Постанова

від 26.10.2015 по справі 810/3558/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2015 року 09:26 810/3558/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., за участю секретаря судового засідання Сімейко А.А.,

представника позивача: Кобилянського В.А.,

представника відповідача: не з'явився,

третьої особи: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу

за позовом Садового товариства "Джерело"

до Управління Держземагенства у Макарівському районі Київської області

третя особа ОСОБА_2

про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Садове товариство «Джерело» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держземагенства у Макарівському районі Київської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_3, про визнання протиправною відмови Управління Держземагенства у Макарівському районі Київської області в скасуванні державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2; зобов'язання Управління Держземагенства у Макарівському районі Київської області скасувати державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі договору від 04.06.1997 орендує земельну ділянку загальною площею у розмірі 3,3 га, за рахунок якої було сформовано земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2, які у подальшому були передані у приватну власність громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі розпорядження Макарівської районної державної адміністрації.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 29.06.2011 у справі №2-122 зазначене розпорядження Макарівської РДА про передачу спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 скасовано.

Беручи до уваги, що право власності за цими земельними ділянками у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано, позивач, посилаючись на положення пункту 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, вважає, що державна реєстрація земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 повинна бути скасована.

Відповідач позов не визнав, в обґрунтування заперечень зазначив, що відмовляючи позивачу у задоволенні заяви про скасування державної реєстрації земельних ділянок діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Наголошував на тому, що земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 перебувають у власності громадян ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на підставі договорів дарування, які є чинними та у встановленому порядку недійсними не визнавались. За таких обставин, відповідач вважає, що оскаржуваною відмовою не порушено прав позивача, оскільки позивач не є власником земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_3 та НОМЕР_2.

Протокольною ухвалою суду від 25.08.2015 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_2

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов в повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 26.10.2015, не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Третя особа, яка про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином у судові засідання не з'являлась, правом надати пояснення по суті спору не скористалась, про причини неявки суд не повідомила.

З огляду на положення частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України судом прийнято рішення провести судове засідання за відсутності представників відповідача та третьої особи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Садове товариство «Джерело» (ідентифікаційний код 35423584) зареєстроване Макарівською районною державною адміністрацією Київської області 24.05.1990 як юридична особа, що підтверджується довідкою АБ №140505 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 17).

04 червня 1997 року між Мостищанською сільською радою народних депутатів Макарівського району Київської області (орендодавець) та Національним аграрним Університетом (орендар) укладений договір на право користування землею (в тому числі на умовах оренди), за умовами якого орендодавець на підставі попереднього договору від 02.01.1992 між радгоспом «Новосілківський» та УДАУ надає Національному аграрному Університету у довгострокове користування, терміном на 25 років (з 1997 року по 2021 рік) земельну ділянку загальною площею 3,3 га для ведення городництва (а.с. 62-64).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що земельна ділянка має визначені межі, погоджені сторонами, що відповідає плану землекористування, відображеному у проекті формування території і встановлення меж Мостищанської сільської ради від 1994 року.

Відповідно до пункту 1.3 договору, земельна ділянка надається орендарю виключно для ведення городництва членами Садового товариства «Джерело», яке знаходиться на території Мостищанської сільської Ради народних депутатів.

Розпорядженням Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 10.09.2007 №3317 вирішено передати у власність семи громадянам України земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства та індивідуального садівництва за рахунок земель Мостищенської сільської ради.

На підставі вказаного розпорядження, громадянками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були отримані державні акти на право власності на земельну ділянку площею 1,5006 га, кадастровий номер НОМЕР_1 (державний акт НОМЕР_4) та земельну ділянку площею 1,1200 га, кадастровий номер НОМЕР_2 (державний акт НОМЕР_5), відповідно.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 29.06.2011 у справі №2-122 за позовом Садового товариства «Джерело», ОСОБА_7 до Макарівської РДА, Управління Держкомзему у Макарівському районі, ДП Центр ДЗК м. Київ, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_8, розпорядження Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 10.09.2007 №3317 про передачу у власність земельних ділянок громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано незаконним.

Цим же рішенням Макарівський районний суд Київської області визнав недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку площею 1,5006 га, кадастровий номер НОМЕР_3 (державний акт НОМЕР_4) та на земельну ділянку площею 1,1200 га, кадастровий номер НОМЕР_6 (державний акт НОМЕР_5), видані на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_5, відповідно (а.с. 7-8).

20 березня 2015 року Садове товариство «Джерело» звернулось до Управління Держезмагенства у Макарівському районі Київської області з листом, в якому просило відповідача вжити заходів щодо скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2 та закрити відповідні поземельні книги (а.с. 12-13).

В якості підстави для скасування державної реєстрації зазначених земельних ділянок позивач вказав на наявність рішення Макарівського районного суду від 29.06.2011 у справі №2-122.

Листом від 30.04.2015 №1013-0.4-2783/2-15 Управління Держземагенства у Макарівському районі Київської області повідомило позивача про відсутність правових підстав для скасування державної реєстрації зазначених земельних ділянок.

Як пояснив представник відповідача, підставою для відмови у задоволенні заяви СТ «Джерело» у скасуванні державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 слугував факт наявності у Державному земельному кадастрі відомостей про власників земельних ділянок, відмінних від осіб, що вказані у рішенні Макарівського районного суду Київської області від 29.06.2011 у справі №2-122.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відносини, що виникають при веденні Державного земельного кадастру, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України «Про Державний земельний кадастр».

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI (далі - Закон №3613-VI), Державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Цією ж статтею встановлено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

У свою чергу, кадастровий номер земельної ділянки - це індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування (стаття 1 Закону №3613-VI).

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону №3613-VI, відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 16 Закону №3613-VI земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Згідно частин 1-2 статті 24 Закону №3613-VI державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 3 статті 24 Закону №3613-VI встановлено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою:

особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи;

власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи;

органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності).

Відповідно до частини 10 статті 24 Закону №3613-VI державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.

Аналогічні підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки встановлені пунктом 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, відповідно до якого державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:

1) поділу чи об'єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об'єднання;

2) коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі даних про те, що протягом одного року Державному кадастровому реєстраторові органом державної реєстрації прав не надано відповідної інформації в порядку інформаційного обміну.

У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених у підпункті 2 цього пункту, Державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це особу згідно з додатком 23, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельних ділянок.

Як вбачається з листа Управління Держземагенства у Макарівському районі Київської області від 07.10.2015 №9-1013-0.4-6612/2-15, згідно автоматизованої бази даних Державного земельного кадастру: земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 1,5000 га, належить ОСОБА_6 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_7 від 11.12.2007, зареєстрованого за №010733000379, виданого на підставі договору дарування земельної ділянки від 19.09.2007 №796; земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 1,3690 га, належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування земельної ділянки від 19.10.2007 №1028.

У свою чергу, рішенням Макарівського районного суду Київської області від 29.06.2011 у справі №2-122 за 2011 рік визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: площею 1,5006 га НОМЕР_8 (кадастровий номер НОМЕР_1) та 1,1200 га НОМЕР_5 (кадастровий номер НОМЕР_2).

Таким чином, станом на дату набрання рішенням Макарівського районного суду Київської області від 29.06.2011 у справі №2-122 (11.06.2011) законної сили, земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 ОСОБА_4 та ОСОБА_5, відповідно, не належали, що підтверджується відомостями з Державного земельного кадастру.

При цьому, у ході розгляду справи судом з'ясовано, що договір дарування від 19.09.2007 №796, на підставі якого ОСОБА_9 набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 та договір дарування від 19.10.2007 №1028, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, у встановленому законом порядку недійсними не визнавались.

Отже, в силу положень статті 204 Цивільного кодексу України, у суду відсутні правові підстави для сумнівів у правомірності володіння зазначеними громадянами земельними ділянками з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

Наведені обставини у судовому засіданні позивачем жодними належними доказами не спростовані.

Судом також встановлено, що будь - яке право на спірні земельні ділянки рішенням Макарівського районного суду Київської області від 29.06.2011 у справі №2-122 за СТ «Джерело» не визнавалось та позивач не звертався до компетентних органів з метою державної реєстрації права їх оренди відповідно до договору від 04.06.1997.

Тобто, станом на дату розгляду даної справи, СТ «Джерело» з яким Мостищанською сільською радою народних депутатів Макарівського району Київської області укладений договір на право користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 04.06.1997, не є власником чи користувачем земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Тобто, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Враховуючи наведене, обов'язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів фізичних або юридичних осіб є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем - фізичною (юридичною) особою та відповідачем - суб'єктом владних повноважень; наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.

Під час вирішення даної справи позивачем не наведено, а судом не встановлено конкретно визначених прав позивача, які були порушені відповідачем у результаті відмови у скасуванні державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, фактично розглядуваний адміністративний позов поданий на захист свого права користування земельною ділянкою, за рахунок якої були сформовані земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2. При цьому, позиція позивача ґрунтується на тому, що наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про зазначені земельні ділянки та їх власників створює перешкоди у реалізації учасниками СТ «Джерело» права володіти і користуватись спірними земельними ділянками.

Разом з цим, захист цього права здійснюється у спосіб, визначений Цивільним кодексом України та іншими законами (витребування майна від особи, яка незаконно, без відповідної підстави заволоділа ним, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, визнання права, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою, відшкодування збитків чи іншими способами відшкодування майнової шкоди тощо) шляхом пред'явлення позову в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Визнання протиправною оскаржуваної відмови у скасуванні державної реєстрації земельних ділянок за умови наявності чинних договорів дарування, за якими спірні земельні ділянки належать ОСОБА_6 та ОСОБА_2 не призведе до повернення цих земельних ділянок у власність (володіння) позивача.

Таким чином, позивач, звертаючись до адміністративного суду з позовом до відповідача, невірно визначив порядок і спосіб захисту порушеного, на його думку, права. Дійсний предмет спору полягає не у визнанні неправомірності відмови Управління Держземагенства, а у відновленні за СТ «Джерело» права володіння і користування на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

В силу положень частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

З огляду на зазначене та беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача не є обґрунтованими, а його вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Панченко Н.Д.

Постанову виготовлено у повному обсязі та підписано 29 жовтня 2015 року.