Ухвала

від 18.11.2015 по справі 826/1197/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" листопада 2015 р. м. Київ К/800/26208/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В. , за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представників позивача Юцевича О.В., Кушкової Н.М.,

представників третіх осіб Іванова М.В., Сурменка Р.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015 року

у справі № 826/1197/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АРС-БУД-КОМПАНІ» (далі - позивач, ТОВ «АРС-БУД-КОМПАНІ»)

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві)

третіх осіб: приватного підприємства «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» (далі - третя особа-1, ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ»),

товариства з обмеженою відповідальністю «Флешмет» (далі - третя особа-2, ТОВ «Флешмет»)

та товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сорбіт» (далі - третя особа-3, ТОВ «Компанія «Сорбіт»)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «АРС-БУД-КОМПАНІ» звернулось у січні 2015 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.01.2015 року № 0000062203.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015 року постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2015 року. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 138, ст. 139, ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та ст. 69, ст. 86, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ», ТОВ «Флешмет», ТОВ «Компанія «Сорбіт» за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року, за результатами якої складено акт від 26.12.2014 року № 628/26-57-22-03-10/39089112, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6 п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого товариством занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 425 091,00 гривня за липень 2014 року.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.01.2015 року № 0000062203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 425 091,00 гривня та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 106 272,75 гривні.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із підставності та обґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки за спірними операціями лише оформлювались окремі документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди, а складені за такими операціями документи та податкова накладна, є юридично дефектними та не створюються правових наслідків для цілей формування спірних сум податкових вигод.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.01.2015 року № 0000062203 є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки податковим органом не встановлено наявність замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його замовника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Колегія суддів з таким висновком апеляційного суду не погоджується, враховуючи наступне.

Проаналізувавши положення: пп. 14.1.36, пп. 14.1.178, пп. 14.1.181, пп. 14.1.185, пп. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14; пп. 16.1.2, пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16; п. 44.1 ст. 44; п. 185.1 ст. 185; п. 188.1 ст. 188; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198; п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.8, п. 201.10 ст. 201 ПК України; ст. ст. 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути складені за фактично вчиненою операцією, повинні мати всі обов'язкові реквізити, містити відомості про господарську операцію, про зміст та обсяг операцій, та бути підписані уповноваженими особами, що надає первинному документу юридичну значимість для цілей відображення фактично вчинених операцій у бухгалтерському та податковому обліку. У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкового кредиту та які є передумовою їх формування.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що такі правові наслідки наступають у разі, зокрема: фактичного (реального) здійснення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою; наявності ділової мети, розумних економічних причин (причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. При цьому, суть останнього, слід розуміти так, що діяльність платника податків не ставиться під сумнів, якщо у неї є розумна ділова мета. Податкова економія при цьому діловою метою не визнається. В іншому випадку податкові наслідки переосмислюються у відповідності з економічною суттю операцій.

Недоведеність наявності зазначених чинників, з якими наведені вище норми законодавства пов'язують можливість формування платником податків податкових вигод, зокрема, недоведеність фактичного здійснення певних операцій (нездійснення операцій), позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на формування цих податкових вигод, навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/робіт/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників певних операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкових вигод.

В даному випадку, суд першої інстанції, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, прийшов до висновку про недоведеність фактичного виконання спірних операцій, про відсутність у зв'язку з цим у первинних документів юридичної значимості для формування спірних сум податкових вигод, а отже і про відсутність правових підстав для формування спірних сум податкових вигод, з чим також погоджується колегія суддів касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що: на об'єкті ТРК «Лавина» обумовлювалось виконання позивачем робіт за договором з ТОВ «МЕГАЛАЙН ГЛОБАЛ ЮКРЕЙН» від 23.06.2014 року № 48/06/14, відповідно до умов якого підрядник з письмової згоди замовника має право укладати договори субпідряду із спеціалізованими підприємствами та підрядник (позивач) не має права передавати без згоди замовника проектну документацію; на об'єкті за адресою м. Київ, вул. Гетьмана, 1 роботи виконувались за угодою між позивачем та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» від 14.05.2014 року, відповідно до умов якої до передачі замовнику акту приймання-передачі підрядник передає замовнику договори, у тому числі із субпідрядними організаціями, копії ліцензійних документів організацій - виконавців робіт; на об'єкті за адресою м. Київ, вул. Ярославів Вал, 7 роботи виконувались за угодою з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» від 16.06.2014 року № 09-1675/5, відповідно умов якої до передачі замовнику акту приймання-передачі підрядник передає замовнику договори, у тому числі із субпідрядними організаціями, копії ліцензійних документів організацій - виконавців робіт.

Однак, судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що за договором з ТОВ «МЕГАЛАЙН ГЛОБАЛ ЮКРЕЙН» не надано письмових погоджень від замовників робіт на залучення третіх осіб (субпідрядників, контрагентів позивача) до виконання робіт, як і не надано письмової згоди на передачу третім особам проектної документації. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що наведеним, крім іншого, спростовуються відомості наведені в актах між позивачем та ТОВ «Сорбіт» від 01.07.2014 року та від 02.07.2014 року про передачу третій особі проектної документації та фронту робіт, а також відомості, зазначені в актах від 02.06.2014 року, підписаних позивачем з ТОВ «Пром-тех-снаб» про передачу третій особі проектної документації та фронту робіт. При цьому, в актах про прийняття в роботу об'єктів відсутні будь-які відомості, що ідентифікують осіб, які підписали ці акти.

Також судом першої інстанції встановлено, що за договором з банком у реєстрі документів, які передавалися замовнику, відсутні угоди між позивачем та субпідрядниками, відсутні ліцензійні документи субпідрядників, хоча їх надання обумовлювалось договором з банком на підтвердження участі субпідрядників у виконанні робіт. З боку замовників відсутні підтвердження щодо участі вказаних вище субпідрядників, залучених позивачем, у виконанні робіт. Первинні документи за угодами між позивачем та замовниками робіт не містять жодної згадки про участь у виконанні робіт третіх осіб. У наданих до матеріалів справи ТТН щодо доставки матеріалів, необхідних для виконання робіт, відсутні жодні згадки про контрагентів, хоча за умовами угод між третіми особами (субпідрядниками) та позивачем, виконання робіт обумовлювалось з матеріалів субпідрядників, що у свою чергу, обумовлювало їх обов'язок доставки матеріалів.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність участі субпідрядників у виконанні робіт, обумовлених договорами субпідряду.

При цьому, судом першої інстанції додатково зазначено, що з декларації з податку на прибуток ТОВ «Компанія «Сорбіт» за 2014 рік вбачається декларування доходів у розмірі 217 091 755,00 гривень, з декларації з податку на прибуток ТОВ «Флешмет» за 2014 рік вбачається декларування 7 318 075,00 гривень доходу, з декларації ПП «Пром-тех-снаб» за 2014 рік з податку на прибуток вбачається декларування доходу у розмірі 764 418 767,00 гривень, а з декларації з ПДВ за липень 2014 року вбачається декларування операцій у розмірі 114 957 177,00 гривень.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що декларування таких обсягів операцій, а також кількість людино-годин, визначених за угодами між позивачем та третіми особами, відповідно потребує наявності трудових та матеріально-технічних ресурсів для здійснення господарської діяльності взагалі та, зокрема, виконання спірних операцій.

У той же час, судом першої інстанції зазначено, що під час розгляду справи не надано доказів наявності у контрагентів трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності взагалі та, зокрема, для виконання спірних операцій, не надано також доказів наявності у контрагентів або придбання ними матеріалів, обладнання та інструментів, необхідних для виконання робіт. У деклараціях з податку на прибуток третіх осіб відсутнє декларування інших витрат звичайної господарської діяльності та інших операційних витрат, до яких відноситься і витрати на оперативну оренду, відсутнє нарахування амортизації, витрат на ремонт та поліпшення основних засобів, що у свою чергу вказує на відсутність об'єктів та операцій, відносно яких обраховуються зазначені витрати.

Між тим, судом першої інстанції зазначено, що наведені вище відомості щодо наявності ресурсів, витребовувались у третіх осіб. При цьому, вказані відомості щодо достатності ресурсів у контрагентів не надані і з боку позивача. Також не надано доказів передоручення контрагентами позивача виконання вказаних операцій іншим особам - іншим субпідрядникам.

Крім цього, судом першої інстанції вірно зазначено, що наявність у ТОВ «Сорбіт», ТОВ «ФЛЕШМЕТ», ТОВ «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ» ліцензій на виконання господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, сама по собі не свідчить про наявність відповідних ресурсів у контрагентів у період, обумовлений для виконання робіт.

При цьому, судом першої інстанції вірно враховано, що наявність оплати за спірними операціями сама по собі також не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи наведене у сукупності, погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що за спірними операціями лише оформлювались окремі документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015 року у справі № 826/1197/15 - скасувати.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2015 року у справі № 826/1197/15 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. Костенко Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько