Ухвала

від 12.11.2015 по справі 826/9117/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2015 р. м. Київ К/800/29501/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Голубєвої Г.К.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.02.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014

у справі № 826/9117/13-а

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, СПД-ФО ОСОБА_2) звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ в Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.01.2013: №101/17-20, яким донараховано податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 47236,03 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 11809,01 грн.; №100/17-20, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 112566,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 18884,25 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.02.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що згідно акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог: пп. 16.1.2, пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177, п. 178.3 ст. 178 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), а саме: неналежне ведення обліку витрат, що призвело до заниження оподатковуваного доходу в звітному періоді - 2011 року на суму 286666,65 грн. За результатами перевірки донараховано податку на доходи фізичних осіб в сумі 47236,03 грн.; пп. 7.4.3 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого позивачем завищено (неправомірно сформований) податковий кредит з податку на додану вартість в звітних податкових періодах - І квартал 2010 року в сумі 35833,00 грн. та ІІ квартал 2010 року в сумі 9667,00 грн.; пп. 198.1 п. 198.1 ст. 198, п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями), внаслідок чого позивачем завищено (неправомірно сформовано) податковий кредит з податку на додану вартість в звітних податкових періодах - січні 2011 року на суму 3833,00 грн., лютому 2011 року на суму 6333,00 грн., березні 2011 року на суму 6600,00 грн., квітні 2011 року на суму 7267,00 грн., травні 2011 року на суму 5000,00 грн., червні 2011 року на суму 8000,00 грн., липні 2011 року на суму 8800,00 грн., серпні 2011 року на суму 6000,00 грн., вересні 2011 року на суму 9000,00 грн., жовтні 2011 року на суму 6000,00 грн., грудні 2011 року на суму 233,00 грн. За результатами перевірки позивачу визначено (донараховано) податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 112566,00 грн.

Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок сировини позивачу від ТОВ «РАДІАНТ-СЕРВІС» та ТОВ «РА «Маркетингком», що свідчить про те, що правочини між вищеназваними підприємствами та позивачем здійснені без мети настання реальних наслідків.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення виключно результатами перевірок та звірок зазначених контрагентів позивача.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У пункті 198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.6 ст. 138 даного Кодексу витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

За приписами пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (у тому числі податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування. Водночас нереальність господарських операцій з придбання платником податку послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту. З метою дослідження фактичного придбання послуг необхідно аналізувати умови їх постачання, досліджувати усі первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, підстави, зміст придбаних послуг відповідно до умов договорів, їх вартість та виконання.

Також, доведенню підлягають обставини щодо придбання платником податків послуг з метою використання у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим необхідно встановити види господарської діяльності, що здійснювалися платником податків, мету здійснення господарських операцій (призначення послуг) тощо.

Висновки судів попередніх інстанцій зроблені без належного дослідження питання щодо реального здійснення господарських операцій. Суди попередніх інстанцій не дослідили доказів, зокрема щодо використання у власній господарській діяльності позивача отриманих від контрагентів товарів та послуг, крім того судами не надано належної правової оцінки доказам, що надані позивачем на підтвердження реальності проведених операцій.

Колегія суддів звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому.

Відповідно до п. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки, передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.02.2014 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)Г.К. Голубєва (підпис)М.О. Федоров