Ухвала

від 21.10.2015 по справі 804/8126/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

21 жовтня 2015 рокусправа № 804/8126/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чабаненко С.В.

суддів: Іванова С.М. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГОС-СПОРТ-М" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" № НОМЕР_1 від 19.11.2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю В«ЛОГОС-СПОРТ-МВ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Держаної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001922201 від 19.11.2014 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від №0001922201 від 19.11.2014 року.

Вирішено питання по сплаті судового збору.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову, та винести нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявним в матеріалах справи, що працівниками ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області на підставі наказу від 14.10.2014 за № 1721 та направлення № 1549 від 14.10.2014 на проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ В«ЛОГОС-СПОРТ-МВ» (код за ЄДРПОУ 30832261), згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового Кодексу України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість ТОВ В«ЛОГОС-СПОРТ-МВ» (код за ЄДРПОУ 30832261) під час здійснення взаємовідносин з ТОВ В«ГАРДІС ТРЕЙДВ» (код за ЄДРПОУ 39166935) за липень 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 31.10.2014 року за №3094/04-62-22-1/30832261, в якому зафіксовані наступні порушення:

- ТОВ В«ЛОГОС-СПОРТ- МВ» , за період липень 2014 року встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання робіт (послуг) у підприємств - постачальників, які мають ознаки нереальності здійснення операцій, по яких відсутній факт реального вчинення господарських операцій, та по операціях з продажу цих робіт (послуг) підприємствам - покупцям:

- порушено п. 185.1 ст.185, п.198.2 п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1 368 710грн.

На підставі вищезазначеного Акту перевірки, 19 листопада 2014 року ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська винесено податкове повідомлення-рішення форми В«РВ» №0001922201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2 053 065,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1 368 710,00 грн. і штрафними санкціями - 684 355,00 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 19.11.2014 року винесено без урахування усіх обставин у справі, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції, виходячи з фактичних обставин справи, погоджується з такими висновками суду та вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Так, надаючи оцінку обґрунтованості висновків податкового органу та правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення колегія суддів зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів (послуг) або дата отримання платником податку товарів (послуг), що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України). Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, які підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить із презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, і достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Як вбачається з матеріалів справи, висновок податкового органу щодо того, що угоди, укладені між позивачем та ТОВ В«Гардіс ТрейдВ» , по яким сформовано податковий кредит за липень 2014 року, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, ґрунтується на тому, що до перевірки не надано підтверджуючих документів щодо транспортування товару і не надано документацію, що встановлює вимоги до якості та комплектності конкретного виду товару.

Проте, такі висновки податкового органу не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Так, ТОВ В«ГАРДІС ТРЕЙД В» (постачальник) та ТОВ В«ЛОГОС СПОРТ-МВ» (покупець) уклали договір поставки № 20014 від 23.05.2014р.

На виконання умов договору, суб'єктом господарювання виписано наступні видаткові накладні: №0195 від 30.07.2014р., № 0200 від 30.07.2014р., № 0201 від 30.07.2014р., № 0194 від 29.07.2014р., № 0193 від 29.07.2014р., №0192 від 29.07.2014р., № 0191 від 28.07.2014р., № 0190 від 28.07.2014р., № 0168 від 25.07.2014р., № 0172 від 25.07.2014р., № 0188 від 24.07.2014р., № 0167 від 24.07.2014р., № 0165 від 22.07.2014р., № 0164 від 22.07.2014р., № 0166 від 22.07.2014р., № 0162 від 21.07.2014р., № 0180 від 21.07.2014р., № 0159 від 17.07.2014р., № 0158 від 14.07.2014р., № 0156 від 14.07.2014р., № 0157 від 14.07.2014р., № 0155 від 14.07.2014р., № 0154 від 14.07.2014р., № 0169 від 10.07.2014р., № 0150 від 10.07.2014р., № 0170 від 10.07.2014р., № 0151 від 10.07.2014р., № 0152 від 10.07.2014р., № 0153 від 10.07.2014р., № 0176 від 10.07.2014р., № 1176 від 10.07.2014р., № 0177 від 09.07.2014р., № 0175 від 08.07.2014р., № 0149 від 07.07.2014р., № 0148 від 07.07.2014р., № 0807 від 07.07.2014р., № 0147 від 07.07.2014р., № 0707 від 07.07.2014р., № 0146 від 04.07.2014р., № 0407 від 04.07.2014р., № 0143 від 03.07.2014р., № 0144 від 03.07.2014р., №0145 від 03.07.2014р., № 0207 від 02.07.2014р., № 0140 від 01.07.2014р., № 0139 від 01.07.2014р., №0138 від 01.07.2014р., № 0136 від 01.07.2014р., № 0137 від 01.07.2014р., № 2507 від 25.06.2014р., № 1806 від 16.06.2014р.

Також, відповідно до вищезазначених видаткових накладних та договору № № 20014 від 23.05.2014 року виписано наступні податкові накладні: № 466 від 24.07.2014р., № 467 від 24.07.2014р., № 392 від 22.07.2014р., №391 від 22.07.2014р., № 390 від 22.07.2014р., № 357 від 21.07.2014р., № 358 від 21.07.2014р., № 253 від 17.07.2014р., № 190 від 14.07.2014р., № 187 від 14.07.2014р., № 186 від 14.07.2014р., № 189 від 14.07.2014р., № 188 від 14.07.2014р., № 141 від 10.07.2014р., № 137 від 10.07.2014р., № 142 від 10.07.2014р., № 138 від 10.07.2014р., № 139 від 10.07.2014р., № 140 від 10.07.2014р., № 144 від 10.07.2014р., № 143 від 10.07.2014р., № 77 від 08.07.2014р., № 108 від 08.07.2014р., № 90 від 07.07.2014р., № 93 від 07.07.2014р., № 94 від 07.07.2014р., № 92 від 07.07.2014р., № 91 від 07.07.2014р., № 62 від 04.07.2014р., №65 від 04.07.2014р., № 49 від 03.07.2014р., №51 від 03.07.2014р., № 33 від 02.07.20104р., № 19 від 01.07.2014р., № 18 від 01.07.2014р., № 17 від 01.07.2014р., № 15 від 01.07.2014р., № 16 від 01.07.2014р., № 315 від 25.06.2014р., № 227 від 16.06.2014р.

Оплату вартості придбаного товару позивачем здійснено у безготівковій формі за платіжними дорученнями: №177 від 17.06.2014р., № 179 від 18.06.2014р., № 191 від 26.06.2014р., № 193 від 02.07.2014р., № 204 від 09.07.2014р., № 205 від 10.07.2014р., № 209 від 11.07.2014р., № 210 від 14.07.2014р., № 229 від 25.07.2014р., №232 від 30.07.2014р., № 233 від 04.08.2014р. всього на суму 4 150 000 грн.

Апелянт стверджує, що оскільки позивачем при проведені перевірки не надано документи, шо підтверджують транспортування придбаного товару, що унеможливлює встановлення факту передачі товарів від продавця до покупця, отже це свідчить про безтоварність операцій.

Вищезазначене спростовуються висновком Вищого адміністративного суду України, викладеним в ухвалі від 19.02.2013 року по справі К/9991/64514/11, в якій зазначено, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу матеріальних цінностей.

Також, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 16.03.2013 року по справі К/800/9087/13 вказав, що недоліки оформлення товарно-транспортних накладних, за якими до позивача надходили товари є безпідставним, оскільки, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, на які посилається податковий орган, не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.

Окрім того, апелянт посилається на те, що в ході перевірки була відсутня будь-яка інформація щодо походження реалізованих товарів і документи, які підтверджують якість і комплектність поставленого товару ТУ (ГОСТ, ДСТУ, стандарту країни виробника) або іншої документації, що встановлює вимоги до якості і комплектності конкретного виду товару, що доставлявся.

З цього питання колегія суддів зазначає, що документи, які засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація і т.н.) - документи, які за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів ТОВ «ЛОГОС СПОРТ-М», оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам.

Крім того, зазначені документи були надані в процесі розгляду справи та проаналізовані судом першої інстанції, що також доводить реальність господарських операцій.

Також в матеріалах справи наявні документи, що підтверджують подальшу реалізацію придбаного у ТОВ "Гардіс Трейд" товару, що також свідчить про реальність господарських операцій.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту у перевіряємий період за наслідками господарських відносин з ТОВ В«ГАРДІС ТРЕЙДВ» на підставі складених належним чином документів первинного бухгалтерського обліку.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Крім того колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що постанова суду першої інстанції про задоволення позову ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні усіх обставин справи в їх сукупності. Судом вірно встановлено характер спірних взаємовідносин та обґрунтовано застосовано норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм матеріального закону, які б могли призвести до прийняття невірного рішення, не встановлено.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року по справі № 804/8126/15 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: С.В. Чабаненко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: А.В. Шлай