Рішення

від 17.11.2015 по справі 910/25568/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2015Справа №910/25568/15

За позовом Приватного підприємства «КЛІНІКА МІКРОХІРУРГІЇ ОКА МЕДІКУС-

ЧЕРНІВЦІ»

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

про стягнення 6 392, 46 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Замрій Г.В. - директор;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «КЛІНІКА МІКРОХІРУРГІЇ ОКА МЕДІКУС-ЧЕРНІВЦІ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - відповідач) про стягнення 5 827, 30 грн. пені та 565, 16 грн. 3% річних. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору та 10 000, 00 грн. витрат на правову допомогу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір банківського рахунку, в порушення умов якого відповідачем зобов'язання з переказу грошових коштів належним чином не виконано, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача пені та 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/25568/15, її розгляд призначено на 27.10.2015 р.

23.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 17.11.2015 р.

10.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання № 754/05-11/15 від 05.11.2015 р. про проведення судового засідання 17.11.2015 р. у режимі відеоконференції та визначення суду, відповідального за проведення відеоконференції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.11.2015 р. було відмовлено у задоволенні клопотання Приватного підприємства «КЛІНІКА МІКРОХІРУРГІЇ ОКА МЕДІКУС-ЧЕРНІВЦІ» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 17.11.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 17.11.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 17.11.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.09.2015 р. у справі № 910/17299/15 було вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04054, м. Київ, вул. Артема, 60; ідентифікаційний код 09807856) на користь Приватного підприємства «Клініка мікрохірургії ока Медікус - Чернівці» (58013, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 226; ідентифікаційний код 37032420) залишок грошових коштів у розмірі 58 273 (п'ятдесят вісім тисяч двісті сімдесят три) грн. 00 коп., інфляційні у розмірі 18 945 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот сорок п'ять) грн. 50 коп. та судовий збір у розмірі 1 702 (одна тисяча сімсот дві) грн. 50 коп.

Означеним рішенням було встановлено, що 24.03.2010 р. між філією Прикарпатське РУ АТ «Банк «Фінанси та кредит» (після зміни організаційно-правової форми - Банк) та Підприємством (клієнт) було укладено Договір банківського рахунку № 51990 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті № 26006051990980 та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку і на умовах, визначених договором.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку в операційний день банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.

Згідно з п. 3.2.1 Договору клієнт має право самостійно розпоряджатися грошовими коштами на рахунку, окрім випадків обмеження такого права, встановлених чинним законодавством України.

За змістом п. 3.3.2 Договору банк зобов'язується вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунку та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові та інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами. Надання інших послуг, що безпосередньо не відносяться до розрахунково-касового обслуговування (кредитування, операції з цінними паперами, факторинг, лізинг та інші операції), здійснюється а підставі окремих договорів, укладених між банком та клієнтом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення умов пунктів 2.1, 3.3.2, 3.3.3 Договору та п. 8.4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» вчасно не виконував доручення позивача про переказ коштів, а також не повернув залишок таких грошових коштів за наслідками подання заяви про розірвання Договору.

При цьому, із банківської виписки з рахунку позивача, виданої Банком, вбачається, що станом на 17.03.2015 р. на рахунку Підприємства залишок грошових коштів становив 58 273,36 грн.

Як встановлено судом, претензією від 07.04.2015 р. позивач звернувся до Банку, в якій просив розірвати Договір у зв'язку з невиконанням відповідачем його умов в частині проведення платежів, а також перерахувати залишок грошових коштів на поточний рахунок Підприємства, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк».

В той же час, свій обов'язок з перерахування грошових коштів з рахунку позивача відповідач не виконав, що також не було спростовано відповідачем у відзиві на позовну заяву.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача залишку грошових коштів у розмірі 58 273,30 грн. та 18 945, 50 грн. інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованими.

При цьому, суд відмовив у задоволенні вимог позивача в частині стягнення пені в сумі 5 646, 65 грн.

Вищевказане судове рішення набрало законної сили.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Оскільки відповідачем було порушено умови укладеного між сторонами Договору, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача пені в сумі 5 827, 30 грн. з 13.02.2015 р. по 11.06.2015 р. та 3% річних в сумі 565, 16 грн. за період з 13.02.2015 р. по 11.06.2015 р.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 р. № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 р. № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня 2015 р. до 17 грудня 2015 р. включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ «Банк «Фінанси та Кредит», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській Олені Степанівні строком на три місяці з 18 вересня 2015 р. до 17 грудня 2015 р. включно.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунку.

Так, у відповідності до п. 1. ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно зі ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ст. 1073 Цивільного кодексу України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1089 Цивільного кодексу України, за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Частиною 3 статті 1090 Цивільного кодексу України визначено, що платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

Відповідно до ч. 1 ст. 1091 Цивільного кодексу України, банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Згідно з ч. 1 і 2 ст. 1092 Цивільного кодексу України, у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього кодексу та закону.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення, у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк.

Відповідно до п. 32.2. ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів» у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.

Враховуючи зазначене, позивач нарахував відповідачу 5 827, 30 грн. пені.

Крім того, позивач, керуючись приписами ст. 625 ЦК України, заявив до стягнення з відповідача 565, 16 грн. 3% річних.

Розглядаючи заявлені вимоги, суд звертає увагу на те, що як зазначалось вище, на підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 р. № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 р. № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня 2015 р. до 17 грудня 2015 р. включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ «Банк «Фінанси та Кредит», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській Олені Степанівні строком на три місяці з 18 вересня 2015 р. до 17 грудня 2015 р. включно.

Суд враховує, що процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

За змістом частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

За змістом правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 25.03.2015 р. у справі № 910/9232/14, постанові від 01.04.2015 р. у справі № 910/5560/14, від 10.06.2015 р. у справі № 927/1379/14 позивач має статус кредитора відповідача та на нього поширюються обмеження щодо задоволення його вимог під час запровадження тимчасової адміністрації, встановлені приписами пункту 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, суд позбавлений можливості задовольнити позовні вимоги, оскільки наразі відносно відповідача запроваджено тимчасову адміністрацію і як зазначалось вище чинне законодавство забороняє задоволення вимог кредиторів під час її дії.

В даному випадку позивач не позбавлений можливості на реалізацію свого права одержання коштів, у заявленій сумі, від відповідача у визначеній черговості як кредитор банку, та у відповідності до порядку, передбаченого Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено запровадження відносно відповідача тимчасової адміністрації, заявлені вимоги не підлягають задоволенню з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.11.2015 р.

Суддя В.С. Ломака