Рішення

від 10.11.2015 по справі 922/5499/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2015 р.Справа № 922/5499/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федоровой Т.О.

розглянувши справу

за позовом ФОП ОСОБА_2., с.Хмільниця до ПП "Транспортно-експедиційна компанія "Успіх", смт. Васищеве про стягнення коштів у сумі 4 342,19 грн. за участю представників сторін :

сторони не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_2, с. Хмільниця, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення суми заборгованості з відповідача - Приватного підприємства "Транспортно-експедеційної компанії "Успіх" у розмірі 4 342,19 гривень з яких основна заборгованість складає 3000,00 грн., інфляційні нарахування у сумі 1 269,94 грн., 3% річних у сумі 72,25 грн. Судові витрати у розмірі 1 378,00 грн. позивач просить покласти на відповідача.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язання за договором №Д-01082014-3 щодо неповного розрахування з позивачем за надані послуги перевезення.

Ухвалою господарського суду від 29.09.2015р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.10.2015 року об 11:40 год.

Ухвалою суду від 20.10.2015 року через неявку сторін у судове засідання розгляд справи було відкладено на 10.11.2015 року.

Представник позивача в судове засідання 10.11.2015 року не з`явився, документів, витребуваних судом, не надав, про причини не явки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення , яке повернулось на адресу суду з відміткою про закінчення терміну зберігання.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18, відповідно до якої зазначено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Також у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 зазначено, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Представник відповідача в судове засідання 10.11.2015 року не з`явився, документів, витребуваних судом та відзиву на позов, не надав, про причини не явки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулось на адресу суду з відміткою про вручення.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01.08.2014 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (позивач) та Приватним підприємством "Транспортно-експедиційна компанія "Успіх" (відповідач) було укладено Договір №Д-01082014-3 про організацію перевезення автомобільним транспортом, відповідно до умов якого на підставі письмової заяви №3-01082014-2 від 01.08.2014 року позивач зобов`язувався виконати перевезення вантажу по маршруту м. Талінн (Естонія) - м. Рівне (Україна). Ставка за перевезення - 10300,00 грн. Оплата протягом 10-ти днів після отримання оригіналів документів : Заяви, рахунку, Акту виконаних робіт, CMR, Договір з мокрими печатками.

Згідно п. 3.1.7. Договору позивач зобов'язується доставити ввірений йому вантаж в пункт призначення та видати його вантажоодержувачу.

Також пунктом 3.1.9 договору № Д-01082014-3 та заявки, сторони передбачили наступний порядок оплати, а саме позивач з метою отримання оплати за надані послуги , зобов*язується надати відповідачу оригінали акту виконаних робіт, податкову накладну, товарно-супровідні документи з відміткою Вантажоодержувача про отримання вантажу, а також інші документи,

Пунктом 3.2.3 Договору відповідач здійснює оплату послуг позивачу в порядку та строки, передбачені цим Договором.

Згідно пункту 4.3. Договору оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача в продовж 7 банківських днів з сум грошових коштів, фактично отриманих від замовника, з моменту отримання від виконавця (позивача) оригіналів документів : акту виконаних робіт, податкової накладної, ТТН (СMR) та інших документів передбачених Заявкою.

Як встановлено із матеріалів справи, позивач надав до позову лише рахунок-фактуру за № 180 від 14.08.2014 року на суму 10300,00 грн. та поштову квитанцію від 19.09.2014 року без описку вкладення ( а.с.23-24). Як доказ того, що в даному відправлені знаходився саме вказаний рахунок, позивачем надано виписку із руху грошових коштів за період з 01.08.2014 року по 21.09.2015 року ( а.с.15).

Як зазначено у позовній заяві та не заперечується відповідачем , останній розрахувався за надані послуги з організації перевезення вантажу в розмірі 7300 грн. ( 10300,00 грн. - 7300,00 грн. = 3000,00 грн.) Основний борг на день прийняття рішення становить 3000,00 грн. який і підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно пункту 10.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 N 363 (зі змінами та доповненнями) перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).

Частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента, тощо) відповідно до вимог законодавства.

Ст. 9 Закону України № 1955-І\/ встановлено, що перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні оформляється міжнародною товарно-транспортною накладною (надалі - СМР).

Суд зазначає, що міжнародна товарно-транспортна накладна є міжнародним документом, порядок складання та дія якого регламентується Міжнародною конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція), до якої Україна приєдналася згідно Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006.

Згідно статті 1 Конвенції, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної (ст. 4 Конвенції). Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником (ст. 9 Конвенції).

Таким чином, міжнародна товарно-транспортна накладна № 311 від 09.08.2014 року є первинним доказом укладання між позивачем та відповідачем договору перевезення.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, позивач був змушений звернутись до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію вищевикладеним обставинам, господарський суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 3000,00 грн. за перевезення вантажу згідно договору №Д-01082014-3 від 01.08.2014 року, обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 72,25 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 269,94 грн., суд зазначає наступне.

Враховуючи , що позивачем було порушено умови договору за № Д-01082014-3 від 01.08.2014 року , в частині не направлення на адресу відповідача всіх необхідних документів для проведення розрахунків, а саме, заявки , рахунку, акту виконаних робіт, CMR та Договору з мокрими печатками, суд задовольняє ці вимоги частково, виходячи з наступного.

Так, 13.08.2015 року на адресу відповідача , позивачем було направлено претензію б/н на суму 3000 грн. ( а.с.16). З урахуванням нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, строк доставки становить 5 днів ( 13.08.2015 року +5 днів = 19.08.2015 року).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як свідчать матеріали справи, позивач нараховує відповідачу 3% річних та інфляційні втрати за період з 04.12.2014 року по 22.09.2015 року , при цьому не беручи до уваги дату отримання претензії 19.08.2015 року.

Отже і обов`язок здійснити оплату за перевезення у відповідача виник після отримання документів, у зв`язку з чим позивачем має бути здійснено нарахування 3% річних та інфляційний втрат з 19.08.2015 року. Що становить до стягнення 3 % річних - 8,38 грн. та інфляційних втрат - 69 грн.

У зв`язку з викладеним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок індексу інфляції.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 509, 520, 526, 610 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Транспортно-експедиційна компанія "Успіх" (62495, Харківська область, Харківський район, смт. Васищеве, вул. Кірова, буд. 2А, кв.20, код ЄДРПОУ 37846726, р/р 26000135278980 в АТ "Фінанси та Кредит", м. Харків, МФО 350697) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, р/р № НОМЕР_2 ПАТ "УкрСиббанк", м. Харків, МФО 351005, ід. номер НОМЕР_1) основну заборгованість за надані послуги з перевезення вантажу в розмірі 3000 грн 00 коп., інфляційні втрати у сумі 69 грн. 00 коп. , 3% річних у сумі 8 грн. 38 коп, а також судові витрати у розмірі 1378 грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.11.2015 р.

Суддя С.Ч. Жельне