справі №914/1120/14 (судді: Коссак С.М., Манюк П.Т., Іванчук С.В.) частково задоволений позов Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі позивач/Управління/скаржник) до Державного комунального підприємства кінотеатр "Київ" (надалі відповідач 1/ДКПК "Київ"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінокомплекс-Київ" (надалі відповідач 2/ТОВ "Кінокомплекс-Київ") та до Львівської міської ради (надалі відповідач 3/Львівська міська рада); за рішенням визнано недійсною угоду б/н від 06.08.2012, укладену між ДКПК "Київ" та ТОВ "Кінокомплекс-Київ"), визнано недійсним договір цесії від 23.10.2012, укладений між ДКПК "Київ" та ТОВ "Кінокомплекс-Київ"; відмовлено в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору №Г-8359-12 (Д-12) про внесення змін до договору оренди №Г-8359-12 (Д-12) нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 8 та в частині визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 30.05.2013 №2356.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 (судді: Костів Т.С., Марко Р.І., Желік М.Б.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано в частині задоволених позовних вимог і в цих частинах прийнято нове рішення, яким відмовлено позивачу у позові.

Позивач, не погоджуючись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції повністю, а з рішенням місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, звернувся до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

10.11.2015 через канцелярію Вищого господарського суду України від ДКПК "Київ" та від ТОВ "Кінокомплекс-Київ" надійшли клопотання про припинення провадження у справі у зв'язку з припиненням (ліквідацією) ТОВ "Кінокомплекс-Київ". До вказаних клопотань додано витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з яких вбачається, що ТОВ "Кінокомплекс-Київ" було припинено 13.07.2015 за рішенням засновників; крім того, зазначено, що відсутні відомості про правонаступників вказаного товариства.

В судовому засіданні представники позивача, відповідача 1 та прокуратури підтримали вказані клопотання частково та висловились про доцільність припинення провадження у справі не в цілому, а лише відносно ТОВ "Кінокомплекс-Київ".

Відповідно до положень ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо припинено діяльність суб'єкта господарювання, який був однією із сторін у справі, якщо спірні відносини не допускають правонаступництва.

Колегія суддів, розглянувши вказані клопотання, врахувавши думки присутніх учасників судового процесу щодо зазначених клопотань, прийшла до висновку про припинення провадження у справі відносно ТОВ "Кінокомплекс-Київ".

Ознайомившись з матеріалами справи, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Позивач звернувся до господарського суду Львівської області із позовом про визнання недійсною угоди б/н від 06.08.2012, укладеної між ДКПК "Київ" та ТОВ "Кінокомплекс-Київ"), визнання недійсним договору цесії від 23.10.2012, укладеного між ДКПК "Київ" та ТОВ "Кінокомплекс-Київ"; визнання недійсним договору №Г-8359-12 (Д-12) про внесення змін до договору оренди №Г-8359-12 (Д-12) нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 8 та про визнання незаконною ухвали Львівської міської ради від 30.05.2013 №2356 та про її скасування.

В обґрунтування підстав позову, позивач посилається на те, що оспорюваними ним договорами порушуються його права, як орендодавця за ними, а також стверджує про те, що вони укладені з порушенням норм чинного законодавства, а в частині оскарження ухвали Львівської міської ради - на недотримання Львівською міською радою при її винесенні положень Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Місцевий господарський суд, розглядаючи даний спір, встановив, що 02.07.2012 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та ДКПК "Київ" (орендар) був укладений договір оренди №Г-8359-12, об'єктом оренди за яким є нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 835,8 кв.м., які розташовані за адресою: м Львів, пр. Шевченка, 8 (надалі - спірне майно).

06.08.2012 між ДКПК "Київ" (первісний орендар) та ТОВ "Кінокомплекс- Київ" (новий орендар) була укладена угода, відповідно до якої первісний орендар передав новому орендарю на підставі ст. 520 ЦК України всі права та обов'язки за договором оренди №Г-8359-12 від 02.07.2012.

23.10.2012 між ДКПК "Київ" (цедент) та ТОВ "Кінокомплекс-Київ" (цесіонарій) на підставі ст. 512-519, 635 ЦК України був укладений договір цесії, відповідно до якого, цедент відступив цесіонарію право, належне цедентові, і став орендарем за договором оренди №Г-8359-12 від 02.07.2012.

Крім того, 21.11.2012 між Управлінням (орендодавцем) та ТОВ "Кінокомплекс-Київ" був укладений договір про внесення змін до договору оренди №Г-8359-12 від 02.07.2012 на підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2012 у справі №5015/3182/12, відповідно до якого було замінено сторону договору оренди №Г-8359-12 - орендаря з ДКПК "Київ" на ТОВ "Кінокомплекс-Київ"; в той же день, сторони підписали акт приймання-передачі спірного майна.

30.05.2013 Львівською міською радою винесено ухвалу про включення нежитлових приміщень - спірного нерухомого майна, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу ТОВ "Кінокомплекс-Київ"; вказана ухвала винесена на підставі, в тому числі, вимог постанови про накладання штрафу від 08.05.2013 ВП №37671229, виданої відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області та вимог відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 08.05.2013 №09.1-45/881/В6-7497.

Встановивши наведені обставини, місцевий господарський суд погодився із доводами позивача в частині обґрунтування позовних вимог про визнання недійсними угоди б/н від 06.08.2012 та договору цесії від 23.10.2012. При цьому, встановив, що вказані правочини укладені з порушенням норм цивільного законодавства, а тому, в силу ст. 215 ЦК України, підлягають визнанню недійсними. В той же час, не погодився із доводами позивача, наведеними в обґрунтування підстав для визнання недійсним договору №Г-8359-12 (Д-12) про внесення змін до договору оренди №Г-8359-12 (Д-12) нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 8 та про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 30.05.2013 №2356.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог, виходив із того, що позивачем не доведено підстав для визнання недійсними як спірної угоди б/н від 06.08.2012, так і договору від 23.10.2012, а висновки суду першої інстанції, зроблені в обґрунтування визнання недійсними вказаних правочинів є безпідставними та неправомірними.

Вищий господарський суд України не погоджується частково ані з постановою суду апеляційної інстанції, ані з рішенням місцевого господарського суду, з огляду на таке.

Стосовно постанови суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів зазначає.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною угоди б/н від 06.08.2012, укладеної між ДКПК "Київ" та ТОВ "Кінокомплекс-Київ", апеляційний господарський суд виходив із того, що наступними своїми діями, після укладення договору №Г-8359-12 (Д-12) про внесення змін до договору оренди №Г-8359-12 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), як то: приймання Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради комунальних платежі від ТОВ "Кінокомплекс-Київ", підписання акту приймання-передачі майна, тощо, Управління висловило свою згоду на заміну сторони у зобов'язанні, а тому, відсутні підстави для визнання вказаної угоди недійсною. Крім того, як зазначив апеляційний господарський суд, саме укладення договору №Г-8359-12 (Д-12) про внесення змін до договору оренди №Г-8359-12 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) свідчить про схвалення Управлінням заміни сторони у зобов'язанні.

Водночас, суд касаційної інстанції не може погодитися із такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Як вказувалося вище, укладена між ДКПК "Київ" та ТОВ" Кінокомлекс-Київ" угода б/н від 06.08.2012, була спрямована на передачу первісним орендарем (ДКПК "Київ") на підставі ст. 520 ЦК України новому орендарю (ТОВ "Кінокомплекс-Київ") до належного виконання усі права та обов'язки, що визначені договором оренди №Г-8359 від 02.07.2012 (п. 1 угоди); після виконання новим орендарем п. 5.2. цієї угоди, сторони зобов'язалися підписати акт приймання-передачі об'єкту договору (п. 4.2. угоди); тобто, фактично, в даній угоді мова йде про заміну орендаря у договорі оренди №Г-8359 від 02.07.2012.

Відповідно до ст. 520 ЦК України, на підставі якої була укладена спірна угода, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Отже, передача ДКПК "Київ" за спірною угодою прав та обов'язків орендаря за договором оренди №Г-8359 ТОВ" Кінокомлекс-Київ", мала відбуватися лише за згодою кредитора - орендодавця за цим договором - Управлінням, якої (згоди), як вірно зазначив місцевий господарський суд, кредитор не надавав, а тому, відсутні підстави вважати укладення спірної угоди таким, що відбувалося з дотриманням чинного законодавства.

Наступні дії Управління, про які зазначив апеляційний господарський суд, не можуть розглядатися як схвалення кредитором - Управлінням, укладення спірної угоди, оскільки, по-перше, укладення договору №Г-8359-12 (Д-12) про внесення змін до договору оренди №Г-8359-12 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень відбувалося на виконання рішення суду - постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2012 у справі №5015/3182/12, якою Управління зобов'язали замінити сторону (орендаря) договору оренди №Г-835912 від 02.07.2012 з ДКПК "Київ" на ТОВ "Кінокомплекс-Київ", а відтак, як і укладення договору про внесення змін, так і підписання акту приймання-передачі, відбувалося в примусовому порядку і на виконання судового рішення, яке є обов'язковим до виконання в силу ст. 124 Конституції України; по-друге, внесення змін до договору оренди в частині заміни орендаря мало місце 21.11.2012, тобто, через тривалий час після укладення спірної угоди від 06.08.2012, на момент укладення якої орендодавець - кредитор - Управління, своєї згоди на заміну сторони у зобов'язанні не надавав, по-третє, сплата ТОВ "Кінокомплекс-Київ" та прийняття Управлінням орендних платежів від ТОВ "Кінокомплекс-Київ" після укладення спірної угоди, не свідчить про його згоду на укладення спірної угоди б/н від 06.08.2012, яка (згода) мала передувати укладенню такої угоди; по-четверте, за наявності згоди Управління на укладення спірної угоди, або ж її наступне схвалення, був би відсутній даний спір, предметом розгляду якого є, зокрема, вимога Управління про визнання недійсної угоди б/н від 06.08.2012.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору .

Отже, виходячи із наведеного, колегія суддів вважає безпідставним та необґрунтованим скасування судом апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду в частині розгляду позовної вимоги Управління про визнання недійсною угоди б/н від 06.08.2012, і в зазначеній частині позовних вимог скасовує постанову суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення місцевого господарського суду.

Крім того, колегія суддів не може погодитися із судом апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовної вимоги про визнання недійсним договору цесії від 23.10.2012, укладеного між ДКПК "Київ" та ТОВ "Кінокомплекс-Київ", з огляду на таке.

Так, скасовуючи рішення суду першої інстанції у вказаній частині, апеляційний суд послався на те, що законом не обмежено право сторін укласти договір цесії, за яким цедент (ДКПК "Київ") передає цесіонарію (ТОВ "Кінокомплекс-Київ") лише права орендаря відносно орендодавця. Крім того, як зазначив апеляційний суд, Львівська міська рада (власник майна) наступними своїми діями погодила ТОВ "Кінокомплекс-Київ" факт продажу майна способом викупу, а тому позивач, не будучи стороною спірного договору цесії помилково посилається на порушення його прав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, за спірним договором цесії ДКПК "Київ" (цедент) відступило ТОВ "Кінокомплекс-Київ" (цесіонарій), а ТОВ "Кінокомплекс-Київ" набуло право належне ДКПК "Київ", і стає орендарем за договором оренди №Г-8359-12 (п. 1 договору цесії).

Згідно з преамбулою цього договору цесії він укладений у відповідності до ст.ст. 512-519, 635 ЦК України.

Частиною 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 283 ЦК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської операції.

Аналогічні положення містяться і в ст. 759 ЦК України.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд, виходячи з положень ст. 283 ГК України та ст. 759 ЦК України, договір оренди за своєю природою є двостороннім договором; сторони такого договору наділені певними правами та обов'язками, які мають орендодавець та орендар.

Статтею 773 ЦК України визначено, що наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Відповідно до ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не передбачено договором або законом.

Отже, статус орендаря покладає на останнього певний перелік як прав, так і обов'язків, реалізація (вчинення) яких безпосередньо пов'язана як з самою особою орендаря (обов'язок користуватися річчю особисто відповідно до її призначення), так і з волею орендодавця (передача в піднайм орендованого майна іншій особі).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до приписів ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Так, відповідно до умов договору оренди, орендар (ДКПК "Київ") має наступні права: використовувати об'єкт оренди відповідно до його призначення та умов цього договору; пристосовувати об'єкт оренди до особливостей своєї діяльності з дотриманням встановленого порядку; упорядкувати територію, прилеглу до об'єкта оренди; здавати частину об'єкта оренди у суборенду іншим особам чи організаціям лише за письмовим погодженням орендодавця (п.п. 7.16., 7.17., 7.18., 7.19.), та наступні обов'язки: використовувати об'єкт оренди відповідно до його призначення та умов цього договору; своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату; використовувати та зберігати об'єкт оренди відповідно до умов договору, утримувати об'єкт оренди у повній справності та нести всі необхідні витрати по його експлуатації, тощо (п.п. 7.1., 7.2., 7.3.)

Отже, як вірно зазначив місцевий суд, при передачі прав орендаря - кредитора за спірним договором, одночасно відбувається заміна орендаря - боржника за цим договором, що без згоди кредитора (орендодавця) не допускається.

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 02.10.2012 у справі N 3-42гс12, від 23.12.2014 у справі N 3-198гс14 та від 20.11.2013 у справі N 6-122цс13).

В той же час, як вірно зазначив місцевий господарський суд, сторонами спірного договору не доведено, яку дійсну вимогу, що існувала на момент укладення спірного договору, було передано від ДКПК "Київ" до ТОВ "Кінокомплекс-Київ", адже передача прав орендаря від цедента (ДКПК "Київ") до цесіонарія (ТОВ "Кінокомплекс-Київ") і набуття останнім прав орендаря за договором оренди №Г-8359-12 не свідчить про передачу цесіонарію дійсної вимоги, а свідчить виключно про передачу прав орендаря у вказаному зобов'язанні, що зумовлює здійснення вже цесіонарієм (ТОВ "Кінокомплекс-Київ") прав орендаря за цим договором, як то використовувати об'єкт оренди відповідно до його призначення та умов цього договору; пристосовувати об'єкт оренди до особливостей своєї діяльності з дотриманням встановленого порядку, тощо. Тобто, як вірно вказав суд першої інстанції, з укладенням спірного договору цесії фактично відбулася заміна орендаря у зобов'язанні без згоди орендодавця, що не відповідає вимогам законодавства, а тому, місцевий суд, на відміну від апеляційного суду, правомірно визнав такий договір недійсним.

Стосовно позовної вимоги позивача про визнання недійсним договору 21.11.2012 про внесення змін до договору оренди №Г-8359-12 від 02.07.2012, укладеного між Управлінням та ТОВ "Кінокомплекс-Київ", відповідно до якого замінили сторону договору оренди №Г-8359-12 - орендаря з ДКПК "Київ" на ТОВ "Кінокомплекс-Київ", в задоволенні якої було відмовлено судами попередніх інстанцій, з чим погоджується суд касаційної інстанції, судова колегія зазначає наступне.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, вказаний договір про внесення змін до договору оренди був укладений на виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2012 у справі №5015/3182/12 за позовом ТОВ "Кінокомплекс-Київ" до Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, до ДКПК "Київ" та до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Попович О.С.; згідно з вказаною постановою Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради було зобов'язано замінити сторону договору оренди №Г-835912 від 02.07.2012 з ДКПК "Київ" на ТОВ "Кінокомплекс-Київ".

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Як встановили суди, та не заперечується сторонами у справі, вказана постанова Львівського апеляційного господарського суду набрала законної сили, є чинною, а відтак відсутні правові підстави для визнання недійсним договору від 21.11.2012 про внесення змін до договору оренди №Г-8359-12 від 02.07.2012, укладеним між Управлінням та ТОВ "Кінокомплекс-Київ", яким, на виконання вказаного судового рішення, замінили сторону договору оренди №Г-8359-12 - орендаря з ДКПК "Київ" на ТОВ "Кінокомплекс-Київ".

В той же час, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовної вимоги позивача про визнання незаконною ухвали Львівської міської ради від 30.05.2013 №2356 та про її скасування, з огляду на таке.

Як встановлено судами та вбачається із оскаржуваної ухвали, включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації способом викупу ТОВ "Кінокомплекс-Київ" нежитлових приміщень (які є об'єктом оренди за договором оренди Г-8359-12 від 02.07.2012 із наступними змінами) відбувалося, зокрема, на підставі постанови про накладення штрафу від 08.05.2013 ВП №37671229, виданої відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області та на виконання вимоги відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 08.05.2013 №09.1-45/881/В6-7479.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, вказані в ухвалі Львівської міської ради постанова про накладення штрафу та вимога, були винесені виконавчою службою в межах процедури виконання виконавчого листа №461/3230/13а від 18.04.2013, виданого на виконання постанови Галицького райсуду м. Львова, за адміністративним позовом ТОВ "Кінокомплекс-Київ" до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради про зобов'язання вчинити дії. Згідно з вказаною постановою від 02.04.2013 Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради було зобов'язано внести на розгляд найближчої чергової сесії Львівської міської ради питання про приватизацію способом викупу нежитлових приміщень - спірного нерухомого майна.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Пунктом 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях ради вирішують питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Статтею 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом; викупу.

Як вбачається із оскаржуваної ухвали Львівської міської ради і про що вказувалося вище, спірне нерухоме майно було включено міськрадою до переліку об'єктів приватизації шляхом викупу ТОВ "Кінокомплекс-Київ".

В той же час, Розділом ІІІ Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначені порядок, підстави, тощо приватизації об'єкта шляхом викупу. Так, згідно з положеннями ст. 11 вказаного Закону викуп застосовується до об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами.

До того ж, п. 3.4.9. Програми приватизації майна комунальної власності м. Львова на 2012-2014 роки, наявної в матеріалах справи, також передбачені подібні положення, що й в зазначеній нормі та які стосуються приватизації об'єкту шляхом викупу.

Абзацом 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, враховуючи що боржником - особою, зобов'язаною вчинити певні дії за постановою Галицького райсуду м. Львова, а також виданим на його виконання виконавчим документом було саме Управління, а не Львівська міська рада, вказаним судовим рішенням боржника (Управління) зобов'язано внести на розгляд найближчої чергової сесії Львівської міської ради питання про приватизацію спірного майна, а не про зобов'язання Львівської міської ради прийняти позитивне рішення з розгляду такого питання, судам попередніх інстанцій слід було дослідити правомірність винесення Львівською радою спірної ухвали від 30.05.2013, тобто, чи був дотриманий порядок включення спірного нерухомого майна до переліку об'єктів приватизації, чи розглядалось та приймалось на пленарному засіданні ради відповідне питання, тощо, чого зроблено ними не було, та не може бути виправлене судом касаційної інстанції, оскільки б це призвело до виходу за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді судових рішень.

Згідно з ч. 3 ст. 4 7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Пунктом 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Судами попередніх інстанцій частково не дотримано вказаних вимог щодо прийняття оскаржуваних судових рішень, наслідком чого є часткове скасування прийнятих у даній справі судових рішень, з передачею справи у скасованій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час здійснення якого, врахувати наведене у даній постанові, та прийняти судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 скасувати в частині скасування рішення господарського суду Львівської області від 12.03.2015 у справі №914/1120/14 про визнання недійсною угоди б/н від 06.08.2012, укладеної між Державним комунальним підприємством - кінотеатр "Київ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кінокомплекс-Київ" та про визнання недійсним договору (цесії) від 23.10.2012, посвідченого приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х.В., укладеного між Державним комунальним підприємством - кінотеатр "Київ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кінокомплекс-Київ" і в зазначених частинах залишити без змін рішення господарського суду Львівської області від 12.03.2015.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 та рішення господарського суду Львівської області від 12.03.2015 у справі №914/1120/14 скасувати у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 30.05.2013 №2356 "Про включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації способом викупу, об'єкта комунальної власності на проспекті Т.Шевченка, 8" і у вказаній частині справу №914/1120/14 направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 та рішення господарського суду Львівської області від 12.03.2015 у справі №914/1120/14 залишити без змін в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору №Г-8359-12 (Д-12) про внесення змін до договору оренди №Г-8359-12 (Д-12) нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень за адресою: м. Львів, пр-т Шевченка, 8.

Припинити провадження у справі №914/1120/14 відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінокомплекс-Київ".

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере