Рішення

від 19.11.2015 по справі 917/2059/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2015 Справа № 917/2059/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрцентр", вул. Макаренка, б. 5, м. Кременчук, Полтавська обл., 39621

до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", вул. Івана Приходька, б. 141, м. Кременчук, Полтавська обл., 39621

про стягнення 65 603,21 грн .

Суддя Ківшик О.В.

Представники :

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 02.06.2015 р.;

від відповідача: не з'явилися.

19.11.2015 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, залучено її до матеріалів справи та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.

Суть спору: розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрцентр" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" 65 603,21 грн. заборгованості, з яких : 58 965,28 грн. інфляційні втрати та 6 637,93 грн. 3% річних за період з 03.11.2014 р. по 08.04.2015 р., нараховані відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України за несвоєчасну сплату відповідачем заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 19.11.2013 р. Договору поставки товару № 0552-СН та присуджена до стягнення рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.10.2014 р. у справі № 917/1582/14 з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, присуджених до стягнення рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.03.2015 р. у справ № 917/266/15.

Відповідач представництво у судове засідання вдруге не забезпечив, причин щодо цього суду не повідомив, його явка в судове засідання судом обов'язковою не визнавалась. Останній відповідно до 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" був належним чином та завчасно повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, а також про покладені на нього обов'язки, про що свідчать матеріали справи.

Відповідач позов не визнає, про що зазначає у запереченнях до позову вх. № 15278 від 20.10.2015 р.. В обґрунтування заперечень останній посилається на те, що заборгованість, яка заявлена позивачем до стягнення та є предметом спору у даній справі вже сплачена відповідачем.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до пп. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, пояснення представника позивача щодо можливості розгляду спору за відсутності представника відповідача, закінчення строку вирішення спору встановленого ст. 69 ГПК України та приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, суд не оцінює вказану обставину як підставу для подальшого відкладення розгляду справи та розглядає справу відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, оцінивши надані документальні докази, суд,

встановив:

19.11.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрцентр" (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" (Покупець) було укладено Договір поставки товару № 0552-СН (далі - Договір, а.с. 18-20).

При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне :

- в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар (надалі іменується - "товар"), а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату (п.1.1. Договору);

- найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікацією-(ями) (надалі іменується "специфікація"), що є додатками до цього договору (п.1.2. Договору);

- поставка товару за цим договором здійснюється у такі строки: 30 календарних днів з дати отримання постачальником заявки покупця на замовлення товару (п.2.1. Договору);

- розрахунки за товар здійснюються на протязі 30 календарних днів з дати поставки кожної партії (п. 6.1 Договору);

- у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки, що діяла під час порушення грошового зобов'язання від суми заборгованості за кожний день прострочення (п. 10.5 Договору);

- строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 3.1. цього договору та закінчується 30.11.2014 р.. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.п. 13.1 - 13.2 Договору).

До Договору сторони уклали між собою Додаткові угоди, а саме : № 1 від 24.12.2013 р., № 2 від 10.01.2014 р., № 3 від 29.01.2014 р., № 4 від 14.02.2014 р., № 5 від 17.03.2014 р., в яких останні доповнили п. 1.2. Договору Специфікацією № 2, 3, 4, 5, внесли зміни до п. 1.4 Договору та внесли зміни до розділу 15 Договору (копії наявні у матеріалах справи).

На виконання умов Договору позивачем протягом періоду з січня 2014 р. по лютий 2014 р. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 800 354,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями рахунків, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та довіреностями на отримання товару, підписаних представниками сторін та скріплених печатками сторін.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору щодо оплати отриманого ним товару позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла на підставі укладеного між сторонами Договору у розмірі 2 262 128,07 грн., з яких : 1 800 354,00 грн. основного боргу; 211 836,31 грн. неустойки, 218 784,93 грн. інфляційних втрат та 32 152,83 грн. 3% річних за періоди : з 03.02.2014 р. по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 04.01.2014 р.); з 07.02.2014 р. по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 08.01.2014 р.); з 09.02.2014 р. по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 10.01.2014 р.); з 12.02.2014 року по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 13.01.2014 р.); з 14.02.2014 р. по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 15.01.2014 р.; з 15.02.2014 р. по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 16.01.2014 р.); з 21.02.2014 р. по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 22.01.2014 р.); з 22.02.2014 р. по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 23.01.2014 р.); з 28.02.2014 р. по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 29.01.2014 р.); з 01.03.2014 р. по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 30.01.2014 р.); з 02.03.2014 р. по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 31.01.2014 р.); з 05.03.2014 р. по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 03.02.2014 р.); з 07.03.2014 р. по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 05.02.2014 р.); з 09.03.2014 р. по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 07.02.2014 р.); з 12.03.2014 р. по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 10.02.2014 р.); з 14.03.2014 р. по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 12.02.2014 р.); з 15.03.2014 р. по 30.09.2014 р. (за поставлений товар 13.02.2014 р.); з 23.03.2014 р. по 30.09.2014 р..

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.10.2014 р. у справі № 917/1582/14 задоволено позов ТОВ "Укрцентр" в частині стягнення на його користь з ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" 1 800 354,00 грн. основного боргу, 171 356,68 грн. пені, 218 784,93 грн. інфляційних втрат та 31 869,17 грн. 3% річних та 44 447,29 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог було відмовлено. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 р. у справі № 917/1582/14 апеляційну скаргу ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" залишено без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 09.10.2014 р. у даній справі залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2015 р. у справі № 917/1582/14 касаційну скаргу ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" залишено без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 р. та рішення Господарського суду Полтавської області від 09.10.2014 р. у даній справі залишено без змін.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Суд приймає як преюдиційні встановлені вищезазначеним судовим рішенням факти щодо дати виникнення у відповідача зобов'язань з оплати отриманого ним товару, а також розміру та строків прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань.

27.11.2014 р. між ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" та ТОВ "Укрцентр" укладено Договір поставки № С-102 та специфікацію № 1 від 27.11.2014 р.. На виконання даного Договору, ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" поставило ТОВ "Укрцентр" товар на суму 1 800 052,80 грн. (в т.ч. ПДВ 155 136,00 грн.). Дані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями накладних № КСЗ-0017274 від 03.12.2014 р. та № КСЗ-0017275 від 03.12.2014 р..

03.12.2014 р. між ТОВ "Укрцентр" та ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог № 40-03/166 (а.с. 109). За умовами даної Угоди, сторони на підставі ст. 601 Цивільного Кодексу України, дійшли до згоди про зарахування однорідних вимог на суму 1 800 052,80 грн..

В зв'язку з викладеним та вражаючи свої права порушеними, позивач звертався до Господарського суду Полтавської області з вимогами щодо стягнення з відповідача 43 208,50 грн. інфляційних втрат від знецінення валюти та 4 883,17 грн. 3% річних за користування грошовими коштами за невиконання зобов'язань за Договором поставки товару № 0552 -СН від 19.11.2013 р..

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.03.2015 р. у справі № 917/266/15 задоволено позов ТОВ "Укрцентр" та стягнуто на його користь з ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" 43 208,50 грн. інфляційних втрат та 4 883,17 грн. 3% річних за період з 01.10.2014 р. до 03.11.2014 р..

За даними позивача, 13.03.2015 р. на рахунок позивача відповідачем було проведено перерахування грошових коштів у загальному розмірі 466 759,27 грн. (в т.ч. : 301,20 грн. з оплати заборгованості за отриманий відповідачем товар, 171 356,68 грн. пеня, 218 784,93 грн. в оплату інфляційних нарахувань, 31 869,17 грн. 3 % річних та 44 447,29 грн. витрат по сплаті судового збору); 09.04.2015 р. на рахунок позивача відповідачем було проведено перерахування грошових коштів у загальному розмірі 49 918,67 грн. (в т.ч. : 43 208,50 грн. в оплату інфляційних нарахувань, 4 883,17 грн. 3 % річних та 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 65 603,21 грн. заборгованості, з яких : 58 965,28 грн. інфляційні втрати та 6 637,93 грн. 3% річних за період з 03.11.2014 р. по 08.04.2015 р., нараховані відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України за несвоєчасну сплату відповідачем заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 19.11.2013 р. Договору поставки товару № 0552-СН та присуджена до стягнення рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.10.2014 р. у справі № 917/1582/14 з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, присуджених до стягнення рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.03.2015 р. у справі № 917/266/15.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, судом відповідно до положень ст. 111 28 ГПК України враховано правову позицію, викладену у постановах Верховного суду України від 20.12.2010 р. № 10/25, від 04.07.2011 р. № 13/210/10, від 12.09.2011 р. № 6/433-42/183, від 14.11.2011 р. № 12/207, від 23.01.2012р. № 37/64, про те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Відповідно до п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. При цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

За приписами п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність вимог позивача, щодо стягнення з відповідача 34 242,27 грн. інфляційних втрат та 4 441,62 грн. 3% річних за період з 03.11.2014 р. по 08.04.2015 р., нараховані відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України за несвоєчасну сплату відповідачем основної заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами Договору № 0552-СН від 19.11.2013 р. та присуджена до стягнення згідно рішення Господарського суду Полтавської області від 09.10.2014 р. у справі № 917/1582/14 (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3" та "ІПС" Законодавство").

В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 24 723,01 грн. інфляційних втрат та 2 196,31 грн. 3% річних на стягнуті за рішеннями суду від 09.10.2014 р. у справі № 917/1582/14 та від 10.03.2015 р. у справі № 917/266/15 на суми пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що останні задоволенню не підлягають за наступного мотивування.

У п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що проценти на суму неустойки не нараховуються в силу прямої заборони законом такого нарахування (частина друга статті 550 ЦК України), тому що неустойка не є коштами, за користування якими здійснюється нарахування процентів річних згідно із законом. У розділі 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. На суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти (п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

За приписами ст. 44 ГПК України та ст. 1 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Грошовим зобов'язанням, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України. (п. 1.1 та п. 1.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Отже, оскільки стягнуті за рішенням суду пеня, інфляційні втрати, 3% річних та судовий збір, що підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, не є грошовим зобов'язанням в розумінні статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму пені, інфляційних втрат, 3% річних та судового збору, стягнутих за судовим рішенням у справі № 917/266/15, суперечить вимогам чинного законодавства, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимих доказів в спростування вищевикладеного відповідач суду не надав. Заперечення проти позову за мотивами відзиву спростовуються наведеним вище.

За викладеного, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 34 242,27 грн. інфляційних втрат та 4 293,73 грн. 3% річних підтверджуються поданими доказами та відповідають нормам матеріального права, відповідачем не спростовані, а в цій частині тому підлягають задоволенню. В частині стягнення з відповідача 24 723,01 грн. інфляційних втрат та 2 196,31 грн. 3% річних на стягнуті за рішенням суду від 10.03.2015 р. у справі № 917/266/15 на суми 3% річних та інфляційних втрат позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України понесені позивачем при пред'явленні даного позову судові витрати з оплати судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 35, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (вул. І.Приходька, буд. 141, м. Кременчук, Полтавська обл., 39621), ідентифікаційний код юридичної особи 05756783, р/р 26007057004679 в ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 305229 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрцентр" (вул. Макаренка, б. 5, м. Кременчук, Полтавська обл., 39621), ідентифікаційний код юридичної особи 36503969, р/р 26004175058, МФО 380805, АТ "ОСОБА_2 Аваль" у м. Києві - 34 242,27 грн. інфляційних втрат, 4 293,73 грн. 3% річних та 715,46 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

3. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 24 723,01 грн. інфляційних втрат та 2 196,31 грн. 3% річних у позові відмовити.

Повне рішення складено 24.11.2015 р.

Суддя О.В.Ківшик

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією