Рішення

від 15.09.2015 по справі 910/20469/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2015Справа №910/20469/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» (83001, вул. Артема, 125, м. Донецьк, Донецька область (фактична адреса: 02660, м. Київ, просп. Ю. Гагаріна, 23))

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОРИСЕР» (м. Київ, вул. Златоустівська, буд. 30)

про стягнення 1000,00 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача - Окладова К.О. - представник, довіреність №67 від 01.09.2015 р.;

від відповідача - не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОРИСЕР» про стягнення 1000,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору Доручення №БД-13/ІІІ/2014 в частині оплати наданої позивачем послуги з продажу цінних паперів від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОРИСЕР».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.08.2015 р. позовну заяву Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/20469/15 та призначено до розгляду на 15.09.2015 р.

У судове засідання 15.09.2015 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача в судове засідання 15.09.2015 р. не з'явився.

Копія ухвали Господарського суду м. Києва від 10.08.2015 р., яка направлялась відповідачу на зазначену у позовній заяві адресу, а саме:01135, м. Київ, вул. Златоустівська, буд.30, повернулась до суду неврученою адресату із відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Під час судового засідання 15.08.2015 р. представником позивача було заявлено клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: копії ліцензії №185240 від 19.10.2012 р.; копії звіту про виконання договору доручення № БД-13/ІІІ/2014 від 25.07.2014 р.; копії акту прийому-передачі цінних паперів до договору купівлі-продажу № БД-13/ІІІ/2014 від 25.07.2014 р.; копії списку №2804 згрупованих поштових відправлень листів цінних поданих в Києві-94; копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час проведення судового засідання до суду не надходило.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання суд не повідомлено.

Документи, витребувані ухвалою суду від 10.08.2015 р. позивачем надано не у повному обсязі, відповідачем - суду не надано.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 15.09.15 р. позивачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотання представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 15.09.15 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як свідчать матеріали справи, між Публічним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» (позивач/довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОРИСЕР» (відповідач/повірений) був укладений Договір доручення №БД-13/ІІІ/2014 від 25 липня 2014 р. (далі - Договір доручення), згідно умов п. 1.1 якого довіритель доручає, а повірений зобов'язується надати за винагороду послуги з продажу цінних паперів (ЦП), а саме: здійснити від імені та за рахунок довірителя всі фактичні та юридичні дії щодо укладання договорів купівлі-продажу цінних паперів, що є предметом даного договору доручення.

Розділами 1 - 4 Договору доручення сторони узгодили предмет та умови виконання договору, права, обов'язки та відповідальність сторін тощо.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за Договором, що засвідчується Сторонами шляхом підписання акту виконання Договору, або до припинення Договору у порядку, визначеному чинним законодавством України та цим Договором (п.5.1 Договору доручення).

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором доручення, який підпадає під правове регулювання норм глави 68 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно ст. 1003 Цивільного кодексу України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

За змістом ч. 1 ст. 1004 Цивільного кодексу України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

Згідно ч. 1 ст. 1005 Цивільного кодексу України, повірений повинен виконати дане йому доручення особисто.

Повірений зобов'язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення (ч. 1 ст. 1006 Цивільного кодексу України).

За своїм змістом договір доручення передбачає обов'язок повіреного негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення (п. 3 ст. 1006 ЦК України).

Згідно наданих позивачем матеріалів судом встановлено, що на виконання договору доручення між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНСІТІ БІЗНЕС ГРУП» (покупець), Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОРИСЕР» (продавець) та Публічним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» (повірений) був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ-13/ІІІ/2014-1 (договір купівлі-продажу) на виконання договору доручення №БД-13/ІІІ/2014 від 25.07.2014 р.

Відповідно до розділу 1 зазначеного правочину предметом договору є цінні папери у кількості 300 (триста) шт. Загальна договірна вартість ЦП (сума договору) становить 3 001 000,00 грн..

Моментом повного виконання Покупцем своїх зобов'язань по оплаті ЦП є момент зарахування грошових коштів у сумі, визначеній в п.1.2 Договору на банківський рахунок Продавця.

На виконання договору купівлі-продажу 25.07.2014 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОРИСЕР» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНСІТІ БІЗНЕС ГРУП» був складений та підписаний акт прийому-передачі цінних паперів.

Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 1002 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4. ст. 1007 ЦК України довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

Згідно положень пункту 2.2 Договору доручення визначено обов'язки довірителя, зокрема, п.п.2.2.2-2.2.4: протягом 10-ти банківських днів, наступних за днем виконання Повіреним умов п. 2.1.2 підписати звіт Повіреного, або надати мотивовану відмову у письмовій формі; протягом 3-х банківських днів, наступних за днем підписання звіту, сплатити Повіреному винагороду шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Повіреного; після виконання п.2.2.3 Договору підписати зі своєї сторони акт виконання Договору.

Умовами даного правочину визначено, що розмір винагороди Повіреного - 1000,00 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.), без ПДВ. Винагорода сплачується в порядку, що визначений в п.2.2.3 договору доручення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на підтвердження належного виконання договору доручення 25.07.2014 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОРИСЕР» та Публічним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» був складений та підписаний звіт про виконання договору доручення БД-13/ІІІ/2014 від 25.07.2014 р., відповідно до якого, розмір винагороди повіреного становить 1000,00 грн. та сплачується довірителем протягом 3-х банківських днів, наступних за днем підписання звіту. Зобов'язання повіреного за договором вважаються виконаними, а послуга вважається наданою Повіреним у повному обсязі з моменту підписання Довірителем звіту Повіреного.

Отже, відповідач, впродовж 3-х банківських днів, наступних за днем підписання звіту про виконання договору доручення, був зобов'язаний сплатити позивачу винагороду у розмірі 1000,00 грн..

З метою досудового врегулювання спору позивач 26.06.2015 р. звернувся до відповідача з вимогою №3285 про негайне погашення заборгованості, що виникла перед Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» за договором доручення № БД-13/ІІІ/2014 від 25.07.2014 р., шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 1000,00 грн. на відповідні реквізити.

Факт отримання зазначеної вимоги уповноваженим представником Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОРИСЕР» 16.07.2015 р. за довіреністю підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0209412639398.

Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо перерахування належної до сплати повіреному в якості винагороди суми коштів у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у заявленому вище розмірі, яку позивач просить стягнути в позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання зобов'язань з повернення безпідставно отриманих коштів, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору доручення № БД-13/ІІІ/2014 від 25.07.2014 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором доручення № БД-13/ІІІ/2014 від 25.07.2014 р. у встановлений строк (термін), розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1000,00 грн. за надання згідно вказаного Договору доручення послуг підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу та п. 4.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору, якщо позов залишено без задоволення, - судовий збір не стягується.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 205, 525, 526, 599, 610, 612, 626, 628, 901,1000 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 180, 181, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОРИСЕР» (м. Київ, вул. Златоустівська, буд. 30, код ЄДРПОУ 38688213) на користь Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» (83001, вул. Артема, 125, м. Донецьк, Донецька область (фактична адреса: 02660, м. Київ, просп. Ю. Гагаріна, 23), код ЄДРПОУ 19388768) 1000 (одну тисячу) грн. 00 коп. заборгованості.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 18 листопада 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон