Рішення

від 10.09.2015 по справі 910/18612/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2015Справа №910/18612/15

За позовом Державного підприємства «Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень «Укррефтранс» (вул. Червоний шлях, 1, м. Фастів, Київська обл., 08500, ідентифікаційний код 24210297)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄТК ТРЕЙД» (вул. Володимирська, 69, оф. 1, м. Київ, 01033, ідентифікаційний код 37641441)

про стягнення 479 153,55 грн.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

представники сторін:

від позивача: Колісник А.Я. - представник, довіреність №7/2473 від 08.09.2015;

Сайчишин А.І. - представник, довіреність №7/4540 від 30.12.2014;

від відповідача: Беседіна Т.І. - представник, довіреність №4 від 01.07.2015.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Державне підприємство «Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень «Укррефтранс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄТК ТРЕЙД» про стягнення 377 091,67 грн., а саме 325 646,32 грн. заборгованості за договором оренди майна № 2/13 ОР ЦВРЕФЮ-У від 21.05.2013, 32 198,75 грн. пені, 17 610,01 грн. штрафу та 1 636,59 грн. 3% річних.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди майна №2/13 ОР ЦВРЕФЮ-У від 21.05.2013 в частині своєчасної сплати орендної плати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаному розмірі, за наявності якої останнім нараховані пеня, штраф та проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2015 порушено провадження у справі № 910/18612/15 та призначено справу до розгляду на 11.08.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 розгляд справи відкладено на 10.09.2015.

Представник позивача з'явився в судові засідання 11.08.15 р. та 10.09.2015 р.

Уповноважений представник відповідача з'явився в судове засідання 10.09.15 р., в судове засідання 11.08.2015 р. - не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 11.08.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 010034625682.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

До початку судового засідання 11.08.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подані:

- заява про збільшення позовних вимог № ЦВРЕФ 7/2175 від 06.08.2015, в якій позивач просить стягнути з відповідача 400 851,45 грн., а саме 337 425,51 грн. основного боргу, 36 047,85 грн. пені, 1829,05 грн. процентів річних, 25 549,04 грн. штрафу, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 8017,03 грн.. До заяви додані, зокрема, докази сплати судового збору та надсилання копії вказаної заяви на адресу відповідача. Заява долучена судом до матеріалів справи.

- заява про зменшення позовних вимог № ЦВРЕФ 7/2212 від 11.08.2015, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 380851,45 грн. , а саме 317 425,51 грн. основного боргу, 36 047,85 грн. пені, 1829,05 грн. процентів річних, 25 549,04 грн. штрафу. До заяви додані, зокрема, докази надсилання копії вказаної заяви на адресу відповідача. Заява долучена судом до матеріалів справи.

- клопотання № ЦВРЕФ 7/2177 від 06.08.15 р. про долучення до матеріалів справи документів. Клопотання судом задоволено, документи долучено судом до матеріалів справи.

Також, до початку судового засідання 11.08.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача подані пояснення №465 від 03.08.2015, в яких відповідач повідомляє про сплату 27 560,82 грн. та 20000,00 грн. на рахунок позивача;супровідний лист № 469 від 03.08.15 р.; клопотання №464 від 03.08.2015 про відкладення розгляду справи, які долучені до матеріалів справи.

Окрім того, до початку судового засідання 10.09.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подана заява про збільшення позовних вимог №ЦВРЕФ 7/2406 від 02.09.2015, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 479 153,55 грн., а саме 398 842,16 грн. основного боргу, 52 111,78 грн. пені, 2650,57 грн. процентів річних та 25549,04 грн. штрафу. До заяви додані, зокрема, докази надсилання копії вказаної заяви на адресу відповідача. Заява долучена судом до матеріалів справи.

Суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» (далі - Постанова №18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Отже, виходячи зі змісту позовної заяви та вказаних заяв позивача про збільшення та зменшення розміру позовних вимог, враховуючи, що збільшення та зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК, зокрема, відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо зміни розміру предмету позову та наведенні його доводів у судовому засіданні, суд приймає вищевказані заяву позивача про збільшення та зменшення розміру позовних вимог до розгляду і спір вирішується з їх урахуванням.

До початку судового засідання 10.09.15 р. через канцелярію суду представником відповідача подані:

- супровідний лист № 473 від 25.08.15 р., який долучений судом до матеріалів справи.

- відзив на позовну заяву № 474 від 01.09.15 р., в якому відповідач визнає позовні вимоги частково в сумі 226 900,31 грн., посилаючись на зустрічне зарахування грошових вимог в сумі 90 525,20 грн., яка складається із вартості проведених відповідачем ремонтних робіт в сумі 80221,75 грн., 4331,88 грн. пені, 5615,52 грн. штрафу, 356,05 грн. процентів річних. Відзив долучений судом до матеріалів справи.

Крім того, в судовому засіданні 10.09.2015 представником позивача було подано клопотання б/н від 10.09.15 р. про долучення до матеріалів справи платіжних доручень №208 від 03.09.2015 на суму 10 000,00 грн. та №397 від 07.09.2015 на суму 5 000,00 грн., які підтверджують часткову оплату відповідачем рахунка №69 від 09.02.2015. Клопотання судом задоволено, документи долучені судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час проведення судового засідання 10.09.15 р. суду не надано.

Відповідно до п. 2.3 Постанови №18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників позивача та відповідача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін повідомили суд, що права та обов'язки сторін зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судовому засіданні 10.09.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні 10.09.15 р. представник відповідача проти позову заперечив частково з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наявні в матеріалах справи докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ :

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалам справи, 21 травня 2013 р. між Державним підприємством «Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень «Укррефтранс» (орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄТК ТРЕЙД» (орендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір оренди майна (індивідуально-визначене майно) №2/13 ОР ЦВРЕФЮ-У (далі-Договір), відповідно до умов п.1.1 якого орендодавець на підставі дозволу Укрзалізниці (протокол засідання Комісії від 19.03.2013 № 4) передає, а орендар, як переможець конкурсу на право оренди рухомого складу, приймає у строкове платне користування рухомий склад на умовах оренди (100 критих вагонів неробочого парку) для проведення планового ремонту з подальшою передачею в оренду.

Розділами 2-6 Договору визначено умови передачі і повернення майна, обов'язки і права сторін, використання амортизаційних відрахувань, відповідальність і вирішення спорів тощо.

Як свідчать матеріали справи, Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками орендодавця та орендаря.

Судом встановлено, що укладений сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Водночас, орендоване майно є державною власністю, тому на спірні правовідносини поширюється також дія спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу ч.6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди відповідно до ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також ст. 638 Цивільного кодексу України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

Будь-які заперечення щодо порядку укладення та досягнення згоди по всіх істотних умовах Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.

За змістом частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що вступ орендаря у строкове платне користування майном настає одночасно з підписанням уповноваженими представниками сторін актів прийому-передачі, які являються невід'ємною частиною договору.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв вагони для проведення планового ремонту з подальшою передачею в оренду, що підтверджується підписаними обома сторонами Актами прийому - передачі вагонів для проведення планового виду ремонту з подальшою передачею в оренду, а саме від 08.06.2013, 07.06.2013, 17.07.2013, 25.10.2013, 12.11.2013, 15.11.2013, 19.11.2013, 25.11.2013, 20.11.2014, 24.11.2014, 26.11.2014, 25.11.2014, 27.11.2014, 28.11.2014, 09.01.2015, 13.01.2015, 16.01.2015, 17.01.2015, 19.01.2015, 27.01.2015, 29.01.2015, 17.03.2015, 27.04.2015, 04.05.2015, 06.05.2015, 10.05.2015, 12.05.2015, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках,

Згідно з ч. 3 ст. 18, ч.ч. 1,3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі, незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до п. 4.1 Договору орендна плата визначається на підставі діючої Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету міністрів України 04.10.1995 №786 (зі змінами і доповненнями) та вказується у Протоколі узгодження вартості орендної плати, який є невід'ємною частиною договору. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

За умовами п.4.2 Договору орендна плата нараховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця щомісяця, на умовах передплати у термін не пізніше 15 числа поточного місяця, виходячи із зобов'язань попереднього місяця. Остаточні розрахунки здійснюються на підставі рахунку, виставленого орендодавцем. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Пунктом 3.2.4 Договору передбачений обов'язок орендаря своєчасно і у повному обсязі проводити оплату за оренду майна у встановлені цим договором терміни.

Судом встановлено за матеріалами справи та сторонами не заперечувалось, що протягом, зокрема, січня-серпня 2015 року відповідач користувався орендованим майном (критими вагонами), при цьому в матеріалах справи наявні копії виставлених позивачем рахунків за спірний період січень 2015 - серпень 2015 р., а саме: № 7 від 12.01.15 р., № 31 від 22.01.15 р., № 41 від 29.01.15 р., № 69 від 09.02.15 р., № 102 від 10.03.15 р., № 108 від 18.03.15 р., № 156 від 07.04.15 р., № 211 від 07.05.15 р., № 215 від 14.05.15 р., № 217 від 18.05.15 р., № 224 від 26.05.15 р., № 257 від 08.06.15 р, № 278 від 07.07.15 р., № 327 від 10.08.15 р. на загальну суму 446402,98 грн. орендної плати.

Факт оренди рухомого складу (вагонів) відповідачем не заперечувався.

Доказів опротестування виставлених позивачем рахунків за період січень - серпень 2015 р. до суду не надходило, будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання ДП УДЦЗРП «Укррефтранс» умов Договору відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по наданню в оренду рухомого складу, обумовленого Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято вказане майно (вагони) без будь - яких зауважень.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Натомість, відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної сплати орендної плати за оренду вагонів належним чином не виконав, сплативши тільки 62560,82 грн. орендних платежів, а саме платіжними дорученнями № 304 від 15.06.15 р. на суму 20000,00 грн., № 316 від 16.06.15 р. на суму 7560,82 грн., № 368 від 06.08.15 р. на суму 20000,00 грн..

З метою досудового врегулювання даного спору, 07.05.2015 позивачем було направлено відповідачу претензію №7/1297, відповідно до якої позивач інформував останнього про наявність заборгованості за договором та вимагав її погашення. Факт надсилання вказаної претензії на адресу відповідача та отримання її останнім 12.05.15 р. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 08.05.15 р. та опису вкладення від 08.05.15 р., рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень №№ 0850201325459, 0850201325467.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні відповідач в обумовлений Договором строк орендні платежі належним чином та в повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим за орендарем перед орендодавцем обліковувалась непогашена заборгованість по орендній платі за лютий-серпень 2015 року в сумі 398 842,16 грн., яку позивач просив стягнути в позовній заяві та заявах про збільшення (зменшення) розміру позовних вимог.

Водночас, як свідчать матеріали справи, в процесі розгляду даної справи позивачем було надано суду копії платіжних доручень відповідача №208 від 03.09.2015 на суму 10 000,00 грн. та №397 від 07.09.2015 на суму 5 000,00 грн., відповідно до яких після порушення провадження у справі відповідачем додатково було сплачено 15 000,00 грн. в рахунок оплати наявної заборгованості з орендної плати та які не були враховані позивачем при розрахунку розміру заборгованості відповідача за договором.

Таким чином, враховуючи проведені відповідачем додаткові розрахунки за договором, залишок несплаченої відповідачем заборгованості з орендної плати становить 383 842,16 грн..

У відповідності до приписів п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Пунктом 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також строки (дати) та розміри проведених відповідачем часткових розрахунків за Договором, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення 15 000,00 грн. основної заборгованості на підстав п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір у вказаній частині припинив існування в процесі розгляду справи.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору оренди майна №2/13 ОР ЦВРЕФЮ-У від 21.05.13 р. або окремих його положень суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, факт невиконання відповідачем зобов'язань підтверджується матеріалами справи, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 383 842,16 грн. заборгованості за оренду підлягають задоволенню.

Щодо заперечень відповідача проти позову з підстав проведення зустрічного зарахування в розмірі 90525,20 грн., з яких 80221,75 грн. вартості проведених відповідачем ремонтних робіт, 4331,88 грн. пені, 5615,52 грн. штрафу, 356,05 грн. процентів річних, та, відповідно, відсутністю в нього обов'язку по сплаті орендної плати за договором у вказаній сумі суд зазначає, що за приписами статей 598, 601 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Аналогічні положення містяться у ст. 203 ГК України, якою встановлено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Згідно ст. 18-1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст. 776 Цивільного кодексу України поточний ремонт майна, переданого в оренду (найм), проводиться орендарем (наймачем) за його рахунок, якщо інше не встановлено договором.

Зокрема, суд зазначає, що поточним ремонтом, який здійснюється наймачем, є ремонт, в результаті якого відновлюються якісні характеристики майна, втрачені ним під час найму.

Зазначений припис Закону кореспондується з умовами п.п. 3.1.3 Договору, яким передбачений обов'язок орендодавця проводити поточний ремонт майна за рахунок орендаря, а також п.3.2.3 Договору, згідно якого орендар зобов'язаний підтримувати майно у технічно справному стані.

При цьому за умовами п.4.8 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 03.06.13 р. орендодавець проводить відшкодування витрат орендаря на проведення деповських та капітальних ремонтів на підставі повного комплекту документів (в тому числі копії актів виконаних робіт, кошторисів, ВУ-36, дефектних відомостей від ВЧД, якими виконані такі роботи), шляхом перерахування коштів на поточний рахунок протягом 5 банківських днів або шляхом підписання акту закриття взаємних розрахунків.

Матеріали справи містять копії листів позивача № ЦВРЕФ 7/529 від 25.02.15 р. та № ЦВРЕФ 7/867 від 30.03.15 р. щодо згоди ДП УДЦЗРП «Укррефтранс» на проведення поточного ремонту вагону № 24339541 власності ДП УДЦЗРП «Укррефтранс» з несправністю (221- разнотиповість візків, 205 - тріщина або злам бокової рами 81921-33-2005) із зазначенням про необхідність надсилання після оплати поточного ремонту копій відповідних документів. Натомість вказані листи позивача не містять згоди орендодавця на зарахування в подальшому під час розрахунків між сторонами вартості проведеного відповідачем поточного ремонту орендованого майна (вагонів) в рахунок погашення заборгованості орендаря з орендної плати, визначеної умовами Договору.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що умовами спірного Договору передбачена компенсація деповського або капітального ремонту, в той час як відповідачем проведено поточний ремонт вагону, обов'язок з проведення якого за рахунок орендаря прямо передбачений Законом України «Про оренду державного та комунального майна», Цивільним кодексом України та умовами Договору.

Отже, за умови відсутності передбаченого умовами Договору та приписами чинного законодавства обов'язку орендодавця щодо відшкодування вартості проведеного поточного ремонту та згоди останнього на врахування понесених відповідних витрат орендаря в рахунок належної до сплати орендної плати, суд зазначає про безпідставність вимог відповідача про зустрічне зарахування вказаних вимог в сумі 90525,20 грн., отже не приймає до уваги заперечення відповідача проти позову з цих підстав.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено ст. ст. 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату у встановлені цим договором терміни орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня від суми заборгованості з урахуванням індексації за кожен день прострочення, починаючи з 1-го числа місяця, наступного за звітним.

Окрім того, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також суд зазначає, що у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 230, ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Окрім того, при винесенні даного рішення судом також враховано, що норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та постанові Вищого господарського суду України від 10.06.2014 у справі №910/19082/13.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо внесення орендної плати у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 52111,78 грн. за період з 01.02.15 р. по 02.09.15 р., 3% річних в сумі 2650,57 грн. за період з 01.02.15 р. по 02.09.15 р., 25549,04 грн. штрафу в розмірі 7%, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 постанови №14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та відсотків річних судом встановлено, що перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, становить 50390,42 грн. пені та 2453,27 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені та процентів річних за несвоєчасну сплату орендної плати підлягають частковому задоволенню в сумах 50390,42 грн. та 2453,27 грн. відповідно.

Судом встановлено, що визначений позивачем розмір штрафу в сумі 25549,04 грн. є арифметично вірним та відповідає вимогам вищезазначених норм законодавства та положенням Договору, отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі, заявленій позивачем.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ч. 5 ст. 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Проте враховуючи заявлену позивачем до відшкодування суму судового збору в розмірі 8017,03 грн., відшкодування судових витрат здійснюється у відповідності до вимог позивача в розмірі 8017,03 грн..

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, п.1-1 ч.1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 15000,00 грн. заборгованості припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄТК ТРЕЙД» (вул. Володимирська, 69, оф. 1, м. Київ, 01033, ідентифікаційний код 37641441) на користь Державного підприємства «Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень «Укррефтранс» (вул. Червоний шлях, 1, м. Фастів, Київська обл., 08500, ідентифікаційний код 24210297) 383 842 (триста вісімдесят три тисячі вісімсот сорок дві) грн. 16 коп. основного боргу, 50390 (п'ятдесят тисяч триста дев'яносто) грн. 42 коп. пені, 25 549 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот сорок дев'ять) грн. 04 коп. штрафу, 2453 (дві тисячі чотириста п'ятдесят три) грн. 27 коп. 3% річних, 8017 (вісім тисяч сімнадцять) грн. 03 коп. судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 20 листопада 2015 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон