Рішення

від 18.11.2015 по справі 912/3591/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2015 рокуСправа № 912/3591/15 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Наливайко Є.М. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/3591/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Златопілля"

до відповідачів:

1. Кіровоградського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

2. Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області

про стягнення 60000,00 грн,

за участі представників сторін:

від позивача - не був присутнім;

від відповідача 1 - завідувача юридичним сектором Бамбуляка І.В., довіреність № 4 від 24.02.2006;

від відповідача 2 - головного спеціаліста юридичного сектору Абрамова В.Д., довіреність від 13.01.2015 №15-10/14.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Златопілля" (надалі - ТОВ "Златопілля", позивач) звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про стягнення з Кіровоградського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі - відповідач 1) 50000,00 грн матеріальної та 10000,00 грн моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що рішенням адміністративної колегії №81-р/к від 16.12.2014 у справі № 21-юр.с/05-14 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" визнано, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Златопілля" (вул. 40-річчя Перемоги, 28, м. Новомиргород, Кіровоградська область, 26000, ідентифікаційний код 34505110) під час участі у відкритих торгах на закупівлю "Реконструкція дошкільного учбового закладу № 2 "Волошка" (добудова корпусу на 2 групи) Новомиргородської міської ради в м. Новомиргород по вул. Леніна, 324/7 Кіровоградської області", які були проведені 29.08.2013 Новомиргородською міською радою, вчинили порушення у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

За вчинення зазначеного порушення згідно з частиною 2 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" на ТОВ "Златопілля" накладено штраф у розмірі 60000 грн.

Позивач посилається на те, що рішенням господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2015 у справі № 912/490/15-г за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Златопілля" до Кіровоградського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватного підприємства "Камелот-3000", про визнання недійсним рішення стосовно ТОВ "Златопілля", визнано недійсним рішення адміністративної колегії Кіровоградського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16.12.2014 № 81-р/к у справі № 21-юр.с/05-14 у частині, яка стосується Товариства з обмеженою відповідальністю "Златопілля".

Вказане судове рішення залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 у справі № 912/490/15-г.

Відтак, з посиланням на положення статті 56 Конституції України, позивач просить стягнути з відповідача завдану, на його думку, матеріальну та моральну шкоду у загальній сумі 60000,00 грн.

Ухвалою від 21.09.2015 порушено провадження у даній справі, розгляд якої призначено на 15:30 07.10.2015, витребувано від учасників судового процесу необхідні для розгляду спору по суті докази.

Відповідач у своєму відзиві на позов просить припинити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. На думку відповідача, правовідносини, що виникли між сторонами у зв'язку із застосуванням до відповідача відповідальності за протиправні дії у вигляді спотворення результатів торгів, не відносяться до господарських. Нараховані відділенням фінансові санкції є по своїй правовій природі зобов'язанням, що виникає внаслідок порушення конкуренційного законодавства, тому правовідносини не мають господарського характеру. Аналогічна правова позиція, на думку позивача, викладена у постанові Верховного Суду України від 05.04.2005 № 5/171 у справі № 6/77.

Ухвалою від 07.10.2015 господарський суд відклав розгляд справи, повторно витребувавши від позивача необхідні докази, та залучив за своєю ініціативою до участі у справі в якості іншого відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області (надалі - відповідач 2).

Залучаючи до участі у справі іншого відповідача господарський суд врахував положення статті 56 Конституції України, статті 1173 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України, виходячи із яких відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою за рахунок державного бюджету.

При цьому згідно правового висновку, наведеного у рішенні Конституційного Суду України від 03.10.2001 № 12-рп/2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Відповідно до приписів частини 1 статті 43 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України, а після внесення змін до цього кодексу згідно Закону України від 07.07.2011 № 3614-VI (набрав чинності 07.08.2011) Казначейство України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача 2 зазначив, що ним не отримано від позивача копії позовної заяви з додатками. У судовому засіданні представник відповідача 2 ознайомився зі змістом позовної заяви, після чого висловив усно позицію щодо позову і просив господарський суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Від позивача надійшло клопотання про залучення документів, так позивач надав господарському суду:

копію дозволу № 117.15.35 від 21.04.2015 на виконання робіт;

копію дозволу № 116-15-35 від 21.04.2015 на виконання робіт;

копію Ліцензії серії АВ № 595594 від 09.11.2011 з додатками до неї;

копію постанови Вищого господарського суду України від 22.09.2015 у справі №912/490/15-г, якою залишені в силі рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2015.

Жодних обґрунтувань, що саме підтверджують подані докази позивачем не надано.

Отже, позивач не виконав вимоги ухвал господарського суду від 21.09.2015 та від 07.10.2015, не надав обґрунтування належними доказами розміру завданої моральної та матеріальної шкоди; інформацію про участь у процедурі державних закупівель Товариством з обмеженою відповідальністю "Златопілля", з дня його створення, а також перемогу у таких конкурсах із зазначенням сум, отриманих за виконання відповідних робіт, а також докази на підтвердження такої інформації. Крім того, позивачем не надано господарському суду на виконання ухвали від 07.10.2015 доказів направлення на адресу відповідача 2 копії позовної заяви і доданих до неї документів.

До господарського суду подано клопотанням за підписом представника позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що представник позивача знаходиться за межами м. Кіровограда та не може прийняти участь у судовому засіданні.

Слід зазначити, що у судовому засіданні 07.10.2015 представник позивача також не був присутнім, доказів, що витребовувались господарським судом двічі позивач так і не надав.

Господарський суд, розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, не знаходить підстав для його задоволення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України щодо вчинення суддею дій по витребуванню від сторін документів, відомостей, висновків, необхідних для вирішення спору кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що позивачу були створені належні умови для надання ним доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Господарським судом також взято до уваги клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість представника взяти участь у судовому засіданні, однак вказане не є перешкодою для розгляду справи. Стороною у справі є юридична особа, а не конкретний представник. Дійсно, Господарський процесуальний кодекс України передбачає ведення справи через представника, що надає можливість юридичній особі - суб'єкту господарювання, направити у судове засідання іншого представника (уповноважену особу). Відкладення розгляду справи можливо згідно норм Господарського процесуального кодексу України (стаття 77) саме у разі, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено у даному судовому засіданні та не ставиться у залежність від наявності клопотання сторони.

Застосовуючи згідно із частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, господарський суд враховує, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку відповідає обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v.Spain) від 07.07.1989).

Позивач подав докази, які вважав за необхідне. У той же час докази, які вимагав господарський суд позивач не подав, незважаючи на витребовування їх ухвалами від 21.09.2015 та від 07.10.2015, явка у судове засідання є правом сторони, а не її обов'язком, така не визнавалась господарським судом обов'язковою для представників сторін, а тому господарський суд не знаходить правових підстав для відкладення розгляду справи і вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

Розглянувши наявні матеріали справи та оцінивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив такі обставини справи.

Розпорядженням адміністративної колегії Кіровоградського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.05.2014 № 22-рп/к за наявністю в діях ТОВ "Златопілля" і ПП "Камелот-3000" під час участі у процедурі закупівлі "Реконструкція дошкільного учбового закладу № 2 "Волошка" (добудова корпусу на 2 групи) Новомиргородської міської ради в м. Новомиргород по вул. Леніна, 324/7 Кіровоградської області", яку проводила Новомиргородська міська рада, ознак порушення пункту 1 статті 50, пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), було розпочато розгляд справи № 21-юр.с/05-14 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

За результатами розгляду зазначеної справи рішенням адміністративної колегії №81-р/к від 16.12.2014 визнано, що ТОВ "Златопілля" та ПП Камелот-3000" під час участі у відкритих торгах на закупівлю "Реконструкція дошкільного учбового закладу № 2 "Волошка" (добудова корпусу на 2 групи) Новомиргородської міської ради в м. Новомиргород по вул.Леніна, 324/7 Кіровоградської області", які були проведені 29.08.2013 Новомиргородською міською радою, вчинили порушення у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

За вчинене порушення згідно з частиною 2 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" на ТОВ "Златопілля" та ПП "Камелот-3000" накладено штраф у розмірі 60000 грн на кожного.

Рішення адміністративної колегії від 16.12.2014 мотивоване, зокрема, наявністю співпадінь в оформленні документів, невеликими різницями між ціновими пропозиціями, послідовними номерами довідок органів, наданих на вимогу учасників тендеру та інше.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2015 у справі №912/490/15-г за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Златопілля" до Кіровоградського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватного підприємства "Камелот-3000", про визнання недійсним рішення стосовно ТОВ "Златопілля", позовні вимоги задоволено, визнано недійсним рішення адміністративної колегії Кіровоградського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16.12.2014 № 81-р/к у справі № 21-юр.с/05-14 у частині, яка стосується Товариства з обмеженою відповідальністю "Златопілля".

Вказане судове рішення залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2015.

Постановою Вищого господарського суду України у справі № 912/490/15-г від 22.09.2015 залишено без змін рішення господарського суду Кіровоградської області та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду у даній справі без змін.

Позивач посилається на пункт 3 частини 1 статті 17 Закону України "Про здійснення державних закупівель", відповідно до якої замовник приймає рішення про відмову учаснику, учаснику попередньої кваліфікації в участі у процедурі закупівлі, попередній кваліфікації учасників та зобов'язаний відхилити пропозицію конкурсних торгів (кваліфікаційну, цінову пропозицію) учасника (учасника попередньої кваліфікації) у разі, якщо суб'єкт господарювання (учасник або учасник попередньої кваліфікації) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції), у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів).

Після винесення рішення адміністративною колегією Кіровоградського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 81-р/к по справі № 21-юр.с/05-14 від 16.12.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Златопілля" внесено до Зведених відомостей про рішення органів АМКУ щодо визнання вчинення суб'єктами господарювання порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів торгів (тендерів), а також щодо можливого подальшого судового розгляду цих рішень, їх перевірки, перегляду органами Антимонопольного комітету України.

Позивач зазначає, що з 16.12.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Златопілля" не приймало участь у процедурі державних закупівель, що завдало позивачеві матеріальної шкоди у сумі 50000,00 грн та моральної шкоди у сумі 10000,00 грн. У зв'язку з чим і звернувся до господарського суду з даним позовом.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині другій вказаної статті зазначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу (стаття 1173 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 111- 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

У постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі № 3-72 гс12 викладено правову позицію, згідно з якою за змістом статті 1166 Цивільного кодексу України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, враховуючи положення статті 1173 Цивільного кодексу України , вина не є обов'язковим елементом, передбаченого ними цивільного правопорушення, та не підлягає встановленню, що разом з тим, не виключає необхідність доведення наявності інших елементів складу цивільного правопорушення.

Аналізуючи положення статті 22 Цивільного кодексу України господарський суд бере до уваги, що матеріальна шкода, стягнення якої заявлено у даній справі є збитками, що, за твердженням позивача, є доходами, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Господарський суд бере до уваги, що стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. При цьому збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки дії відповідача 1 стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток, тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход.

У зв'язку із цим господарський суд витребовував від позивача докази його участі у торгах (тендерах) в порядку, передбаченому Законом України „Про здійснення державних закупівель" з моменту його створення, а також докази перемог у таких конкурсах із зазначенням сум, отриманих за виконання відповідних робіт. На підтвердження упущеної вигоди позивач мав надати безспірні докази того, що він міг брати участь у відповідних торгах і однозначно переміг би в них, в разі якщо б його не було внесено до Зведених відомостей про рішення органів АМКУ щодо визнання вчинення суб'єктами господарювання порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів торгів (тендерів).

Всупереч вказаному позивач не довів, що він міг і повинен був отримати доходи в розмірі 50 000 грн і тільки дії відповідача 1 стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Крім того, позивачем не доведено протиправності дій відповідача 1 щодо внесення інформації до Зведених відомостей про рішення органів АМКУ щодо визнання вчинення суб'єктами господарювання порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів торгів (тендерів), а також щодо можливого подальшого судового розгляду цих рішень, їх перевірки, перегляду органами Антимонопольного комітету України, з якими позивач пов'язує неможливість його участі у торгах (тендерах).

Отже наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, як то протиправної поведінки, збитків та причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивачем не доведено.

У зв'язку із викладеним господарський суд не вважає доведеною належними доказами суму матеріальної шкоди в розмірі 50 000 грн, а тому позов у цій частині не підлягає задоволенню.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені статті 1167 Цивільного кодексу України, згідно частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.

Згідно пункту 1 Постанови пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (надалі за текстом - Постанова пленуму ВСУ) встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із Конституцією та законами України, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (пункт 3 Постанови пленуму ВСУ).

Звертаючись з вимогами про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про приниження честі, гідності, ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, внаслідок дій відповідача 1.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно положень пункту 9 Постанови пленуму ВСУ розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Враховуючи вимоги статті 1173 Цивільного кодексу України, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Згідно з частиною першою статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Позивач не довів належними та допустимими доказами, що йому завдано моральну шкоду у розмірі 10 000 грн у зв'язку із діями відповідача 1 щодо внесення до Зведених відомостей про рішення органів АМКУ щодо визнання вчинення суб'єктами господарювання порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів торгів (тендерів), а також щодо можливого подальшого судового розгляду цих рішень, їх перевірки, перегляду органами Антимонопольного комітету України.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі10000,00 грн не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, не підтверджуються належними та допустимими доказами, відтак задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами до відповідача 1 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 50000,00 грн та моральної шкоди у 10000,00 грн. Всупереч викладеному позивачем не додано жодного доказу на підтвердження його вимог.

З огляду на викладене, господарський суд відмовляє позивачу у позові повністю.

Розглядаючи клопотання Кіровоградського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про припинення провадження у справі, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Відповідно до пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

За викладених обставин господарський суд не має правових підстав припинити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки даний спір підсудний господарським судам. Отже клопотання відповідача 1 про припинення провадження у даній справі підлягає відхиленню.

Витрати по сплаті судового збору у справі у відповідності до приписів статей. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Повне рішення складено 20.11.2015.

Суддя Є. М. Наливайко