Рішення

від 12.11.2015 по справі 905/1054/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.11.2015 Справа № 905/1054/15

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Сажневої М.В., суддів Левшиної Я.О., Ніколаєвої Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Транзит» простягнення 83 166,53 грн

за участю представників:

від позивачаОСОБА_1 - представник за довіреністю від відповідачаОСОБА_2 - директор В судовому засіданні 12.11.2015 також були присутні начальник служби експлуатації та налагодження ККП «Маріупольтепломережа» - ОСОБА_3 та начальник абонентської дільниці з роботи з юридичними особами служби доходів та зборів ККП «Маріупольтепломережа» - ОСОБА_4

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзит» про стягнення суми основного боргу 53257,64 грн, пені в розмірі 6147,28 грн, інфляційних витрат у розмірі 22329,29 грн та 3% річних в розмірі 1432, 32 грн.

За результатом автоматичного визначення складу колегії суддів справу №905/1054/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: ОСОБА_5 (головуючий), ОСОБА_6, ОСОБА_7

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30.09.2015 колегією суддів у складі: ОСОБА_5 (головуючий), ОСОБА_6, ОСОБА_7 прийнято справу №905/1054/15 до свого провадження.

У зв'язку з перебуванням судді Паляниці Ю.О. у відпустці, 26.10.2015 за результатом автоматичної заміни складу колегії суддів суддю Паляницю Ю.О. замінено на суддю Ніколаєву Л.В.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 26.10.2015 колегією суддів у складі: ОСОБА_5 (головуючий), ОСОБА_6, ОСОБА_8 прийнято справу №905/1054/15 до свого провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 88 на відпуск теплової енергії від 01.10.2005, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за період з жовтня 2013 року по квітень 2015 року.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що з грудня 2012 року відповідач фактично не знаходиться у приміщенні, розташованому за адресою: м. Маріуполь, пр-т Нахімова, 158, у зв'язку з розірванням за згодою сторін договору оренди приміщення. Відповідач звертався до позивача з листом про розірвання договору на відпуск теплової енергії з 15.12.2012, а також проведення усіх заходів для відключення системи опалення. Відповідач вважає, що позивач погодився на розірвання договору на відпуск теплової енергії, оскільки у відповіді на вказане звернення позивача відповідач не зазначив ніякої інформації з приводу розірвання договору. Також відповідач вказує на те, що акти на включення системи центрального опалення не погоджувались та не підписувались відповідачем, рахунки-фактури на оплату теплової енергії відповідачем не отримано. Крім того, у додаткових поясненнях відповідач зазначив, що рахунки-фактури виставлялись позивачем передчасно, а саме до надання послуги в повному обсязі. Відповідач вважає, що суми виставлені до сплати в рахунках-фактурах є більшими, ніж передбачено умовами п. 4.1 Договору. Також відповідач незгоден з розмірами нарахованих позивачем сум за теплову енергію.

В судовому засіданні 27.10.2015 відповідачем подано клопотання про призначення у справі судової бухгалтерської експертизи.

12.11.2015 до суду надійшло клопотання відповідача про призначення у справі теплово-технічної експертизи.

Вказані клопотання відповідача мотивовані необґрунтованістю та неправомірністю здійсненого позивачем розрахунку суми спожитої відповідачем теплової енергії.

Позивач проти вказаних клопотань відповідача заперечив, посилаючись на те, що нарахування за спожиту відповідачем теплову енергію здійснено у відповідності з умовами договору та нормами чинного на період нарахування законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Судова експертиза повинна призначатись лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Оскільки в даному випадку відсутня необхідність використання спеціальних знань для встановлення обставин, що мають значення для справи № 905/1054/15, в судовому засіданні 12.11.2015 судом відмовлено у задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзит» про призначення у справі судової експертизи.

Крім того, ухвалою суду від 27.10.2015 викликано в судове засідання працівників позивача для надання пояснень стосовно того, на підставі яких нормативних актів та показників здійснювалось нарахування відповідачу за спожиту теплову енергію у приміщенні за адресою: пр. Нахімова, 158, опалення (кв.м) - 162,30, за період з жовтня 2013 року по квітень 2015 року.

В судовому засіданні 12.11.2015 були присутні працівники позивача - начальник служби експлуатації та налагодження ККП «Маріупольтепломережа» - ОСОБА_3 та начальник абонентської дільниці з роботи з юридичними особами служби доходів та зборів ККП «Маріупольтепломережа» - ОСОБА_4, які надали пояснення щодо здійснених нарахувань спожитої відповідачем теплової енергії.

Представники сторін клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв'язку з чим розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд Донецької області

В С Т А Н О В И В :

01.10.2005 між Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транзит» (споживач, відповідач) підписано договір № 88 на відпуск теплової енергії (далі - Договір).

За умовами вказаного Договору постачальник подає теплову енергію для об'єктів споживача, перелічених в додатку до даного Договору, а споживач, згідно з умовами, які встановлені цим договором, зобов'язується щомісячно оплачувати послуги теплопостачання у відповідності з обсягами теплоспоживання.

Згідно із Дислокацією до вказаного договору постачання теплової енергії здійснюється за адресою: пр. Нахімова, 158 опалення (кв.м) - 162,30.

Відповідно до п. 5.1 Договору даний Договір укладено строком на 2 роки.

Договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява однієї із сторін про відмову від даного Договору або його перегляд.

Відповідач стверджує, що Договір є розірваним, оскільки він звертався до позивача з листом № 31/11 від 12.11.2012 про розірвання договору та прийняття заходів по відключенню системи опалення за адресою: пр. Нахімова, 158.

У відповідь на вказане звернення відповідача позивач листом № 1238/08 від 10.12.2012 повідомив, що у зв'язку з тим, що система опалення у приміщенні пов'язана зі стояками центрального опалення житлового будинку, питання про відключення опалення у відповідності до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуг централізованого опалення, затверджених постановою Кабінету міністрів України №630 від 21.07.2005 необхідно вирішувати з балансоутримувачем будинку. Також позивач повідомив про необхідність погашення відповідачем існуючої заборгованості по Договору.

Статтею 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній станом на час звернення відповідача з листом до позивача) встановлено, що у разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугою виконавця/виробника споживач має право розірвати договір у порядку, встановленому законом.

Згідно з п. 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету міністрів України №630 від 21.07.2005, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджено наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22.11.2005.

У п. 2.2.3 вказаного порядку зазначено, якщо заявником є власник, наймач (орендар) окремого приміщення, комісія має право не розглядати його заяву до прийняття рішення про відключення від мереж централізованого теплопостачання всього будинку.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не дотримано визначеного законом порядку для розірвання договору на відпуск теплової енергії від 01.10.2005 та припинення теплопостачання до приміщення опалювальною площею 162,30 кв.м по пр-ту Нахімова, 158 не відбулось.

Крім того, судом враховано, що рішенням господарського суду Донецької області від 04.12.2013 у справі № 905/7415/13 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзит» на користь Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» заборгованість за поставлену теплову енергію за період з листопада 2012 року по квітень 2014 року за договором № 88 на відпуск теплової енергії від 01.10.2005.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Задовольнивши позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з листопада 2012 року по квітень 2014 року за договором № 88 на відпуск теплової енергії від 01.10.2005 суд, суд встановив, що вказаний договір був чинним та не розірваним у вказаний період.

Також суд відзначає, що в межах розгляду справи відповідач визнав суму основного боргу за договором № 88 на відпуск теплової енергії від 01.10.2005, не посилався на те, що договір є розірваним з грудня 2012 року, а також, що ним не використовується приміщення з січня 2013 року, у зв'язку з розірванням договору оренди.

Крім того,судом враховано, що 01.04.2013 відповідач надав позивачу лист, в якому повідомив про зміну з 18.03.2013 податкових реквізитів відповідача та просив вважати даний лист частиною діючого договору.

Як свідчать матеріали справи, з 2013 року по даний час інших заяв від відповідача про розірвання договору № 88 на відпуск теплової енергії від 01.10.2005 до позивача не надходило.

Позивачем такі заяви також не надсилались.

Таким чином, суд приходить до висновку, що строк дії Договору неодноразово було продовжено на наступний термін та у заявлений до стягнення період Договір був чинним.

Посилання відповідача на відсутність підстав для сплати за послуги з теплопостачання приміщення, у зв'язку з тим, що договір оренди приміщення розірвано та з січня 2013 року (згідно акту прийому передачі приміщення від 31.12.2012) відповідач не знаходиться у вказаному приміщенні судом не приймається, оскільки вказані обставини не звільняють відповідача від здійснення оплати за теплопостачання згідно діючого у спірний період Договору № 88 на відпуск теплової енергії від 01.10.2005.

За приписами п. 3.1 Договору постачальник зобов'язується забезпечувати безперебійне постачання теплової енергії об'єктів споживача у відповідності з умовами Договору.

На виконання умов Договору, позивачем у період з жовтня 2013 року по квітень 2015 року в опалювальні періоди подано теплову енергію до об'єктів відповідача, що підтверджується актами на включення центрального опалення від 07.20.2013 та від 27.10.2014, копії яких містяться в матеріалах справи.

Судом враховано, що відповідачем вказані акти не підписано, однак як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами система опалення в будинку по пр-ту Нахімова, 158, в якому розміщено об'єкт теплопостачання відповідача, є єдиною, а складені акти свідчать про включення опалення у всьому будинку. Вказані акти також підписано представником обслуговуючої організації, на балансі якої перебуває будинок по пр-ту Нахімова, 158.

В матеріалах справи відсутні докази незгоди відповідача щодо виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань за Договором.

З урахуванням викладеного, господарський суд приходить до висновку, що свої зобов'язання з подачі об'єктам споживача теплової енергії в опалювальні періоди з жовтня 2013 року по квітень 2015 року позивач виконав належним чином.

Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що основними обов'язками споживача є, у тому числі, додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

Відповідно до п. 4.1 Договору споживач за отриману теплову енергію здійснює оплату по фіксованим тарифам, затвердженим Маріупольським виконкомом міської ради, в строк до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, які встановлені з розрахунку споживання теплової енергії протягом всього опалювального періоду.

У випадку зміни тарифів, нові тарифи є обов'язковими для застосування сторонами (п. 4.6 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, за період з жовтня 2013 року по квітень 2015 року позивачем було поставлено теплову енергію згідно наступних рахунків-фактур: №11-10029/01 від 26.11.2013 на суму 9568,26 грн, №12-10029/01 від 25.12.2013 на суму 5114,07 грн, №01-10029/01 від 28.01.2014 на суму 4380,48грн, №02-10029/01 від 24.02.2014 на суму 4380,48 грн, №03-10029/01 від 24.03.2014 на суму 4380,48 грн, №04-10029/01 від 25.04.2014 на суму 2190,24 грн, №12-10029/01 від 30.12.2014 на суму 7412,70 грн, №01-10029/01 від 30.01.2015 на суму 4828,10 грн, №02-10029/01 від 27.02.2015 на суму 4441,52 грн, №03-10029/01 від 31.03.2015 на суму 4134,21грн, №04-10029/01 від 30.04.2015 на суму 2427,10 грн.

Такими чином, згідно рахунків-фактур, позивачем поставлено теплову енергію на загальну суму 53257,64 грн.

Згідно з п. 4.5 Договору споживач зобов'язаний раз на місяць направляти свого представника для складання акта звірки за теплопостачання. У разі неявки представника для звірки до оплати виставляються рахунки згідно з розрахунком постачальника.

У відповідності з п. 4.5 Договору, оскільки відповідач не направляв свого представника до позивача, вищезазначені рахунки-фактури надсилались відповідачу на його юридичну адресу (м. Маріуполь, пр-т Нахімова, 158), що підтверджується належним чином засвідченими копіями фіскальних чеків поштової установи та списками поштової кореспонденції.

Згідно з п. 5.1 Договору сторони зобов'язані повідомити іншу сторону про зміну своєї юридичної адреси, розрахункового рахунку, а також у випадку припинення діяльності юридичної особи протягом 5-днів з моменту змін.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про зміну свого місцезнаходження.

Крім того, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом по даний час місцезнаходженням відповідача є: 87525, м.Маріуполь, пр-т Нахімова, 158.

У зв'язку з чим, заперечення відповідача щодо того, що ним не отримані рахунки-фактури через його відсутність за юридичною адресою, судом не приймаються.

Щодо посилання відповідача на різні тарифи, які зазначені в рахунках-фактурах, то суд відзначає, що згідно з п. 4.6 Договору у випадку зміни тарифів, нові тарифи є обов'язковими для застосування сторонами.

Крім того, в матеріалах справи містяться листи позивача про зміну тарифів за послуги централізованого опалення з доказами їх направлення відповідачу (а.с. 113-128).

Посилання відповідача на неправомірність та необґрунтованість нарахованих в рахунках сум за теплову енергію судом не приймається з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи тепломір в будинку за адресою: м. Маріуполь, пр.-т Нахіміва, 158 не встановлено.

Згідно з п. 3.3 Договору кількість теплової енергії, що відпускається споживачу розраховується теплопостачальною організацією згідно підключених розрахункових або проектних навантажень опалювальних будівель (споруд) у відповідності з «Нормами та вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні КТМ 204 України 244-94», затвердженими Держжитлокомунгоспом України 14.12.1993.

Як свідчать матеріали справи (рахунки на оплату теплової енергії, листи позивача про зміну тарифів за послуги централізованого опалення, додаткові письмові пояснення позивача, подані 26.10.2015 та додана до них пояснювальна записки щодо нарахувань за спірний період, додаткові письмові пояснення позивача з доданими документами, подані 11.11.2015) нарахування відповідачу за теплову енергію за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року здійснювалось виходячи з тарифу за централізоване опалення, встановленого за одиницю виміру - 1 кв.м, шляхом помноження опалювальної площі на тариф, а за період з жовтня 2014 року по квітень 2015 року - згідно з тарифами, встановленими за одиницю виміру - 1 Гкал, за формулою, визначеною у Нормах та вказівках по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні КТМ 204 України 244-94. Застосування КТМ 204 України 244-94 при розрахунку відпущеної теплової енергії також погоджено сторонами у п. 3.3 Договору.

Суд перевірив здійснені позивачем відповідачу нарахування за теплову енергію за період з жовтня 2013 року по квітень 2015 року та прийшов до висновку, що нарахування здійснено арифметично вірно у відповідності з умовами Договору та діючими у вказані період тарифами за централізоване опалення і нормами чинного законодавства.

Крім того, судом враховано, що позивачем в рахунку за лютий 2015 року помилково вказано січень 2015 року, однак вказана помилка не вплинула на розмір і правильність розрахунку теплової енергії за лютий 2015 року та фактично у вказаному рахунку здійснено нарахування за теплову енергію за розрахунковий період з 25.01.2015 по 24.02.2015.

При цьому, суд відзначає, що заперечуючи проти обґрунтованості розрахунку позивача, відповідач не подав суду контррозрахунку за спожиту теплову енергію та належними і допустимими доказами не спростував розрахунок позивача.

Посилання відповідача на те, що рахунок-фактура є документом, який засвідчує фактичне виконання послуг та може бути виставлений лише після фактичного надання послуги у відповідному місяці судом відхиляється, оскільки рахунок-фактура є різновидом комерційного рахунку, що є підставою для оплати та здійснення розрахунків, і рахунки-фактури формувались та виставлялись позивачем з урахуванням визначеного розрахункового періоду з 25 числа попереднього місяця по 24 число поточного місяця.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм ч. 6 та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, як свідчать матеріали справи, відповідач свої зобов'язання за Договором виконав не належним чином, за поставлену теплову енергію за період з жовтня 2013 року по квітень 2015 року в повному обсязі не розрахувався, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 53257,64 грн.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач обставин, викладених позивачем, належними засобами доказування не спростував, доказів на спростування факту порушення ним договірних зобов'язань щодо повної і своєчасної оплати теплової енергії, отриманої за Договором № 88 на відпуск теплової енергії від 01.10.2005, суду не надав.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену за Договором № 88 на відпуск теплової енергії від 01.10.2005 теплову енергію у розмірі 53257,64 грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 6147,28 грн, інфляційні витрати у розмірі 22329,29 грн та 3% річних в розмірі 1432, 32 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що у випадку несплати рахунку у визначений строк споживачу нараховується пеня згідно Закону України № 543/96 ВР від 22.11.1996 в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Споживачу - суб'єкту підприємницької діяльності пеня нараховується у відповідності із Законом України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги» в розмірі 1% за кожен день прострочення.

Пунктом 5.2 Договору визначено, що до вимог по сплаті теплової енергії, а також стягнення пені застосовується позовна давність строком 5 років.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, відповідальність у вигляді пені за прострочення виконання зобов'язання передбачена Договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.

Щодо твердження відповідача про відсутність підстав для стягнення пені, оскільки останній знаходиться у м. Маріуполі, яке включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, суд відзначає наступне.

Дія розпорядження Кабінету міністрів України № 1053-р від 30.10.2014, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція зупинена розпорядженням Кабінету міністрів України №1079-р від 05.11.2014.

Крім того, у ст. 8 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» закріплено скасування пені за несвоєчасне внесення платежів за житлово-комунальні послуги (водопостачання, газ, електро- і теплоенергія, водовідведення, утримання і експлуатація житла та прибудинкових територій, сміттєзбирання, ліфтове господарство), нарахованої громадянам України , які проживають у населених пунктах, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014, у період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції.

Однак дія зазначеної норми не розповсюджується на юридичних осіб, а тому відсутні підстави для ненарахування відповідачу пені за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати теплової енергії.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, суд визнає його невірним, оскільки позивачем не враховано, що в деяких місяцях (травень 2014 року, січень та травень 2015 року) 10-й день місяця, у який підлягала сплаті вартість отриманої теплової енергії, припадав на вихідний день, а тому строк оплати переноситься на наступний перший робочий день, а також при розрахунку пені на заборгованість за грудень 2013 року та січень 2014 року позивачем здійснено нарахування з порушенням шестимісячного обмеження нарахування пені, замість з 11.01.2014 по 11.07.2014 та з 11.02.2014 по 11.08.2014, пеню нараховано з 11.01.2014 по 12.07.2014 та з 11.02.2014 по 12.08.2014 відповідно.

Також судом визнано невірним здійснений позивачем розрахунок 3% річних, оскільки позивачем невірно визначено дату початку прострочення відповідача за заборгованістю за період з грудня 2013 року по квітень 2015 року.

За здійсненим судом перерахунком розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 6119,98 грн, а розмір 3% річних становить 1387,16 грн.

В іншій частині вимоги позивача про стягнення пені та 3% річних задоволенню не підлягають, у зв'язку їх з безпідставністю.

Вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 22329,29 грн підлягають задоволенню за розрахунком позивача перевіреним судом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзит» (87525, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т Нахімова, 158, ідентифікаційний код 20362641) на користь Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (87534, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Гризодубової, 1, ідентифікаційний код 33760279) основний борг у розмірі 53257 (п'ятдесят три тисячі двісті п'ятдесят сім) грн 64 коп., пеню у розмірі 6119 (шість тисяч сто дев'ятнадцять) грн 98 коп., 3% річних у розмірі 1387 (одна тисяча триста вісімдесят сім) грн 16 коп., інфляційні втрати у розмірі 22329 (двадцять дві тисячі триста двадцять дев'ять) грн 29 коп. та судовий збір у розмірі 1825 (одна тисяча вісімсот двадцять п'ять) грн 36 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Повне рішення складено: 17.11.2015

Головуючий суддя М.В. Сажнева

Суддя Я.О. Левшина

Суддя Л.В. Ніколаєва