Рішення

від 19.11.2015 по справі 910/25981/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2015Справа №910/25981/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія ПБ ІНВЕСТ"

про стягнення боргу у розмірі 28 326,14 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Станіславський С.В. (дов.№б/н від 10.08.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія ПБ ІНВЕСТ" про стягнення боргу у розмірі 28 326,14 грн.

Позовні вимоги неналежним виконанням з боку відповідача умов укладеного між сторонами Договору поставки №01/10-13/4 від 01.10.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2015 порушено провадження у справі № 910/25981/15 та призначено її до розгляду на 03.11.2015 року.

За наслідками судового засідання 03.11.2015 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 19.11.2015 у зв'язку із неявкою відповідача.

До судового засідання 19.11.2015 з'явився представник позивача та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Відповідач повторно не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає у межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича Компанія ПБ Інвест» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» (постачальник) укладено договір поставки №01/10-13/4 (далі-договір поставки).

За умовами укладеного договору, зокрема п.1.1. договору поставки, постачальник зобов'язується передати у власність покупця пісок річковий, надалі іменується - продукція, а останній зобов'язується прийняти та оплатити її на умовах даного договору.

Поставка постачальником продукції здійснюється автомобільним транспортом на умовах EXW (Інкотермс - 2010) склад постачальника (завантажено на транспортний засіб, що відбуває) - само вивіз транспортом покупця (п. 2.1. договору поставки).

Відповідно до п. 3.1. договору поставки, ціна продукції договірна і вказується в рахунку-фактурі та видатковій накладній.

Оплата продукції за цим договором здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України - гривні, шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника, реквізити якого вказані у розділі 10 цього договору (п. 4.1. договору поставки).

Умовами п.4.2. договору поставки сторони погодили, що покупець зобов'язаний оплатити партію продукції авансом до дати поставки замовленої партії, тобто шляхом внесення передплати в розмірі 100% вартості замовленої партії продукції.

Незважаючи на викладене вище у п. 4.2. цього договору, сторони домовились, що постачальник може достроково виконати свої зобов'язання за цим договором та здійснити поставку продукції покупцю до здійснення ним авансового платежу (передплати) за таку продукцію. В цьому випадку покупець зобов'язаний оплатити поставлену йому партію продукції протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки такої партії продукції (п. 4.3. договору поставки).

Так, на виконання умов договору поставки, позивач 16.10.2013 поставив, а відповідач прийняв пісок річковий у кількості 920,00 т за ціною 22,50 грн. (без ПДВ) на загальну суму 24 840,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0645, підписаною та скріпленою печатками обох сторін.

У свою чергу, відповідач не у повному обсязі здійснив оплату поставленої продукції, у зв'язку із чим у нього виникла сума заборгованості у розмірі 11 070,00 грн., що також підтверджується наявним у матеріалах справи актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.10.2013, складеним, підписаним та скріпленим печатками обох сторін.

Оскільки станом на 01.10.2015 заборгованість за поставлену партію продукції відповідачем не сплачена, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» звернулось із даним позовом до суду, у межах якого просить стягнути з відповідача на свою користь 11 070,00 грн. основного боргу, 6 934,36 грн. пені за період 21.10.2013-01.10.2015, 8 165,40 грн. інфляційних втрат за період 21.10.2013-01.10.2015 та 2 156,38 грн. - 10% річних.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи, а саме видатковою накладною підтверджується передача відповідачу та прийняття ним продукції згідно Договору на суму 24 840,00 грн.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 7.2 Договору, відповідач був зобов'язаний розрахуватися за отриманий товар не пізніше дня відвантаження товару.

Враховуючи здійснення лише часткової оплати поставленого товару, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 11 070,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача грошових коштів у розмірі 11 070,00 грн. на підставі Договору за передану продукцію. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" про стягнення з ТОВ «ТВК ПБ Інвест» заборгованості у розмірі 11 070,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2. договору поставки передбачено, що у разі порушення Покупцем строків оплати продукції, встановлених в п. 4.3. цього Договору, Покупець зобов'язаний відшкодувати постачальнику в повному обсязі всі збитки, які викликані у останнього в результаті такого порушення, та сплатити постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійного розміру облікової ставки Національного банку України, яка діяла під час прострочення оплати, за кожен день такого прострочення оплати. Неустойка (пеня) нараховується на розмір несплачених покупцем грошових сум, починаючи з першого дня прострочення оплати, та нараховується за весь період прострочення оплати покупцем, а її нарахування припиняється в день повного погашення заборгованості покупцем.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони погоджуються, що неустойки/штрафи за цим Договором стягуються за весь період прострочення, без урахування норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України стосовно обмеження такого строку шістьма місяцями, про що зазначено у пункті 6.5. Договору поставки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, судом встановлено, що внаслідок порушення відповідачем строків оплати поставленого товару у останнього виник обов'язок сплатити пеню за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд відзначає, що ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» помилково визначило перший день прострочення зобов'язання як 21.10.2013 року. Здійснивши перерахунок суми пені за період з 22.10.2013 по 01.10.2015, суд дійшов обґрунтованого висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 6 930,43 грн. пені.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 8 165,40 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 21.10.2013-01.10.2015 року.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із поданого розрахунку вбачається, що позивачем правомірно здійснено нарахування інфляційної складової боргу, а тому з урахуванням викладеного за перерахунком суду розмір інфляційної складової боргу, що підлягає стягненню становить 8 165,40 грн. за період 22.10.2013-01.10.2015 року.

Щодо вимоги позивача про стягнення відсотків у розмірі 10% річних, суд зазначає наступне.

Положеннями частини 1 статті 694 Цивільного кодексу України передбачено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Способом захисту порушених прав продавця, у випадку прострочення покупцем оплати товару, є стягнення процентів, що нараховуються на прострочену суму відповідно до статті 536 ЦК (ч.5 ст. 694 ЦК України).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

За загальним правилом, строк нарахування процентів починається від дня, коли товар мав бути оплачений, і закінчується днем його фактичної оплати. Разом із тим, допускається нарахування процентів починаючи від дня передання товару продавцем, якщо це передбачено договором.

При цьому слід мати на увазі те, що ст. 536 ЦК не встановлює розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, відтак їх розмір доцільно передбачити у договорі, якщо розмір процентів не встановлений законом або іншим цивільно-правовим актом.

Так, умовами договору, а саме п.6.3. договору поставки, сторони погодили, що окрім вказаного вище, у випадку порушення строків оплати продукції покупець зобов'язаний сплатити постачальнику додатково також проценти в розмірі 10% річних, які нараховуються на розмір несплачених покупцем грошових сум, починаючи з першого дня прострочення оплати, та нараховуються за весь період прострочення оплати, а їх нарахування припиняється в день повного погашення заборгованості покупцем.

Здійснивши перерахунок 10% річних за період з 22.10.2013-01.10.2015, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає сума грошових коштів у розмірі 2 153,34 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, враховуючи, що відповідачем не спростовано доводів позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів підлягають задоволенню частково.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія ПБ ІНВЕСТ" про стягнення боргу у розмірі 28 326,14 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія ПБ ІНВЕСТ" (04073, місто Київ, вулиця Куренівська, будинок 16В; ідентифікаційний код 38273812) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" (01013, місто Київ, вулиця Промислова,7; ідентифікаційний код 32658487) 11 070 (одинадцять тисяч сімдесят) гривень 00 копійок основного боргу, 6 930 (шість тисяч дев'ятсот тридцять) гривень 43 копійки пені, 8 165 (вісім тисяч сто шістдесят п'ять) гривень 40 копійок інфляційних втрат, 2 153 (дві тисячі сто п'ятдесят три) гривні 34 копійки - 10% річних та 1 217 (одну тисячу двісті сімнадцять) гривень 70 копійок витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 19.11.2015 року. Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 24.11.2015 року

Суддя К.В. Полякова