ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.11.2015Справа №910/21553/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськінтерресурс"
до Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС"
про стягнення суми боргу у розмірі 288 147,60 грн.
Суддя Полякова К.В.
Представники сторін:
від позивача: Чубатов А.В. (дов.№2 від 01.06.2015)
від відповідача: не з'явився
СУТЬ СПОРУ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганськінтерресурс" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" про стягнення суми боргу у розмірі 288 147,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача обов'язку внесення орендних платежів, взятого на себе відповідно до умов Договору оренди транспортних засобів №25 від 28.10.2009 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21553/15 та призначено її до розгляду на 10.09.2015 року.
03.09.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
За наслідками судового засідання 10.09.2015 суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 06.10.2015 року.
06.10.2015, у задоволення клопотання позивача, судом продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 29.10.2015, про що винесено відповідну ухвалу.
У судовому засіданні 29.10.2015 судом оголошено перерву до 03.11.2015 року.
Під час судового засіданні 03.11.2015 представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові.
Відповідач не направив свого представника для участі у судовому засіданні 03.11.2015, про дату, час та місце проведення судового засіданні повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
28.10.2009 між ТОВ «Луганськінтерресурс» (орендодавець) та Автобусний парк№8 КП «Киїпастранс» (орендар) укладено Договір оренди транспортних засобів №25 (далі - договір оренди).
За умовами укладеного договору оренди, а саме пункту 1.1., орендодавець зобов'язується передати орендареві в строкове, платне користування 10 (десять) одиниць автобусів марки МАЗ 103076 з державними номерними знаками, відповідно до додатку № 1 до даного договору (надалі - автобуси), а орендар зобов'язується прийняти названі автобуси та використовувати їх для пасажирських перевезень у місті Києві, а також сплачувати орендодавцеві орендну плату.
Місячна орендна плата за цим договором становить 7 000,00 грн. за кожен транспортний засіб в місяць, в т.ч. ПДВ - 1166,67 грн. (п. 3.1. договору у редакції Додакової угоди №1 від 01.05.2011 року).
Пунктом 6.2. договору оренди сторони погодили, що строк дії цього договору закінчується 28.10.2012 року.
Повернення автомобіля відбувається за актами приймання передачі, який підписується сторонами та скріплюється їх печатками, як то передбачено п. 4.2. договору оренди.
Із матеріалів справи вбачається, що 17.11.2009 позивач передав, а відповідач прийняв у строкове, платне користування транспортні засоби - автобуси у кількості 10 штук, про що сторонами складено відповідний акт прийому-передачі, який підписаний та скріплений печатками обох сторін.
По закінченню дії строку договору, як передбачено умовами укладеного договору оренди, відповідач повернув позивачеві транспортні засоби, що є об'єктом оренди, про що сторонами складено, підписано та скріплено печатками обох сторін відповідний акт прийому-передачі транспортних засобів від 28.10.2012 року.
Звертаючись із даним позовом до суду, ТОВ «Луганськінтерресурс» стверджує про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 228 147,60 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання КП «Київпастранс» обов'язку внесення орендної плати за договором оренди №25. На підтвердження наявної суми заборгованості позивачем до суду надано акт звірки взаємних розрахунків на 30.06.2015, а також бухгалтерську довідку пр. ствн розрахунків та акти здачі-приймання послуг.
У свою чергу, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що позивачем не вжито заходів досудового врегулювання спору. Крім того, відповідач стверджує, що акт звірки взаєморозрахунків не міг бути підписаний в.о. директором.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.
За своєю правовою природою Договір оренди транспортних засобів №25 є договором найму, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які також підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
За приписами статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Наявними у матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (надання послуг), підписаними та скріпленими печатками обох сторін, підтверджується факт надання позивачем послуг з оренди транспортних засобів та приймання таких послуг відповідачем.
Бухгалтерською довідкою підтверджується проведення часткових оплат з орендної плати з боку відповідача на користь позивача.
Також, сторонами складено акт звірки взаєморозрахунків на 30.06.2015, з якого вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 288 147,60 грн.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, позивачем доведено та матеріалами справи підтверджено наявність обов'язку у КП «Київпастранс» сплатити на користь позивача заборгованість з орендних платежів у розмірі 288 147,60 грн.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача про невжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору, покладених в основу заперечень проти позову, суд зауважує наступне.
Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав.
Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Вказана правова позиція міститься у рішенні Конституційного суду у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002.
Також, суд відзначає, що наявний у матеріалах акт звірки взаєморозрахунків, який надано у підтвердження наявної суми заборгованості, підписаний з боку відповідача В.о. КП «Київпастранс» Автобусний парк №8 ОСОБА_2, який за твердженням відповідача не мав довіреності на підписання 30.06.2015 року. Суд не приймає такі заперечення відповідача з огляду на те, що вказаний акт звірки саме складений станом на 30.06.2015, тобто у ньому відображено наявність грошових зобов'язань сторін на вказану дату. Нормами чинного законодавства не передбачено строків підписання таких актів звірки, а тому відсутність дати підписання вказаного акту не свідчить про відсутність повноважень у підписантів такого акту. До того ж, суд вважає за необхідне зауважити, що розмір наявної заборгованості у межах даного спору підтверджується наявними у матеріалах справи актами здачі-прийому робіт (надання послуг), які складені, підписані та скріплені печатками.
Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськінтерресурс" до Комунального підприємства «Київпастранс» про стягнення суми боргу у розмірі 288 147,60 грн. - задовольнити повністю.
Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» (07070, місто Київ, Набережне шосе, 2; ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськінтерресурс» (03146, місто Київ, вулиця Якуба Коласа, будинок 6Д, квартира 46; ідентифікаційний код 32968459) 288 147 (двісті вісімдесят вісім тисяч сто сорок сім) гривень 60 копійок основного боргу та 5 762 (п'ять тисяч сімсот шістдесят дві) гривні 95 копійок витрат зі сплати судового збору.
Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 03.11.2015 року. Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
та підписано 09.11.2015 року
Суддя К.В. Полякова
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 03.11.2015 |
Оприлюднено | 26.11.2015 |
Номер документу | 53685620 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Полякова К.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні