Рішення

від 17.11.2015 по справі 922/5133/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2015 р.Справа № 922/5133/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Інте Т.В.

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ до ПП "АПК Агро-Продукт", м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. № 237 від 10.03.15 р., ОСОБА_2, дов. № 432 від 02.06.2015 року;;

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства "АПК Агро-Продукт" про стягнення основного боргу в сумі 686973,96 грн., 211770,00 грн. пені, 877719,55 грн. штрафу, процентів за користування чужими коштами в сумі 139926,25 грн. та судові витрати по справі.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором № ХАР039П-С від 14.07.14 р., в частині поставки товару.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в позовній заяві та надали додаткові письмові пояснення по справі, які були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги суду не виконав, письмовий відзив не надав.

На адресу суду повернулась копія ухвали господарського суду Харківської області по справі від 04.09.15 р., яка була направлена на адресу відповідача, з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Вищезазначена ухвала була направлена на адресу: 61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 31, кім. 603-А, відповідно до відомостей, зазначених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У пункті 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи викладене, відповідач вважається судом таким, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне.

Між публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (позивач, покупець) та приватним підприємством "АПК Агро-Продукт" (відповідач, постачальник) було укладено договір поставки від 14.07.2014 № ХАР039П-С (далі - договір; а.с. 12-14), відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався передати у власність покупця зерно українського походження врожаю 2014 року (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар, відповідно до умов даного договору.

Договір діє з дати його підписання до 30.06.2015р., а в частині розрахунків та поставки товару - до повного виконання своїх зобов'язань (п.10.1 договору).

Згідно з п. 3.3 договору, кількість, строк та місце поставки, ціна та загальна вартість товару для кожної партії, що поставляється згідно договору, визначаються в специфікаціях до цього договору, які підписуються сторонами щодо кожної партії товару та є невід'ємними частинами (додатками) цього договору.

На виконання спірного договору, між сторонами було підписано специфікацій на загальну суму 19571313,38 грн. (а.с. 134-167).

Відповідно до спірних специфікацій, відповідач зобов'язався поставити товар на загальну суму 19571313,38 грн. у період з 14.07.14 р. по 21.08.14 р. включно.

Згідно з п. 4.1. договору, постачальник поставляє товар на умовах ЕХW ФРАНКО-СКЛАД згідно Правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 р., за винятком застережень, прямо передбачених даним договором. Місце поставки кожної окремої партії товару зазначається в специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємними частинами.

Відповідно до п. 4.2 договору, датою поставки товару вважається дата переоформлення товару на ім'я покупця за складським документом на зерновому складі. Дата видаткової накладної співпадає з датою переоформлення товару на ім'я покупця за складським документом на складі.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що оплата товару, що поставляється за даним договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом строку зазначеного в специфікаціях до цього договору після останньою з подій зазначених нижче:

- поставка товару;

- визначення його якості і залікової ваги;

- пред'явлення постачальником рахунку-фактури;

- передача документів, зазначених в п. 6.1 цього договору.

Відповідно до п. 2 спірних специфікацій, оплата товару, визначеного специфікаціями, здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту поставки товару.

Покупець, відійшовши від умов договору, перерахував кошти постачальнику у загальному розмірі 7719436,58 грн. у якості попередньої оплати, що підтверджується відповідними банківськими виписками (а.с. 18-40).

Постачальник, в свою чергу, здійснив поставку товару на загальну суму 7032462,62 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними (а.с. 41-72).

Таким чином, вартість непоставленого товару склала 12538850,76 грн. (19571313,38 грн. - 7032462,62 грн.).

Листом №130-2-12/4036 від 10.08.2015р. (а.с. 104) позивач звернувся до відповідача з вимогою негайно виконати зобов'язання щодо поставки товару за спірним договором, а у разі неможливості поставки товару сплатити ПАТ "ДПЗКУ" 686973,96 грн. попередньої оплати у строк до 14.08.2015 року. Вказаний лист було направлено на адресу відповідача 11.08.15 р., що підтверджується відповідним поштовим чеком та описом вкладення до цінного листа (а.с. 106).

Проте, відповідач ніяким чином на вказану вимогу не відреагував, товар на суму 12538850,76 грн. не поставив та попередню оплату в сумі 686973,96 грн. не повернув.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплаченого товару або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно, тобто або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Як встановлено судом, позивач звертався до відповідача з листом - вимогою за вих. №130-2-12/4036 від 10.08.2015р. (а.с. 104), в якому просив негайно виконати зобов'язання щодо поставки товару по спірному договору або повернути передплату в сумі, на яку відповідачем не здійснено поставку товару, однак лист залишений без відповіді та задоволення.

Вказаний лист було направлено на адресу відповідача 11.08.15 р., що підтверджується відповідним поштовим чеком та описом вкладення до цінного листа (а.с. 106).

Як вже було зазначено, станом на момент розгляду справи, відповідач товар на суму 12538850,76 грн. не поставив та попередню оплату в сумі 686973,96 грн. не повернув.

Отже, враховуючи вищевикладене, беручи до уваги вимогу позивача негайно здійснити поставку, відповідач визнається судом таким, що з 11.08.15 р. прострочив виконання зобов'язання з поставки товару позивачу, за спірним договором поставки.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини справи та зважаючи на норми вищенаведеного законодавства, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача перерахованої передплати в сумі 686973,96 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 211770,00 грн. пені, 877719,55 грн. штрафу та проценти за користування чужими коштами в сумі 139926,25 грн.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В частині 1 ст. 548 ЦК України закріплено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктом 8.4 договору визначено, що у випадку не поставки або несвоєчасної поставки товару згідно умов даного договору, постачальник сплачує покупцеві, на вимогу останнього, пеню у розмірі 0,1 % загальної вартості непоставленої партії Товару за кожен день прострочення.

Пунктом 8.5 договору передбачено, що у випадку прострочення зобов'язання по поставці товару, визначеного специфікацією, більш як на 30 (тридцять) календарних днів, постачальник сплачує покупцю також штраф в розмірі 7% (семи відсотків) від загальної вартості непоставленої вартості товару.

Згідно п. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ст. 22 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було створене як державне підприємство згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010р. № 764 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", на виконання якої був виданий наказ Міністерства аграрної політики України від 8 вересня 2010 р. № 549 "Про утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з несенням його до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 № 593 "Про внесення зміни постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764" було перетворено державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України":

- повноваження з управління корпоративними правами підприємства здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України;

- 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України;

Отже, позивач є суб'єктом господарювання державного сектора економіки, відповідно до ч.2 ст. 22 ГПК України.

Згідно п. 8.10 договору, нарахування штрафних санкцій за прострочення поставки товару припиняється через дванадцять місяців від дати коли товар мав бути поставлений.

Враховуючи викладене, перевіривши нарахування пені позивачем, суд визнає вимогу про стягнення з відповідача 211770,00 грн. пені за період з 30.08.14 р. по 26.08.15 р. по специфікаціям №№ 31, 32 (а.с. 16-17) законною, обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Перевіривши розрахунок штрафу, нарахованого відповідно до пункту 8.5. договору, суд вважає обґрунтованим стягнення з відповідача штрафу в розмірі 7% в сумі 877719,55 грн.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування чужими коштами в сумі 139926,25 грн., суд зазначає наступне.

Позивач послався на ч. 1 ст. 1212 ЦК України, в якій зазначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Пунктом 2 ст. 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

У відповідності з п. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладеним сторонами спірним договором не передбачено сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Законом або іншим актом цивільного законодавства розмір процентів за користування чужими грошовими коштами в даному випадку також не встановлено.

В п. 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України); підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України).

Так, позивач вважав можливим нарахування процентів за користування чужими коштами із застосуванням аналогії закону (частина перша статті 8 ЦК України) на підставі приписів частини першої статті 1048 ЦК України, якою передбачено, що у разі невстановлення договором позики розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Втім, суд зазначає, що договірний характер взаємовідносин між сторонами, виключає можливість застосування ч. 1 ст. 1212 та ст. 1214 ЦК України в даному випадку.

Крім того, відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності характеру спірних неврегульованих правовідносин.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок виконання договору поставки і безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України (Постанова ВСУ від 15.04.15 р. по справі №910/2899/14).

Відтак, суд приходить до висновку, що позивачем не підтверджено наявність у відповідача обов'язку сплачувати позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 536, ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України, відповідно до приписів якої, при частковому задоволенні позову - витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, суд звертає увагу, що, при подані даного позову, позивач мав сплатити судовий збір в сумі 28745,84 грн., що становить 1,5% від суми позову, відповідно до приписів Закону України "Про судовий збір" (в редакції від 01.09.15 р.).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "АПК Агро-Продукт" (код ЄДРПОУ 37188758, адреса: 61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, будинок 31, кімната 603-А) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (код ЄДРПОУ 37243279, адреса: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, будинок 1) основний борг в сумі 686973,96 грн., 211770,00 грн. пені, 877719,55 грн. штрафу та судові витрати по справі в сумі 26646,94 грн.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 23.11.2015 р.

Суддя ОСОБА_3