Рішення
від 24.11.2015 по справі 904/9636/15
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.11.15р. Справа № 904/9636/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована юридична компанія "Мустанг" (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Племзавод "Любомирівка" (с. Соколівка, Верхньодніпровського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором про комплексний юридичний супровід № 1188 від 01.08.2013 у розмірі 268 500 грн. 00 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № б/н від 02.11.2015);

ОСОБА_2 - представник (довіреність № б/н від 02.11.2015);

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована юридична компанія "Мустанг" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Племзавод "Любомирівка" (далі - відповідач) заборгованість за договором про комплексний юридичний супровід № 1188 від 01.08.2013 у розмірі 268 500 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про комплексний юридичний супровід № 1188 від 01.08.2013 в частині повної та своєчасної оплати наданих в період з січня 2014 року по квітень 2015 року юридичних послуг, наявністю заборгованості у розмірі 268 500 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 25.11.2015.

У судове засідання 25.11.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 25.11.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 04.11.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 51663, Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, селище Соколівка, вулиця Гвоздовського, будинок 1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 04.11.2015 було повернуто 13.11.2015 за зворотною адресою Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" з довідкою форми 20 від 12.11.2015 "За відмовою адресата від одержання".

Слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання , закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 04.11.2015 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Господарський суд прийшов до висновку, що відмова відповідача 12.11.2015 від одержання поштового відправлення, що має наслідком неотримання ухвали суду від 04.11.2015 про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини та за його бажанням. Крім того, неотримання ухвали суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 04.11.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 04.11.2015 та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою та відмові від її одержання.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

У судовому засіданні 25.11.2015 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування. Вимоги ухвали суду від 04.11.2015 були виконані позивачем у повному обсязі.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 25.11.2015 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідачі жодних проплат не здійснювали. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована юридична компанія "Мустанг" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Племзавод "Любомирівка" (далі - замовник, відповідач) було укладено договір про комплексний юридичний супровід № 1188 (далі - договір) (а.с.14), відповідно до умов якого виконавець прийняв на себе зобов'язання за завданням замовника надати послуги по оформленню правових документів, забезпеченню правової підтримки при оформленні стратегії розвитку та планування господарської діяльності, супроводу правочинів, складання проектів договорів, представництву інтересів в судах, інших органах державної влади, інших послуг у відповідності до досягнутої між сторонами домовленості, а замовник зобов'язався оплатити виконавцю вказані послуги в порядку, визначеному договором (пункт 1.1. договору).

У пункті 4.3. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом п'яти років, а в частині зобов'язань замовника по сплаті винагороди та штрафних санкцій виконавцю, а також відшкодування витрат - до повного виконання замовником вказаних зобов'язань.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договорами про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пунктів 1.2. та 1.4. договору послуги, що складають предмет договору, надаються виконавцем за письмовою або усною вимогою замовника (керівника підприємства), перелік та обсяг послуг обмежений предметом договору. Ціна договору визначається сумою грошових зобов'язань замовника перед виконавцем, які виникли протягом строку дії договору.

У пунктах 2.2. та 2.3. договору сторони погодили, що послуги, вказані в пункті 1.1. договору, надаються виконавцем замовнику безпосередньо після підписання сторонами договору на підставі відповідної вимоги замовника. Факт належного виконання виконавцем умов договору підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт, який щомісячно, до останнього числа поточного місяця, підписується обома сторонами договору. За відсутності акту приймання-передачі виконаних робіт, роботи за договором, за кожний календарний місяць вважаються виконаними виконавцем та прийнятими замовником в момент спливу строку, передбаченого даним пунктом договору для підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.

При цьому, згідно з пунктом 3.1. договору розмір винагороди виконавця є диференційованим та складається із обов'язкової щомісячної винагороди та винагороди, встановленої відповідними вимогами замовника.

Так, на виконання умов договору позивачем в період з січня 2014 року по квітень 2015 року були надані відповідачу послуги на загальну суму 408 500 грн. 00 коп. , що підтверджується наступними актами приймання-передачі:

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 30.01.2014 за січень 2014 року на суму 18 000 грн. 00 коп. (а.с.23);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 28.02.2014 за лютий 2014 року на суму 18 000 грн. 00 коп. (а.с.24);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 31.03.2014 за березень 2014 року на суму 18 000 грн. 00 коп. (а.с.25);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 30.04.2014 за квітень 2014 року на суму 18 000 грн. 00 коп. (а.с.26);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 30.05.2014 за травень 2014 року на суму 18 000 грн. 00 коп. (а.с.27);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 5 від 30.05.2014 за квітень-травень 2014 року на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с.28);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 01.07.2014 за червень 2014 року на суму 18 000 грн. 00 коп. (а.с.29);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 31.07.2014 за липень 2014 року на суму 18 000 грн. 00 коп. (а.с.30);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 6 від 31.07.2014 за червень-липень 2014 року на суму 57 000 грн. 00 коп. (а.с.31);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 29.08.2014 за серпень 2014 року на суму 18 000 грн. 00 коп. (а.с.32);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 30.09.2014 за вересень 2014 року на суму 18 000 грн. 00 коп. (а.с.33);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 31.10.2014 за надані в жовтні 2014 року послуги на суму 24 000 грн. 00 коп. (а.с.34);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 31.10.2014 за жовтень 2014 року на суму 18 000 грн. 00 коп. (а.с.35);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 28.11.2014 за надані в листопаді 2014 року послуги на суму 12 000 грн. 00 коп. (а.с.36);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 28.11.2014 за листопад 2014 року на суму 18 000 грн. 00 коп. (а.с.37);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 31.12.2014 за грудень 2014 року на суму 18 000 грн. 00 коп. (а.с.38);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 31.12.2014 за надані в грудні 2014 року послуги на суму 6 000 грн. 00 коп. (а.с.39);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 30.01.2015 за січень 2015 року на суму 18 000 грн. 00 коп. (а.с.40);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 27.02.2015 за лютий 2015 року на суму 18 000 грн. 00 коп. (а.с.41);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 27.02.2015 за надані в лютому 2015 року послуги на суму 14 000 грн. 00 коп. (а.с.42);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 31.03.2015 за надані в березні 2015 року послуги на суму 10 500 грн. 00 коп. (а.с.43);

- акт приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 30.04.2015 за квітень 2015 року на суму 18 000 грн. 00 коп. (а.с.44).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строку та якості виконання робіт. Так, з вищезазначених актів вбачається, що акти підписані без заперечень. Доказів наявності у відповідача протягом спірного періоду претензій, обумовлених в пункті 3.2. договору, в матеріали справи сторонами не надано. Будь-яких відомостей з цього приводу суду не повідомлено.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, у пункті 3.2. договору сторони погодили наступне:

- щомісячна обов'язкова фіксована винагорода замовника складає 18 000 грн. 00 коп. без ПДВ за кожен календарний місяць протягом всього строку дії договору;

- дана винагорода сплачується виконавцю за виконання робіт за місцем знаходження виконавця (м. Дніпропетровськ), результат яких не має фізичного (документального) вираження (усні консультації, в тому числі в телефонному режимі), а також за виконані роботи по складанню проектів відповідей на звернення, листів, звернень, претензій, скарг, позовних заяв, проектів договорів, забезпечення представництва інтересів замовника, вона не підлягає зміні та не залежить від обсягу фактично наданих послуг та досягнутих у зв'язку з виконанням договору результатів;

- вказані послуги є наданими виконавцем та прийнятими замовником у випадку, якщо до останнього дня поточного місяця (місяця протягом якого вони були надані) на адресу виконавця не надійде мотивована відмова замовника від оплати вартості послуг у зв'язку з їх ненаданням;

- в іншому випадку факт надання вказаних послуг протягом кожного календарного місяця є підтвердженим та не підлягає доведенню;

- щомісячна обов'язкова фіксована винагорода сплачується замовником виконавцю щомісячно, до п'ятого числа місяця, наступного за оплачуваним;

Винагорода, встановлена вимогою замовника за кожним окремим дорученням визначається за взаємною згодою сторін шляхом складання та підписання відповідних вимог. Перелік робіт, умови їх виконання, розмір винагороди, порядок та умови розрахунків встановлюються відповідною вимогою. Замовник оплачує послуги, надані виконавцем в строк, визначений узгодженою з виконавцем вимогою замовника. Якщо така вимога не встановлює строк оплати винагороди виконавця, визначеного вимогою, винагорода підлягає оплаті виконавцю до останнього числа місяця, в якому вимога була надана виконавцю (пункт 3.3. договору).

Відповідно до умов пункту 3.6. договору винагорода виконавця за виконання робіт, пов'язаних з виїздом його співробітника за дорученням замовника за межі м.Дніпропетровська, визначається виходячи із кількості часу, затраченого на виконання доручення замовника (до моменту повернення в м. Дніпропетровськ) із розрахунку 200 грн. 00 коп. за одну годину роботи виконавця (в тому числі час знаходження в дорозі). Зазначена винагорода сплачується замовником додатково до щомісячної обов'язкової фіксованої винагороди у встановленому для останньої прядку.

Згідно з пунктом 3.4. договору замовник оплачує послуги, надані виконавцем, шляхом безготівково перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

В порушення умов договору, надані позивачем в період з січня 2014 року по квітень 2015 року послуги були оплачені відповідачем лише частково в сумі 140 000 грн. 00 коп. наступним чином:

- 20.06.2014 в сумі 90 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.47);

- 04.08.2014 в сумі 50 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.46).

Отже, порушення відповідачем зобов'язань за договором про комплексний юридичний супровід № 1188 від 01.08.2013 в частині повної та своєчасної оплати наданих в період з січня 2014 року по квітень 2015 року юридичних послуг, наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 268 500 грн. 00 коп. і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до умов договору, оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, а саме: щомісячна обов'язкова фіксована винагорода сплачується замовником виконавцю щомісячно, до п'ятого числа місяця, наступного за оплачуваним; винагорода, встановлена вимогою замовника, підлягає оплаті виконавцю до останнього числа місяця, в якому вимога була надана виконавцю; винагорода виконавця за виконання робіт, пов'язаних з виїздом - в порядку, передбаченому для оплати щомісячної обов'язкової фіксованої винагороди.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги прийняття відповідачем наданих послуг за відповідними актами в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 268 500 грн. 80 коп. (408 500,00 - 140 000,00) обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 268 500 грн. 80 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором про комплексний юридичний супровід № 1188 від 01.08.2013 у відповідача перед позивачем в сумі 268 500 грн. 80 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 268 500 грн. 80 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у сумі 4 027 грн. 50 коп.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Племзавод "Любомирівка" (51663, Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, селище Соколівка, вулиця Гвоздовського, будинок 1; ідентифікаційний код 36464789) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована юридична компанія "Мустанг" (49106, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 36160658) - 268 500 грн. 00 коп. основного боргу, 4 027 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3

СудГосподарський суд Дніпропетровської області
Дата ухвалення рішення24.11.2015
Оприлюднено01.12.2015
Номер документу53766930
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —904/9636/15

Рішення від 24.11.2015

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Фещенко Юлія Віталіївна

Ухвала від 04.11.2015

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Фещенко Юлія Віталіївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні