Рішення

від 19.11.2015 по справі 910/23557/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2015Справа №910/23557/15

За позовом Будинкоуправління № 12 Київського КЕУ Міністерства оборони України

До Товариства з обмеженою відповідальністю «КЖВХ»

Про стягнення 86 520,49 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Лепень О.В. представник за довіреністю № 616 від 07.10.15.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Будинкоуправління № 12 Київського КЕУ Міністерства оборони України (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЖВХ» (далі - відповідач) про стягнення 86 520,49 грн., з яких: 66 895,79 грн. основного боргу, 18 101,95 грн. збитків від інфляції, 1 142,13 грн. 3% річних та 380,62 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.15. порушено провадження у справі № 910/23557/15 та призначено її до розгляду на 24.09.15.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 24.09.15., 07.10.15. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 07.10.15., 05.11.15.

04.11.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі, в яких позивачем деталізовано позовні вимоги шляхом зазначення в прохальній частині на користь кого позивач просить стягнути пред'явлені до стягнення суми.

За результатами судового засіданні 05.11.15. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено розгляд справи на 19.11.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

Позивачем в судовому засіданні 19.11.15. підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 19.11.15. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/23557/15.

В судовому засіданні 19.11.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.14. між позивачем (далі - Виконавець) та відповідачем (далі - Замовник) було укладено Договір про надання послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1 Виконавець зобов'язався за завданням замовника надати комунальні послуги в порядку та на умовах, визначених Договором, а Замовник зобов'язався прийняти їх та здійснити оплату.

Згідно з п. 2.1 Договору Виконавець надає Замовнику наступні послуги на площах не житлового приміщення загальною площею 302 кв.м за адресою: м. Київ, Артилерійський провулок, 1-А в/м № 115, інв №18: центральне опалення згідно з діючими тарифами в Гкал згідно облікової карти ПАТ «Київенерго»; холодне водопостачання по нарахуванню згідно з діючими тарифами; експлуатаційні витрати 1 654,96 грн. в тому числі ПДВ; електроенергія по лічильнику згідно діючих тарифів; гаряче водопостачання згідно з діючими тарифами в Гкал згідно облікової карти ПАТ «Київенерго».

Відповідно до п. 3.1 Договору, вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання за результатами показників кожного календарного місяця та фіксується в актах про надання послуг.

Акт про надання послуг підписується сторонами до останнього числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавалися послуги (п. 3.2 Договору).

Позивач вказує на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, внаслідок чого у останнього за період з серпня 2014 року по лютий 2015 року включно виникла заборгованість за комунальні послуги в розмірі 66 895,79 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає нступне.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписами п. 1 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на споживачів та на виконавців житлово-комунальних послуг покладено зобов'язання по укладенню договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Строк дії Договору погоджено п. 6.1 з моменту його підписання сторонами (01.04.14.) і діє до 31.12.14. Автоматичної пролонгації Договору його умовами не передбачено.

Приписами ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що підставою виникнення правовідносин щодо надання житлово-комунальних послуг є виключно укладання договору.

Разом з тим судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного суду України від 25.11.14., відповідно до якої споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За змістом ст. 111-28 ГПК України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Матеріали справ містять надання позивачу комунальних послуг за переліком, визначеним п. 2.1 Договору за період з серпня 2014 року по лютий 2015 року включно на суму 68 402,71 грн.

В погашення вказаного розміру заборгованості відповідачем було сплачено 1 506,92 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями п. 3.3 Договору сторони погодили, що Замовник зобов'язаний перерахувати на розрахунковий рахунок Виконавця суму зазначену в акті про надання послуг протягом 10 робочих днів з моменту підписання такого акту.

Актів підписаних обома сторонами за весь пред'явлений до стягнення період матеріали справи не містять, а тому судом враховано, що 28.04.15. позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про сплату наявної заборгованості.

Отже строк оплати наявної заборгованості в розмірі 66 895,79 грн. є таким, що настав.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача за надані комунальні послуги за період серпня 2014 року по лютий 2015 року включно становить 66 895,79 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимог позивача про стягнення 1 142,13 грн. 3% річних та 18 101,95 грн. збитків від інфляції, суд відзначає наступне.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних та збитки від інфляції за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання. Вказану правову позицію наведено у п. 1.14 Постанови № 14 від 17.12.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Після здійснення власного розрахунку суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 450,86 грн. 3% річних та 1 058,77 грн. збитків від інфляції, внаслідок чого вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

В іншій частині 3% річних в розмірі 691,27 грн. та збитки від інфляції в розмірі 17 043,18 грн. нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 380,62 грн. пені, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 5.4 Договору, за прострочення у виплаті Виконавцю передбачених Договором сум, Замовник сплачує Виконавцю за кожний день прострочення платежу пеню в розмірі 1% від суми прострочення , але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд відзначає, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 380,62 грн. пені у відповідності до розрахунку позивача.

Відповідачем не оспорено розрахунку збитків від інфляції, пені та 3% річних.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

Отже, відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КЖВХ» (01103, м. Київ, вул. Професора Підвисоцького/Драгомирова, б. 10/10, к. 60-61; ідентифікаційний код 32209851) на користь Будинкоуправління № 12 Київського КЕУ Міністерства оборони України (04050, м. Київ, вул. Тургенівська, б. 64/68; ідентифікаційний код 22992752) 66 895 (шістдесят шість тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) грн. 79 коп. основного боргу, 380 (триста вісімдесят) грн. 62 коп. пені, 450 (чотириста п'ятдесят) грн. 86 коп. 3% річних, 1 058 (одну тисячу п'ятдесят вісім) грн. 77 коп. збитків від інфляції, 1 297 (одну тисячу двісті дев'яносто сім) грн. 81 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.11.15.

Суддя Т.М. Ващенко