Ухвала

від 10.11.2015 по справі 808/7763/14 (до/808/859/14)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У  Х  В  А  Л  А і м е н е м  У к р а ї н и 10 листопада 2015 рокусправа № 808/7763/14 (ДО/808/859/14) Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Дадим Ю.М.                     суддів:                     Уханенка С.А.  Богданенка І.Ю. за участю секретаря судового засідання:          Сколишева О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області         на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року у справі 808/7763/14(ДО/808/859/14)        за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дружківський вогнетривкий завод»        до: Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області        про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И В:            Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дружківський вогнетривкий завод» до Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -  задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області форми «Р» від 09.07.2014 №0000572200. Не погодившись з постановою суду, відповідач - Державна податкова інспекція у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі. Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, що в період з 12.06.2014 по 18.06.2014 відповідачем було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ “Твентікс” за період з 01.03.2014 по 31.03.2014., за результатами якої складено Акт від 24.06.2014 № 289/05-10-15/34283984 “Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ “ДВЗ” (код ЄДРПОУ 34283984) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ “Твентікс”, код ЄДРПОУ 38421642 за період з 01.03.2014 по 31.03.2014”. В акті перевірки податковим органом зафіксовано допущені позивачем порушення, а саме відсутність об'єктів оподаткування ПДВ при придбанні та продажу товарів з 01.03.2014 по 31.03.2014, що підпадають під визначення п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України; порушення абз. “а” п. 185.1 ст. 185, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого було занижено ПДВ на загальну суму 297    767,00 грн., у т.ч. за березень 2014 року у сумі 297    767,00 грн.   На підставі вищевказаного Акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення форми “Р” від 09.07.2014 № 0000572200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 446    650,50 коп., у т.ч. основний платіж – 297    767,00 грн.; штрафні санкції – 148    883,50 грн. Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду. Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення від 09.07.2015 року не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначене вище податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16 липня 1999 року (далі - Закон України №996-ХІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно до ст. 9 Закону України №996-ХІV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Статтею 1 Закону України №996-XIV передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом,  спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Виходячи зі змісту вказаних норм матеріального права, колегія суддів робить висновок про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Як вбачається з матеріалів справи, у досліджуваному відповідачем періоді  позивачем з метою провадження господарської діяльності було укладено Договір від 01.03.2014 №01/03-4 з ТОВ «Твентікс» на поставку вогнетривких матеріалів. Відповідно до Свідоцтва №200106670 про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «Твентікс» зареєстровано як платник ПДВ 30.01.2013 року. За умовами специфікації від 01.03.2014 № 1, що є невід'ємною частиною Договору від 01.03.2014 № 01/03-14, доставка товару на склад позивача здійснюється транспортом ТОВ “Твентікс”, а безпосередньо факт поставки товару, що поставляється, має бути підтверджено рахунком, видатковою та податковою накладними, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних по взаємовідносинах з ТОВ “Твентікс” не спростовує факт реальності зазначених правовідносин, оскільки товарно-транспортна накладна не є обов'язковим безумовним доказом реальності здійснених господарських операцій. Господарські операції між позивачем та ТОВ “Твентікс” підтверджуються наявними у матеріалах справи та дослідженими судом первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: копіями видаткових та податкових накладних, які складені за результатами проведених операцій та не мають дефектів форми, змісту або походження; копіями прибуткових ордерів; копією акту прийому-передачі векселі. Також, як вбачається з Акту перевірки, одним з основних доказів не підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ “Твентікс” є висновок відповідача про неможливість виконання сторонами своїх договірних зобов'язань через відсутність ТОВ “Твентікс” за місцезнаходженням та відсутність у останнього необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Однак, зазначений висновок відповідача ґрунтується на отриманому від Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області Акті від 23.04.2014 № 247/05-66-22-2/38421642 “Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ “Твентікс” з питань документального підтвердження господарських взаємовідносин з платників податків за лютий-березень 2014 року”. А такі обставини, не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли він виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. Отже, надані документи, свідчать про реальний рух активів позивача у процесі здійснення господарських операцій за Договором від 01.03.2014 № 01/03-14 та, відповідно, об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ “Твентікс” за березень 2014 року на суму ПДВ – 297    767,00 грн., що були включені позивачем до складу податкового кредиту у декларації з ПДВ за березень 2014 року. Таким чином, враховуючи, що позивачем  були надані всі первинні документи, які підтверджують реальність придбання, оплати, транспортування, зберігання та подальшого використання ним у своїй господарській діяльності вогнетривких матеріалів, придбаних у ТОВ “Твентікс”, а також той факт, що ТОВ “Твентікс” зареєстровано як платника ПДВ, у зв'язку з чим останній мав право на складання податкових накладних на поставку вогнетривких матеріалів, суд вважає необґрунтованим висновок відповідача щодо завищення позивачем суми податкового кредиту за березень 2014 року на суму 297    767,00 грн. по взаємовідносинах з ТОВ “Твентікс”. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачем докази у їх сукупності підтверджують правомірність формування ним суми податкового кредиту за березень 2014 року у сумі 297   767,00 грн. Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що податкове повідомлення - рішення форми «Р» №0000572200 від 09.07.2014  року прийняте Державною податковою інспекцією у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування. З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області - залишити без задоволення. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року - залишити без змін.           Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.   Головуючий:                                                                      Ю.М. Дадим                   Суддя:                                                                      С.А. Уханенко                   Суддя:                                                                      І.Ю. Богданенко