Постанова

від 16.11.2015 по справі 910/24476/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2015 р. Справа№ 910/24476/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2 довіреність № б/н від 02.02.2015;

від відповідача - Терехов М.С., договір про надання правової допомоги №15-12-2014 від 15.12.2014; Фролов А.В., Голова Правління,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Перша українська страхова" на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2014 у справі № 910/24476/14 (суддя Балац С.В.) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства "Перша українська страхова" про стягнення 79 674,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства "Перша українська страхова" заборгованості з орендної плати за період з грудня 2013 по липень 2014 року (включно) в сумі 70 000 грн., а також трьох відсотків річних в сумі 1 340, 15 грн. та інфляційних в сумі 8 334, 81 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2014 у справі №910/24476/14 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати в сумі 70 000 грн., а також три відсотки річних в сумі 1 340, 15 грн. та інфляційні в сумі 8 334, 81 грн.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині здійснення орендної плати.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2014 у справі №910/24476/14 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що договір найму було достроково розірвано в односторонньому порядку шляхом повідомлення позивача по телефону.

Також, відповідач посилається на те, що відсутність відповідних актів свідчить про невикористання відповідачем орендованого приміщення.

Крім цього, посилаючись на відсутність обставин користування ПАТ "Перша українська страхова" орендованим майном, апелянт зазначає про наявність шахрайства в діях колишнього Голови Наглядової ради наймача ОСОБА_6, який проживав в орендованій квартирі.

В ході здійснення апеляційного провадження відповідачем подано до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи за позовом ПАТ "Перша українська страхова" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання недійсним Договір найму (оренди) житлового приміщення від 01.08.2012.

Жодного обґрунтування вказане клопотання не містить.

Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла висновку про його відхилення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Виходячи зі змісту вимог вищезазначеної статті, необхідною передумовою для зупинення провадження у справі мають бути обставини, що унеможливлюють її розгляд по суті заявлених позовних вимог до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому, висновок суду про наявність підстав для зупинення провадження у справі має ґрунтуватися на встановлених судом обставинах, що підтверджують не тільки пов'язаність справ, але й неможливість розгляду однієї справи до вирішення іншої.

Таким чином, господарський суд зупиняє провадження у справі у разі об'єктивної неможливості вирішення спору без встановлення відповідних обставин справи і фактів, що мають суттєве значення для вирішення спору.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясувати: як пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Відповідно до п. 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Крім того, слід зазначити, що згідно п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд наділений повноваженнями самостійно, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору у справі договір, якщо він суперечить законодавству, належним чином обґрунтувавши необхідність застосування такого захисту прав і законних інтересів сторін.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази, керуючись законом.

У даному випадку, при розгляді вимоги позивача про стягнення заборгованості господарський суд має правові підстави надання оцінки відповідності договору оренди від 01.08.2012 чинному законодавству.

Таким чином, у наведеній ситуації відсутні дійсні обставини, які відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України можуть свідчити про неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої справи та бути підставами для зупинення провадження у справі.

На підставі наведеного, клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі відхиляється колегією суддів за необґрунтованістю.

В судовому засіданні 16.11.2015 року представники апелянта - відповідача у справі, підтримали вимоги за апеляційною скаргою та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, як наймодавцем та публічним акціонерним товариством "Перша українська страхова", як наймачем 01.08.2012 укладено Договір найму (оренди) житлового приміщення.

Договором регулюються правовідносини, пов'язані із передачею наймодавцем у строкове платне користування (оренду) наймачу наступного житлового приміщення (далі - квартира, що орендується): адреса: АДРЕСА_1; загальна площа: 76,80 кв.м.; кількість кімнат: 2 (п. 1.1-1.1.4 договору).

Згідно з п. 1.3 договору передача квартири, що орендується, в користування наймача та повернення квартири, що орендується, наймодавцю по закінченню терміну дії Договору оформлюється актом прийому-передачі.

Строк найму складає 24 місяці з 01.08.2012 по 01.08.2014 (п.3.1 договору в редакції додаткової угоди від 01.07.2013 №1).

Відповідно до п.4.1 договору (в редакції додаткової угоди від 01.07.2013 №1) орендна плата за договором складає 10 000,00 грн.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що оплата здійснюється щомісячно до 15 числа поточного місяця дії договору.

Згідно п. 8.2 договору він може бути розірваний в односторонньому порядку у наступних випадках: якщо одна із сторін систематично порушує умови договору; якщо затримується сплата орендної плати за договором на строк більше ніж 30 календарних днів.

Про дострокове розірвання договору сторона-ініціатор письмово повідомляє другу сторону за 30 днів до дати розірвання (п.8.3 договору).

На виконання умов договору позивач передав відповідачу у строкове платне користування житлове приміщення загальною площею 76,8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, з кількістю кімнат - 2 з майном, що знаходиться в ній, що підтверджується підписаним сторонами актом прийому-передачі від 01.08.2012 року (а.с. 22).

Відповідач починаючи з грудня 2013 року неналежно виконував зобов'язання за договором в частині здійснення орендних платежів.

Так, за грудень 2013 року відповідачем частково сплачено орендні кошти в сумі 5000,00 грн.; за січень 2014 року відповідач також розрахувався частково, сплативши позивачу також 5000,00 грн.

Починаючи з лютого 2014 року та до моменту закінчення строку дії договору - до 01.08.2014 зобов'язання з оплати орендних коштів взагалі не виконувались відповідачем.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору в частині здійснення орендних платежів позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства "Перша українська страхова" орендної плати за період з грудня 2013 по липень 2014 року (включно) в сумі 70 000 грн.

Вимога про стягнення орендної плати в сумі 70 000 грн. задоволена місцевим господарським судом в повному обсязі.

Колегія суддів вважає наведений висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з наступних підстав.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що оплата здійснюється щомісячно до 15 числа поточного місяця дії договору.

Відповідачем зобов'язання зі здійснення орендної плати не виконувались належним чином, у зв'язку з чим за період з грудня 2013 по липень 2014 року (включно) року утворився борг у загальній сумі 70 000 грн.

Враховуючи вищевикладене, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати коштів за договором оренди настав, проте зобов'язання виконано не було.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, що наведено вище у даній постанові.

Відповідачем доводів позивача не спростовано та належних доказів на підтвердження ним виконання зобов'язань за договором в частині своєчасної та повної оплати орендних платежів не надано.

Доводи апелянта про повідомлення позивача про дострокове розірвання договору найму по телефону є необґрунтованими та не підтверджують вказаної обставини, оскільки спосіб такого повідомлення суперечить п.8.3 договору, який передбачає письмове повідомлення сторони про намір розірвати договір із зазначенням причини за 30 днів до розірвання.

Доказів письмового повідомлення позивача про дострокове розірвання договору апелянтом до суду не надано.

Будь-яких доказів повідомлення по телефону також не надано.

При цьому, в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що відповідні листи направлялись на адресу позивача проте повертались наймачу.

Відповідачем вказаної обставини також не доведено, жодних доказів, як направлення кореспонденції, так і її повернення, до суду не надано.

Отже, апелянтом належними засобами доказування не доведено дострокового припинення договору.

Також, є необґрунтованими доводи апелянта про те, що відсутність відповідних актів свідчить про те, що відповідачем орендоване приміщення не використовувалось.

Наведені доводи відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Так, згідно умов укладеного між сторонами договору відповідач отримав у строкове платне користування (оренду) житлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_1; загальна площа: 76,80 кв.м.; кількість кімнат: 2, що підтверджується підписаним сторонами актом прийому-передачі від 01.08.2012 року (а.с. 22).

Отже, з моменту укладення договору протягом строку його дії відповідач мав право користуватися вказаним приміщенням та повинен був сплачувати орендну плату до повернення приміщення відповідно до умов договору та закону - по акту.

Апелянтом належними засобами доказування не доведено не отримання від позивача орендованого майна.

Так, відповідач з претензіями до позивача щодо наявності перешкод у здійсненні оренди квартири жодного разу не звертався.

Крім цього, відповідачем здійснювались орендні платежі за договором, що свідчить про користування наймачем орендованим приміщенням.

Враховуючи наведене, доводи апелянта про не доведеність позивачем користування відповідачем орендованим майном є необґрунтованими.

Крім цього, слід зазначити, що наявність чи відсутність актів не пов'язано з умовами договору про здійснення щомісячної оплати.

Не можуть бути також підставою для звільнення відповідача від обов'язку здійснення орендних платежів доводи апелянта про наявність шахрайства в діях колишнього Голови Наглядової ради наймача ОСОБА_6, оскільки вказані обставини так чи інакше стосуються лише діяльності товариства відповідача та не можуть впливати на виконання ним своїх зобов'язань за договором.

Враховуючи те, що відповідачем не доведено обставин невикористання ним орендованого приміщення, так само як і не повернуто його позивачу, що б підтверджувалося відповідним Актом, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендних платежів в сумі 70 000 грн.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення три відсотки річних в сумі 1 340, 15 грн. та інфляційні в сумі 8 334, 81 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

Оскільки, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних в сумі 1 340, 15 грн. та інфляційних в сумі 8 334, 81 грн., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що позивачем порушено порядок досудового врегулювання спору.

Наведені доводи відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Умовами п. 7.4 договору оренди від 01.08.2012 передбачена можливість врегулювання розбіжностей шляхом переговорів.

Вказане положення передбачає право сторін на врегулювання спору у позасудовому порядку, а не визначає обов'язок до подачі позову здійснювати досудове врегулювання.

Крім того, навіть, при наявності в договорі відповідної умови про досудове врегулювання можливого спору, право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Наведеного висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 9 липня 2002 року по справі № 1-2/2002 (справа про досудове врегулювання спорів).

Крім цього, ч. 2 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства та організації, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Таким чином, доводи апелянта про порушення позивачем порядку досудового врегулювання спору є необґрунтованими та відповідно підставою для скасування оскаржуваного рішення бути не можуть.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Перша українська страхова" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2014 у справі № 910/24476/14 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 910/24476/14 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко