Рішення

від 10.11.2015 по справі 910/26449/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2015Справа №910/26449/15 Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом приватного підприємства "КІПС"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ОМК-СВ"

про стягнення 173 882,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: Капустянський С.Г. - директор, відповідно рішення № 18р від 28.09.2004 року;

Юшкевич Є.Ю. -представник за договором № 1 про надання адвокатських послуг від 15.09.2015 року;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги приватного підприємства "КІПС" до товариства з обмеженою відповідальністю "ОМК-СВ" про стягнення 173 882,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 12.06.2015 року між сторонами укладено усний договір на поставку кабеля ВВП 3*1,5 в кількості 10 000 м за ціною 5 грн/м. та кабель ВВП 3*2,5 в кількості 9000 м за ціною 5,56 грн/м для використання в підприємницькій діяльності.

Відповідач виставив позивачеві рахунки -фактури № СФ-0000087 від 12.06.2015 року на суму 60 000,00 грн. та № СФ-0000086 від 12.06.2015 року на суму 60 00,00 грн.

15.06.2015 року позивач оплатив передоплату по першому рахунку в сумі 58 751,00 грн. та по другому рахунку 53 359,00 грн.

Станом на день подання позову відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав.

Також позивач зазначає, що у зв'язку з невиконанням договору відповідачем не зміг виконати свої зобов'язання перед ТОВ «Будмонтажпроект», у зв'язку з чим зазнав збитків у вигляді неодержаних прибутків у сумі 61 772,00 грн.

У зв'язку з чим позивач звернувся в суд та просить стягнути з відповідача сплаченої передоплати у сумі 112 110,00 грн. та збитків у вигляді упущеної вигоди у сумі 61 772,00 грн. та витрати на по сплаті послуг адвоката.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.10.2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 26.10.2015 року.

Представник відповідача в судове засідання 26.10.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 09.10.2015 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.10.2015 року відкладено розгляд справи на 10.11.2015 року.

В судове засідання 10.11.2015 представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 09.10.2015 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У відповідності до ст. 87 ГПК України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04209, м. Київ, вул. Богатирська, будинок 18-А, яка згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 09.10.2015 є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 ГПК України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

12.06.2015 року між сторонами укладено усний договір на поставку кабеля ВВП 3*1,5 в кількості 10 000 м за ціною 5 грн/м. та кабель ВВП 3*2,5 в кількості 9000 м за ціною 5,56 грн/м для використання в підприємницькій діяльності.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.2 статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 ГК України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідач виставив позивачеві рахунки-фактури № СФ-0000087 від 12.06.2015 року на суму 60 000,00 грн. та № СФ-0000086 від 12.06.2015 року на суму 60 00,00 грн. не укладаючи з відповідачем окремого договору. За таких підстав суд вважає, що сторони уклали договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

15.06.2015 року позивач оплатив передоплату по першому рахунку в сумі 58 751,00 грн. та по другому рахунку 53 359,00 грн., а загалом оплатив 112 110,00 грн. Вказане підтверджується випискою АТ «ОТП Банк» по рахунку позивача.

Станом на день подання позову відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав.

Відповідно до ч. 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.

В силу приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем надіслано відповідачеві вимогу від 12.08.2015 року щодо повернення коштів за неодержаний товар, яку, відповідно до відмітки на вимозі, одержав ОСОБА_1, який , відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 09.10.2015 року є керівником відповідача.

Станом на день подання позову відповідач вимогу щодо повернення сплачених коштів не виконав.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за непоставлений матеріал становить 112 110,00 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 112 110,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач зазначає, що у зв'язку з невиконанням договору зазнав збитків у вигляді неодержаних прибутків у сумі 61 772,00 грн.

Позивач зазначає, що не зміг виконати свої зобов'язання перед ТОВ «Будмонтажпроект» за відсутності поставки товару відповідачем. На доказ вказаного в матеріалах справи містяться договір підряду № 1-07/С від 10.0.2015 року, укладений між позивачем та ТОВ «Будмонтажпроект», договірну ціну до договору на заміну електричних мереж, локальний кошторис, підсумкову відомість до локального кошторису та лист-претензію ТОВ «Будмонтажпроект» про розірвання договору в односторонньому порядку. У зв'язку з чим позивач зазнав збитків у вигляді неодержаних прибутків у сумі 61 772,00 грн.

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому згідно частини 2 ст.22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч.1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності. Застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, і вини.

Позивач стверджує, що відповідач мав поставити позивачеві товар до 20.06.2015 року, однак доказів вказаного матеріали справи не містять, таким чином позивачем не доведено, що відповідач мав поставити позивачеві товар саме на виконання договору з підряду № 1-07/С від 10.0.2015 року. Також позивачем не надано підтвердження того, що позивач вчинив всі можливі дії для виконання договору підряду № 1-07/С від 10.0.2015 року.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, як встановлено судом, позивач, всупереч наведених норм, не надав доказів наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки відповідача, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками та вини відповідача в ненаданні погодження.

Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги те, що позивачем не доведено правомірності своє позиції, тому вимоги позивача про стягнення збитків у вигляді неодержаних прибутків у сумі 61 772,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати на оплату правової допомоги адвоката в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч.3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Пунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21 лютого 2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем та адвокатом Юшкевич Євгенією Юріївною 15.09.2015 року укладено договір № № 1 про надання адвокатських послуг, відповідно до п. 1.1. якого на умовах, що визначені цим договором, клієнт доручає, а адвокат зобов'язується здійснювати адвокатські послуги клієнту для захисту його прав та законних інтересів в господарському суді м. Києва, в органах виконавчої служби, а також у всіх державних органах влади, державних і недержавних установах та підприємствах по стягненню грошових коштів за невиконаним договором поставки з ТОВ "ОМК-СВ".

Відповідно до п.5.1 договору про надання адвокатських послуг, за надання адвокатських послуг клієнту в обсязі п.п. 1.1, 1.3 цього договору клієнт сплачує адвокату винагороду розмірі 5 000,00 грн. В матеріалах справи наявний товарний чек № 200715 від 15.09.2015 року року, з якого вбачається що позивачем сплачено адвокату Юшкевич Є.Ю. 5 000,00 грн. Також, наявне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 на ім'я Юшкевич Євгенії Юріївн.

Відповідно до абзацу 3 пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" № 01-8/973 від 14.12.2007, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Частинами 1,2,3 статті 28 ГПК України передбачено, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Таким чином, залучення до участі у справі в якості представника іншої особи є правом, а не обов'язком сторони, і пов'язано лише з волевиявленням самої сторони, як і визначення між цією стороною та найнятим представником оплати останнього за надані цим представником послуги.

При цьому суд зазначає, що результати розгляду справи у суді залежить не від того хто представляє інтереси тієї чи іншої сторони у суді, а від встановлення судом наступних обставин: наявності у позивача права, на захист якого ним подано позов, а також наявності чи відсутності факту порушення такого права або його оспорення.

Враховуючи ціну позову, розумну необхідність у здійсненні таких витрат, обсяг проробленої роботи, та виходячи з розумної необхідності зазначених судових витрат для даної справи витрати на оплату послуг адвоката підлягають частково задоволенню у сумі 3 200,00 грн. (пропорційно від задоволеної суми позовних вимог), та виходячи з розумної необхідності зазначених судових витрат для даної справи.

В частині стягнення витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 1 800,00 грн. відмовити.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ОМК-СВ" (04209, м. Київ, вул. Богатирська, будинок 18-А; ідентифікаційний код: 38799410) на користь приватного підприємства "КІПС" (40021, Сумська область, м. Суми, вул. Кірова, 136/2, кв. 31; ідентифікаційний код: 32462044) заборгованість в розмірі 112 110 (сто дванадцять тисяч сто десять) грн. 00 коп., витрати на послуги адвоката в розмірі 3 200 (три тисячі двісті) грн.. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 681(одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 53 коп.

3. В частині стягнення витрат на оплату правової допомоги адвоката в розмірі 1800,00 грн. та стягнення збитків у вигляді неодержаних прибутків у сумі 61 772,00 грн. відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 26.11.2014 року.

Суддя С.М.Мудрий