Рішення

від 25.11.2015 по справі 904/8485/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.11.15р. Справа № 904/8485/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 України", м. Дніпропетровськ

до Приватного науково-виробничого підприємства "Ювіс-Технології", м. Дніпропетровськ

про стягнення 7068,00 грн заборгованості за договором оренди №1710А від 05.04.2012

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_2, довіреність №164 від 03.02.2015;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "ОСОБА_1 України" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного науково-виробничого підприємства "Ювіс-Технології" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 7068,00 грн, з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки оренди тари № 1710А, укладеного між сторонами 05.04.2012.

У судовому засіданні позивач повністю підтримав свої заявлені вимоги.

Відповідач відзив на позов не надав, участь свого повноважного представника не забезпечив у судове засідання, про дату, час і місце проведення судових засідань відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідача повернулися поштові відправлення з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до п.3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Згідно з ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 23.09.2015, 13.10.2015 та 03.11.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористаdся своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

02.08.2006 між Відкритим акціонерним товариством "ОСОБА_1 Україна" (далі - орендодавець) та Приватним науково-виробничим підприємством "Ювіс -Технології" (далі - орендар) був укладений договір оренди балонів № 1710, за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає орендарю в тимчасове платне користування балони для промислових газів згідно специфікації.

На виконання умов договору позивач передав в оренду відповідачу чотири балони за накладною від 22.08.2006 № 20948.

Термін дії цього договору скінчився 02.08.2007 з огляду на що, сторони 01.01.2007 уклали новий договір за яким орендодавець передає орендарю в тимчасове платне користування балони для промислових газів згідно специфікації. Право власності на орендовані балони до орендаря не переходить.

На виконання цього договору позивач передав в оренду відповідачу балони за накладними від 06.02.2007 № 20825, № 20229.

Термін дії цього договору, який передбачений розділом 5, скінчився 01.01.2010.

Оскільки, відповідач не повернув балони, які були передані йому в оренду за вищевказаними накладними, та продовжував використовувати після закінчення договорів, то сторонами було прийнято рішення про укладення нового договору.

Так, 05 квітня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "ОСОБА_1 Україна" (далі - орендодавець) та Приватним Науково-Виробничим підприємством "Ювіс -Технології" (далі - орендар) був укладений договір оренди тари № 1710А (далі за текстом - договір), за умовами п.1.1. якого орендодавець передає орендарю в тимчасове платне користування тару для промислових газів згідно спеціфікації (п.1.2 договору), а саме: 1 (один) балон для зберігання Кисню, 1 (один) балон для зберігання Пропану та 4 (чотири) балони для промислових газів для зберігання Азоту (далі - тара). В спеціфікації (п.1.2 договору) також зазначено розмір місячної орендної плати за тару, яка на дату укладання договору складала 324,00 грн у місяць з урахуванням ПДВ.

Відповідно до п. 2.1. договору, орендна плата здійснюється кожного місяця згідно виставленого рахунку, але не пізніше 25-го числа наступного місяця.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що розмір місячної орендної плати за тару визначається на дату виставлення рахунку на підставі прайс-листа орендодавця та фіксується у виставленому рахунку.

У договорі термін його дії не зазначений, на що позивач надав письмові пояснення про те, що договір укладено безстроково, але п. 5.3 договору сторони передбачили, що у разі якщо орендар прострочив орендну плату або інші платежі, передбачені цим договором, більш ніж 60 календарних днів, орендодавець має право розірвати цей договір в односторонньому порядку".

В результаті домовленості між сторонами та здійснення конклюдентних дій, а саме сплати орендарем орендної плати за три місяці у розмірі по 372,00 грн за місяць, що підтверджується платіжним дорученням № 483 від 11.12.2013, позивач вважає погодженою з орендарем зміну умов договору оренди тари № 1710А від 05 квітня 2012 року, а тому вартість оренди тари складає 372,00 грн у місяць з урахуванням ПДВ.

Ціна оренди тари у сумі 372,00 грн погоджена сторонами без скарг та претензій, що підтверджено підписаними обома сторонами та скріпленими печатками підприємств актами здачі-приймання виконаних послуг № 000381081 від 17.04.2013, № 000387314 від 29.05.2013, № 000389401 від 12.06.2013.

На виконання умов договору та підтвердження наданих послуг з оренди тари позивачем було складено акти здачі-приймання виконаних послуг:

1. № 000 412663 від 14.11.2013 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

2. № 000 416317 від 10.12.2013 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

3. № 000 420201 від 15.01.2014 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

4. № 000 423614 від 13.02.2014 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

5. № 000 426950 від 14.03.2014 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

6. № 000 430449 від 10.04.2014 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

7. № 000 435176 від 20.05.2014 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

8. № 000 438566 від 16.06.2014 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

9. № 000 441865 від 09.07.2014 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

10. № 000 446727 від 15.08.2014 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

11. № 000 449533 від 05.09.2014 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

12. №000 454612 від 16.10.2014 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

13. №000 448548 від 18.11.2014 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

14. №000 461950 від 16.12.2014 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

15. №000 465121 від 19.01.2015 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

16. №000 468498 від 18.02.2015 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

17. №000 471765 від 18.03.2015 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

18. №000 474771 від 15.04.2015 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ;

19. №000 478597 від 19.05.2015 на суму 372, 00 грн. у тому числі ПДВ.

Однак, відповідачем вищевказані акти здачі-приймання виконаних послуг за договором оренди не були підписані без пояснення причин.

Позивач свої зобов'язання за договором оренди тари виконав належним чином у повному обсязі.

Доказів повернення балонів позивачу відповідач не надав.

Порушуючи умови п. 2.1. договору, строк виконання зобов'язання за яким настав, відповідач не здійснив оплату вартості наданих йому послуг з оренди за період з 14.11.2013 по 19.05.2015 у сумі 7068,00 грн, що стало причиною звернення позивача з цим позовом до суду.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову повністю з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Однією з засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Чинним ЦК України (ст.205) встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно частинам 1-2 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Таким чином, з обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що сторони за цим спором не порушили жодної з вищеперелічених вимог чинного законодавства та уклали договір у письмовий та у спрощений спосіб (стосовно вартості договору оренди), - тобто у спосіб, ними обраний, встановили між собою правовідносини, які є предметом розгляду по цій справі.

Закон - ст.525 ЦК України - не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З наявних у справі доказів вбачається, що відповідач був зобов'язаний оплатити надану в оренду тару не пізніше 25 числа наступного місяця, але цього не зробив, - тобто він достеменно обізнаний з приводу того, що термін оплати за оренду тари є таким, що настав.

Ця обставина також підтверджується фактом надсилання 25.08.2015 позивачем на адресу відповідача претензії від 21.08.2015 № 1226.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5. ст. 762 ЦК України передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, судом встановлено порушення відповідачем виконання зобов'язання за договором оренди тари, тому позовні вимоги щодо стягнення з нього боргу у сумі 7068,00 грн є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у сумі 1218,00 грн, решта судового збору підлягає поверненню позивачу на підставі його заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 32-34, 36, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного науково-виробничого підприємства "Ювіс-Технології" (49005, м. Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, буд. 21, кім. 212Б, ідентифікаційний код 32723770) на користь Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 України" (49074, м. Дніпропетровськ, вул. Киснева, 1, ідентифікаційний код 05761850) - заборгованість у сумі 7068,00 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1218,00 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 24.11.2015.

Суддя В.Д. Воронько