Рішення

від 17.11.2015 по справі 902/1372/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 листопада 2015 р. Справа № 902/1372/15

Господарський суд Вінницької області у складі:

Головуючий суддя В. Білоус

ОСОБА_1Нестеров

за участю представників :

позивача : ОСОБА_2- згідно довіреності;

відповідача : ОСОБА_3- згідно довіреності;

інші : ОСОБА_4

Місце розгляду справи : приміщення суду,кімн.№1114

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом :Приватного підприємства "Мікатор" (03056, м.Київ, вул.Борщагівська, 152 В)

до :Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" (23310, Вінницька обл., м.Гнівань, вул.Промислова, 15)

про стягнення 5 251 176,94 грн., з яких 3 099 700 грн. - боргу, 1 312 103,01 грн. - інфляційних втрат, 764 471,55 грн. - пені, 74 902,38 грн.- 3% річних згідно договору поставки № 95-П від 26.08.2014 р..

ВСТАНОВИВ :

Відповідач у відзиві на позов № 1646/02 від 12.11.2015 р. проти позову заперечив посилаючись на те, що відповідач вважає, що позовні вимоги ПП «МІКАТОР» хоч і є частково обґрунтованими але не відповідають всім фактичним обставинам справи, а тому, на думку відповідача, не можуть бути задоволені судом за наступних підстав. Зазначає про те, що між ПрАТ «Гніваньський завод спецзалізобетону» - Покупцем та ПП «МІКАТОР» - Постачальником 26 серпня 2014 року був укладений договір постачання товару за № 95-П, у відповідності до п. 1.1 договору поставки від 26.08.2014 року за № 95-П, Постачальник приймає на себе зобов'язання виконати поставку певної продукції, Товару який буде визначений в асортименті, кількості та за цінами відповідно до специфікацій відповідно які є невід'ємною частиною даного Договору, а Покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити їх вартість згідно умов даного Договору. Зазначає про те, що як передбачено Специфікаціями, які є додатками №1, №2 та №3 до Договору поставки від 26 серпня 2014 року за № 95-П та становлять невід'ємну частину договору поставки, підписану сторонами, позивач був зобов'язаний передати у власність позивачу за плату товар, а саме анкер-закладний АЗ-1, в кількості 20 000 шт. на загальну вартість 1 095 600 грн. 00 коп. по кожній специфікації та здійснити доставку товару. Загалом, як передбачено специфікаціями №1, №2 та №3, а також п. п. 3.1., 3.2. Договору Поставки, сторони домовились, що вартість товару з доставкою, включаючи податок на додану вартість, становить 3 256 800 грн. 00 коп.. Вказує про те, що згідно додаткової угоди №1 від 06.10.2014 року до договору №95-П асортимент договору був розширений відповідно АЗ-1 або АЗ-1-6. Згідно цього та специфікації №4 Відповідачу мало бути додатково поставлено анкер закладний АЗ-1 у кількостей 40 000 шт. на суму 1 826 000 грн. 00 коп. та анкер закладний АЗ-1-6 у кількості 80 000 шт. та на загальну суму 3 652 000 грн. 00 коп. на загальну суму разом із ПДВ 6 573 600 грн. 00 коп.. Вказує про те, що відповідно до видаткових накладних № РН - 0000004 від 26.08.2014 р. ; № РН - 0000005 від 27.08.2014 р.; № РН - 0000006 від 02.09.2014 р.; №РН-0000007 від 03.09.2014 р.; № РН - 0000009 від 04.09.2014 р.; № РН-0000010 від 05.09.2014 р.; № РН - 0000014 від 08.10.2014 р.; № РН - 0000015 від 09.10.2014 р.; № РН - 0000017 від 14.10.2014 р.; № РН-0000018 від 15.10.2014 р.; № РН 0000019 від 17.10.2014 р.; № РН - 0000021 від 21.10.2014 р.; № РН - 0000023 від 23.10.2014 р.; № РН - 0000025 від 28.10.2014 р.; № РН - 0000026 від 29.10.2014 р. відповідач дійсно отримав вищезазначену продукцію. Зазначає про те, що позивачем дійсно було належним чином виконано, покладене на нього п. 1.1. договору поставки, зобов'язання по поставці товару у відповідній товарно-транспортним накладним кількості на загальну суму 9 586 500,00 (дев'ять мільйонів п'ятсот вісімдесят шість тисяч п'ятсот гри. 00 коп.). Посилається на те, що відповідач, в свою чергу, на виконання своїх зобов'язань систематично, згідно банківських виписок № ГН - 0000323 від 19.09.2014 р. на суму 2 550 000 грн., №ГН-0000361 від 10.10.2014 р. на суму 736 800 грн., № ГН - 0000395 від 31.10.2014 р. на суму 1 000 000 грн., №ГН-0000418 від 18.11.2014 р. на суму 1 200 000 грн., № ГН - 0000028 від 29.01.2015 р. на суму 1 000 000 грн., № ГН - 0000367 від 02.10.2015 р. на суму 20 000 грн. перерахував кошти на загальну суму 6 506 800 грн. по договору 95-П від 26.08.2014 року. Зазначає про те, що відповідач в своїй діяльності як державне підприємство завжди намагався максимально чітко дотримуватись норм закону та ділового обороту і виконувати свої зобов'язання у встановлений термін, однак, так само, в якості 100% державного підприємства змушено керуватись в своїй діяльності встановленими нормативами для належного виконання своїх функцій. Вказує про те, що виплати на виконання договору №95ТІ продовжувались би і на далі якби не обставини які склались без участі відповідача і є для нього обставинами (форс-мажор) на які він повпливати не в змозі. Зазначає про те, що 12.03.2015 року відповідачу надійшов лист за №10/03-08 від 10.03.2015 року від одного з контрагентів, що поставляє підприємству анкер для виробництва в якому посилаючись на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2014 року у справі 826/14671/14 яке набрало законної сили 03.12.2014 року та яким скасовано погодження технічних умов ТУ У 27.3-23721759-002:2007 «Анкер закладний до пружного скріплення СБ-3 та змін до них виробництва ТОВ «АТ Механіка, що унеможливлює їх постачання та використання залізничними підприємствами. Зазначає про те, що позивачу не могло бути не відомо про цей факт, так як він є офіційним представником виробника, таким чином на момент коли він продовжував постачати вищезазначений анкер відповідач не міг би використовувати його для виготовлення його продукції, а при умові її виготовлення не зміг її збути і тим самим автоматично втратив би змогу розрахуватись із позивачем в зв'язку із відсутністю коштів на рахунках та наявністю готової продукції (із невідповідним анкером) на складах, що фактично і сталось. Вказує про те, що дана обставина склалась в зв'язку не повідомленням позивачем про те, що продукція яку він постачає відповідачу не відповідає нормам ТУ, що призвело до фактичного заморожування як виготовлення шпали із вищезазначеним анкером так і збуту (постачанню на залізницю) вже виготовленої продукції. Зазначає про те, що відповідач дійсно частково не виконав своїх зобов'язань по вищезазначеному договору №95-П від 26.08.2014 р. на суму 3 079 700 грн., але невиконання цих обов'язків пов'язано із рядом фактичних обставин які суттєво змінюють справу. Зазначає про те, що між сторонами був заключений не лише договір №95-П від 26.08.2014р. але і ще ряд наступних договорів на постачання цієї ж продукції від ТОВ «АТ Механіка». Вказує про те, що остання товаро-транспортна накладна по цьому договору датується 29.10.2014 року, а на наступний день 30 жовтня окружний адміністративний суд міста Києва виносить Постанову про скасування рішення Державної адміністрації залізничного транспорту про погодження технічних умов ТУ У27.3-23721 759-002:2007 "Анкер закладний до пружного скріплення СБ-3" та змін до них виробництва ТОВ "АТ Механіка", що унеможливлює їх постачання та використання залізничними підприємствами. Вказує про те, що таким чином відслідковується той факт, що позивач знав як про можливість винесення рішення не на його користь так взагалі про створений прецедент. Зазначає про те, що відповідач є підприємством 100% акцій якого належить державі, тобто являється державним підприємством, відповідно до цього відповідач повністю підпорядковується державі і успішна господарська діяльність залежить його залежить виключно від державного замовлення. Вказує про те, що відповідно до п.1 ст.617 Цивільного кодексу зазначається, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, а відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК зазначено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Посилається на те, в даному конкретному випадку прийнята і не скасована на сьогодні Постанова адміністративного суду по справі №826/14671/14, щодо скасування ТУ і є непереборною силою - надзвичайною та невідворотною на вищезазначений момент обставиною, подією, тому що заздалегідь закласти її як умову в договір не представлялось можливим (так як навіть думки про те, що таке могло статись жодна із сторін договору не допускала, через те що відповідач використовує цей анкер вже не вперше і до цього подібного не було) так саме як і перебороти наслідки її винесення (тобто доки не буде винесене інше рішення або постанова суду з цього приводу відправити товар (шпалу) для використання його залізницю відповідач не зможе). Зазначає про те, що в даному випадку, враховуючи повну залежність підприємства від як виконання державного замовлення так і виконання його відповідно встановлених норм та технічних умов наголошує на необхідність визнання даних обставин, а саме відсутність державного замовлення у достатній (звичній для підприємства) кількості та із анкером від ТОВ «АГ Механіка» (через скасування постановою адміністративного суду ТУ) обставинами непереборної сили, так як саме це є причиною, що унеможливлює подальше постачання залізницям та підприємствам залізничного транспорту поставленого Позивачем товару (анкеру АЗ-1) у зв'язку з скасуванням погодження Укрзалізниці технічних умов ТУ У 27.3-23721759-002:2007, згідно з якими виготовляється анкер АЗ-1. Посилається на те, що згідно п.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину або якщо вона замовчує їх існування. Вказує про те, що ПП «Мікатор» не могло бути невідомо про проблеми, які могли повипливати на виконання відповідачем зобов'язань, але позивач про це змовчав, що призвело до того, що з анкера були виготовлені шпали, які фактично збути на даний момент не представляється можливим, а відповідно і не представляється можливим виконати свою частину угоди з боку боржника. Зазначає про те, що якби відповідач знав про те, що реалізувати шпалу із вищезазначеним анкером не представиться можливим він би не заключав ні наступних договорів на їх придбання, а ні додаткових угод до договору №95-11 від 26.08.2014 року. Вказує про те, що щодо нарахування позивачем пені в сумі 764 471,55грн., 3% річних в сумі 74 902,38 грн., та інфляційне збільшення в сумі - 1 312 103,01 грн. ці суми розраховані відповідно без урахування здійснених виплат у розмірі 20 000 грн., за платіжним дорученням № НОМЕР_1 від 02.10.2015 р. та вимог ч.6 ст.232 ГК України.

16.11.2015 р. від ТОВ "Корпорація КРТ" до суду надійшла заява про залучення його до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору на стороні відповідача.

Вказана заява мотивована тим, що як вбачається із суті спору, Позивач поставив Відповідачу анкер закладний типу АЗ-1, який виробляється за технічними умовами ТУ У 27.3-23721759- 002:2007, виробник ТОВ «АТ Механіка». Також заявник у вказаній заяві зазначає про те, що на момент укладання Договору між Позивачем та Відповідачем, у останнього існував та не був повністю виконаний договір, укладений Відповідачем з ТОВ «Корпорація КРТ» № 75-П від 23.07.14 р. щодо поставки анкеру закладний типу АЗ-2 (виробник: ТОВ «Корпорація КРТ») згідно ТУ У 35.2.-30268559-070:2009 «Анкер закладний типу АЗ-2», загальна кількість по договору - 177 000 шт. анкеру АЗ-2, на загальну суму 9 696 060,0 грн., ціна за одиницю 54,78 грн. з ПДВ, тобто така ж як і у Позивача. Також, заявник у вказаній заяві зазначає про те, що станом на 26.08.2014 року залишок (не поставлено) по договору № 75-П від 23.07.14 р. становив 12 000 шт., однак з невідомих причин Відповідач припинив виконання своїх зобов'язань по прийняттю анкеру закладного типу АЗ-2 по договору з ТОВ «Корпорація КРТ» та почав закуповувати анкер закладний типу АЗ-1 у Позивача, при цьому, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2014 у справі № 826/14671/14, яке набрало законної сили 03.12.2014 р., скасовано погодження технічних умов ТУ У 27.3-23721759-002:2007 «Анкер закладний до пружного скріплення СБ-3» та змін до них, що унеможливлювало постачання та використання підприємствами залізничної галузі анкеру АЗ-1. Окрім того, заявник в заяві вказує про те, що треба взяти до уваги, що анкери закладні закуповуються Відповідачем для виготовлення шпал згідно технічних умов ТУ 26.6-30268559- 174:2011 «Шпали залізобетонна попередньо напружені колії 1520 мм типу СБЗ для рейок типу Р65 і Р50» та про те, що вказаними ТУ зокрема дозволено застосування анкера АЗ-1 лише зі скріпленням типу КПП-1, а анкеру АЗ-2 лише зі скріпленням КПП-5, тому, враховуючи, що в 2014 р. залізницями України було укладено договори на закупівлю саме скріплення КПП-5, закупівля анкеру АЗ-1 у ПП «Мікатор» була недоцільною. Також заявник зазначає про те, що вважає, що одностороння відмова Відповідача від виконання договору № 75-П від 23.07.14 р., укладеного з ТОВ «Корпорація КРТ», було необґрунтованим та порушує права нашого підприємства.

Представник позивача в судовому засіданні проти вказаного клопотання заперечив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вказаного клопотання не заперечив.

Суд, дослідивши вказане клопотання дійшов наступних висновків.

Згідно ст.27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін . Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Згідно п.1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому .

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про залучення його до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Корпорація КРТ», оскільки рішення у справі № 902/1372/15 не вплине на права та обов'язки ТОВ "Корпорація КРТ", з огляду на те, що останній не є стороною договору постачання товару № 95-П від 26.08.2015 р., який є підставою позовних вимог у даній справі, а ТОВ "Корпорація КРТ" укладено з відповідачем окремий договір поставки товару № 75-П від 23.07.2014 р., який не стосується предмету і підстав позову у справі № 902/1372/15.

17.11.2015 р. від позивача до суду надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство інфраструктури України. Вказана заява мотивована тим, що виконати свої зобов'язання за договором № 95-П від 26.08.2015 р. відповідачу не дозволило відсутність відповідної рознарядки з боку ДП «Управління промислових підприємств» які почали надавати рознарядки, згідно з якими ДП «УПП» просить поставляти шпали залізобетонні з чітким та безумовним дотриманням виключно діючих технічних умов та з урахуванням листа Департаменту колії від 10.03.2015 року № ЦП-7/131 щодо скасування погодження технічних умов на анкер АЗ-1, тобто шпали без застосування анкеру АЗ-1, що підтверджує неможливість реалізації шпал з анкерами АЗ-1 на залізниці та підприємства залізничного транспорту. Окрім того, відповідач у вказаній заяві зазначає про те, що у статутному капіталі Відповідача є корпоративні права держави, управління якими здійснює Міністерство інфраструктури України, а господарський спір стосується майна господарської організації.

Представник позивача в судовому засіданні проти вказаного клопотання не заперечив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вказаного клопотання не заперечив.

Згідно ч.1 ст.27 ГПК України суд залучає в якості 3-ї особи орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами тільки у спорах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, а даний спір не є спором про майно, а є спором про стягнення боргу за поставлену продукцію, пені, інфляційних втрат, 3% річних.

Згідно ч.1 ст.96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви позивача про залучення до участі у справі третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство інфраструктури України, оскільки рішення у справі № 902/1372/15 не вплине на його права та обов'язки.

17.11.2015 р. від відповідача до суду надійшло клопотання про повне звільнення його від відповідальності.

Вказане клопотання мотивоване тим, що було допущено порушення позивачем - скасування технічних умов позивача на анкер і неможливістю в зв"язку з цим використання продукції за призначенням.

Представник позивача в судовому засіданні проти вказаного клопотання заперечив.

Розглянувши вказане клопотання суд прийшов до висновку, що з підстав викладених в ньому це клопотання задоволенню не підлягає, оскільки відповідачем не доведено належними доказами допущення позивачем порушення при виконанні договору поставки.

Тому суд не може задоволити клопотання відповідача про повне звільнення його від відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань.

Окрім того, відповідно до ст.83 ГПК України, ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України суд має право зменшити тільки розмір неустойки.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав щодо суми основного боргу, щодо решти вимог проти позову заперечив.

Представники сторін в судовому засіданні пояснили, що додаткові, інші докази чи клопотання у них відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об’єктивно і в сукупності дослідивши надані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд, на підставі ст. 11, 16, 20, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 655, 692, 712 ЦК України, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в сумі 3 079 700 грн. - боргу, 176 000 грн. - пені за період з 03.12.2014 р. по 10.06.2015 р. (пеня, на підставі ст.83 ГПК України, підлягає зменшенню судом із суми 716 600,45 грн. до 176 000 грн.)., 1 312 103,01 грн. - інфляційних втрат за період з грудня 2014 р. по вересень 2015 р., 74 902, 38 грн. - 3% річних за період з 03.12.2014 р. по 30.09.2015 р..

До такого висновку суд прийшов з огляду на таке.

26.08.2014 р. між ПрАТ «Гніваньський завод спецзалізобетону» (в договорі - Покупець) та ПП «МІКАТОР» (в договорі - Постачальник) був укладений договір поставки № 95-П.

Згідно п.1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю певну продукцію, далі Товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами відповідно до Специфікацій, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей Товар на умовах даного Договору.

Згідно п.3.1 Договору ціна Товару, узгоджена у Специфікації до цього Договору, включає: вартість Товару, транспортні витрати ПОСТАЧАЛЬНИКА та всі податки і збори, передбачені чинним законодавством України.

Згідно п.4.1 Договору Оплата за поставлений Товар по цьому договору проводиться Покупцем на протязі 30 (тридцяти) банківських днів після дати отримання товару на адресу покупця згідно заявки.

Згідно п.4.4 Договору Днем отримання Товару є дата отримання Покупцем видаткової накладної Постачальника.

Згідно п.5.2 Договору Постачальник здійснює поставку Товару на умовах СРТ (згідно вимог „Інкотермс" редакції 2000 р.), м.Гнівань, вул.Промислова,15.

Згідно п. 6.1.1 Договору Покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений Товар.

Згідно п.7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.

Згідно п.7.3. Договору 7.3. в разі несвоєчасної оплати за поставлений Товар, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченого Товару за кожен день прострочення.

Згідно п.10.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2014 р. в частині поставок Товару, а в частині розрахунків до повного їх виконання.

06.10.2014 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, згідно якої асортимент договору був розширений а саме викладно пункт 1.2 договору № 95-П від 26.08.2014 р. в наступній редакції: Найменування товару: Анкер закладний АЗ-1, або АЗ-1-6.

Позивач свої зобов'язання передбачені договором виконав, поставив відповідачеві товар на суму 9 586 500,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН - 0000004 від 26.08.2014 р.; № РН - 0000005 від 27.08.2014 р.; № РН - 0000006 від 02.09.2014 р.; №РН-0000007 від 03.09.2014 р.; № РН - 0000009 від 04.09.2014 р.; № РН-0000010 від 05.09.2014 р.; № РН - 0000014 від 08.10.2014 р.; № РН - 0000015 від 09.10.2014 р.; № РН - 0000017 від 14.10.2014 р.; № РН-0000018 від 15.10.2014 р.; № РН 0000019 від 17.10.2014 р.; № РН - 0000021 від 21.10.2014 р.; № РН - 0000023 від 23.10.2014 р.; № РН - 0000025 від 28.10.2014 р.; № РН - 0000026 від 29.10.2014 р..

Відповідач виконав свої зобов'язання частково, згідно банківських виписок № ГН - 0000323 від 19.09.2014 р. на суму 2 550 000 грн., №ГН-0000361 від 10.10.2014 р. на суму 736 800 грн., № ГН - 0000395 від 31.10.2014 р. на суму 1 000 000 грн., №ГН-0000418 від 18.11.2014 р. на суму 1 200 000 грн., № ГН - 0000028 від 29.01.2015 р. на суму 1 000 000 грн., № ГН - 0000367 від 02.10.2015 р. на суму 20 000 грн. перерахував позивачеві кошти на загальну суму 6 506 800 грн..

Таким чином, борг відповідача перед позивачем складає 3 079 700 грн. (9 586 500,00 грн. - 6 506 800 грн.).

Зміст договору, додаткових угод, взятих в них зобов'язань свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з поставки, які регулюються ст. 712 ЦК України.

Згідно ст.712 ЦК України За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 525, ст. 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається із приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 692 України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. ст. 4-3, 33 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

В позовній заяві позивачем пред'явлено вимоги щодо стягнення пені без врахування вимог ч.6 ст.232 ГК України.

На вимогу ухвали суду від 07.10.2015 р. позивачем із супровідним листом 10.11.2015 р. подано до суду розрахунок в якому пеня пред'явлена в сумі 353 629,48 грн.

В судовому засіданні 17.11.2015 р. представник позивача заяви про зменшення позовних вимог не подавав, відтак підтримав заявлені в позовній заяві позовні вимоги щодо пені.

Суд не бере до уваги розрахунок пені поданий позивачем 10.11.2015 р. із супровідним листом, оскільки він є помилковим, неправильно відображає кількість прострочених днів та в ньому вказано невірний період нарахування пені.

Відповідно до п.4.1 Договору оплата за поставлений Товар по цьому договору проводиться Покупцем на протязі 30 (тридцяти) банківських днів після дати отримання товару на адресу покупця згідно заявки.

Згідно п.4.4 Договору Днем отримання Товару є дата отримання Покупцем видаткової накладної Постачальника.

Прострочення в оплаті по накладній № РН-0000021 від 21.10.2014 р. виникло 03.12.2014 р., по накладній № РН-0000023 від 23.10.2014 р. виникло 05.12.2015 р., по накладній № РН-0000025 від 28.10.2014 р. виникло 10.12.2015 р., по накладній № РН-0000026 від 29.10.2014 р. виникло 11.12.2015 р..

З урахуванням вимог ч.6 ст.232 ГК України строк нарахування пені по накладній № РН-0000021 від 21.10.2014 р. закінчився 02.06.2015 р., по накладній № РН-0000023 від 23.10.2014 р. закінчився 04.06.2015 р., по накладній № РН-0000025 від 28.10.2014 р. закінчився 09.06.2015 р., по накладній № РН-0000026 від 29.10.2014 р. закінчився 10.06.2015 р..

Суд самостійно здійснив розрахунок пені по кожній накладній, згідно якого загальна сума пені складає 716 600, 45 грн..

Після перевірки судом розрахунків позовних вимог виявлено, що сума інфляційних втрат, 3% річних, які вказані в розрахунку позивача наданому на вимогу ухвали суду від 07.10.2015 р., менша ніж сума цих самих вимог в розрахунку зробленому судом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про законність і обґрунтованість належними доказами вимог позивача про стягнення 3 079 700 грн. - боргу, 176 000 грн. - пені за період з 03.12.2014 р. по 10.06.2015 р. (пеня, на підставі ст.83 ГПК України, підлягає зменшенню судом із суми 716 600,45 грн. до 176 000 грн.), 1 312 103,01 грн. - інфляційних втрат за період з грудня 2014 р. по вересень 2015 р., 74 902, 38 грн. - 3% річних за період з 03.12.2014 р. по 30.09.2015 р..

Позовні вимоги про стягнення 20 000 грн. боргу задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Згідно абз.3 п.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Як вбачається із відбитку календарного штемпеля органу поштового зв'язку позивач звернувся з позовом 30.09.2015 р..

Банківською випискою № ГН - 0000367 від 02.10.2015 р. стверджується часткова оплата відповідачу частини боргу в сумі 20 000 грн..

Провадження у справі № 902/1372/15 порушено 07.10.2015 р..

Відтак, сума 20 000 грн. боргу сплачена після розгляду претензії але за 5 днів до порушення провадження у справі, відтак предмет спору щодо 20 000 грн. був відсутній до порушення провадження у справі.

Вказане відповідно до правової позиції Вищого господарського суду, викладеної в абз.3 п.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", є підставою для відмови в позові щодо вимог позивача про стягнення 20 000 грн. - боргу.

Доводи відповідача викладені у відзиві на позов судом до уваги не беруться, оскільки рішення щодо протиправності погодження Технічних Умов прийняте адміністративним судом після поставки продукції позивачем і отримання її відповідачем.

Відповідач прийняв зазначену продукцію, використав її при виготовлення продукції власного виробництва, не ставив питання про розірвання договору.

Доказів передбачених законодавством, зокрема інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю затвердженої постановою Держарбітражу при ОСОБА_5 СРСР від 25 квітня 1966 р. № П-7, які б стверджували неякісність продукції відповідач суду не надав.

Також спростовується посилання відповідача на те, що суми пені, 3% річних, інфляційних втрат розраховані позивачем без урахування здійснених відповідачем виплат у розмірі 20 000 грн., за платіжним дорученням № НОМЕР_1 від 02.10.2015 р., оскільки вказані розрахунки здійснені позивачем по вересень 2015 р., а 20 000 грн. боргу як сам зазначає відповідач у відзиві на позов та згідно банківської виписки № ГН - 0000367 від 02.10.2015 р. відповідач сплатив 02.10.2015 р., тобто після кінцевої дати періоду нарахування позивачем пені, 3% річних, інфляційних втрат, вказаної в розрахунку який надано до суду 10.11.2015 р. із супровідним листом на вимогу суду.

Згідно п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визнання судами адміністративної юрисдикції протиправними погодження технічних умов на виготовлення анкера вплинуло на можливість відповідача реалізувати свою продукцію при виробництві якої використано цей анкер, отримання прибутку і як наслідок на можливість своєчасно розрахуватись з позивачем за отриману в нього продукцію.

Сума боргу відповідача перед позивачем за поставлений анкер складає 3 079 700 грн..

Довідками наданими відповідачем суду із супровідним листом № 1527/02 від 26.10.2015 р. стверджується залишок у відповідача нереалізованої продукції для виготовлення якої використано зазначений анкер, а саме: шпал СБ-3 - 1 сорту, з анкером закладним типу АЗ-1 в кількості 9 439 шт. на суму 6 748 500 грн. та залишок анкеру закладного типу АЗ-1 в кількості 12 184 шт. на суму 729 577, 92 грн..

Згідно п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Вказані обставини суд вважає виключними і такими, що вплинули на можливість відповідача своєчасно провести розрахунки з позивачем.

Тому суд на підставі п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України, та беручи до уваги те, що суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення 1 312 103,01 грн. - інфляційних втрат та 74 902, 38 грн. - 3% річних, прийшов до висновку про те, що пеня в сумі 716 600,45 грн. підлягає зменшенню судом з суми 716 600,45 грн. до суми 176 000 грн..

Сума позовних вимог, що задовільняється судом щодо пені, інфляційних втрат, 3% річних загалом складає 1 563 005, 39 грн., що становить близько 50% від суми заборгованості 3 079 700 грн..

Згідно п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" та ст.49 ГПК України судові витрати на судовий збір в сумі 78 767,65 грн. підлягають покладенню на відповідача.

Оскільки сума боргу 20 000 грн. сплачена відповідачем після пред'явлення позивачем претензії і після здачі позивачем позовної заяви до органу поштового зв'язку для відправки до суду та за 5 днів до порушення провадження у справі, суд приходить до висновку, що спір щодо вказаної суми боргу 20 000 грн. виник і доведений до розгляду в суді внаслідок неправильних дій, бездіяльності відповідача.

Тому, на підставі ч.2 ст.49 ГПК України судові витрати на судовий збір із суми позовних вимог 20 000 грн.- боргу, в задоволенні яких судом відмовлено, підлягають покладенню на відповідача.

Керуючись викладеним, ст.4-3, 4-5, 22, 28, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 75, 82 - 84, 115, 116 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Приватного підприємства "Мікатор" до Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" задоволити частково в сумі 3 079 700 грн. - боргу, 176 000 грн. - пені, 1 312 103,01 грн. - інфляційних втрат, 74 902, 38 грн. - 3% річних, згідно договору поставки № 95-П від 26.08.2014 р..

2. В позовних вимогах про стягнення 20 000 - боргу відмовити.

3. Судові витрати на судовий збір в сумі 78 767,65 грн. покласти на відповідача.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону", код ЄДРПОУ 00282435 (23310, Вінницька обл., м.Гнівань, вул.Промислова, 15) на користь Приватного підприємства "Мікатор", код ЄДРПОУ 34964147 (03056, м.Київ, вул.Борщагівська, 152 В) 3 079 700 грн. - боргу, 176 000 грн. - пені, 1 312 103,01 грн. - інфляційних втрат, 74 902, 38 грн. - 3% річних, судові витрати на судовий збір в сумі 78 767,65 грн. ОСОБА_2 наказ в день набрання рішенням законної сили.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 17.11.2015 р. Повний текст рішення відповідно до ст.84 ГПК України оформлено і підписано 23 листопада 2015 р. Рішення набирає законної сили на протязі 10-ти днів з дня повного його оформлення і підписання.

Суддя Білоус В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи