Рішення

від 06.10.2015 по справі 910/19104/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2015Справа №910/19104/15

За позовом Дочірнього підприємства «МС-СН»

до Національного комплексу «ЕкспоЦентр України»

про стягнення 36 584,12 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Шпак О.Л. - представник, довіреність №04-09/15 від 28.08.15 р.;

від відповідача: Бахматов М.І. - керівник (виконуючий обов'язки керівника);

Північук Л.І. - представник, довіреність №02-11/02 від 05.01.15 р.;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Дочірнє підприємство «МС-СН» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Національного комплексу «ЕкспоЦентр України» про стягнення 36 584,12 грн. заборгованості, з яких: проценти річних в сумі 2 526,96 грн. та інфляційні втрати в сумі 33 968,63 грн., нараховані за період з 19.03.14 р. по 23.06.15 р. за прострочення виконання рішення суду, а також судовий збір в розмірі 1 827,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем рішення господарського суду міста Києва від 04.03.14 р. по справі №910/1149/14, предметом розгляду якого було невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між Національним комплексом «Експоцентр України» та Дочірнім підприємством «МС-СН» договору №21-3 на надання послуг від 29.12.12 р. в частині оплати наданих позивачем охоронних послуг. За твердженням позивача, оскільки рішення суду належним чином не виконано останній набув право на нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України процентів річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, які просив стягнути в судовому порядку.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.07.15 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/19104/15 та призначено до розгляду на 09.09.15 р.

В судове засідання 09.09.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача в судове засідання 09.09.15 р. не з'явився.

Про дату, час і місце судового розгляду 09.09.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103035306769.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.09.15 р. розгляд справи відкладено на 06.10.15 р.

В судове засідання 06.10.15 р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 09.09.15 р. позивачем подано до господарського суду міста Києва витребувані документи та додаткові докази разом із супровідним листом №07-09/15 від 07.09.15 р. Супровідний лист разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 09.09.15 р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання №02-11/411 від 08.09.15 р. про відкладення розгляду справи на іншу дату.

До початку судового засідання 06.10.15 р. відповідачем подано до господарського суду міста Києва письмові пояснення №02-11/450 від 01.10.15 р. щодо відсутності на даний час та у минулому інших, крім зазначених у позовній заяві, правовідносин між сторонами. Пояснення долучені судом до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засідання 06.10.15 р. відповідачем подано до господарського суду міста Києва відзив №02-11/449 від 01.10.15 р., в якому останній з викладеними в позовній заяві доводами позивача щодо періоду нарахування заборгованості не погоджувався та просив суд у задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства «МС-СН» відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.

При цьому в обґрунтування своїх доводів та заперечень на позов відповідач зазначає, що на виконання рішення суду органом Державної виконавчої служби в примусовому порядку 16.06.14 р. та 17.06.14 р. було списано з рахунку боржника грошові кошти в сумі 31 534,76 грн., тоді як позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та процентів річних з 05.08.14 р. (дата зарахування на рахунок стягувача) на суму 88 525,95 грн., з яких за рішенням господарського суду міста Києва від 04.03.14 р. (справа №910/1149/14): 83 326,80 грн. основного боргу, три проценти річних в сумі 2 296,78 грн., 1 166,57 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 735,80 грн. витрат по сплаті судового збору, що суперечить положенням статей 11, 625 Цивільного кодексу України, оскільки рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, тоді як приписи статті 625 Цивільного кодексу України регулюють зобов'язальні (договірні) правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. Крім того, на твердження відповідача, при здійсненні розрахунку розміру інфляційних втрат та процентів річних позивачем було порушено приписи ст. 534 Цивільного кодексу України, відповідно до яких: у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. При цьому, на думку відповідача, при застосуванні норм стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу необхідно виходити з того, що під процентами, які погашаються раніше основної суми боргу, розуміють проценти за користування чужими грошовими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов'язанням, зокрема проценти за користування сумою позики, кредиту тощо, тоді як проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу.

Відзив на позовну заяву разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Також, до початку судового засідання 06.10.15 р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду міста Києва позивачем подано додаткові докази разом із супровідним листом №08-10/15 від 02.10.15 р. Супровідний лист разом з доданими до нього копіями документів долучено судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час проведення судового засідання 06.10.15 р. суду не надано.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 29, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.

В судовому засіданні 06.10.15 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

В судовому засіданні 06.10.15 р. представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов, та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог дочірнього підприємства «МС-СН».

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

29 грудня 2012 року між Національним комплексом «ЕкспоЦентр України» (замовник за договором, відповідач у справі) та Дочірнім підприємством «МС-СН» (позивач у справі, виконавець за договором) укладено договір №21-3 на надання послуг (далі - Договір), згідно якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати належної якості охоронні послуги на території замовника (організація та здійснення контрольно-перепускного і внутрішньо об'єктового режимів; охорона матеріальних цінностей (охорона об'єктів обладнаних засобами технічного захисту); забезпечення вимог внутрішньооб'єктового режиму відповідно до маршрутів патрулювання, які узгодженні з замовником, на автомобілі виконавця рухомим постом фізичної охорони; запобігання кризових ситуацій в межах території замовника та візуальний нагляд за об'єктами, які не обладнано засобами технічного захисту; експлуатація засобів технічного захисту (технічне та оперативне обслуговування засобів та кінцевих пристроїв сигналізації, забезпечення своєчасного прибуття групи реагування при спрацюванні сигналізації на об'єктах, своєчасне прибуття чергового спеціаліста для усунення пошкодження та перезакриття об'єкту), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

Розділами 3-9 Договору сторони погодили права, обов'язки та відповідальність сторін, порядок розрахунків тощо.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний уповноваженим представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки в порушення умов Договору відповідач надані позивачем послуги належним чином не оплатив, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в сумі 83 326,80 грн., Дочірнє підприємство «МС-СН» звернулось до господарського суду міста Києва за захистом своїх майнових прав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.14 р. у справі №910/1149/14 встановлено факт наявності простроченої заборгованості у Національного комплексу «ЕкспоЦентр України» перед Дочірнім підприємством «МС-СН» в сумі 83 326,80 грн., та у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання відповідно обов'язок Національного комплексу «ЕкспоЦентр України» сплатити на користь Дочірнього підприємства «МС-СН» борг з урахуванням індексу інфляції та три проценти річних.

Зазначеним рішення господарського суду міста Києва від 04.03.14 р. у справі №910/1149/14 позов Дочірнього підприємства «МС-СН» до Національного комплексу «ЕкспоЦентр України» задоволено частково та стягнуто з Національного комплексу «ЕкспоЦентр України» на користь Дочірнього підприємства «МС-СН» 83 326,80 грн. основного боргу, три проценти річних в сумі 2 296,78 грн., 1 166,57 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 735,80 грн. витрат по сплаті судового збору. В частині позовних вимог Дочірнього підприємства «МС-СН» про стягнення з Національного комплексу «ЕкспоЦентр України» в порядку ст. 231 Господарського кодексу України пені в сумі 27 944,11 грн. та 7% штрафу в розмірі 5 832,88 грн. відмовлено повністю.

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У пункті 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вказано, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на вищевказане господарським судом міста Києва при винесенні рішення у справі №910/1149/14 станом на 04.03.14 р. встановлено факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором щодо наданих позивачем послуг, як наслідок, у Національного комплексу «ЕкспоЦентр України» утворилась заборгованість в розмірі 83 326,80 грн. Вказаний факт, відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, є преюдиційним і доказування не потребує.

На виконання зазначеного рішення господарським судом міста Києва видано відповідний наказ від 18.03.14 р. про примусове виконання рішення суду у справі №910/1149/14.

Постановою від 26.03.14 р. відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження №42670411 з виконання наказу господарського суду міста Києва від 18.03.14 р. у справі №910/1149/14 та надано боржнику (відповідачу) семиденний термін для самостійного виконання рішення суду. Оскільки у встановлений термін боржник самостійно рішення суду не виконав, 26.05.14 р. державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

В подальшому, у зв'язку з перебуванням в органі Державної виконавчої служби декількох виконавчих проваджень щодо боржника - Національного комплексу «ЕкспоЦентр України», 28.05.14 р. державним виконавцем винесено постанову ВП №42670411 про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження №43488771, яке веде відділ Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві.

Судом за матеріалами справи встановлено та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, що рішення господарського суду міста Києва від 04.03.14 р. по справі №910/1149/14 було виконано частково шляхом списання відділом Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві в примусовому порядку з рахунку (-ів) боржника грошових коштів в розмірі 31 534,76 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку по рахунку НК «Експоцентр України» за 16.06.14 р. та 17.06.14 р..

Як вбачається з наданої відповідачем копії розпорядження державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві №42670411/N56B-2, грошові кошти, що надійшли 16-17.06.14 р. на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні, зокрема, виконавчого документа - наказу господарського суду міста Києва від 18.03.14 р. у справі №910/1149/14 в межах зведеного виконавчого провадження, в порядку ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» були перераховані 05.08.14 р. на користь Дочірнього підприємства «МС-СН» в розмірі 31 534,76 грн., як погашення боргу за наказом господарського суду міста Києва від 04.03.14 р. у справі №910/1149/14.

За твердженнями позивача, оскільки грошові кошти в розмірі 31 534,76 грн. згідно рішення господарського суду міста Києва від 04.03.14 р. у справі №910/1149/14 надійшли на рахунок стягувача - Дочірнього підприємства «МС-СН» частково лише 05.08.14 р., відповідно рішення господарського суду міста Києва від 04.03.14 р. по справі №910/1149/14 фактично було виконано частково 05.08.14 р.. Таким чином, у зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано проценти річних в сумі 2 526,96 грн. та інфляційні втрати в сумі 33 968,63 грн. за період існування заборгованості (з 19.03.14 р. по 23.06.15 р.), які позивач просив стягнути в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказані норми кореспондуються з положеннями частин 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми заборгованості по лізинговим платежам), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з ч. 2 ст. 625 названого Кодексу.

Окрім того, згідно роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених, зокрема, в пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14), саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Суд звертає увагу, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі №37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі №6-113цс14).

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, а в даному випадку виконано частково лише 05.08.14 р., кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. При цьому, інфляційні нарахування та нарахування трьох процентів річних на заборгованості можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно п. 1.12 Постанови №14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог.

При цьому, відповідач заперечуючи щодо здійсненого позивачем розрахунку стверджує, що розрахунок сум процентів річних та інфляційних втрат від простроченої суми необхідно здійснювати з 17.06.14 р., оскільки 17.06.14 р. є днем часткової сплати заборгованості, що підтверджується випискою банку по рахунку відповідача від 16-17.06.14 р.

Проте судом роз'яснюється, що згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна дія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» грошові суми, стягнені з боржника зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби. Стягувачам - юридичним особам стягнуті суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на вказані стягувачами належні їм рахунки. Грошові суми, стягнуті державним виконавцем до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Тобто, як вбачається із змісту законодавства, у виконавчому провадженні при зверненні стягнення на грошові кошти боржника всі операції пов'язані з рухом грошових коштів від боржника до стягувача здійснюється через депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби.

В силу п. 30.1. ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який є спеціальним законом, який визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Враховуючи вищевикладене, виписка банку по рахунку відповідача (боржника) - Національного комплексу «ЕкспоЦентр України» не може бути визнано судом належним та допустимим доказом, що засвідчує факт зарахування грошових коштів в сумі 31 534,76 грн. на рахунок отримувача (позивача) саме 16.06.14 р. та 17.06.14 р..

За таких обставин, за висновками суду моментом виконання грошового зобов'язання боржником (відповідачем) є дата зарахування коштів на рахунок позивача (стягувача за виконавчим документом) - Дочірнього підприємства «МС-СН», а саме 05.08.14 р.. Факт надходження та розмір вказаної суми сторонами не заперечувався.

Щодо твердження відповідача, що при розподілі грошових коштів в сумі 31 534,76 грн., списаних з рахунку(-ів) боржника в примусовому порядку за наказом господарського суду міста Києва від 18.03.14 р. по справі №910/1149/14, та здійсненні розрахунку заборгованості позивачем не враховано, що передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України проценти за порушення грошового зобов'язання погашаються після суми основного боргу, то суд зазначає, що оскільки грошові кошти в сумі 31 534,76 грн. були списані з рахунку(-ів) боржника органом Державної виконавчої служби в примусовому порядку за наказом господарського суду міста Києва від 18.03.14 р. по справі №910/1149/14, відповідно стягнуті з боржника грошові суми розподіляються в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» та ст. 534 Цивільного кодексу України.

В силу ч. 1 ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» розподіл стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у такому порядку: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми; 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені державним виконавцем відповідно до вимог цього Закону (ч. 1 ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження»). Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється по мірі їх стягнення.

При цьому, відповідно до положень ст. 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Крім того, згідно пропозицій Верховного Суду України при застосуванні норм стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу (ст. 534 Цивільного кодексу України) судам необхідно виходити з того, що під процентами, які погашаються раніше основної суми боргу, розуміють проценти за користування чужими грошовими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов'язанням, зокрема проценти за користування сумою позики, кредиту тощо. Проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу (лист Верховного Суду України від 01.07.14 р. «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві»).

Крім того, як вбачається з позовної заяви та представленого позивачем розрахунку заборгованості, Дочірнє підприємство «МС-СН» просить суд стягнути з відповідача - Національного комплексу «ЕкспоЦентр України» три проценти річних та інфляційні втрати, нараховані, зокрема, за період з 19.03.14 р. по 05.08.14 р. на суму заборгованості в розмірі 88 525,95 грн., яка складається з: 83 326,80 грн. основного боргу за договором №21-3 на надання послуг від 29.12.12 р., 3% річних в розмірі 2 296,78 грн., інфляційні втрати в сумі 1 166,57 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 735,80 грн., що стягнуті за рішенням господарського суду міста Києва від 04.03.2014р. по справі №910/1149/14 та не сплачені відповідачем, за період з наступного дня після дати набрання рішенням суду законної сили - 19.03.2014р. по дату часткового погашення заборгованості - 05.08.2014р.

Одночасно, суд звертає увагу сторін, що статтею 625 Цивільного кодексу України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

Частина 5 ст. 11 Цивільного кодексу України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань.

З рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 Цивільного кодексу України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність (лист Верховного Суду України від 01.07.14 р. «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві»).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. На суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» із змінами та доповненнями).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, нарахування позивачем процентів річних та інфляційних втрат не на суму основного боргу, а на стягнуті за рішенням господарського суду міста Києва від 04.03.2014р. по справі №910/1149/14 три проценти річних, інфляційні втрати та судові витрати є необґрунтованим.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та той факт, що рішення господарського суду міста Києва від 04.03.2014р. по справі №910/1149/14 фактично було виконано 05.08.14 р. частково, відповідно позивач набув право нараховувати проценти річних та здійснити інфляційні нарахування на заборгованість в розмірі 83 326,80 грн. починаючи з 19.03.14 р., тобто з дня, наступного за днем набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 04.03.2014р. по справі №910/1149/14, з врахуванням платежу на суму 31 534,76 грн. та розподілу сплачених коштів в порядку, визначеному ст. 534 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що відповідно до абз.1 п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

А тому, при розрахунку розміру пені, інфляційних та 3% річних слід виключати день фактичної оплати із розрахунку періоду прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

За висновками суду, день фактичної сплати не включається до часу прострочення виконання грошового зобов'язання при здійсненні розрахунку розміру 3% річних та інфляції, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) грошове зобов'язання, нарахування за весь день (24 години) прострочення, а здійснення оплати в даний день виключає правомірність нарахування пені, процентів річних та інфляційних нарахувань за 24 години цього дня, нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення платежу. День фактичної оплати заборгованості не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання.

Згідно п. 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. №62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у Інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.12 р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних та інфляційних втрат судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, становить 2122,44 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних за несвоєчасне виконання рішення в частині сплати основного боргу підлягають частковому задоволенню в сумі 2122,44 грн..

Розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду становить 36398,80 грн. та є більшим, ніж заявлено позивачем. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення 33968,80 грн. інфляційних нарахувань, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині інфляційних втрат, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 33968,63 грн..

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Національного комплексу «ЕкспоЦентр України» (03680, м. Київ, проспект Академіка Глушкова, буд. 1, код ЄДРПОУ21710384) на користь Дочірнього підприємства «МС-СН» (07800, Київська область, смт Бородянка, вул. Косіора, буд. 6-Б, код ЄДРПОУ 34358127) 2122,44 грн. (дві тисячі двадцять дві гривні сорок чотири копійки) процентів річних, 33 968,63 грн. (тридцять три тисячі дев'ятсот шістдесят вісім гривень шістдесят три копійки) інфляційних втрат та 1806,75 грн. (одну тисячу вісімсот шість гривень сімдесят п'ять копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 16 листопада 2015 року

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон