Рішення

від 17.11.2015 по справі 910/25654/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2015Справа №910/25654/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОГ РІТЕЙЛ»

до 1. Публічного акціонерного товариства «Племзавод «Яненківський»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрейн Менеджмент»

про стягнення 266 876, 71 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Дем'як П.Ю. за довіреністю б/н від 25.09.2015 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОГ РІТЕЙЛ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Племзавод «Яненківський» (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрейн Менеджмент» (далі - відповідач-2) про стягнення 266 876, 71 грн., з яких 150 000, 00 грн. основного боргу, 37 676, 71 грн. 24% річних та 79 200, 00 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідачів судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Генерального договору, він поставив відповідачу-1 нафтопродукти, які останнім в повному обсязі оплачені не були, внаслідок чого за відповідачем-1 утворився борг перед позивачем. Враховуючи зазначене, а також наявність укладеного між сторонами Договору поруки, за умовами якого відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов'язань з оплати нафтопродуктів, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2015 р. порушено провадження у справі № 910/25654/15, розгляд справи призначено на 27.10.2015 р.

27.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 17.11.2015 р.

Представник позивача в судовому засіданні 17.11.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідачів в судове засідання 17.11.2015 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 17.11.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.03.2014 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем-1 (покупець) було укладено Генеральний договір поставки нафтопродуктів № 70/09 (далі - Генеральний договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця нафтопродукти - дизельне паливо, бензин (далі - товар) в кількості та асортименті, погоджені в Заявках, наданих покупцем та прийнятих до виконання продавцем, що підтверджується накладними на відпуск товару, а покупець зобов'язується приймати товар від продавця та сплатити його загальну вартість на умовах даного Договору.

Пунктом 1.2. Генерального договору передбачено, що одиниця виміру кількості товару та кількість поставки кожної партії товару погоджується сторонами в заявках, наданих покупцем та прийнятих до виконання продавцем, та підтверджується накладними на відпуск товару, виписаними продавцем. Загальна кількість товару за даним Договором становить суму кількості поставленого протягом терміну дії даного Договору товару, згідно накладних на відпуск товару.

За умовами п. 3.1. Генерального договору ціна за одиницю виміру кількості товару формується Сторонами подекадно та визначається згідно наступної формули:

Ц = ((((PL + Пр) / КЄ/$ * КЄм/6 + АЗ * КЄн6у + ПДВ) + Вм +ЕКЗ + ЗДТ 1 , + ЗДТ 2 + Взд + Взб + Воф + (Д *К $м/б ))/1000*Густ+Та)*(1+r/365*d)

де

- PL (для дизельного палива) - середнє арифметичне значення середніх котувань за 10 попередніх календарних днів, які публікуються «Platts European Marketscan» по позиції «Diesel 10ppm» під заголовком «Ваrges FОВ Rotterdam» і по позиції «ULSD 10ppm» під заголовком «Саrgoes CIF NEW/Basis ARA», $/мт;

- PL (для бензинів) - середнє арифметичне значення середніх котувань за 10 попередніх календарних днів, які публікуються «Argus Europen Product» по позиції «Argus Eurobob Oxy Barges Northwest Europe» відповідно котуванням агентства «Argus Media», $/мт;

- Пр - величина премії до котувань, яка визначається Договором; $/мт. Величина премій на момент підписання договору та до 30.06.2014 р. становить: для дизельного палива 17 $/мт, для бензинів - 18 $/мт. Встановлення величини премій на друге півріччя 2014 року буде визначатися Додатковою угодою до даного Договору;

- КЄ/$ - середнє значення курсу євро до долара США за 10 попередніх календарних днів по офіційним даним Європейського Центрального Банку (ЕСБ);

- КЄм/б - середній курс євро до гривні по міжбанку за 10 попередніх календарних днів. До данного середнього значення курсу додається комісія банку при купівлі валюти в розмірі 0,1 %, грн./євро;

- АЗ - акцизний збір, який сплачується продавцем при імпорті товарів, передбачених даним Договором (на момент підписання договору акцизний збір для дизельного палива 46 євро/т та для бензинів - 198 євро/т);

- КЄнбу - середній курс євро до гривні по даним НБУ за 10 попередніх календарних днів, грн./євро;

- ПДВ - податок на додану вартість, що обчислюється за формулою:

ПДВ = 20%*((РL + Пр) / Кє/$ * КЄнбу + АЗ * КЄнбу )

- Вм = 40 (грн./тону) - витрати митниці на момент підписання Договору;

- ЕКЗ =35,25 (грн./тону) - екологічний податок згідно Законодавства України на момент підписання Договору;

- ЗДТ 1 = 88,38 (грн./тону) - залізничний тариф від станції переходу до станції розмитнення на момент підписання Договору. Тариф розраховується згідно офіційних тарифів «Укрзалізниці»;

- ЗДТ 2 - залізничний тариф від станції розмитнення до нафтобази. Тариф розраховується згідно офіційних тарифів «Укрзалізниці», (грн./тону);

- Взд = 20 (грн./тону) - витрати залізної дороги по подачі та прибиранні цистерн на момент підписання Договору;

- Взб = 60 (грн./тону) - витрати продавця по зберіганню нафтопродукту на нафтобазах на момент підписання Договору;

- Воф = 70 (грн./тону) - адміністративні витрати продавця на момент підписання Договору;

- Д = 27 ($) - рентабельність продавця на момент підписання Договору;

- К $м/б - середній курс долара США до гривні по міжбанку за 10 попередніх календарних днів. До данного середнього значення курсу додається комісія банку при купівлі валюти в розмірі 0,1 %, грн./$;

- Густ - розрахункова густина відповідного товару, передбаченого даним Договором (кг/л). Розрахунок густини відбувається подекадно шляхом розрахунку середньозваженої густини товару, який був поставлений за 10 попередніх днів;

- Та - плата за транспортування, яка сплачується за постачання відповідного товару, передбаченого даним Договором, на відповідний пункт покупця (грн./л);

- r =24% - ставка фінансування на момент підписання Договору. Ставка фінансування (r) протягом терміну дії Договору може змінюватися шляхом підписання Сторонами Додаткової угоди до Договору;

- d=10 - кількість днів додаткового фінансування;

- 365 - кількість днів в році.

Пунктом 3.2. Генерального договору передбачено, що зміна ціни товару відбувається подекадно (з першого дня нової декади), з врахуванням переглянутих значень по позиціях, визначених п. 3.1. даного Договору.

Загальна сума Договору становить суму вартості товару, поставленого протягом терміну дії даного Договору, згідно підписаних сторонами Актів прийому-передачі товару (3.3. Генерального договору).

Згідно з п. 4.1. Генерального договору розрахунки між сторонами здійснюються в Українській національній валюті - гривнях. Вид розрахунків - безготівковий. Форма розрахунків - платіжним дорученням.

В силу п. 4.2. Генерального договору розрахунки за товар здійснюються покупцем на умовах відтермінування платежу: протягом 10 календарних днів з моменту поставки Товару (партії Товару). Умови розрахунків за Товар можуть змінюватись, що сторони додатково погоджують, шляхом підписання відповідної Додаткової угоди до даного Договору.

За умовами п. 4.3. Генерального договору зобов'язання покупця по оплаті товару вважаються виконаними з моменту надходження грошових коштів за кожну окрему партію товару на розрахунковий рахунок продавця.

27.08.2014 р. між позивачем (продавець) та відповідачем-1 (покупець) було укладено Додаток № 3 до Генерального договору № 70/09 від 21.03.2014 р., відповідно до п. 1 якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти партію товару згідно наступного асортименту, кількості та по наступних цінах: Дизельне паливо у кількості 10 000, 00 л. на суму 150 000, 00 грн.

Продавець зобов'язується поставити товар в термін до 28.08.2014 р. (п. 3 Додатку № 3).

Відповідно до п. 7 Додатку № 3 розрахунки за дану партію товару покупець здійснює у безготівковій формі протягом 10 календарних днів з моменту поставки.

На виконання умов вищевказаних умов Генерального договору та Додатку № 3 позивач передав відповідачу-1 дизельне паливо на загальну суму 225 822, 00 грн. на підставі видаткових накладних № 42871 від 26.03.2014 р. на суму 52 332, 00 грн., № 144909 від 21.08.2014 р. на суму 23 490, 00 грн., № 147439 від 28.08.2014 р. на суму 150 000, 00 грн., а також довіреностей № 24 від 20.08.2014 р., № 26 від 27.08.2014 р., № 3 від 25.03.2014 р.

Проте, відповідач-1 взяті на себе зобов'язання в частині оплати отриманих від позивача нафтопродуктів виконав лише частково в сумі 75 822, 00 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 150 000, 00 грн.

Згідно з п. 1.5. Генерального договору сторони прийшли до взаємної згоди про те, що з метою забезпечення виконань зобов'язань щодо оплати товару, поставленого з відстрочкою платежу на умовах даного Договору, покупець зобов'язується разом із підписанням даного Договору укласти договір поруки.

11.06.2014 р. позивач (кредитор), відповідач-1 (боржник) та відповідач-2 (поручитель) уклали Договір поруки № 1 (далі - Договір поруки) відповідно до п. 1.1. якого поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником в повному обсязі зобов'язань згідно Генерального договору поставки нафтопродуктів № 70/09 від 21 березня 2014 р. (надалі - Генеральний договір), укладеного між боржником та кредитором.

Згідно з п. 1.2. Договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за Генеральним договором, включаючи оплату на користь кредитора вартості нафтопродуктів, що поставляються кредитором боржнику, на умовах, передбачених Генеральним договором, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами Генерального договору.

У випадку порушення (невиконання та/або неналежного виконання) боржником зобов'язання, забезпеченого даним договором, поручитель та боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники, тобто кредитор має право на власний розсуд зажадати виконання зобов'язання, як від Боржника, так і від Поручителя, як в повному обсязі, так і в частині боргу (п. 1.3. Договору поруки).

За умовами п. 2.1. Договору поруки, укладанням цього Договору поручитель надає свою згоду на будь-які майбутні зміни обсягу відповідальності боржника за Генеральним договором, і погоджується з тим, що такі зміни не є підставою для припинення встановленої цим Договором поруки, і встановлена цим Договором порука залишається чинною протягом строку вказаного в п.3.1. цього Договору, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, з урахуванням будь-яких майбутніх змін обсягу відповідальності боржника за Генеральним договором. Дана згода поручителя є безумовною, безвідкличною і не обмежена строком дії.

Відповідно до п. 2.2. Договору поруки, у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за Генеральним договором кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до Поручителя, які є обов'язковими до виконання Поручителем на 7-й робочий день з дати отримання ним такої вимоги (рекомендованим листом).

Згідно з п. 2.3. Договору поруки поручитель зобов'язаний виконати свої зобов'язання за Договором на користь кредитора в термін, визначений п. 2.2. Договору, шляхом переказу/перерахування коштів у сумі заборгованості боржника за Генеральним договором на рахунки, вказані кредитором у вимозі.

В силу п. 2.4. Договору поруки до поручителя, який виконав зобов'язання боржника за Генеральним договором, переходять усі права кредитора за цим зобов'язанням в сумі такого виконання. Кредитор зобов'язаний передати поручителю всі документи, що підтверджують обов'язок боржника, в триденний строк з дня виконання поручителем зобов'язань боржника.

Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані із особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення, також, за умови, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг (п. 2.5. Договору поруки).

Пунктом 3.1. Договору поруки передбачено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за Генеральним договором або до погашення поручителем зобов'язань боржника в рахунок виконання зобов'язань за генеральним договором в сумі та в межах якої поручитель відповідає перед кредитором, тобто до першої із перерахованих подій, яка настає раніше.

Оскільки відповідач-1 у визначені п. 7 Додатку № 3 строки не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати отриманого товару, позивач звернувся до відповідача-2, як поручителя, з вимогою № 2310/04 від 24.10.2014 р. (вих. № 1626/04) про сплату заборгованості, в тому числі яка виникла у зв'язку з несплатою відповідачем-1 товару в сумі 150 000, 00 грн., отриманого за видатковою накладною № 147439 від 28.08.2014 р.

Означена вимога була отримана відповідачем-2 28.10.2014 р., що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням.

З огляду на те, що відповідачами так і не було виконано взятого на себе зобов'язання з оплати вартості нафтопродуктів, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось судом вище, п. 7 Додатку № 3 до Генерального договору визначено, що розрахунки за дану партію товару покупець здійснює у безготівковій формі протягом 10 календарних днів з моменту поставки товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем-1 зобов'язань з оплати отриманих від позивача нафтопродуктів в сумі 150 000, 00 грн.

При цьому, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Як на тому наголошено в п. 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Згідно з п. 6.2.2. Генерального договору, сторони збільшили розмір процентів та передбачили, що за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов даного договору продавець має право стягнути з покупця проценти за користування чужими коштами в розмірі 24 % річних від неоплаченої вартості товару. Проценти підлягають сплаті за весь період прострочення покупцем зобов'язання.

Позивач нарахував 24 % річних в сумі 37 676, 71 грн. за період з 08.09.2014 р. по 25.09.2015 р., розрахунок яких є вірним.

Крім того, позивач нарахував 79 200, 00 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2014 р. по серпень 2015 р. включно, розрахунок яких є методологічно невірним.

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат в сумі 79 200, 00 грн. суд вважає його арифметично невірним, оскільки під час розрахунку позивачем не було враховано приписів п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» відповідно до якого розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Згідно з вірним розрахунком розмір інфляційних втрат складає 72 774, 64 грн.

У свою чергу, як зазначалось вище, відповідач-2 виступив поручителем за зобов'язаннями відповідача-1 перед позивачем.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За приписами ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

В даному випадку, п. 1.1 Договору поруки передбачено, що поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником в повному обсязі зобов'язань згідно Генерального договору поставки нафтопродуктів № 70/09 від 21 березня 2014 р. (надалі - Генеральний договір), укладеного між боржником та кредитором.

Згідно з п. 1.2. Договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за Генеральним договором, включаючи оплату на користь кредитора вартості нафтопродуктів, що поставляються кредитором боржнику, на умовах, передбачених Генеральним договором, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами Генерального договору.

У випадку порушення (невиконання та/або неналежного виконання) боржником зобов'язання, забезпеченого даним договором, поручитель та боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники, тобто кредитор має право на власний розсуд зажадати виконання зобов'язання, як від Боржника, так і від Поручителя, як в повному обсязі, так і в частині боргу (п. 1.3. Договору поруки).

Враховуючи зазначене, а також положення Договору поруки щодо обсягу відповідальності поручителя, суд дійшов висновку, що відповідач-1 та відповідач-2 солідарно відповідають перед позивачем за невиконання відповідачем-1 зобов'язань за Генеральним договором.

За таких обставин, оскільки відповідач-1 в обумовлені Генеральним договором строки не оплатив вартість отриманих від позивача нафтопродуктів, а також зважаючи на забезпечення вказаних зобов'язань порукою відповідачем-2, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий солідарно з відповідачів в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач-1 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання щодо оплати нафтопродуктів, а також зважаючи на забезпечення вказаних зобов'язань порукою відповідачем-2, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства «Племзавод «Яненківський» (08470, Київська область, Переяслав-Хмельницький район, село Пологи-Яненки; код ЄДРПОУ 20597543) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрейн-Менеджмент» (04071, місто Київ, вулиця Хорива, будинок 41-Б; код ЄДРПОУ 37827530) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОГ РІТЕЙЛ» (43010, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кременецька, будинок 38; код ЄДРПОУ 37821544) 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) 00 грн. основного боргу, 72 774 (сімдесят дві тисячі сімсот сімдесят чотири) грн. 64 коп. інфляційних втрат, 37 676 (тридцять сім тисяч шістсот сімдесят шість) 71 коп. 24 % річних та 3 906 (три тисячі дев'ятсот шість) грн. 77 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.11.2015 р.

Суддя В.С. Ломака