Рішення

від 18.11.2015 по справі 910/22938/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2015Справа №910/22938/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднані системи зв'язку»

до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація - 105 Голосіївського району»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва»

про стягнення 31 682, 29 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Замашнюк І.В. за довіреністю б/н від 09.09.2015 р.;

від відповідача: Поліщук Л.П. за довіреністю № 48 від 16.11.2015 р.;

від третьої особи: Гришковець Л.І. за довіреністю № 431-1061 від 06.05.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Об'єднані системи зв'язку» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація - 105 Голосіївського району» (далі - відповідач) про стягнення 53 412, 86 грн., а саме: 32 181, 67 грн. основного боргу, 8 130, 94 грн. пені, 13 100, 25 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору він виконав роботи з технічного обслуговування та ремонту диспетчерських систем, які відповідачем оплачені не були, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 32 181, 67 грн. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/22938/15, її розгляд призначено на 06.10.2015 р.

05.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.10.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 21.10.2015 р.

20.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 21 512, 85 грн., пеню в сумі 2 181, 93 грн., інфляційні втрати в сумі 7 987, 51 грн.

В судовому засіданні 21.10.2015 р. представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду заяви про зменшення розміру позовних вимог, поданої 20.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва.

Враховуючи вищевказане клопотання позивача, суд відклав вирішення питання щодо прийняття до розгляду заяви про зменшення розміру позовних вимог, до встановлення фактичних обставин справи.

Представник позивача в судовому засіданні 21.10.2015 р. позовні вимоги підтримав, подав клопотання про продовження строку вирішення спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2015 р. в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України було продовжено строк вирішення спору у справі № 910/22938/15 на п'ятнадцять днів, згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 04.11.2015 р.

02.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

03.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 04.11.2015 р. представник позивача підтримав подану 20.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Судом було прийнято подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим справа розглядається в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову.

Представник відповідача в судове засідання 04.11.2015 р. не з'явився.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2015 р. на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України було вирішено залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», розгляд справи відкладено на 17.11.2015 р.

12.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що не отримало копії позовної заяви та не має достатньо часу до 17.11.2015 р. підготувати письмові заперечення проти позову.

17.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 17.11.2015 р. судом було оголошено перерву до 18.11.2015 р.

18.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи та письмові пояснення.

У судовому засіданні 18.11.2015 р. представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи для мирного врегулювання спору.

Розглянувши вказане клопотання, суд з урахуванням заперечень представника позивача, вирішив відмовити в його задоволенні.

Так, суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а також мирне врегулювання спору, а тому суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 18.11.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.12.2011 р. між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) було укладено Договір підряду № ТС 01-12 на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту диспетчерського обладнання (далі - Договір), відповідно до якого замовник передав, а підрядник прийняв на себе обов'язки щодо організації та виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту обладнання і систем диспетчерського зв'язку по вулиці Тарасівській, 18а та ОДС-105 в м. Києві.

Відповідно до п. 1.3 Договору було визначено, що вартість робіт за згодою сторін, у відповідності з розрахунками (додаток № 1, 2) складає 5 221, 79 грн. в місяць на поточний рік.

Умовами п. 5.1 Договору було визначено, що замовник щомісячно проводить оплату за виконання регламентних робіт в розмірі договірної місячної ціни.

Відповідно до п. 5.2. Договору сторони погодили, що після підписання замовником акту приймання виконаних робіт він зобов'язаний в 5-тиденний термін перерахувати підряднику вартість технічного обслуговування і ремонту ОДС.

Пунктом 4.4. Договору сторони встановили, що у випадках несвоєчасних розрахунків з підрядником за виконання регламентних та інших робіт, за обслуговування диспетчерських систем замовник сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочки (з 6 числа слідуючого за поточним місяцем).

Так, згідно з п. 5.4. Договору було передбачено, що пеня за несвоєчасне перерахування рахунку, передбаченого в п. 5.2. нараховується з 6-го числа наступного за розрахунковий місяць.

Згідно з п. 9.1. Договору він набуває чинність з 1 січня 2012 року і діє до 31.12.2012 р.

При цьому, у відповідності до п. 9.2. Договору, якщо за один місяць до закінчення строку договору жодна з сторін не заявить про припинення його дії, то він вважається продовженим на наступний рік на тих же умовах і на той же термін, з обов'язковим підтвердженням обсягу робіт.

Як зазначає позивач, він в період з січня 2012 року по квітень 2015 року включно виконав роботи за Договором на загальну суму 212 588, 06 грн., проте як відповідач оплатив їх лише на суму 191 075, 21 грн., внаслідок чого у нього утворився борг перед позивачем в сумі 21 512,85 грн.

Разом з тим, суд, перевіряючи розрахунки позивача, встановив, що ним до матеріалів справи не надано акт № 374 за грудень 2014 року на суму 272, 16 грн., на який він посилається, як частково не оплачений відповідачем.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Таким чином, за відсутності інших доказів виконання робіт у грудні 2014 року на вказану суму коштів та прийняття їх відповідачем, суд приходить до висновку, що в дійсності борг відповідача перед позивачем складає 21 240, 69 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 5.2. Договору сторони погодили, що після підписання замовником акту приймання виконаних робіт він зобов'язаний в 5-тиденний термін перерахувати підряднику вартість технічного обслуговування і ремонту ОДС.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв виконані позивачем роботи, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді в сумі 21 240, 69 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку, проте як в іншій частині вимог про стягнення основного боргу має бути відмовлено.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення пені в сумі 2 181, 93 грн. та інфляційних втрат в сумі 7 987, 51 грн., слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Як зазначалось вище, пунктом 4.4. Договору сторони встановили, що у випадках несвоєчасних розрахунків з підрядником за виконання регламентних та інших робіт, за обслуговування диспетчерських систем замовник сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочки (з 6 числа слідуючого за поточним місяцем).

Вказана санкція хоч і поіменована сторонами, як «штраф», за своєю правовою природою в дійсності є пенею.

Також, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та інфляційних втрат судом встановлено, що він є невірним.

Разом з тим, оскільки згідно з вірним розрахунком суду пеня та інфляційні втрати мали скласти більшу від заявленої суму, враховуючи відсутність клопотання про вихід за межі позовних вимог, суд задовольняє в цій частині позов сумах, визначених позивачем.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог судовий збір складає 1 218, 00 грн., отже позивачу має бути повернуто зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 609, 00 грн., сплачений на підставі платіжного доручення № 259 від 20.07.2015 р. на суму 1 827, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація - 105 Голосіївського району» (01033, міста Київ, вулиця Тарасівська, будинок 2; код ЄДРПОУ 26385486) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднані системи зв'язку» (03164, місто Київ, вулиця Клавдіївська, будинок 23/15, квартира 5; код ЄДРПОУ 34295958) 21 240 (двадцять одну тисячу двісті сорок) грн. 69 коп. основного боргу, 2 181 (дві тисячі сто вісімдесят одну) грн. 93 коп. пені, 7 987 (сім тисяч дев'ятсот вісімдесят сім) грн. 51 коп. інфляційних втрат та 1 207 (одну тисячу двісті сім) грн. 54 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Об'єднані системи зв'язку» (03164, місто Київ, вулиця Клавдіївська, будинок 23/15, квартира 5; код ЄДРПОУ 34295958) зі спеціального фонду Державного бюджету України 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого на підставі платіжного доручення № 259 від 20.07.2015 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.11.2015 р.

Суддя В.С. Ломака